Обґрунтовуючи позовну заяву Товариство, зазначало про відсутність у ГУ ДФС у Київській області правових підстав для прийняття наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки наказ про проведення такої перевірки на підставі пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України може бути видано лише за наявності розпочатого службового розслідування та лише у період проведення такого розслідування стосовно посадових осіб контролюючого органу, які проводили документальну перевірку платника податків, або, якщо таким особам повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили із відсутності у контролюючого органу підстав для призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача на підставі пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПКУкраїни.
ГУ ДФС у Київській області у касаційній скарзі вказує на те, що оскаржуваний наказ прийнято в законний спосіб, оскільки призначення перевірки на підставі пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України пов’язано виключно з початком службового розслідування відносно посадових осіб нижчого рівня, котрі проводили перевірку платника податків, та не ставиться в залежність від його закінчення.
Зі змісту пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України вбачається, що умовами для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки є: невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства; неповне з’ясування під час перевірки питань, що повинні бути з’ясовані під час перевірки для винесення об’єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства; існування розпочатого службового розслідування щодо посадових осіб нижчого рівня або повідомлення їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Отже, враховуючи те, що за результатами службового розслідування не встановлено порушень чинного законодавства щодо проведення перевірки Товариства, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність на момент прийняття оскаржуваного наказу (який, в свою чергу, видано після складення акта службового розслідування) правових підстав для проведення позапланової перевірки позивача у відповідності до пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України.
Постанова КАС/ВС від 12.04.2019 р, справа №810/955/17.
Велика Палата у справі №726/1538/16-ц сформулювала позицію щодо дії мораторію на заставлене майно.
Мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, мораторій, встановлений Законом №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з п. 4 Закону №1304-VII, протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.
Якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Такого висновку дійшла Велика Палата у справі №806/2886/17 (К/9901/35876/18).
Ч. 4 та 5 ст. 128 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з ч. 2 ст. 384 цього Кодексу, скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи Державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими ст. 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи Державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
Отже, право на звернення зі скаргою та порядок її розгляду й постановлення ухвали пов’язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства та його примусовим виконанням.
З 1 жовтня по 1 травня на всіх автомобілях поза населеними пунктами повинно бути ввімкнено ближнє світло фар.
Не виконання цієї вимоги дійсно є порушенням вимог ПДР, що для поліцейського є підставою зупинити автомобіль і перевірити наявні документи на право керування.
Однак накласти штраф за їзду без світла вдень поліцейські не мають права, пише Дорожній адвокат у Facebook.
Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами лише при початку руху чи зміні його напрямку.
Тому, рух без увімкнених фар буде порушенням, але відповідальність за це порушення настає згідно статті 125 Кодексу, як за «інші порушення правил дорожнього руху» і тягне за собою лише попередження.
Далее
Кабмін змінив Порядок атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою.
Постановою від 30 січня 2019 року № 343 розширено підстави, що підтверджують вільне володіння державною мовою.
Відповідно до змін вільне володіння українською мовою підтверджують документи державного зразка про повну загальну середню освіту:
— видані до 2000 року, з оцінкою «5» за вивчення або за складання випускного іспиту з української мови та/або української мови та літератури;
— видані після 2000 року, з балом не менше 10 за вивчення або підсумкову державну атестацію з української мови.
Таким чином, отримати посвідчення без проходження атестації можна, якщо підтверджуючий документ містить відмінну оцінку не тільки за іспит з української мови, а й за її вивчення.
Разом з тим, посвідчення щодо вільного володіння державною мовою видаватиметься за плату, незважаючи на наявність підтверджуючих документів про його вивчення.
Виключено норму про можливість звернутися до уповноваженого навчального закладу про видачу посвідчення на безоплатній основі за наявності підтверджуючих документів.
Нагадаємо, відповідно до Закону, держслужбовці мають підтвердити вільне володіння державною мовою.
Далее
Верховна Рада України 238 голосами підтримала за основу в першому читанні закон, який визначає правовий статус Керівник парламентської ТСК пообіцяв знищити «Укроборонпром» Керівник парламентської ТСК пообіцяв знищити «Укроборонпром» тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій ВР, їх повноваження та організаційні засади діяльності.
Рішення було ухвалено під час сесійного засілання 25 квітня.
У проекті закону чітко врегулювали та визначили підстави для створення ТСК. Ними можуть бути повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами держвлади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов’язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, що становлять суспільний інтерес, зокрема:
повідомлення про обставини, які загрожують суверенітету, територіальній цілісності України або її економічним, науково-технічним, національно-культурним, соціальним інтересам, охороні довкілля;
повідомлення про масове порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, їх об’єднань або зловживання владою посадовими, службовими особами, що завдало істотної шкоди суспільним інтересам.
Також в документі йдеться про те, що слідча комісія може утворитися для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів Ради на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до предметів відання комітетів, утворених парламентом, крім випадку утворення спеціальної комісії для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до Конституції України.
Особа звернулася до суду зі скаргою, в якій використала нецензурну лексику, лайливо охарактеризувала державного виконавця, бездіяльність якого оскаржувала, та стверджувала, що звернулася до суду за захистом своїх прав саме тому, що державний виконавець має такі характеристики.
Цю скаргу Велика Палата Верховного Суду залишила без розгляду, мотивуючи це тим, що зазначені дії скаржника є виявом неповаги до суду й інших учасників процесу. Окрім того, ВП ВС констатувала, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальними правами і невиконанням обов’язку керуватися завданнями цивільного судочинства.
Ухвалюючи постанову, ВП ВС керувалася, зокрема, пунктами 2 та 11 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких повага до честі й гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а ч. 1 ст. 44 цього Кодексу покладає на учасників судового процесу та їх представників обов’язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Натомість зловживання процесуальними правами не допускається.
Перелік дій, які суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників.
Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їх представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, заходи, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц (провадження №14-92цс19) можна ознайомитися за посиланням.
Верховна Рада України проголосувала за законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». За відповідне рішення проголосували 278 народних депутатів. Проти проголосували 38 депутатів, 25 не голосували, 7 утримались від голосування.
Так, Верховна Рада на пленарному засіданні 25 квітня встигла завершити розгляд поправок до цього законопроекту і проголосувати за нього.
Зазначимо, що парламент розпочав розгляд документа 28 лютого. За цей час депутати схвалили або відхилили 2065 поправок із 2082.
Рада проголосувала за закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»
Що змінює цей закон?
Мовну політику та умови її реалізації.
Хто говоритиме українською?
Всі громадяни України та ті, хто хоче стати громадянином України. Серед посадовців українською вільно мають розмовляти, наприклад, президент, голова парламенту та його заступники, прем’єр-міністр та віце-прем’єри, голови міністерств та усіх державних установ, депутати, держслужбовці, посадові особи органів місцевої влади, судді та адвокати, викладачі та медпрацівники.
Де говоритимуть українською?
У публічному просторі, державному та комунальних секторах, у сфері обслуговування, у підписах та маркуванні товарів та послуг. Це, зокрема, стосується і медичної допомоги, і обслуговування на транспорті, і у публічних закладах. Комп’ютерні програми повинні будуть мати інтерфейс державною мовою та/або англійською мовою або мовами Євросоюзу. У театральних виставах та при дубляжі кінофільмів також використовуватимуть українську. На телебаченні, в інтернеті та друкованих ЗМІ. Скрізь. Передбачається, що держава гарантує право на отримання освіти державною мовою.
Якщо особа стверджує про порушення прав, спричинене рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вважає неправомірними, і наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення цивільних прав та інтересів чи пов’язані з реалізацією майнових або особистих немайнових прав та інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Близького за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 706/563/15-а і вважає, що відступати від нього немає підстав.
Фізична особа – підприємець звернулася до господарського суду з позовом до Теребовлянської міської ради Тернопільської області про визнання незаконними (протиправними) дій стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової будівлі, власником якої є позивачка, а також визнання укладеним договору оренди земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі.
Спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки знаходиться під нежитловим приміщенням, що перебуває у власності позивачки, яка зацікавлена в оформленні права користування ділянкою в розмірі, необхідному для обслуговування об’єкта нерухомого майна (для комерційного використання), шляхом укладення договору оренди. Суди попередніх інстанцій не врахували, що ніхто інший, крім власника цього об’єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається, зокрема, у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Відповідно до зазначених правових норм власник споруди має право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.
ВП ВС зазначила, що предметом спору в цій справі є бездіяльність відповідача щодо оформлення з позивачем відносин користування земельною ділянкою. Позов пред’явлений з метою захисту саме цивільних права та інтересу, що унеможливлює його вирішення в порядку адміністративного судочинства. Спір у справі з огляду на суб’єктний склад сторін і характер спірних правовідносин належить до юрисдикції господарських судів.
Позовні вимоги про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним нерозривно пов’язані між собою, і від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (провадження № 12-28гс19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81139165.
