КЦС ВС: про визнання правочину (не) дійсним

?«Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Херсон-Лада» (далі — ПрАТ «Херсон-Лада») про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що між нею та ПрАТ «Херсон-Лада» укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме комплекс нежитлових будівель та споруд виробничої бази, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 3.1.2 договору, сторони погодилися провести його нотаріальне посвідчення у семиденний термін із моменту його укладення. Проте відповідач, у визначений час і місце для нотаріального посвідчення договору не з’явився, документів, необхідних для його нотаріального посвідчення не надав, чим порушив досягнуті між сторонами домовленості.
З урахуванням викладеного, позивач просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 жовтня 2015 року, укладений між нею та ПрАТ «Херсон-Лада» та визнати за нею право власності на нежитлові будівлі та споруди виробничої бази, яка складається із: адміністративної будівлі літ. «А» площею 43,7 кв. м, навісу літ. «Б», будівлі малярної літ. «В» площею 66,3 кв. м, будівлі складу літ. «Г» площею 108,4 кв. м, будівлі складу літ. «Д» площею 43,8 кв. м, навісу літ. «Е», будівлі цеху Т. О. літ. «Ж» площею 218,1 кв. м, будівлі цеху Т. О. літ. «З» площею 164,5 кв. м, будівлі охорони літ. «І» площею 6,3 кв. м, навісу літ. «К», огорожі № 1, воріт № 2, замощення № І, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 31 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ПрАТ «Херсон-Лада», щодо купівлі-продажу єдиного комплексу нежитлових будівель та споруд виробничої бази, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме нежитлових будівель та споруд виробничої бази, яка складається із: адміністративної будівлі літ. «А» площею 43,7 кв. м, навісу літ. «Б», будівлі малярної літ. «В» площею 66,3 кв. м, будівлі складу літ. «Г» площею 108,4 кв. м, будівлі складу літ. «Д» площею 43,8 кв. м, навісу літ. «Е», будівлі цеху Т. О. літ. «Ж» площею 218,1 кв. м, будівлі цеху Т. О. літ. «З» площею 164,5 кв. м, будівлі охорони літ. «І» площею 6,3 кв. м, навісу літ. «К», огорожи № 1, воріт № 2, замощення № І — дійсним. Визнано за ОСОБА_4 право власності на єдиний комплекс нежитлових будівель та споруд виробничої бази, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області та Приватне акціонерне товариство «Енергетична компанія «Херсонобленерго» (далі — ПрАТ «ЕК «Херсонобленерго») подали апеляційні скарги.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 14 вересня 2017року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4
Додатковий рішенням цього суду від 26 жовтня 2017 року вирішено питання судових витрат.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи під час визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13 жовтня 2015 року та визнання права власності на єдиний майновий комплекс за ОСОБА_5, оскільки спірне майно на час розгляду справи судом першої інстанції перебувало під арештом і державним виконавцем подавалася заявка на реалізацію арештованого майна.

Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду — без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що 13 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Херсон-Лада» у простій письмовій формі укладений договір купівлі-продажу єдиного комплексу нежитлових будівель та споруд виробничої бази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а саме нежитлових будівель та споруд виробничої бази: адміністративна будівля літ. «А» площею 43,7 кв. м, навіс літ. «Б», будівля малярної літ. «В» площею 66,3 кв. м, будівля складу літ. «Г» площею 108,4 кв. м, будівля складу літ. «Д» площею 43,8 кв. м, навіс літ. «Е», будівля цеху Т. О. літ. «Ж» площею 218,1 кв. м, будівля цеху Т. О. літ. «З» площею 164,5 кв. м, будівля охорони літера «І» площею 6,3 кв. м,навіс літ. «К», огорожа № 1, ворота № 2, замощення № 1.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з’ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд погоджується з аргументованим висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов’язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2015 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена. Натомість визнання відповідачем позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально.
ПрАТ «Херсон-Лада» визнав позовні вимоги ОСОБА_4, що свідчить про відсутність спору про право.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього договору та порушення прав ОСОБА_4
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.»