Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Зазначені конституційні приписи відображені і на рівні житлового законодавства, зокрема ст.9 Житлового кодексу УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Про це повідомляє пресслужба ХАС.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).
При цьому, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно зі ст.72 Житлового кодексу УРСР).
Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з’ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
! Згідно з цивільним процесуальним законом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України).
Тож у правових спорах щодо визнання особи такою, що втратила право користування житлом, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Так, у справі № 766/3421/20 позивач просив суд визнати колишню дружину такою, що втратила право користування квартирою. Херсонський апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Зокрема, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач не проживає по місцю реєстрації з власної волі, а наявна у справі довідка у повній мірі не відображає обставини, які мають правове значення для правильного вирішення справи, а саме причини непроживання відповідачки; також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що реєстрація його колишньої дружини перешкоджає позивачу користуватися чи розпоряджатися майном.
У іншій справі №653/2029/20 позивач також не надав суду доказів, які б достеменно та офіційно підтверджували непроживання його сина у квартирі без поважних причин, період відсутності, причин відсутності, зокрема, акту обстеження проживання особи, показів свідків, інформації про перетин відповідача державного кордону України, тощо. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції та не взяв до уваги інформацію з інтернет-сайту, надану позивачем в обґрунтування підстав позову, яка не може бути визнана належним та допустимим доказом у справі.
Варто пам’ятати, що Конституція України захищає як право на житло, так і право власності.
Крім того, щодо визнання члена сім’ї власника житла таким, що втратив право користування житлом, варто врахувати, що за змістом статте 150, 156, 162 ЖК УРСР право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням нарівні з власником може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
Водночас, право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Оскільки ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення, то ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. За змістом зазначених приписів правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При цьому, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Тож при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, що по суті буде мати наслідком виселення, необхідно брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі N 447/455/17 (провадження N 14-64цс20).
За обставинами справи № 766/25615/18 спір виник між власницею квартири та колишнім її зятем – відповідачем у даній справі, користувачем житлового приміщення. Позивач просила визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселити відповідача, посилаючись на те, що право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу позивача як власника цього майна.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, адже позивач не надала суду доказів того, що відповідач створює їй перешкоди в користуванні нерухомим майном, в той час, як встановлено судом, спірна квартира є житлом відповідача. Херсонський апеляційний суд зазначив, що з урахуванням вселення відповідача до квартири як члена сім’ї та реєстрації його місця проживання у спірній квартирі з 2005 року, проживання разом з ним у цій квартирі двох неповнолітніх доньок, єдиним законним представником яких після смерті дружини є саме відповідач, наявності у позивачки на праві власності іншої квартири, яку вона використовує як постійне місце проживання, проблеми в оплаті комунальних послуг і конфлікт останньої з відповідачем не можуть свідчити про пропорційність втручання держави у право відповідача на користування житловим приміщенням, яке є його єдиним постійним місцем проживання.
У іншій справі №648/3152/20 позивачі посилалися на положення статті 391 ЦК України та зазначили, що реєстрація відповідачки, яка є колишнім членом сім`ї власників будинку у зв’язку з розірванням шлюбу зі співвласником будинку, та тривалий час не проживає у спірному будинку, створює позивачам перешкоди у користуванні належним їм будинком, а саме перешкоди для отримання житлових соціальних пільг.
Херсонським апеляційним судом у цій справі було встановлено та не заперечувався відповідачкою факт її непроживання у спірному будинку з 2018 року, що було підтверджено належними та допустимими доказами. Судом також було з’ясовано відсутність відомостей про створення позивачами буд-яких перешкод у користуванні відповідачкою спірним будинком.
Тож колегія суддів дійшла висновку, що відповідачка втратила право користування будинком, оскільки вона вже не є членом сім`ї власників будинку, виселившись з нього добровільно та не маючи наміру в майбутньому проживати в ньому вже понад рік не проживає у спірному будинку. Водночас, припинення права користування відповідачки спірним житлом відповідає вимозі пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, з огляду на те, що позивачі, у зв`язку із збереженням за колишнім членом сім’ї права користування належним їм житловим будинком та реєстрації її проживання у спірному будинку, позбавлені можливості отримувати житлові соціальні пільги та вимушені нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, які вираховуються в залежності від зареєстрованих за адресою осіб.
Колегією суддів Херсонського апеляційного суду було скасовано оскаржуване рішення та ухвалено нове, яким задоволені позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Джерело:https://yur-gazeta.com/
Далее
7 серпня у “Голосі України” опубліковано Закон № 1701-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення розбіжностей та осучаснення реалізації майна в іпотеці та виконавчому провадженні”.
Документ набуває чинності через 30 днів з дня його опублікування.
Закон, який було ухвалено в другому читанні 16 липня, визначає особливості реалізації майна через електронні аукціони.
Зокрема, передбачено, що арештоване майно реалізується:
Якщо майно не реалізовано на третьому електронному аукціоні, виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такого передання виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення під час звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на електронному аукціоні. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути особи, визначені Земельним кодексом.
Боржник має право до дня продажу предмета іпотеки на електронному аукціоні виконати вимогу за основним зобов’язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом із відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи:
Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на електронному аукціоні. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.
Джерело:https://pravo.ua
Далее
Президент України підписав 3 важливих довкільних закони. Про це повідомляє пресслужба Міндовкілля.
Серед цих законів:
Документ запроваджує європейські цінності та стандарти щодо захисту тварин від жорстокого поводження. Зокрема, в Україні буде заборонено фотопослуги та жебракування з тваринами, пропаганда жорстокого поводження, масова евтаназія безпритульних тварин. А ще утримання вдома великих хижаків, отруйних змій, хижих птахів та червонокнижних тварин у готелях, ресторанах, нічних клубах і на курортах. Протиправним стане і залишення домашніх улюбленців прив’язаними без нагляду у громадських місцях, а також в закритому салоні автомобіля при температурі повітря понад +20 º С і менше + 5 ° С. За жорстоке поводження з тваринами збільшать штрафи.
Ухвалення закону необхідне для виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері охорони озонового шару та запобігання змінам клімату. Україна свого часу приєдналася до Віденської конвенції та ратифікувала Монреальський протокол. Прийняття закону дозволить Україні поступово скорочувати і в подальшому припинити споживання речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі щодня призводить до кліматичних змін.
Мета документа – запобігти та припинити неконтрольоване видобування корисних копалин місцевого значення. Такі випадки сьогодні непоодинокі на всій території України. Самовільний видобуток ресурсів, зокрема піску, завдає значної шкоди довкіллю, пришвидшує руйнування доріг навколо та створює небезпечні піщані кар’єри. А ще потребує чималих зусиль для приведення земель до стану, придатного для їх експлуатації у сільському і лісовому господарствах.
Тепер за незаконне видобування корисних копалин місцевого значення буде передбачено кримінальне покарання. Також посилено відповідальність за незаконний видобуток корисних копалин в цілому.
Далее
Министерство здравоохранения Украины обеспечит семейных врачей 50 баллами непрерывного профессионального развития, если у них будет вакцинировано 80% взрослых пациентов. Также рассматривается возможность введения дополнительного финансового вознаграждения.
Об этом пишет РБК-Украина со ссылкой на пресс-службу Минздрав.
БПР — это система профессионального совершенствования врачей, которая сегодня является распространенной практикой в ряде развитых стран. Украина, со своей стороны, ввела соответствующий компонент в 2019 году. Начиная с января 2020 года, набирание, по меньшей мере, 50 баллов БПР является обязательным задание для каждого врача в стране.
«Если среди взрослых пациентов семейного врача вакцинировано более 80% ему будет зачисляться 50 баллов непрерывного профессионального развития во время очередной аттестации, начиная с 2022 года», — отметил министр здравоохранения Виктор Ляшко
Также известно, что сегодня Минздрав совместно с НСЗУ рассматривают возможность введения финансового вознаграждения как стимул для врачей вакцинировать своих пациентов.
Національна служба здоров’я України пояснила громадянам, що робити, якщо сімейний лікар у відпустці. Роз’яснення з’явилось у пресслужбі НСЗУ.
«Понад 31,5 млн українців вже обрали свого лікаря у центрах надання первинної медичної допомоги, у приватних клініках та серед лікарів-ФОП. Всього понад 1800 надавачів первинної допомоги мають контракт з НСЗУ. В них працює майже 24 тисячі лікарів.
Влітку виникає багато питань стосовно відпусток медиків. Нагадуємо, що первинна медична допомога надається пацієнтам безперервно. Але це не означає в режимі 24/7. Це означає відповідно до годин прийому лікаря. Також це означає: під час відпустки одного лікаря, надавач первинної медичної допомоги забезпечує його заміну на іншого. І повідомляє про це пацієнтів.
Ось яким чином:
— розміщує інформацію безпосередньо у центрі чи в амбулаторії, в доступному для пацієнтів місці;
— розміщує інформацію на вебсайтах, у соцмережах відповідного надавача (наприклад: посилання1, посилання 2, посилання 3). Звичайно, якщо заклад має власні веб-сторінки;
— індивідуально повідомляє телефоном чи в інший спосіб пацієнтів, уже записаних на прийом до лікаря.
У лікаря, що працює на заміні, пацієнт може розраховувати на весь обсяг послуг, який входить у пакет первинної медичної допомоги. Тобто лікар на заміні може надати консультацію, здійснити огляд, виписати електронне направлення на потрібні аналізи чи обстеження. У разі необхідності — сформувати в електронній системі охорони здоров’я медичний висновок про тимчасову непрацездатність або видати вакцинованому пацієнту міжнародне свідоцтво про вакцинацію.
Щодо електронного рецепту на «Доступні ліки», то його може видати лише той лікар, з яким у пацієнта укладено декларацію. Тому радимо:
— лікарям перед тривалими відпустками звірити дату останнього створення електронного рецепту та тривалість призначеного курсу лікування «Доступними ліками». Якщо у пацієнтів закінчуються лікарські засоби, які вони отримали за попереднім електронним рецептом, варто нагадати їм про візит або виписати е-рецепт дистанційно;
— пацієнтам контролювати кількість лікарського засобу, який залишився і не чекати до останнього, щоб отримати новий рецепт. Адже лікар навряд чи знайде час виписати такий рецепт «сьогодні на сьогодні».
Наступний електронний рецепт на «Доступні ліки» можна виписати навіть до закінчення терміну попереднього:
— за 7 днів, якщо рецепт було виписано на термін від 21 дня;
— за 3 дні, якщо термін є меншим за 21 день.
Також заздалегідь плануючи відпустку, лікар може виписати пацієнтові ліки розраховані відразу на тримісячний курс лікування.
Потурбувавшись про своїх пацієнтів та повідомівши їх про відпустку, лікарі зможуть спокійно відпочивати. А пацієнти знатимуть, до якого сімейного лікаря звертатись у разі необхідності», — сказано у повідомленні.
Джерело: https://sud.ua
Далее
8 серпня 2021 року набрав чинності Закон № 1637-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення затриманому, підозрюваному, обвинуваченому, засудженому права на отримання правової допомоги». Документ було офіційно опубліковано в газеті «Голос України» 7 серпня.
Законом внесено зміни до Кримінально-виконавчого, Кримінального процесуального кодексів та Закону «Про попереднє ув’язнення» з метою вдосконалення механізму реалізації права на захист у кримінальному провадженні, а також під час відбування покарання шляхом унормування права захисника, без обмеження часу і кількості, мати побачення з особами, що потребують такого захисту, у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні.
Визначено, що засудженому гарантується право на правову допомогу, конфіденційні юридичні консультації (побачення) із захисником у кримінальному провадженні, адвокатом, законним представником, який представляє особу під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, адміністративних, цивільних, господарських справ у суді, юристом, фахівцем у галузі права, який представляє особу в Європейському суді з прав людини, а також, якщо засуджений є неповнолітнім, — із своїм законним представником.
Особи, визначені абзацом першим цієї частини, мають право на побачення з одним засудженим. Побачення з двома та більше засудженими одночасно не допускається.
Засуджений має право на таке побачення не більш як з двома особами, визначеними абзацом першим цієї частини, одночасно.
Право на побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, мають також засуджені особи, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я, поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер або приміщення камерного типу (одиночну камеру), в порядку, визначеному КВК.
Засуджений має право на побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 до 20 години за власною ініціативою та/або ініціативою особи, на побачення з якою він має право (особи, яка прибула до нього).
Якщо такі побачення заплановано здійснити у вихідні, святкові, неробочі дні, особи, визначені абзацом першим цієї частини, повинні не пізніш як за 24 години до візиту письмово повідомити про це адміністрацію установи виконання покарань, адміністрацію закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений.
Якщо ініціатором побачення є особи, визначені абзацом першим цієї частини, але засуджений відмовляється від такого побачення, адміністрація установи виконання покарань, адміністрація закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, зобов’язана організувати таке побачення із засудженим.
Засуджений особисто та безпосередньо має повідомити особу, з якою він має право на побачення, про небажання продовжувати таке побачення. У такому разі побачення припиняється.
Не є підставою для відмови адміністрацією установи виконання покарань, адміністрацією закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, у побаченні засудженого із особами, які передбачені абзацом першим цієї частини, наявність письмової відмови засудженого від такого побачення. Відмова з цієї підстави адміністрації установи виконання покарань, адміністрації закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, в забезпеченні такого побачення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Адміністрація закладу охорони здоров’я має забезпечити доступ до засудженого особам, визначеним абзацом першим цієї частини, аби вони особисто переконалися, що засуджений перебуває в закладі охорони здоров’я і не може за медичними показаннями спілкуватися з особами, які до нього прибули.
Побачення засудженого з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, є конфіденційним.
Аудіофіксація такого побачення забороняється.
Відеофіксація такого побачення здійснюється відкрито. Засуджений та особи, які до нього прибули, мають бути повідомлені про місце встановлення відеокамери.
Відеофіксація побачення камерою, про яку не повідомлено учасників побачення, забороняється.
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту документів, якими користуються засуджений та/або особа, яка до нього прибула.
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту розмови засудженого з особою, яка до нього прибула.
Під час побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, присутність персоналу установи виконання покарань забезпечується виключно за письмовою заявою засудженого та/або осіб, визначених абзацом першим цієї частини.
У разі зняття засудженого з обліку за установою виконання покарань, зміни правового, процесуального статусу засудженого, у тому числі в разі переведення засудженого на іншу роботу, посаду, підприємство, в іншу установу, організацію, з одного арештного дому до іншого, до слідчого ізолятора, переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої адміністрація установи виконання покарань невідкладно (не пізніш як за 24 години) письмово або шляхом надсилання листа на електронну поштову скриньку інформує захисників.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net/
Далее
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без зміни судові рішення щодо особи, виправданої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України – незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду.
Про це повідомляє пресслужба ВС.
Як зазначив касаційний суд, відповідальність за кримінальне правопорушення проти довкілля, передбачене ст. 249 КК України, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, таке: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено, тощо. Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наявності для того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або ч. 4 ст. 85 КУпАП.
У п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України визначена обов’язковість призначення експертизи щодо визначення шкоди довкіллю. Колегія суддів врахувала, що імперативність цих вимог щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або цінні папери, що мають визначений грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків (шкоди), заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, коли достатньо загальновідомих і загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування. Це узгоджується з правовим висновком об’єднаної палати ККС ВС в постанові від 25 листопада 2019 року (справа № 420/1667/18, провадження № 51-10433кмо18).
У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов’язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта.
У цьому провадженні, в якому йдеться про встановлення шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, немає підстав для її встановлення відмінним від проведення експертизи шляхом. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для визначення розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням, слідчий або прокурор були зобов’язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, однак будь-якого дослідження для встановлення наявності істотної шкоди довкіллю проведено не було.
Наданий органом досудового слідства розрахунок збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок добування або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним доказом того факту, що внаслідок незаконного вилову риби було завдано істотної шкоди, оскільки цей документ не може замінити висновок експерта.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновком місцевого суду щодо відсутності об’єктивних даних про заподіяння наслідків, передбачених ч. 1 ст. 249 КК України, а висновок суду першої інстанції стосовно відсутності в діянні особи складу вказаного кримінального правопорушення визнала правильним.
Постанова ККС ВС у справі № 708/392/18 (провадження № 51-5945км20) за посиланням.
Далее
Учасниця ТОВ звернулася з позовом до ТОВ про визнання недійсними рішень загальних зборів відповідача від 26 листопада 2019 року та від 10 березня 2020 року. Позивачка вважає, що рішення загальних зборів є недійсними, оскільки про дату та час проведення, а також про порядок денний цих зборів вона повідомлена не була, а рішення прийняті за відсутності необхідної кількості голосів.
Про це повідомляє пресслужба ВС.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено. КГС ВС рішення судів попередніх інстанцій скасував у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ від 26 листопада 2019 року з питання першого порядку денного про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок додаткових вкладів учасників товариства; про визнання недійсними рішень від 10 березня 2020 року. У цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій установили, що учасниками ТОВ не були внесені зміни до статуту протягом року з моменту набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Положення п. 7.3 статуту ТОВ (у редакції від 17 січня 2018 року), які передбачають, що рішення приймаються більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства в питанні збільшення статутного капіталу товариства і внесення змін до статуту ТОВ, не відповідають вимогам ч. 2 ст. 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яка передбачає необхідність прийняття таких рішень трьома чвертями голосів усіх учасників товариства.
Отже, прийняття 26 листопада 2019 року та 10 березня 2020 року на зборах учасників рішень про збільшення статутного капіталу товариства і внесення змін до статуту товариства шляхом затвердження його в новій редакції могло бути здійснено не інакше як із дотриманням визначеного ч. 2 ст. 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» порядку.
Водночас судами встановлено, що за рішення про збільшення статутного капіталу товариства та про внесення змін до статуту шляхом затвердження його в новій редакції проголосували тільки два учасники ТОВ, які володіють 68 % статутного капіталу цього товариства, що суперечить положенням ч. 2 ст. 34 зазначеного Закону.
З огляду на те, що збільшення статутного капіталу товариства було вчинене з порушенням закону, протиправним є і затвердження результатів внесення додаткових вкладів учасниками, нових розмірів часток учасників товариства з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів (перше питання у протоколі загальних зборів від 10 березня 2020 року), яке було здійснене внаслідок виконання учасниками рішення про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок додаткових вкладів учасників.
Із текстом постанови КГС ВС у справі № 910/4446/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98584674.
Далее
Президент Володимир Зеленський підписав закон, який вдосконалює банківську систему й посилює захист вкладників.
Як повідомляє ОП, йдеться про закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» № 1588-ІХ. Вказується, що документ сприятиме збереженню активів банку та запобіганню втрати його майна, дасть змогу задовольнити вимоги якомога більшої кількості кредиторів фінустанови, що виводиться з ринку, та зменшить витрати держави на неплатоспроможні банки.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) зможе ініціювати провадження (зокрема в іноземних та міжнародних судах) про стягнення шкоди, заподіяної банку внаслідок: 1) націоналізації або експропріації майна банку; 2) реквізиції, руйнування, шкоди або знецінення майна банку через військові дії, збройні конфлікти й громадські заворушення.
Також документ визначає правові підстави для відшкодування збитків особою, яка заподіяла шкоду банку та кредиторам, а також особою, яка внаслідок таких дій отримала майнову вигоду. Зокрема передбачається можливість добровільного відшкодування такої шкоди (збитків).
Також уточнено процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, ліквідації банків, повноваження ФГВФО тощо.
Джерело: https://ua.news
Далее
Головне управління ДПС у Київській області нагадує розмір ставки нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для платників внеску, повідомляє ЛігаБізнес.
Розміри ставок нарахування єдиного внеску:
— 22% до суми доходу (прибутку), отриманого від діяльності — для ФОП та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність без використання найманої праці, членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
— 22% до суми заробітної плати, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та суми допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами — для роботодавців (підприємств, установ та організацій, інших юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців, самозайнятих осіб, які використовують найману працю);
— 8,41% до суми заробітної плати, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та суми допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами — для роботодавців (підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, а також фізичні особи — підприємці) у разі нарахування доходів працюючим особам з інвалідністю;
— 5,3% до суми заробітної плати, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та суми допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами — для роботодавців — підприємств та організацій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю, зокрема товариств УТОГ та УТОС (в яких кількість осіб з інвалідністю становить не менш як 50 % загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить не менш як 25% суми витрат на оплату праці) у разі нарахування доходів працюючим особам з інвалідністю;
— 5,5% до суми заробітної плати, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та суми допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами — для роботодавців — підприємств та організацій громадських організацій осіб з інвалідністю (в яких кількість осіб з інвалідністю становить не менш як 50 % загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить не менш як 25 % суми витрат на оплату праці) у разі нарахування доходів працюючим особам з інвалідністю.
До суми винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за договорами ЦПХ застосовується розмір нарахування ЄВ 22% всіма роботодавцями, окрім підприємств та організацій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю, зокрема товариств УТОГ та УТОС (в яких кількість осіб з інвалідністю становить не менш як 50 % загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить не менш як 25% суми витрат на оплату праці), — ними застосовується розмір ставки ЄВ 5,3%.
Джерело: https://kurs.com.ua
Далее
