В последнее время достаточно распространены правоотношения между банками или другими финансовыми учреждениями и гражданами (должниками) в сфере кредитования. Особенно часто встречаются потребительские кредиты, кредиты на развитие бизнеса, кредиты на бытовую технику, автомобили, ипотечные кредиты и т.д.
Совсем недавно множество граждан брали кредиты для всевозможных потребностей, при этом, не задумываясь и не осознавая в полной мере последствий. Не все заемщики юридически грамотные, этим и пользуются банки, предлагая подписывать не выгодные для заемщиков договора.
На сегодняшний день множество должников остались один на один со своими проблемами, не имея возможности выполнить в полной мере свои обязательства перед банками. Когда сумма задолженности гражданина перед банком увеличивается в десятки раз, банки обращаются к должникам с исковыми заявлениями в суд, либо продают задолженности другим финансовым учреждениям (коллекторам). Коллекторы в свою очередь не всегда действуют на основании закона, и не редко нарушая закон угрожают должникам, незаконно переоформляют предметы ипотеки, или требуют вернуть суммы которые значительно превышают тело кредита.
Адвокаты «Юридической компании – Легал» предоставляют помощь должникам при неправомерных действиях банков и других финансовых учреждений, антиколлекторские услуги, помощь при возникновении ситуаций связанных с кредитной задолженностью, помощь в разрешении вопросов с банками внесудебном порядке, в признании кредитных договоров недействительными и т.д.
В сегодняшней статье мы Вам расскажем об актуальной судебной практике в разрешении кредитных и ипотечных споров, а также споров с ПРИВАТБАНКОМ.
В случае предъявления к заемщику требования о досрочном возврате кредитных средств на основании ч. 2 ст. 1050 ГК Украины меняется срок основного обязательства, а после окончания срока кредитования право кредитодателя начислять предусмотренные договором проценты по кредиту прекращается ( постановление от 13 июня 2019 года по делу № 761/24390 / 15-ц)
Истец обратился в суд с исковым заявление об признании исполнительной надписи нотариуса неподлежащей исполнению, в соответствии с которой банком был переоформлен предмет ипотеки.
На момент обращения банка к нотариусу с заявлением о совершении исполнительной надписи задолженность или иная ответственность должника перед взыскателем должна быть бесспорной. Со дня возникновения права требования должен пройти срок меньший трех лет.
Суд при разрешении спора о признании исполнительной надписи нотариуса не подлежащей исполнению, не должен ограничиваться только проверкой соблюдения нотариусом формальных процедур и факта представления взыскателем документов в подтверждение бесспорной задолженности должника.
При рассмотрении вышеуказанного дела судами предыдущих инстанций установлено, что на момент обращения ПАО «КБ« Надра» к частному нотариусу с заявлением о совершении исполнительной надписи нотариуса Соломенский районный суд г.. Киева рассматривалось дело № 760/3250/14-ц по иску ПАО КБ« Надра» к ЛИЦО_1, ЛИЦО_2 о взыскании задолженности по кредитному договору от 10 июля 2008 года. Итак, во время совершения исполнительной надписи существовал спор, который рассматривался в судебном порядке, по размеру задолженности по вышеуказанному кредитному договору, что опровергает вывод о бесспорности задолженности должника.
При совершении исполнительной надписи нотариусом оставлено без внимания, что в случае предъявления к заемщику требования о досрочном возврате кредитных средств на основании части второй статьи 1050 ГК Украины меняется срок основного обязательства, а после окончания срока кредитования право кредитодателя начислять предусмотренные договором проценты за кредиту прекращается.
Решая спор, суд первой инстанции, с выводами которого согласился апелляционный суд, правильно установил характер спорных правоотношений и применил нормы права, подлежали применению к этим правоотношениям, обоснованно исходил из того, что на момент совершения частным нотариусом исполнительной надписи об обращении взыскания на предмет ипотеки задолженность заемщика перед банком не была бесспорна, в связи с чем суд удовлетворил иск истца и признал исполнительную надпись нотариуса не подлежащей исполнению.
Паспорт гражданина Украины — документ, подтверждающий личность и гражданство Украины его владельца. Выдается каждому гражданину Украины центральным органом исполнительной власти, реализующим государственную политику в сфере гражданства. Паспорт действителен для заключения гражданско-правовых соглашений, осуществления банковских операций, оформления поручений другим лицам для представительства перед третьим лицом только на территории Украины, если иное не предусмотрено международными договорами Украины.
С 1994 года граждане Украины получали паспорта в виде книжечки, согласно правительственного постановления от 4 июня 1994 года № 353 «Об утверждении образца бланка паспорта гражданина Украины».
С 1 января 2016 года в соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины от 25 марта 2015 года № 302 гражданам Украины начали выдавать паспорта с бесконтактным электронным носителем и паспорта гражданина Украины, которые не содержит бесконтактного электронного носителя в виде ID-карт.
Законодательство Украины не определяет конечной даты действия паспортов гражданина Украины образца 1994 года. В настоящее время законодательством предусмотрено обмен паспорта гражданина Украины образца 1994 года на ID-карту по желанию владельца.
Также ID-карта выдается во всех случаях, когда необходима замена паспорта образца 1994 года (потеря, кража, порча, изменение фамилии или других данных владельца документа).
При достижении 25-ти и 45-ти лет предусмотрена альтернатива по желанию собственника паспорта, возможно, вклеить новую фотографию в паспорт старого образца либо получить новый паспорт в виде ID-карты. Однако, если не вклеить фотографию в течении месяца, то обмена старого образца паспорта на новый не избежать.
Как всем известно существует категория граждан, которые по религиозным убеждениям не желают получать ID-карты, но им отказывают в выдаче паспорта в виде бумажной книги.
В сегодняшней статье юристы «Юридической компании-Легал» расскажут Вам о законности таких отказов.
Согласно действующего законодательства возможность отказа от оформления паспорта гражданина Украины в форме карты и оформления взамен паспорта гражданина Украины в форме книжечки не предусмотрена. Так, согласно Закона Украины «О Едином государственном демографическом реестре и документах, подтверждающих гражданство Украины, удостоверяющих личность или ее специальный статус» паспорт гражданина Украины оформляется в форме карточки.
В тоже время согласно ст. 32 Конституции Украины не допускается сбор, хранение, использование и распространение конфиденциальной информации о лице без его согласия, кроме случаев, определенных законом, и только в интересах национальной безопасности, экономического благосостояния и прав человека.
Также согласно образцам, установленным Кабинетом Министров Украины, гражданство Украины могут подтверждать оба вида паспорта — как книжного типа, так и карточного. И бланки образца старых паспортов на сегодняшний день не является отмененным правительством.
Стоит обратить внимание, что рекомендации Европейского Союза, о введении биометрических документов, прежде всего, касались паспорта гражданина Украины для выезда за границу.
Позже Законом Украины о демографическом реестре включили в эту систему не только паспорт гражданина Украины для выезда за границу, но и паспорт гражданина Украины. Кстати в своей первоначальной редакции Закон Украины о демографическом реестре, предусматривал возможность получать внутренний паспорт в форме книжечки, позднее такая возможность была отменена, но она осталась в других нормативных документах.
Согласно Закону Украины «О Едином государственном демографическом реестре и документах, подтверждающих гражданство Украины, удостоверяющих личность или ее специальный статус» Документы в зависимости от содержания и объема информации, которая вносится в них, изготавливаются в форме книжечки или карточки, кроме свидетельства на возвращение в Украину, что производится в форме буклета.
Далее
Юристи Юридичної компанії-Лєгал підготували для вас інформаційну статтю, в яких випадках державний реєстратор може відмовити у вчиненні реєстраційних дій на реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та чи можете Ви оскаржити його дії.
Реєстрація прав власності на нерухоме майно проводиться державним реєстратором або нотаріусом, який діє як державний реєстратор. При чому важливо відмітити, що державний реєстратор може проводити державну реєстрацію виключно в межах свого територіального округу (наприклад, реєстратор в м. Одеса має право проводити державну реєстрацію щодо нерухомості, яка знаходиться виключно в м. Одеса або Одеській області)
Найчастіше приводом для відмови служить невідповідність поданих документів існуючим вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).
Повний перелік, передбачених законом причин відмови, міститься в статті 24 Закону. Позитивним є те, що перелік є вичерпним, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з інших підстав заборонена.
Таким чином, встановивши виключний перелік для відмови в державній реєстрації законодавець обмежив можливі майбутні зловживання з боку уповноважених осіб.
Отже, у державній реєстрації речових прав та їх обтяжень може бути відмовлено у таких випадках:
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.184 ч.2 СК України розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру в тому числі розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
17 травня 2016 року був прийнятий ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі», який набув чинності 12 червня 2016 року та Порядок проведення індексації грошових доходів населення був призначений з червня 2016 року.
Відповідно до пункту 2 Порядку індексації підлягає, зокрема, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Право на індексацію відбувається, коли індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком, перевищить поріг індексації, який із січня 2016 року встановлено у розмірі 103 %.
Згідно з пунктом 6 Порядку індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами — підприємцями, які провадять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів. Індексація таких аліментів проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Пунктом 104 Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється з місяця, в якому призначено аліменти.
Для аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, що були призначені до червня 2016 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з часу набрання чинності Законом України від 17.05.2016 р. N 1368-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі», тобто з червня 2016 року.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
При цьому розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, разом із сумою індексації не повинен перевищувати 50 % грошового доходу платника аліментів.
Наприклад, якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, було призначено до червня 2016 року, то обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації цих аліментів здійснювалось саме з червня 2016 року. Право на індексацію відбулося у грудні 2016 року на індекс 4,0 %, на цей же індекс аліменти індексувалися у січні — лютому 2017 року, березні — травні — на 8,0 %, червні — серпні — на 11,9 %, вересні — листопаді — на 15,4 %, грудні 2017 р. — лютому 2018 р. — на 19,0 %, березні — квітні 2018 р. — на 23,0 %
Сума індексації визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на розмір приросту індексу споживчих цін, поділений на 100.
Чинним законодавством України передбачено два види спадкування: спадкування за заповітом та спадкування за законом.
Після смерті особи, відкривається спадщина. Спадкоємців, які бажають прийняти спадщину, протягом встановленого законом шестимісячного строку повинні звернутись до нотаріальної контори, за місцем відкриття спадщини, з заявами про прийняття спадщини.
За загальним правилом, встановленим ст. 1258 Цивільного кодексу України, право на спадкування за законом спадкоємці одержують почергово: кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
За законом після відкриття спадщини спадкоємці мають право змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов’язкову частку. Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду.
Статтями 1261–1265 ЦК визначено п’ять черг спадкоємців за законом.
Також нерідко виникають ситуації, коли спадкоємець не приймає спадщину. Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в установлений строк з часу відкриття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично, так відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який фактично проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом шести місяців не відмовився від прийняття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Про відмову від прийняття спадщини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини та у встановлений шестимісячний строк.
Черга спадкоємців за законом – це коло осіб, які спадкують після смерті спадкодавця одночасно і, як правило, у рівних частках ( спадкоємці першої черги — один з подружжя, діти, батьки), відповідно спадкоємці нижчої (наступної — другої, третьої, четвертої та п’ятої) черги не залучаються до спадкування в разі наявності хоча б одного спадкоємця попередньої черги, який прийняв спадщину.
Отже, після відкриття спадщини, всі спадкоємці, які бажають прийняти спадщину, звертаються до нотаріуса.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Завданнями нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння зміцненню законності та правопорядку, попередження правопорушень.
Нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому.
Відповідно до ст. 55 та ст. 124 Конституції України, кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Одним із способів захисту права, встановленого законом, є оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, оскарження нотаріального акту.
Конституцією України гарантовано право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Право людини на медичну допомогу закріплено також і в ст. 284 Цивільного кодексу України та в ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я, де передбачено право на кваліфіковану медико‑санітарну допомогу як складову права на охорону здоров’я.
Кожна людини має право на медичну допомогу, а саме:
— Право на ефективне та доступне медичне обслуговування, у тому числі на безоплатну медичну допомогу (ч. 3 ст. 49 Конституції України);
— Право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я ( ст. 284 ЦК України, ст. 6, 34, 38 Основ);
— Право на медичну інформацію (ст. 32 Конституції України, ст. 285 ЦК України, ст. 6, 39 Основ);
— Право на таємницю про стан здоров’я (ст. 32 Конституції України, ст. 286 ЦК України, ст. 39‑1, 40 Основ);
— Право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання (ст. 29 Конституції України, ст. 284 ЦК України, ст. 6, 34, 38 Основ);
— Право на відмову від медичного втручання (ст. 29 Конституції України, ст. 284 ЦК України, ст. 43 Основ);
— Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду (ст. 287 ЦК України, ст. 6 Основ).
На жаль, надання медичної допомоги не завжди може завершитись результатом, якого очікував пацієнт.
Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати негативні наслідки для пацієнта, зокрема: каліцтво, інше ушкодження здоров’я, спричинення моральної або матеріальної шкоди або призвести навіть до смерті пацієнта.
За таких обставин в дію вступають механізми юридичної відповідальності.
При використанні пацієнтом захисту права на медичну допомогу в порядку цивільного судочинства варто пам’ятати про такі особливості:
Цивільно – правовою відповідальністю у сфері надання медичної допомоги є
