Верховний Суд
Іменем України
Постанова
17 жовтня 2018 року м.Київ №711/4458/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О., ПОГРІБНОГО С.О. (суддя-доповідач), СТУПАК О.В., УСИКА Г.І. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11.01.2018,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2016 року ОСОБА 3 звернулась до суду із позовом до ПрАТ «СК «Брокбізнес», третя особа — Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області, про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнення страхової суми, пені, інфляційних виплат, витрат за упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди. Відповідно до уточнених позовних вимог просила визнати неправомірними дії ПрАТ «СК «Брокбізнес» у відмові сплатити страхове відшкодування; стягнути з ПрАТ «СК «Брокбізнес» на користь її, Особи 3, страхову виплату у розмірі 1300000, 00 грн., пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 394954,67 грн., за порушення строків виплати страхового відшкодування відповідно до індексу інфляції та 3% річних — 162500,00 грн., відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.; стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 16.12.2015 відбулося незаконне заволодіння транспортним засобом «Toyota Land Cruiser», належним їй на праві власності. Між Особою 3 та ПрАТ «СК «Брокбізнес» 26.11.2015 року договір страхування зазначеного транспортного засобу, відповідно до умов якого Особа 3 виконала всі умови, передбачені цим договором для отримання страхової суми, зокрема, повідомила страхову компанію про страховий випадок, передала ключі від застрахованого автомобіля, а пізніше передала й технічний паспорт на автомобіль, проте відповідач у виплаті страхового відшкодування їй відмовив.
Як на правові підстави позову Особа 3 посилалася на правила стст.22, 611, 612, 625, 979, 988, 990 Цивільного кодексу, стст.20, 26 закону «Про страхування», а також на положення пп.9.1.4, пп.15.26, 15.27 договору страхування від 26.11.2015 №006-0027782/01НТ.
Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 позов задоволено частково; судом визнано відмову ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» у виплаті страхового відшкодування неправомірною; стягнуто з ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» на користь Особи 3 страхову виплату у розмірі 1235000,00 грн., пеню за порушення строків виплати
страхового відшкодування, що складає 394954,67 грн., з урахуванням індексу інфляції, за порушення строків виплати страхового відшкодування, що складало 162500,00 грн., а разом 1792454,67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції зробив висновок на підставі власної оцінки зібраних у справі доказів, що у спірних правовідносинах мав місце страховий випадок, передбачений умовами договору, угон автомобіля; Особа 3 задля отримання страхової суми виконала усі умови договору страхування, а тому наявні підстави для стягнення суми страхового відшкодування. Суд визнав, що вимога про стягнення страхового відшкодування підлягає частковому задоволенню у розмірі 1235000,00 грн. за вирахуванням відповідно до умов договору страхування 5,00% франшизи. Нарахування пені узгоджується з положеннями ст.992 ЦК, відповідно до яких у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Зобов’язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку є грошовим зобов’язанням, а підлягають застосуванню правила ст.625 ЦК про відповідальність за порушення такого зобов’язання. У частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки правовідносини за договором страхування, які існують між сторонами, є зобов’язальними. У п.4 ч.1 ст.611 ЦК встановлено, що в разі порушення зобов’язання моральна шкода може відшкодовуватись лише тоді, якщо це встановлено договором або законом.
Рішенням АСЧО від 6.03.2017 змінено рішення суду першої інстанції, скасовано в частині стягнення пені за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі 394954 67 грн., індексу інфляції за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі 162500,00 грн., судового збору у розмірі 26886,82 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 7716,00 грн. Суд ухвалив нове рішення, яким стягнув з ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» на користь Особи 3 пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 375206,93 грн., індексу інфляції за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 154374,37 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення страхової виплати на користь Особи 3 в сумі 1235000,00 грн. залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 рішення АСЧО від 6.03.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив та не навів мотивів відхилення доводів про відсутність страхового випадку за визначенням укладеного між сторонами договору страхування.
Постановою АСЧО від 11.01.2018 рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 20.01.2017 змінено в частині стягнення витрат на правничу допомогу шляхом зменшення їх розміру з 7716,16 грн. до 7253,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у спірних правовідносинах мав місце страховий випадок, оскільки незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом відбулося без залишення реєстраційних документів на автомобіль у ньому, оскільки ці документи були в подальшому передані представнику ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», прийняті за актом прийому-передачі. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставною відмову страхувальника у виплаті страхового відшкодування, оскільки та обставина, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Toyota Land Cruiser» було залишено в автомобілі й викрадене разом з автомобілем, не відповідає дійсності, оскільки 8.02.2016 позивач передала назване свідоцтво відповідачу.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до ВС, ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За твердженням заявника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували норми п.3 ч.1 ст.988 ЦК, ч.1 ст.16 та п.3 ч.1 ст.20 закону «Про страхування», що підлягали обов’язковому застосуванню, а також неправильно застосовано пп.15.11.2 договору страхування, оскільки зазначена умова договору застосовується для розрахунку страхового відшкодування у разі знищення та конструктивної загибелі застрахованого транспортного засобу. Страхова компанія також посилається на неналежне виконання обов’язків Особи 3 відповідно до умов пп.12.3.7 та 13.1.8 договору страхування, зокрема порушення порядку здійснення оформлення відмови від прав власності на застрахований транспортний засіб на користь страховика (абандон).
Щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, то страхова компанія стверджує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не знаходилось в автомобілі на момент його угоду, є припущеннями та не підтверджені доказами у справі. Також заявник стверджує, що апеляційний суд не надав оцінки усім доводам апеляційної скарги. На переконання страхової компанії, суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, зокрема, встановивши правомірність рішення відповідача, визнав відмову у виплаті страхового відшкодування неправомірною.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою ВС від 23.01.2018 відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, ухвалою від 3.10.2018 справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають застосуванню правила ст.400 ЦПК, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст.213 ЦПК (в редакції закону від 18.03.2004 №1618-IV), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ВС перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26.11.2015 між Особою 3 та ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» укладений договір страхування №006-0027782/01 НТ транспортного засобу «TOYOTA LAND CRUISER», № кузова/шасі/ №2, 2013 року випуску, модель: LAND CRUISER, реєстраційний №1, строком до 26.11.2016 на суму 1300000,00 грн.
Відповідно до пп.9.1.4 договору страхування в перелік можливих страхових випадків включено незаконне заволодіння транспортним засобом (угон/викрадення), на випадок настання якого сторонами передбачено обов’язок страховика виплатити відповідне страхове відшкодування.
16.12.2015 застрахований у ПрАТ «СК «БРОБІЗНЕС» автомобіль був викрадений. Відповідно до п.8.5 договору страхова сума, яка підлягає виплаті у разі настання страхового випадку та виконання усіх умов страхування, визначена в сумі 1300000,00 грн., відповідно до п.8.8 при угоні (незаконному заволодінні транспортним засобом) підлягала вирахуванню 5,00% франшизи.
Згідно з рапортом про результати огляду місця події від 16.12.2015, здійсненого аварійним комісаром ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», а також відповідно до заяви Особи 3 про незаконне заволодіння транспортним засобом, свідоцтво про реєстрацію автомобіля, технічний паспорт на автомобіль та посвідчення водія знаходились у викраденому автомобілі.
Відповідно до акта прийому-передачі від 17.12.2015 Особа 3 передала представнику ПрАТ «СК «Брокбізнес» ключі від автомобіля в кількості двох екземплярів без передання свідоцтва про реєстрацію автомобіля.
23.12.2015 Особа 4 звертався до ТСЦ №7141 РСЦ МВС в Черкаській області та отримав дублікат посвідчення водія №3.
Листом від 22.01.2016 №104-11 ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» повідомило про прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування Особі 3. Відмова обґрунтовувалась тим, що Особа 3 подала до страховика заяву про незаконне заволодіння транспортним засобом від 17.12.2015 та рапорт аварійного комісара про результати огляду місця події від 16 грудня 2015 року, відповідно до яких викрадення транспортного засобу «Toyota Land Cruiser», реєстраційний №1, відбулось разом із залишеними у салоні автомобіля реєстраційними документами (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу), а тому відповідно до пп.11.1.10 договору страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування.
26.01.2016 до Територіального сервісного центру №7141 надійшло звернення від імені власника викраденого автомобіля, згідно з яким оформлена заява №842882929 щодо отримання свідоцтва про реєстрацію №4 на автомобіль «TOYOTA LAND CRUISER».
1.02.2016 Особа 3 повідомила голову правління ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», що вона знайшла технічний паспорт на викрадений автомобіль, та вважала, що в момент викрадення та після технічний паспорт знаходився у неї, а не у викраденому автомобілі.
Відповідно до акта прийому-передачі від 8.02.2016 Особа 3 у приміщенні ПрАТ «СК «БРОКБІЗСНЕС» передала, а представник страхової компанії прийняв свідоцтво про реєстрацію автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER», серія №4 від 16.09.2015.
В оцінці доводів касаційної скарги ВС врахував таке.
За правилами ст.1 закону «Про страхування» страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст.979 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За ч.1 ст.16 закону «Про страхування» договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно із ч.2 ст.8 закону «Про страхування» страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
У п.9.2. укладеного між сторонами договору визначено, що страховий випадок — це подія, передбачена договором, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу). Страховими випадками є пошкодження, знищення (загибель) або втрата застрахованого транспортного засобу в цілому, або окремих його деталей та частин, внаслідок настання застрахованих ризиків (позначених відміткою «так» в п.8.3. договору) під час дії договору, і за умови, що ці події не підпадають під виключення або обмеження страхувальника за договором.
Щодо правил страхування
Відповідно до ст.17 закону «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити, зокрема: порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування.
Відповідно до п.5.2.8. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених 11.01.2011 головою правління ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», збитки внаслідок незаконного заволодіння застрахованого транспортного засобу разом із залишеними в ньому ключами та/або реєстраційними документами на застрахований транспортний засіб, окрім документально підтвердженого випадку незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням сили (розбою).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦПК, п.3 ч.1 ст.20 закону «Про страхування» страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.589 ЦК, п.5 ч.1 ст.21 Закону «Про страхування» страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Відповідно до пп.11.1.10 п.11.1 договору страхування до страхових випадків не відносяться та виплати страхового відшкодування не здійснюються при пошкодженні, знищенні або втраті транспортного засобу та додаткового обладнання, що безпосередньо або побічно виникли, спричинені або збільшуються внаслідок або під час втрати транспортного засобу внаслідок незаконного заволодіння (набуття права на майно) шляхом обману або зловживання довірою (шахрайство), шляхом вимагання (здирництва), внаслідок незаконного заволодіння застрахованим транспортним засобом разом з ключами та/або реєстраційними документами, що були залишені у цьому транспортному засобі (крім документально підтвердженого випадку незаконного заволодіння транспортного засобу із застосуванням сили, розбою), а також внаслідок втрати ключів від транспортного засобу та/або від механічного протиугінного пристрою, та/або брелоків (пультів) дистанційного керування протиугінними засобами, та/або свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу — з моменту їх втрати до моменту надання страхувальником доказів заміни втрачених ключів/пультів/документів.
Відповідно до пп.13.1.8 договору страхування страхувальник зобов’язаний у разі угону/викрадення транспортного засобу у триденний строк з моменту повідомлення страховика про подію (з дати повернення в Україну, якщо ця подія сталася поза межами України) передати страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та засобів проти викрадення, або довідку органів МВС у разі їх вилучення.
Відповідно до пп.14.1.4 п.14.1 договору страхування для підтвердження факту настання страхового випадку та подальшого отримання страхового відшкодування страхувальник надає страховику письмове повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, заяву про виплату страхового відшкодування, інші документи, які дають підстави визначити обставини страхового випадку, розмір збитку, а також документи, необхідні для здійснення страхового відшкодування відповідно до вимог чинного законодавства, в тому числі при настанні страхового випадку за ризиком угон/викрадення транспортного засобу: довідку із органів МВС про внесення відомостей про незаконне заволодіння транспортним засобом до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до п.15.23 договору страхування за фактом угону/викрадення (незаконного заволодіння) транспортного засобу, за яким розпочато кримінальне провадження, страховик приймає рішення та складає страховий акт про виплату або про відмову у виплаті страхового відшкодування не пізніше 3-х місяців з дати отримання заяви страхувальника про угон/викрадення транспортного засобу за умови обов’язкового виконання наступних вимог: страхувальник та/або вигодонабувач зобов’язані забезпечити передачу права власності на застрахований транспортний засіб його власником на користь страховика шляхом укладення договору про передачу права власності (абандону). Абандон повинен передбачати перехід права власності за умови отримання страхувальником та/або вигодонабувачем страхового відшкодування (пп.15.23.1); страхувальник та/або вигодонабувач зобов’язані передати страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу і повний комплект оригінальних ключів та брелків засобів охорони/сигналізації від викраденого транспортного засобу, або довідку МВС про їх вилучення (пп.15.23.2); страхувальник та/або вигодонабувач зобов’язані надати повний комплект документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, його обставини і розмір збитку відповідно до розділів 14 та 15 договору.
Згідно з пп.12.3.7 страхувальник зобов’язаний у разі угону/викрадення транспортного засобу, а також при прийнятті страховиком рішення відповідно до пп.15.11.2 договору, здійснити передачу (забезпечити передачу, якщо страхувальник не є власником транспортного засобу) прав власності на застрахований транспортний
засіб на користь страховика згідно з чинним законодавством за власний рахунок, шляхом укладення договору про передачу права власності (абандон), а також передати страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу і повний комплект оригінальних ключів від викраденого транспортного засобу або довідку МВС про їх вилучення.
Наведене дає Суду підстави для висновку, що п.11.1 укладеного між сторонами договору страхування відповідає зазначеним Правилам добровільного страхування, які завчасно зареєстровано та офіційно оприлюднено страховиком.
Зважаючи на наведені обов’язкові положення, сформульовані в акті законодавства та умовах договору страхування, що відповідає зазначеним ПДС, а також враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, ВС зробив висновок про правомірність дій та рішень страхової компанії у спірних правовідносинах, які відповідають умовам договору. Зокрема, відповідно до пп.13.1.8 встановлено обов’язок для страхувальника триденний строк з моменту повідомлення страховика про подію для надання йому свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Наведені умови та правила страхування, викладені в актах цивільного законодавства, наведених ПДС, що конкретизовані в укладеному між сторонами договорі, є елементами механізму правового регулювання цивільних відносин, що виникли між сторонами на підставі зазначеного договору. Усі наведені договірні умови та правила є обов’язковими для сторін, вони визначають зміст укладеного договору, який сторонам належить виконувати саме відповідно до його умов.
За правилом ч.2 ст.6 ЦК сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до змісту ч.1 ст.628 ЦК визначено, що зміст договору, у першу чергу, становлять умови, визначені на розсуд сторін.
При цьому, загальні умови виконання зобов’язання визначені у ст.526 ЦК, відповідно до яких належним виконанням зобов’язання є таке, що здійснене відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що страхувальник передала страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з порушенням обов’язкових умов договору — після спливу триденного строку — 8.02.2016, у той час як угон (викрадення) автомобіля відбувся 16.12.2015, про що одразу було повідомлено страхову компанію.
Ненадання своєчасно страхувальником документів, передбачених договором страхування, є порушенням умов договору. На час розгляду заяви Особи 3 про настання страхового випадку у поданих документах було зазначено про знаходження технічного паспорта на момент викрадення автомобіля у цьому транспортному засобі та лише після отримання листа-відмови страхувальник передала страховику технічний паспорт на автомобіль, який, за її твердженнями, знаходився серед особистих речей.
Відповідно до ст.629 ЦК договір є обов’язковим для виконання сторонами.
За встановлених фактичних обставин справи та відповідно до умов договору страхування страховий випадок не настав і виплата страхового відшкодування не здійснюється, дії страхової компанії щодо відмови у виплаті страхового відшкодування є правомірними, а отже, підстави для стягнення страхового відшкодування, пені та трьох процентів річних відсутні.
Такі порушення норм матеріального права не є формальними та матимуть наслідком скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п.3 ч.1 с.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно із чч.1 та 3 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У ч.4 ст.10 ЦПК і ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов’язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що п.1 ст.6 конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18.07.2006 №63566/00, §23).
Згідно з пп.«в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що ВС зробив висновок про задоволення касаційної скарги та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню із Особи 3 на користь ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС».
Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8880,00 грн. та за подання касаційної скарги — 16000,00 грн.
Висновки за заявою про поворот виконання рішення суду
Щодо заяви про поворот виконання рішення, поданої ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» до суду касаційної інстанції, яка обґрунтовувалась тим, що 22.01.2018 фактично виконано рішення суду у цій справі, про що 24.01.2018 приватний виконавець ухвалив постанови про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.444 ЦПК суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє в позові повністю.
Враховуючи, що ВС зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, а також у зв’язку із наявністю у матеріалах справи оригіналів виконавчих листів з відмітками про повне виконання судового рішення та постанов приватного виконавця Особи 5 від 24.01.2018 №55538664 та №55538402 про закінчення виконавчих проваджень у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду, заява про поворот виконання рішення за правилами ч.1 ст.444 ЦПК підлягає задоволенню.
Керуючись стст.409, 412, 416, 444 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПрАТ «СК «Брокбізнес» задовольнити.
Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11.01.2018 скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Особи 3 до ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнення страхової суми, пені, інфляційних виплат, витрат за упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Стягнути з Особи 3 на користь ПрАТ «СК «Брокбізнес» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8880,00 грн. та за подання касаційної скарги у розмірі 16000,00 грн.
Заяву ПрАТ «СК «Брокбізнес» про поворот виконання рішення суду задовольнити.
У порядку повороту виконання рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 11.01.2018 стягнути з Особи 3 на користь ПрАТ «СК «Брокбізнес» страхову виплату у розмірі 1235000,00 грн., пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 394954,67 грн., з урахуванням індексу інфляції, за порушення строків виплати страхового відшкодування, що складає 162500,00
грн., судові витрати, що складаються з оплати правової допомоги у сумі 7253,00 грн., а разом 1799707,67 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Предприниматели вправе обжаловать случаи нарушения должностными лицами органов государственного надзора (контроля) процедуры и сроков осуществления контроля в Государственную регуляторную службу Украины.
Об этом напоминают на сайте ГРС.
Вопрос проведения мероприятий государственного надзора (контроля) урегулирован Законом Украины «Об основных принципах государственного надзора (контроля) в сфере хозяйственной деятельности» (далее — Закон). Проверка — одна из форм осуществления государственного надзора (контроля). Согласно статье 1 Закона мерами государственного надзора (контроля) являются плановые и внеплановые мероприятия, осуществляемые в форме проверок, ревизий, осмотров, обследований и других формах, определенных законом.
Распорядительные документы по устранению нарушений требований законодательства могут быть обжалованы в соответствующем центральном органе исполнительной власти или в суде в установленном законом порядке.
Несоблюдение требований Закона в части осуществления государственного надзора (контроля) в сфере хозяйственной деятельности может быть обжаловано в ГРС.
Обращаем внимание, что в ГРС можно обжаловать исключительно случаи нарушения должностными лицами органов государственного надзора (контроля) процедуры и сроков осуществления контроля.
Оценка содержания акта или распорядительного документа органа государственного надзора (контроля) об устранении нарушений законодательства не может быть предметом обжалования в ГРС.
«Обращаем внимание, что порядок обжалования распорядительных документов органов государственной фискальной службы Украины регулируется Налоговым кодексом Украины», — уточняют в ГРС.
Далее
Данный закон Верховная рада приняла в начале декабря 2017 года. Норма документа об отягчающих обстоятельствах уже вступила в силу с 11 января 2018 года.
Однако подавляющее большинство норм закона вступило в силу с 11 января 2019 года — через год после публикации в издании «Голос Украины».
Наказание за совершение домашнего насилия в судебном порядке вводится в виде общественных работ на срок от 150 до 240 часов либо арест на срок до 6 месяцев. Также предусматривается и ограничение свободы на срок до пяти лет либо лишение свободы на срок до двух лет.
При этом будут действовать запреты звонков, переписки с потерпевшим лицом, приближение на определенное расстояние.
Отметим, что в случае выявления фактов домашнего насилия соответствующие органы (правоохранительные, управления соцзащиты населения, центры семьи и молодежи, службы по делам детей) должны предлагать пострадавшим обращаться в специализированные центры.
Подчеркнем, законом подвергаются существенной редакции статьи, которые предусматривают ответственность за преступления против половой свободы и неприкосновенности. Так, одно из новшеств закона — уменьшение минимального срока уголовной ответственности за изнасилование несовершеннолетних.
В частности, предыдущая редакция ст. 152 Уголовного кодекса устанавливала наказание в виде лишения свободы от 10 до 15 лет, а по новому закону санкция будет от 8 до 15 лет.
Далее
Для реконструкции и капремонта внутренних инженерных систем (в частности, систем отопления и вентиляции) не нужно получать разрешение Госархстройинспекции. Это касается как жилых, так и нежилых зданий. Об этом сообщила пресс-служба Минрегиона.
Обновленный Перечень строительных работ, не требующих документов на их выполнение, и по истечении которых объект не подлежит принятию в эксплуатацию, утвержден постановлением Кабмина от 18 декабря 2018 года и вступит в силу после официального опубликования постановления.
Разрешение не нужно будет получать при реконструкции внутренних систем:
— отопления, в том числе, предусматривающий установку и замену оборудования индивидуальных тепловых пунктов, замена трубопроводов систем отопления, балансировка систем отопления, установка балансировочных клапанов и/или расходомеров, изменение типа систем отопления с однотрубной на двухтрубную и/или вертикальной на горизонтальную, установление или замена отопительных приборов, оборудования отопительных приборов автоматическими регуляторами температуры в помещениях, установка и замену приборов-распределителей и другого оборудования для учета тепловой энергии;
— вентиляции;
— водоснабжения и водоотвода, в том числе, трубопроводов;
— силовых и слаботочных систем, обеспечивающих функционирование зданий и сооружений.
Напомним, разрешение также не нужно получать при перепланировке квартиры без вмешательства в несущие конструкции и при утеплении жилых домов.
Далее
У Міністерстві юстиції розповіли про нову послугу для українців, яка передбачає одруження вдруге без процесу розлучення.
Відомство пропонує сімейним парам повторити весільну церемонію через 25 або 50 років спільного життя, щоб відчути ті незабутні емоції. Скористатися новою послугою українці зможуть в будь-якому РАГСі країни.
У відомстві вважають, що ювілейні шлюби будуть зміцнювати інститут сім’ї та сімейні відносини. Замовити послугу зможуть як сімейні пари, так їхні рідні або друзі. У свідоцтві про шлюб, виданому на церемонії, буде значитися «повторно».
Далее
Правительство приняло решение о внедрении единого образца бланка служебного удостоверения должностных лиц и работников органов исполнительной власти и Секретариата Кабмина. Такие бланки служебных удостоверений предлагается изготавливать по единому образцу в формате пластиковой карты типа ID-1 с бесконтактным носителем.
Соответствующее постановление № 1137 было принято на правительственном заседании 27 декабря 2018 года.
Установлено, что служебные удостоверения, выданные до вступления в силу этого постановления, действуют в течение срока, на который они выданы. До обеспечения выдачи служебного удостоверения с бесконтактным электронным носителем удостоверения оформляются с использованием бланков предыдущих образцов.
Секретариату Кабмина, министерствам и другим центральным и местным органам исполнительной власти предоставлен 6-месячный срок для обеспечения соответствующих органов бланками служебного удостоверения с бесконтактным электронным носителем.
Бланк служебного удостоверения должностных лиц и работников органов исполнительной власти и Секретариата Кабмина с бесконтактным электронным носителем изготавливается в форме пластиковой карты формата ID-1, содержащей бесконтактный электронный носитель, размером 54 х 85,6 мм. В бланк удостоверения имплантирован бесконтактный электронный носитель, отвечающий требованиям ISO/IEC 14443 относительно записи и считывания данных.
На лицевой стороне бланка удостоверения напечатано четыре защитных сетки нерегулярной структуры, которые создают изображение в виде орнаментального рисунка с элементами гильешной розетки.
На обратной стороне бланка удостоверения напечатана защитная сетка серого цвета регулярной структуры.
На фоне сетки напечатано стилизованное изображение малого Государственного Герба Украины и полосы, которые выполнены цветами синего и желтого цветов.
Также краской синего цвета напечатано слово «ПОСВІДЧЕННЯ».
Вдоль полос в цвете серой сетки выполнен позитивный повторяющийся микротекст «УКРАЇНА».
В левой части бланка удостоверения оптико-переменною краской напечатано способом трафаретной печати стилизованное изображение карты Украины.
Персонализация бланка удостоверения осуществляется способом цветной термопечати и содержать как визуальную информацию о должностном лице, его статусе и полномочиях, так и информацию, которая будет занесена в бесконтактный носитель.
Необходимость принятия решения обусловлена разрозненностью форм бланков удостоверений. Поскольку в основном служебные удостоверения изготавливаются в форме бумажных книжечек, это делает такие удостоверения легкодоступными к подделке, а также влияет на возможность достоверности установления личности владельца удостоверения и определения правомерности его представительских полномочий.
Постановление вступило в силу 29 декабря 2018 года.
Сама только ссылка на потенциальную возможность уклонения ответчика от исполнения судебного решения не является достаточным основанием для удовлетворения заявления. Такое заключение сделал ВС в постановлении №6-846цс16. По материалам ЗиБ.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
17 жовтня 2018 року м.Київ №183/5864/17-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати
Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О. (суддя-доповідач), ОЛІЙНИК А.С., СТУПАК О.В., УСИКА Г.І.,
розглянуши у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області, який діє в інтересах Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.11.2017 та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.05.2018,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2017 року фермерське господарство «Самара» звернулося до суду з позовом до Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення.
Позов мотивовано тим, що 18.04.91 Виконавчий комітет Новомосковської районної ради народних депутатів прийняв рішення №148 «Про реєстрацію фермерського господарства Саєнка Михайла Михайловича», яке згодом змінило свою назву на ФГ «Самара». 31.05.96 та 29.07.99 Особі 4 виділено в постійне користування та видано державний акт на земельні ділянки площею 34,3 га та 18,69 га для ведення фермерського господарства. Особа 4 Інформація 1 помер. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 6.03.2014 після смерті Особи 4 засновником ФГ «Самара» визнано Особу 5.
Позивач зазначає, що вказані земельні ділянки надавалися фермерському
господарству, однак у державному акті помилково зазначено Особу 4 як фізичну особу.
Ураховуючи викладене, ФГ «Самара» просило: встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт належності ФГ «Самара» в особі засновника Особи 4 державного акта від 29.07.96 на право постійного користування землею площею 34,3 га та 18,69 га, розташованої на території Вільненської сільської ради, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства рішенням 7-ї сесії ХХІІ скликання Новомосковської районної ради Дніпропетровської області від 31.05.96 №7-8/ХХІІ та на підставі рішення ІІ сесії ХХІІІ скликання Новомосковської райради від 29.07.99 №8-17/ХХІІІ; визнати за ФГ «Самара» право постійного користування вищевказаними земельними ділянками.
29.11.2017 ФГ «Самара» звернулося до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області вчиняти будь-які дії, пов’язані з розпорядженням (користуванням, володінням), у тому числі продажем права на земельних торгах (аукціонах), земельної ділянки площею 34,3 га та земельної ділянки площею 18,69 га, що розташовані на території Вільненської сільської ради, наданих для ведення фермерського господарства, а також надання (затвердження) дозвільних документів будь-яким особам на виготовлення будь-якої землевпорядної документації відносно зазначених земельних ділянок, до набрання чинності рішення суду у справі.
Заява мотивована тим, що після смерті засновника ФГ «Самара» Особи 4 питання щодо подальшої долі земельних ділянок може бути вирішене її власником, тобто державою в особі ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області або ж іншим місцевим органом, який буде розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення, у зв’язку з чим, щоб не допустити факту передання спірних земельних ділянок, звернулися до суду з указаною заявою.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду від 29.11.2017 заяву ФГ «Самара» задоволено. Вжито заходів забезпечення позову у справі за позовом ФГ «Самара» до Вільненської сільради, Новомосковської райради, ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення. До набрання рішенням у справі законної сили заборонено ГУ Держгеокадастру в Дніпроперовській області вчиняти будь-які дії, пов’язані з розпорядженням (користуванням, володінням), у тому числі продажем права на земельних торгах (аукціонах), земельною ділянкою площею 34,3 га та земельною ділянкою площею 18,69 га, що розташовані на території Вільненської сільради, наданих для ведення фермерського господарства, а також надання (затвердження) дозвільних документів будь-яким особам на виготовлення будь-якої землевпорядної документації відносно зазначених земельних ділянок.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами дійсно існує спір про право користування спірними земельними ділянками, які перебували в користуванні колишнього засновника позивача ФГ «Самара», та що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки ГУ Держгеокадастру має можливість у будь-який час виконати функції, покладені на нього державою та розпорядитись спірною земельною ділянкою шляхом надання її в користування (оренду) третім особам.
Постановою АСДО від 10.05.2018 апеляційну скаргу Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області залишено без задоволення, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду від 29.11.2017 залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області, який діє в інтересах ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області, просить скасувати оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими й суперечать положенням стст.151—153 ЦПК в редакції, чинній на момент розгляду справи, оскільки заява про забезпечення позову є необґрунтованою, її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.
Ухвалою ВС від 13.07.2018 відкрито касаційне провадження в указаній справі.
18.09.2018 відокремлені матеріали справи №183/5864/17-ц за позовом ФГ «Самара» до Вільненської сільради, Новомосковської райради, ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення, надійшли до ВС.
Ухвалою ВС від 3.10.2018 вищевказану справу призначено до розгляду.
<…> Перевіривши доводи касаційної
скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла ткаого висновку.
Відповідно до положень стст.149, 150 ЦПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути сумірними із заявленими позивачем вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ФГ «Самара» просило встановити факт належності йому земельних ділянок, а також право користування вказаними земельними ділянками.
Дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з’ясував сумірності виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому. У ній не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області спірної земельної ділянки на користь третіх осіб.
Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було задоволено заяву про забезпечення позову на зазначене уваги не звернув, порушень норм процесуального права, які допустив суд першої інстанції при забезпеченні позову, не усунув.
За таких обставин та порушення судами норм процесуального права, оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.
За змістом чч.1, 2 ст.412 ЦПК, підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміна рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Оскільки при вирішенні заяви про забезпечення позову суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, і для вирішення цього питання по суті немає необхідності додаткового з’ясування обставин справи та їх оцінки, оскаржувані рішення відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ФГ «Самара» про забезпечення позову.
Керуючись стст.400, 406, 412, 415, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області, який діє в інтересах ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області задовольнити.
Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду від 29.11.2017 та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви ФГ «Самара» про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Наличие судебного решения о признании лица недееспособным ограничивает его право, тогда как отказ в таком признании, наоборот, не несет негативных последствий, которые ухудшают его положение. Соответствующие вопросы затрагиваются в постановлении Верховного Суда от 21.12.2018.
Мать обратилась в суд с иском, в котором просила признать недееспособным ее совершеннолетнего сына. Она указывала, что сын страдает психическим заболеванием и неоднократно находился на стационарном лечении в психоневрологической больнице. Местный суд требования удовлетворил. При этом он учел заключение судебно-психиатрической экспертизы, в котором указывалось, что человек страдает устойчивым психическим расстройством в виде шизофрении и не способен осознавать значение своих действий, руководить ими, следовательно, нуждается в опеке.
Сын обжаловал вердикт в апелляционной инстанции и добился его отмены.
Оспаривая решение апелляционного суда, мать заметила, что он безосновательно назначил повторную стационарную экспертизу и не сообщил стороне об изменении своего состава.
В постановлении №752/14744/14-ц ВС отметил, что мужчина совершил ряд правонарушений и имел объявленную районным управлением полиции подозрение по ч.2 ст.185 Уголовного кодекса. На момент рассмотрения дела апелляционным судом, правоохранители не могли установить местонахождение гражданина и объявили его в розыск. Учитывая это суд не имел возможности назначить экспертизу. Поэтому вывод о невозможности признания лица недееспособным при таких обстоятельствах является правильным.
Минздрав разъяснил некоторые аспекты возврата лекарств и медизделий в аптеки с 1 января 2019 года. В министерстве отметили, что возвращать можно только лекарственные средства и медицинские изделия ненадлежащего качества. Для этого необходимо предъявить расчетный документ на их приобретение. В таком случае потребитель имеет право просить вернуть уплаченные за лекарства деньги или заменить препарат на аналогичный.
С 1 января вступает в силу Закон от 23 ноября 2018 года № 2628-VIII «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины и некоторые другие законодательные акты Украины относительно улучшения администрирования и пересмотра ставок отдельных налогов и сборов».
Он, в частности, вносит изменения в требования потребителя относительно лекарственных средств и изделий медицинского назначения.
Минздрав обращает внимание, что факт ненадлежащего качества подтверждается следующими документами:
— заключение о качестве лекарственных средств, выданное подведомственной лабораторией территориального органа Гослекслужбы и/или уполномоченной лабораторией;
— распоряжение Гослекслужбы о запрете обращения лекарственного средства.
Чтобы оградить себя и не приобрести некачественные лекарства, в министерстве рекомендуют проверять сайт Гослекслужбы и убедиться, что приобретенные препараты не запрещены. Также в Минздраве напомнили, что по требованию покупателя аптеки должны предоставить документы, подтверждающие надлежащее качество продукции, в частности сертификат качества производителя.
Налоговая декларация об имущественном состоянии и доходах (налоговая декларация) подается налогоплательщиками по месту своего налогового адреса одним из таких способов (по выбору):
— лично или уполномоченным на это лицом;
— направляется по почте с уведомлением о вручении и с описью вложения;
— средствами электронной связи в электронной форме с соблюдением требований законов об электронном документообороте.
При отправке налоговой декларации по почте, налогоплательщик обязан осуществить такое отправление не позднее чем за пять дней до истечения предельного срока представления налоговой декларации, а при представлении налоговой декларации в электронной форме — не позднее окончания последнего часа дня, в котором истекает такой предельный срок.
При направлении декларации средствами электронной связи граждане могут воспользоваться новым электронным сервисом в «Электронном кабинете», который предусматривает частичное автоматическое заполнение декларации на основании учетных данных плательщика, сведений о начисленных (выплаченных) доходов, имеющихся в Государственном реестре физических лиц — плательщиков налогов и сведений по объектам недвижимого (движимого) имущества.
В 2018 году в законодательство были внесены изменения, которыми расширен круг плательщиков, которые обязаны и (или) имеют право подать декларацию. Так, обязаны включить в годовую налоговую декларацию и самостоятельно уплатить установленные налоги и сборы получатели вознаграждений и других выплат, начисленных (выплаченных) в соответствии с условиями гражданско-правового договора в случае, если такие доходы получены от физических лиц — плательщиков единого налога четвертой группы.
В течение 2019 года имеют право подать декларацию с целью получения налоговой скидки граждане, которые понесли расходы:
— в пользу отечественных учреждений дошкольного, внешкольного, общего среднего, профессионального (профессионально-технического) и высшего образования для компенсации стоимости получения соответствующего образования такого налогоплательщика и/или члена его семьи первой степени родства;
в виде арендной платы по договору аренды жилья (квартиры, дома), оформленным в соответствии с требованиями действующего законодательства, в случае если такой плательщик имеет статус внутренне перемещенного лица и при условии соблюдения установленных требований.
Подробно об особенностях декларационной кампании 2019 можно узнать по ссылке.
