Опубликовано director 7 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев
У нових ДБН «Планування та забудова територій», які набули чинності 1 жовтня 2019 року, серед іншого, регулюються і питання відстаней між будинками, будівлями та спорудами як на власній, так і на сусідніх ділянках, відстаней до меж ділянок, протипожежних розривів тощо
Нагадуємо, що нові ДБН вступили в силу з 1 жовтня 2019 року
Так, 1 жовтня 2019 набули чинності нові будівельні норми — ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», які, серед іншого, регулюють і питання відстаней між будинками, будівлями та спорудами як на власній, так і на сусідніх ділянках, відстаней до меж ділянок, протипожежних розривів тощо.
Вказані відстані (в т.ч. протипожежні розриви), а також відстані до існуючих мереж, джерел водопостачання, ліній електропередачі тощо є дуже важливими при плануванні забудови земельної ділянки або здійснення реконструкції (добудови) садибного, садового або дачного будинку.
Наразі є велика кількість різноманітних графічних матеріалів в мережі Інтернет, де вказані відстані від тих чи інших об’єктів до меж ділянок, проте в більшості своїй наведена в них інформація не відповідає наявній в чинному законодавстві України. Окрім того, навіть ту інформацію, яка базується на нормах українського законодавства, потрібно перевіряти, оскільки 01.10.2019 року відбулися зміни – з 1 жовтня 2019 року основним документом, який регулює питання забудови, і в т.ч. нормує відстані, є ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій.
Відстані до меж та до сусідніх будинків і споруд, та червоних ліній
Згідно з новими ДБН, для нової садибної та дачної забудови відстань від межі слід встановлювати не менше 3 м.
З невідомих причин, вкзанане положення не містить терміну «садова забудова».
Але при розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємоузгоджене водовідведення.
Проте, на мою думку, з приводу наведених вище норм щодо мінімальної відстані до межі можуть виникати спірні ситуації.
Разом із цим, варто зазначити, що деякі органи містобудування та архітектури вже довгий час «вимагають» відступати від меж земельної ділянки не менше 4 м.
Житлові будинки на присадибних ділянках слід розміщувати з відступом від червоних ліній магістральних вулиць – 6 м, житлових – 3 м.
В умовах реконструкції допускається зменшувати відступи від червоних ліній до будинків і споруд з урахуванням сформованої забудови.
Гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки.
Прибудовані або окремо розміщені приміщення та тимчасові споруди для індивідуальної трудової та підприємницької діяльності допускається розташовувати на земельних ділянках по червоних лініях.
Протипожежні вимоги (відстані)
Відстані між будинками і спорудами приймаються у світлі між зовнішніми стінами або іншими конструкціями. За наявності конструкцій будинків і споруд, що виступають більше, як на 1 м, виготовлених зі спалимих матеріалів, приймається відстань між цими конструкціями.
Відстані між будинками і спорудами в залежності від ступеню вогнестійкості будинків:
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) I та II ступеню вогнестійкості, розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках, протипожежний розрив має бути 6 м,
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) I та II ступеню вогнестійкості та будинками III ступеню вогнестійкості протипожежний розрив має бути 8 м,
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) III ступеню вогнестійкості розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках протипожежний розрив має бути 8 м. Під цю категорію підпадає найбільша кількість індивідуальних житлових, садових та дачних будинків.
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) IIIа, IIIб, IV, IVа, V ступеню вогнестійкості (зокрема, дерев’яні будинки) розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках протипожежний розрив має бути від 10 до 15 м.
Протипожежні відстані від будинків, будівель і споруд сільських населених пунктів, а також від меж ділянок дачних поселень та садової забудови до лісових ділянок повинні бути 20 м, 50 м, 100 м – відповідно до дерев листяного, мішаного і хвойного лісу. У містах та селищах для зон одно- та двоповерхової садибної забудови з присадибними ділянками протипожежна відстань від меж присадибних ділянок до лісових ділянок може бути зменшена, але повинна складати не менше ніж 15 м.
Господарські будівлі і гаражі сусідніх ділянок допускається блокувати.
Виключення:
- Відстань між стінами будинків без віконних прорізів допускається зменшувати на 20%, за винятком будинків певних ступенів вогнестійкості (примітка 3 Таблиці 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019).
- Протипожежні відстані можуть не застосовуватись між житловими і господарськими будинками у межах однієї присадибної ділянки. Отже, в межах приватної ділянки власник самостійно вирішує на якій відстані розміщувати будівлі та споруди!
- Відстані між будинками I і II ступенів вогнестійкості допускається передбачати менше 6 м за умови, якщо стіна вищого будинку, розміщеного навпроти іншого будинку, є протипожежною.
- Протипожежні відстані між будинками слід збільшувати на 20 %: для двоповерхових будинків V ступеня вогнестійкості; для будинків, що мають горищний дах, верхній шар покрівлі якого виконаний з горючих матеріалів.
- У районах сейсмічністю 9 балів відстані між житловими будинками, а також між житловими і громадськими будинками IVа, V ступенів вогнестійкості, слід збільшувати на 20%.
Важливо: новий ДБН «Планування та забудова територій» на відміну від ДБН 360-92 не містить положень, згідно з якими часткова реконструкція житлових будинків та господарських споруд на окремих садибних ділянках, які побудовані за раніше чинними нормативами, допускалася за погодженням з місцевими органами архітектури і містобудування, державного пожежного та санітарного нагляду. В цьому випадку перебудова житлових будинків, їх господарських будівель та гаражів можлива була за умови збереження існуючих відстаней між будівлями.
Охоронні та санітарно-захисні зони
Охоронні та санітарно-захисні зони, їх розміри, допустимі відстані до будинків та інші обмеження регулюються як ДБН Б.2.2-12:2019, так і, зокрема, Правилами охорони електричних мереж, Правилами безпеки систем газопостачання та Кодексом газорозподільних систем.
В охоронних і санітарно-захисних зонах електричних мереж забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки.
Використання земельних ділянок в охоронних і санітарно-захисних зонах електричних мереж повинне бути письмово узгоджене з власниками цих мереж, державними органами пожежної охорони та санітарного нагляду.
Охоронні зони електричних мереж встановлюються:
- уздовж повітряних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: напругою до 1 кВ (до 1000 Вольт) — 2 м; до 20 кВ — 10 м; 35 кВ — 15 м; 110 кВ — 20 метрів
- уздовж підземних кабельних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 1 метра
- за периметром трансформаторний підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв — на відстані 3 м від огорожі або споруди
Відстані по горизонталі до будівель, споруд, гаражів від проекції крайніх проводів повітряних ліній становлять: 2 м (для ліній напругою до 20 кВ), 4 м (для ліній напругою до 100 кВ), 5 м (для ліній напругою до 150 кВ).
Відстань від підземних силових кабелів всіх напруг і телекомунікаційних кабелів до фундаментів будинків та споруд має бути не меншою 0,6 м.
Відстані по горизонталі (у світлі) від найближчих підземних інженерних мереж до будинків і споруд слід приймати за додатком И.1 ДБН Б.2.2-12:2019:
- від фундаментів будинків і споруд до водопроводу і напірної каналізації — 5 м;
- від фундаментів будинків і споруд до самопливної каналізації (побутової і дощової) — 3 м;
- від фундаментів будинків і споруд до газопроводів горючих газів — від 2 до 10 метрів (в залежності від тиску). Зменшення відстаней можливе за умови виконання вимог п. 7.12 ДБН В.2.5-20:2018 Газопостачання.
Інші відстані та вимоги
Новим ДБН Б.2.2-12:2019 передбачається, що відстань від межі суміжної земельної ділянки до стовбурів дерев, які висаджуються, має бути не менше ніж 4-6 м в залежності від величини крони (але не менше половини діаметру крони дерева), а до кущів 1,0 м.
Септики та фільтруючі колодязі повинні бути розташовані не ближче 5-10 м (в залежності від продуктивності) від житлових будинків та літніх кухонь. І не ближче 20 м від артсвердловин та колодязів.
Господарські будівлі / сараї / для худоби, інших тварин та птахів (площею до 50 кв.м) — не ближче 15 м від житлових будинків і літніх кухонь та не ближче 20 м від артсвердловин водопостачання (питних колодязів).
Майданчики для компосту, дворові вбиральні, сміттєзбірник, сховища для добрив та ядохімікатів повинні знаходитись не ближче 20 м від житлових будинків, літніх кухонь та артсвердловин водопостачання (питних колодязів).
У великих містах, при розміщенні 9-16 та більше поверхових житлових будинків суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоповерхового будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків приймається не менше 20 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться.
При розміщенні багатоквартирних житлових будинків поверховістю від 4 поверхів до 8 поверхів суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоквартирного будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків слід приймати не менше 15 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться, для багатоквартирних будинків до 3 поверхів відстань від фасадів до меж земельних ділянок – не менше 10 м для забезпечення проїзду пожежних машин.
За відсутності мереж міської (селищної) каналізації необхідно передбачити каналізування садиб з використанням локальних очисних споруд згідно з вимогами ДБН В.2.5-64, ДБН В.2.5-75.
Присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011 та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Огорожа присадибних ділянок не може виступати за червону лінію та межі ділянки.
Далее
Опубликовано director 4 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев
НСПЕКТУВАННЯ РОБОТОДАВЦІВ ЗА НОВИМ ПОРЯДКОМ
В останні два роки невпинно зростає кількість інспектувань з праці. Працівники все більше розуміються на своїх правах, і, як наслідок, почастішали випадки скаржання на роботодавців, що зробити стало дуже легко — відправити електронне повідомлення із офіційного сайту Держпраці.
Як раніше повідомлялось , наразі в Україні діє новий порядок проведення перевірок Держпраці, затверджений Постановою КМУ від 21 серпня 2019 р. № 823, яка набрала чинності з 30.08.2019 року, і хоча суть контролю залишається тією ж, однак, за словами спікера Ірини Іванченко, він досить відрізняється від попередніх норм.
Зокрема, однією з новел є те, що змінюється фокус щодо суб’єкта, який притягується до відповідальності: від підприємства як роботодавця до конкретної посадової особи.
Так, за новим порядком контролю інспектор, що виявив будь-яке порушення, фіксує його в акті інспектування та «вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності». Тобто унаслідок цього кадровику, що припустився порушення, загрожує візит до суду і штраф 510-1700 грн. (ст. 41 КУпАП). Водночас спікер запевняє, що пройти перевірку без штрафу – реально: роботодавець повинен лиш знати та вміти відстоювати свої права.
Основними формами контролю, за новим порядком, є лише інспекційні відвідування та невиїзні інспектування, які за своєю суттю є позаплановими заходами. В цей же час залишаються також і планові перевірки, які можуть проводитись лише в контексті контролю за дотриманням законодавства про працевлаштування осіб з інвалідністю та законодавства про охорону праці, однак їх проведення не регулюється вказаним порядком.
ХТО В ЗОНІ ПІДВИЩЕНОГО РИЗИКУ?
Новий порядок чітко визначає також і підстави інспектування роботодавців (п. 5 Порядку), які можуть як бути ситуативними, так і побудованими на чітких кількісних показниках.
Зокрема, серед згаданих підстав є звернення працівника; звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; рішення керівника Держпраці виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел; рішення суду; інформація Держстату та її територіальних органів (про наявність заборгованості з виплати заробітної плати), ДПС та її територіальних органів, ПФУ та його територіальних органів, профспілкових органів; доручення Прем’єр-міністра України чи звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; запит народного депутата; чи у разі невиконання вимог припису. Зауважимо, що останні чотири підстави є новелами нового порядку.
Наприклад, щомісяця ДПС, Держстат, ПФУ аналізують інформацію з державних реєстрів, роблять відповідні вибірки та повідомляють Держпраці про імовірні порушення. Відтак для застосування згаданих підстав повинні бути певні передумови. При цьому інспектування в такому випадку відбуватиметься за конкретним предметом (дотримання законодавства про оплату праці, виявлення неоформлених працівників тощо).
Хто в зоні ризику? Як зазначив спікер Шарій Тарас, ще під час затвердження акту уряд дав зрозуміти, що Держпраця зосередилась наразі виключно на порушеннях щодо неоформлених трудових відносин.
Так, в першу чергу, в зоні ризику є роботодавці, які використовують працю фізичних осіб на умовах цивільно-правових договорів та переукладають їх упродовж року. Особливо ризикованою є ситуація, коли на цивільно-правових умовах працюють більше 30% працівників.
В такому разі завданням інспектора буде з’ясування, чи не підмінений трудовий договір цивільно-правовим.
УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ІНСПЕКЦІЙНОГО ВІДВІДУВАННЯ ТА ЙОГО ПОРЯДОК
Хто проводить такі перевірки? Згідно із згаданим порядком дотримання законодавства про працю контролюють Держпраці та виконавчі органи міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад, посадовим особам яких видаються відповідні посвідчення.
Слід також звернути увагу на обмежені можливості повноважень інспекторів органів місцевого самоврядування, у фокусі яких є лише аспекти виявлення неоформлених працівників та контроль у сфері оплати праці.
Чи повинен інспектор завчасно повідомити про факт проведення майбутнього інспекційного відвідування? Спікери підтвердили, що так, роботодавця зобов’язані повідомити (абз. 1 п. 8 Порядку), однак виключно інспектор вирішує, коли повідомити роботодавця на власний розсуд – зважаючи на підставу інспектування. Тобто 10-тиденний строк повідомлення, аналогічний для планових заходів, не застосовується.
Водночас здебільшого, за словами спікера Ірини Іванченко, з метою економії часу інспектор дізнається по телефону електронну адресу підприємства, на яку уже направляє сканкопію направлення на перевірку та перелік документів.
При цьому, ситуація, коли інспектор повідомить про заплановане інспектування безпосередньо на місці, також може бути і є правомірною. Здебільшого це має місце під час інспектування з метою виявлення неоформлених працівників (в такому разі інспектор може «інкогніто» спілкуватись з працівниками, а повідомити роботодавця про інспектування уже після проведення збору інформації).
Які документи повинен пред’явити інспектор? В першу чергу, слід попросити у інспектора службове посвідчення та засвідчену копію направлення на інспекційне відвідування. Отримання зазначених документів, щонайменше, для огляду є правом роботодавця згідно із п. 9, пп. 2 п. 14 Порядку.
Під час перевірки, роботодавцю не слід чинити перешкоди інспектору у випадку, якщо він забажає провести конфіденційні розмови з працівниками компанії щодо предмета перевірки. Для цього необхідно виділити інспектору робоче місце. Інспектор також має право наодинці або у присутності свідків ставити працівникам запитання, що стосуються законодавства про працю, і отримувати на них усні або письмові пояснення. У разі порушень цих вимог інспектор може скласти акт про перешкоджання у проведенні інспекційного заходу.
Для фіксування процесу проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених працівників, інспектору можна користуватись засобами аудіо-, фото- та відеотехніки (зокрема, мобільним телефоном). Аналогічне право наявне і в роботодавця. Відтак, спікер порадила подбати про це та завчасно визначити наказом працівника, який фіксуватиме інспектування на відео.
Також слід не забувати про право роботодавця вимагати від інспектора розписатись у Журналі реєстрації заходів державного нагляду. Інспектор зобов’язаний внести такий запис перед врученням на підпис акту інспектування.
ЯКІ ДОКУМЕНТИ МАЮТЬ БУТИ НА ПІДПРИЄМСТВІ?
Під час проведення інспектування інспектор може затребувати у роботодавця будь-які документи, які передбачені законодавством про працю та які стосуються тематики інспектування.
Інспектори Держпраці мають право безперешкодно знайомитись з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію або відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об’єктом відвідування їх копії або витяги (пп. 2 п. 11 Порядку).
Які документи повинні бути на підприємстві обов’язково? Цей перелік не є виключним, він визначається та конкретизується для кожного підприємства окремо, однак, поміж іншим, до нього входять Правила внутрішнього трудового розпорядку, Колективний договір або Положення про оплату праці, Посадові та робочі інструкції, графік відпусток на поточний рік, документальні підтвердження повідомлення про відпустку, накази з кадрових питань, документи з обліку робочого часу та надурочних робіт, журнали реєстрації наказів, особові картки та особові справи, трудові книжки, журнал обліку неповнолітніх працівників, звіти в Держстатистику, ДПС тощо.
Вимоги інспектора надати відповідні документи для ознайомлення, їх копії чи витяги, є обов’язковими до виконання. У інакшому випадку інспектор складе акт про неможливість проведення інспекційного відвідування та надасть вимогу про надання документів. Строк на оскарження даної вимоги, встановлений законодавством, дорівнює один день. Оскаржити вимогу можна до керівника територіального органу Держпраці чи його заступника. При цьому інспекторам забороняється вилучати оригінали фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів (ч. 10 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), окрім винятків, визначених кримінальним-процесуальним законодавством.
Цікавим є те, що саме момент передачі необхідних документів є досить важливим, оскільки саме з його моменту починається перебіг строку проведення інспекційного відвідування, максимальний термін якого може становити 10 робочих днів.
Зауважимо, що, як зазначив спікер Шарій Тарас, у новому порядку відсутній розподіл строків залежно від виду підприємства (мікро-, мале підприємництво чи велике), натомість раніше строк для інспекційних відвідувань малих підприємств становив не більше 2 робочих днів.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІД ЧАС ПЕРЕВІРКИ
Які документи складаються за результатом інспектування? Перш за все, це акт, який оформлюється у двох примірниках та надається на підпис роботодавцю в останній день інспекційного відвідування. Іншим документом є припис на усунення порушень, який є обов’язковим до виконання у встановлений строк.
Однак наявність даних документів ще не свідчить про притягнення роботодавця до перевірки. Наприклад, у разі усунення порушень, зазначених у приписі, у строк, жодні заходи до роботодавця не застосовуються.
При цьому, якщо предметом інспектування було виявлення неоформлених працівників і дане порушення було встановлено інспектором, то заходи примусу застосовуються в такому разі одночасно із винесенням припису, незалежно від факту усунення даних недоліків у майбутньому.
Щодо відповідальності, то, перш за все, слід нагадати, що за порушення у сфері праці одночасно відповідають як підприємство (роботодавець) (ст. 265 КЗпП), так і винна посадова особа (ст. 41 КУпАП). Тобто відповідає обоє суб’єктів одночасно – варіативність в даному випадку не встановлена.
При цьому, якщо інспектор виявляє діяння, що спричиняє адміністративну відповідальність, додатково складається протокол про адміністративне правопорушення, який передається до суду.
Підсумовуючи, можна констатувати часткове посилання контролю з боку держави за сферою трудових відносин, а саме використанням неоформленої праці. Водночас, справедливо погодитись із юристами та фахівцями, які відзначають схожість прийнятого порядку із попереднім, який був скасованим судом. Показовими є намагання також скасувати новоприйнятий порядок у суді за аналогічними, як і раніше підставами. Однак на даний момент Постанова №823 є діючою та уже застосовується під час інспекційних відвідувань підприємців України.
Далее
Опубликовано director 4 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду згідно з Постановою від 14 листопада 2018 року у справі № 161/15523/17
Фабула справи: ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою до відділу державної виконавчої служби, в якій просила зупинити виконавче провадження через завершення терміну дії виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом. Скаргу мотивувала тим, що після пред’явлення до виконання виконавчого напису головний державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. Скаржник отримала повідомлення з приводу акта оцінки арештованого належного їй іпотечного майна. Вважала, що термін чинності виконавчого напису сплив, а тому дії відділу ДВС щодо проведення оцінки цього майна протиправні.
Суд першої інстанції постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі. Мотивував тим, що дії державної виконавчої служби мають оскаржуватися за правилами адміністративного судочинства.
Апеляційний суд ухвалив постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема стверджує, що чинне законодавство не розмежовує чітко повноваження адміністративних і цивільних судів з питань оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної виконавчої служби. Вважає, що має право на захист прав саме за правилами цивільного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду був урегульований у ст. 74 Закону “Про виконавче провадження” (далі- Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч.2 ст.74 Закону № 1404-VIII).
Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб’єктів їх видання.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VII ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції.
ЦПК України у вказаній редакції передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ.
ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та Великою Палатою Верховного Суду, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у ст.ст. 447-453 розділу VII ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 181 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, мали оскаржуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
Висновки: з огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про підвідомчість спору адміністративному суду.
Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 14 березня 2018 року (справа № 213/2012/16).
Ключові слова: адміністративна юрисдикція, порядок виконання рішення суду, протиправні дії Державної виконавчої служби України, повноваження судів з розгляду скарг на дії органів державної виконавчої служби
Далее
