Законопроект «Про фахову передвищу освіту», який ухвалений парламентом у першому читанні передбачає, що у коледжах і технікумах студенти отримуватимуть вже не вищу, а фахову передвищу освіту. Про це йдеться у коментарі Міністерства освіти щодо норм законопроекту.
У відомстві також зазначають, що законопроект встановлює нові механізми для управління та фінансування цих закладів.
«Цього року коледжі та технікуми востаннє проводитимуть набір на молодшого спеціаліста як на рівень вищої освіти. З 2020 року прийом відбуватиметься на рівень фахової передвищої освіти: її надаватимуть ті заклади, які наразі мають ліцензії на підготовку молодших спеціалістів або ті, що отримають нову ліцензію. Після завершення навчання студенти отримуватимуть дипломи фахових молодших бакалаврів», — зазначає генеральний директор директорату вищої освіти і освіти дорослих МОН Олег Шаров.
Для реалізації цього завдання більшість навчального часу буде відводитись на здобуття практичних знань, що мають дозволити випускнику одразу після завершення навчання мати можливість працевлаштування.
Якщо в коледжі студент здобуватиме разом із фаховою повну загальну середню освіту, для отримання атестата він має складати державну підсумкову атестацію у формі ЗНО на рівні з іншими випускниками шкіл і закладів профосвіти.
Проект закону також відкриває більше можливостей для неперервної освіти дорослих.
«Ми хочемо змінити традиційні уявлення, що у коледжі чи технікумі можуть навчатися тільки учорашні випускники шкіл. Сучасний світ швидко змінюється і деякі професії стають все менш затребуваними на ринку праці. Тому доросла людина має бути готова до неодноразової зміни фаху і, відповідно, перенавчання. Для цього знято вимогу щодо отримання безоплатної освіти за певним рівнем тільки один раз. Тобто одна людина зможе отримати кілька фахових освіт за бюджетні кошти», — додав Олег Шаров.
Серед інших новацій — заклади отримають доступ до багатоканального фінансування, їх робота орієнтуватиметься на потреби місцевого ринку праці, застосовуватимуться елементи корпоративного управління.
Далее
Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона спірного договору фізична особа.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив визнати недійсним з моменту укладення між Кодимським районним споживчим товариством та фізичною особою договір купівлі-продажу нежитлового приміщення «Універмаг», що перебувало у колективній власності пайовиків. На думку позивача, Кодимське РайСТ здійснило продаж спірного нежитлового приміщення без згоди загальних зборів, чим порушило права пайовиків цього товариства, до яких відноситься і сам позивач.
Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2265-XII «Про споживчу кооперацію»). Правомочності власника майна споживчої кооперації належать не членам споживчих товариств, а самим споживчим товариствам. Натомість членам споживчих товариств належать корпоративні права, визначені ст. 167 Господарського кодексу України, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Таким чином, як корпоративні відносини розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу, наділеному правом участі в управлінні цим товариством, отримання певної частки прибутку та активів у разі його ліквідації та іншими правами згідно із законом та статутом названого товариства. Відтак спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору і має розглядатися за правилами господарської юрисдикції незалежно від обґрунтованості позовних вимог.
При розгляді такого спору по суті суд має перш за все встановити, чи порушені корпоративні права позивача, зокрема, іншою стороною спірного договору. Вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та, відповідно, підстав для задоволення позову з’ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/81394399.
Фабула судового акту: КАС/ВС у постанові від 21.11.2018 у справі №813/279/16 (адміністративне провадження №К/9901/40039/18) зазначив, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об’єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.
Відтак вважає, що прощена сума боргу не є доходом платника податків, який підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.
Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.
Тобто, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.
Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов’язань» від 09.04.2015 №321-VIII, який набрав чинності 07.05.2015, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України була доповнена абзацом другим, у зв’язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов’язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду подібної справи, зокрема постанова від 10.05.2018, справа №802/142/17-а (адміністративне провадження №К/9901/35810/18).
Далее
Такое решение Кабмин принял 15 мая на очередном заседании. Новые изменения сделаны в соответствии с постановлением «О внесении изменений в перечень товаров, запрещенных для ввоза на таможенную территорию Украины, которые поступают из Российской Федерации», докладчиком по которому был первый вице-премьер-министр – министр экономического развития и торговли Степан Кубив.
В частности, правительство расширило перечень строительных (цементных) материалов. Если раньше в этой группе товаров действовал запрет на импорт только цементных клинкеров (полуфабрикат для производства цемента), то теперь список дополнили следующими позициями:
Как сообщают чиновники со ссылкой на данные Госстата, в 2017 году импорт цементной продукции составлял $32,95 млн., но после вступления в силу запрета на ввоз цементного клинкера объем этой продукции из РФ в 2018 году упал до $16,82 млн.
Также во время заседания правительства Кубив заявил, что наша страна планирует расширить запрет на ввоз из РФ транспортных средств, минеральных удобрений и некоторых видов промышленной продукции.Также украинская сторона намерена ввести специальные пошлины на российские товары в Украину. Общая стоимость продукции, ввоз которой Кабмин планирует запретить, составляет $510 млн. в год.
Правительство опубликовало новые правила, по которым в Украине ведут расследование несчастных случаев, связанных с производством.
Об этом пишет UBR.
В «Порядке расследования и учета несчастных случаев, профессиональных заболеваний и прочих инцидентов, связанных с профессиональной деятельностью» предусмотрено, что любые несчастные случаи, в том числе ДТП, могут быть связаны с профессиональной занятостью, даже если в таких случаях фигурируют физические лица-предприниматели (ФЛП), лица, с которыми заключен гражданско-правовой договор другой формы, кроме трудового. А также те, кто ведет самостоятельную профессиональную деятельность и т. д.
Как уточняют в Фонде социального страхования, новый порядок распространяет правила расследования несчастных случаев, заболеваний и отравлений даже на сотрудников, которые были допущены к работе без контракта. Такие случаи подлежат специальному расследованию комиссией Государственной службы Украины по вопросам труда.
В Порядок включили обязательный осмотр работников на наличие в организме пострадавшего алкоголя, наркотических средств, токсических или ядовитых веществ при расследовании несчастных случаев на производстве. Как сообщил вице-президент Конфедерации работодателей Украины Алексей Мирошниченко, раньше такой анализ был необязательным, поэтому часто не проводился.
Даже если обследование покажет, что сотрудник исполнял обязанности в состоянии алкогольного опьянения, по новым правилам несчастный случай все равно будет считается страховым, если сотрудник не был отстранен работодателем от выполнения работы. Так что ответственность за соблюдение «сухого закона» все равно частично лежит на работодателях. Как рассказали представители профсоюзов, им известны случаи, когда погибшему на производстве работнику вливали в тело алкоголь, чтобы избежать расследования и ответственности.
Расследование несчастного случая или заболевания теперь возможно только в течение трех лет со дня происшествия. Предыдущий порядок никак не ограничивал право потерпевшего или членов его семьи подать жалобы в уполномоченные органы и попросить провести расследование несчастного случая.
Кроме того, меняются сроки многих процедур. Например, специальное расследование несчастного случая теперь должно быть проведено в течение 15 рабочих дней, работодатель должен выполнить обязательное для выполнения предписание в течение 10 рабочих дней. В старом порядке сроки считались не рабочими днями, а календарными, и были 10 и 5 дней соответственно.
В порядке больше не упоминается возможность собственника компании предоставлять материальную помощь потерпевшему или его семье, которая была указана в предыдущем порядке как добровольная. С работодателя снимается обязанность компенсировать затраты по доставке и идентификации тела погибшего сотрудника.
Обновленный Порядок расследования и учета несчастных случаев и профессиональных заболеваний вступает в силу с 1 июня 2019 года.
Далее
Народні депутати вирішили боротися з трудовою міграцією. Для цього планують позбавити посередників, які надають послуги щодо працевлаштування за кордоном, можливості брати кошти з українців.
Відповідний проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання та упередження негативних наслідків масової трудової міграції українців за кордон» (№10272) зареєстровано у Верховній Раді.
Якщо документ набере необхідну кількість голосів під час голосування, то істотно зміниться не лише процес працевлаштування за кордоном. Зокрема, передбачається скоротити попит на робочі руки за рахунок зменшення розміру гарантованої винагороди для іноземців, біженців та осіб без громадянства. Наразі залучення іноземців можливе лише за умови виплати заробітної плати в розмірі, не меншому, ніж 10 мінімальних її значень.
Проте найбільша кількість змін стосується компаній, що допомагають працевлаштовуватися за кордоном. Зокрема, за стягнення з громадян будь-яких гонорарів, комісійних та інших винагород за посередництво в працевлаштуванні за кордоном передбачено штраф від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Винагороду такі компанії повинні отримувати виключно від роботодавця.
Голова Верховної Ради України Андрій Парубій підписав закон про забезпечення функціонування української мови як державної під час засідання парламенту, передає кореспондент УНН.
“Невідкладно підписую закон про забезпечення функціонування української мови як державної”, — наголосив Парубій.
При цьому він заявив, що невідкладно передає через Апарат ВРУ для підпису Президентові України.
Далее
Мінрегіон надав роз’яснення щодо введення в дію з 1 травня Закону «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідний лист від 2 травня 2019 року № 7/10.1/7260-19 було розіслано обласним, Київській міським держадміністраціям.
Перш за все в Міністерстві зазначили, що практична реалізація нововведень можлива за умови укладення договорів про надання комунальних послуг за правилами, визначеними новим Законом про ж/к послуги, тобто нових договорів про надання комунальних послуг.
Такі договори укладаються відповідно до типових або примірних форм, які затверджує Кабмін.
Разом з тим, Законом передбачено, що договори, укладені до 1 травня 2019 року, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання комунальних послуг, укладених за новими правилами.
Нові договори на комуналку мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом року з дня введення в дію Закону — до 1 травня 2020 року.
Якщо договорами, укладеними до 1 травня 2019 року, передбачено більш ранній строк їх припинення, вони вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Після цієї дати органи місцевого самоврядування та НКРЕКП не можуть встановлювати тарифи, в тому числі шляхом коригування, на комунальні послуги, що надаються за договорами, укладеними раніше.
Методика розподілу між споживачами об’ємів спожитих у будівлі комунальних послуг, за якою плата за комунальні послуги ділиться на усіх мешканців, також може застосовуватися за умови укладення нових договорів.
Питання переходу мешканців на нові договори, незалежно від обраної форми управління будинком (навіть якщо співвласники не створили ОСББ) пропонується врегулювати законопроектом № 10228, який профільний комітет ВР рекомендував прийняти як Закон.
Окремо Мінрегіон зазначив, що введення в дію Закону не є підставою для автоматичного нарахування споживачам пені, адже така відповідальність передбачена за неналежне виконання договору.
Тобто, нарахування пені у розмірі 0,01 % суми заборгованості за кожний день прострочення можливе після 1 травня 2019 року, виходячи з умов нових договорів. Пеня за несвоєчасне здійснення платежів за комунальні послуги може нараховуватися на ту суму заборгованості, що утвориться з моменту укладення відповідного договору.
Пеня за послугу з управління багатоквартирним будинком може нараховуватися з моменту укладення договору про надання цієї послуги, але не раніше 1 травня 2019 року.
Далее
Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 (№ 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14 (№ 21-228а15), згідно з якими положення ч. 4 ст. 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника.
За приписами ч. 4 ст. 4 цього Закону особи, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа – підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв’язку з втратою годувальника, то така фізична особа – підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов’язане з певним віком.
Отже, в ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» встановлено пільги для всіх суб’єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи вона набула певного віку відповідно до ст. 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, що звільняється від сплати єдиного внеску.
Тож у випадку, якщо особі призначено пенсію в разі втрати годувальника, вона не втрачає право на пенсію за віком, а лише користується правом, передбаченим ст. 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою члени сім’ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинна сплачувати єдиний внесок.
Із повним текстом постанови ВП ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17 (провадження № 11-1379апп18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81573958.
Вищенаведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року, яка була ухвалена у справі № 818/584/17.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72532221.
ІІ. Відповідно до ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами — підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2,4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно п. 29 Порядку № 295 накладення штрафу на підставі абзацу 4 частини 2 ст.265 КЗпП України (недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці) накладається незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 р. по справі № 697/2073/17, від 12.04.2018 р. № 816/2325/16.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72965403.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73355617.
ІІІ. Правова позиція Верховного Суду, щодо правомірного застосування до позивача штрафу за допущення до роботи працівників без укладання трудових договорів.
Дана правова позиція повністю узгоджується з постановою Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №813/1170/17.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72288032.
IV. Верховний Суд відрізнив цивільні відносини від трудових, і зазначив, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм видно, що трудовий договір — це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Вищенаведена правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 820/1432/17.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/75148848.
V. Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 29 Постанови № 295, заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Тобто, виконання вимог припису не може бути правовою підставою для того, щоб не застосовувати до суб’єкта господарювання фінансові санкції, і не звільняє її від обов’язку понести відповідальність за вчинення порушень законодавства про працю, відповідно до ч. 7 ст. 265 КЗпП України.
Отже, вказаними нормами, покладено одночасно обов’язок на суб’єкта господарювання, як щодо сплати штрафу за вчинене порушення, так і щодо його усунення.
Вищенаведена правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № К/9901/2769/18 (697/2073/17).
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72965403.
VI. Верховний Суд зазначив, що використання найманих працівників, без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що свідчить про порушення норм трудового законодавства.
Вищенаведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 року та постанові Вищого адміністративного суду України від 17.05.2012 року №К-37554/09
VII. Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.05.2018 (справа №127/21595/16-ц) дійшов висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
