Про це йдеться в постанові Верховного Суду від 18.04.209.
У жовтні 2017 р. позивач подав позов проти міської ради та комунального БТІ, в якому просив визнати за ним право власності на самочинно зведені прибудови — гараж і комори. Чоловік зазначив, що отримав усі необхідні дозволи на будівництво, але в БТІ відмовили у видачі свідоцтва, посилаючись на необхідність сплати коштів за виготовлення інвентарної справи.
Місцевий суд позов задовольнив, пославшись на стст.328 та 376 Цивільного кодексу. Апеляційна інстанція винесла протилежний вердикт, зауваживши, що питання узаконення прибудов (приналежностей до головної речі) вирішується в позасудовому порядку, тому в цьому випадку ст.376 ЦК не підлягає застосуванню, отже, позов задоволенню не підлягає.
Вердикт апеляційного суду чоловік оскаржив у касаційному порядку.
У постанові №306/2140/17 ВС указав на таке. Апеляційний суд правильно виходив з того, що порушення прав позивача та, як наслідок, необхідності їх судового захисту не встановлено, оскільки громадянин не звертався в передбаченому законом порядку до компетентних органів для оформлення своїх прав на вказане майно та не позбавлений можливості такого звернення в подальшому.
22 квітня народний депутат Артур Герасимов подав на розгляд Верховної Ради проект закону №10237 про внесення змін до Житлового кодексу Української РСР та інших законодавчих актів України щодо підтримки власників (користувачів) приміщень жилих будинків та захисту їхніх прав.
Автор проекту підкреслив, що сьогодні досить поширене використання не за призначенням квартир у багатоквартирних житлових будинках, зокрема як офісів, готелів та інших закладів тимчасового проживання. Законопроектом пропонується внесення змін до Житлового кодексу щодо посилення житлових обов’язків громадян та Цивільного кодексу України щодо обмеження можливості використання квартир у багатоквартирних жилих будинках не за призначенням та уточнення можливості їх використання для здійснення господарської діяльності лише особами, які є їх власниками або місце проживання яких зареєстроване в даній квартирі.
Також шляхом внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення посилюється адміністративна відповідальність за нецільове використання квартир у багатоквартирних жилих будинках та визначається підвідомчість розгляду зазначених справ за органами Національної поліції. Протоколи у справах про вказані адміністративні правопорушення, згідно ч. 2 ст. 255 Кодексу, складатимуть уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції.
Також планується заборонити:
Головне управління Державної казначейської служби України (ГУ ДКСУ) звернулося до суду з позовом до фізичної особи про захист ділової репутації.
Відповідно до обставин справи особа звернулася зі скаргою до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю Верховної Ради України на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ щодо тривалого невиконання платіжного доручення в рамках виконавчого провадження та просила, зокрема, провести службове розслідування за фактом бездіяльності та неперерахування цих коштів.
ГУДКСУ вказувало на те, що зазначені особою факти не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію ГУ ДКСУ, оскільки працівниками виконавчої служби були невірно вказані реквізити в платіжних дорученнях коду отримувача, у зв’язку з цим і виникла затримка з перерахування відповідних коштів.
Вважаючи, що відповідач поширила інформацію, яка не відповідає дійсності, позивач зазначав, що особа принизила ділову репутацію ГУ ДКСУ та викликала підозру щодо неналежного виконання обов’язків посадовими особами служби та просив суд зобов’язати особу звернутися зі спростуванням відомостей зазначених в скарзі.
Суди не знайшли підстав для задоволення такого позову.
Суди виходили з того, що відповідач своєю скаргою до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю реалізувала своє право на звернення, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та просила за наведеними фактами провести службове розслідування, за наслідками якого притягнути осіб до дисциплінарної відповідальності та негайно поновити її порушені права, тому викладені відомості та пропозиції у скарзі не можна вважати поширенням відомостей, які порочать ділову репутацію.
Верховний Суд також не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги ГУДКС.
Касаційний цивільний суд зазначив, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суд касаційної інстанції наголосив на тому, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Оскільки зі змісту скарги вбачається, що саме неотримання вчасно коштів відповідачем стало причиною звернення та реалізацією свого права на звернення, ВС визнав правильним висновок судів про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи позивача щодо правомірності дій по виконанню платіжних доручень не спростовують висновків про те, що коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, то вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову (постанова від 21.03.2019 у справі № 727/5418/17).
Громадська організація, яка не має статусу юридичної особи, звернулася до суду в інтересах її члена зі скаргою на бездіяльність Державної казначейської служби України щодо виконання судового рішення. Однак Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу без розгляду виходячи з того, що особа, яка її подала, не має цивільної процесуальної дієздатності.
Від імені ГО скаргу підписала фізична особа як представник цієї організації. На підтвердження правового статусу та повноважень щодо представництва інтересів позивача ГО надала суду: копію витягу з протоколу установчих зборів засновників цієї ГО, згідно з яким три фізичні особи вирішили створити ГО без статусу юридичної особи; копію наказу органу юстиції про прийняття повідомлення про утворення ГО; копію витягу з протоколу засідання Ради керівництва ГО стосовно вирішення питання про прийняття позивача до лав членів ГО; копію документа з назвою «довіреність», згідно з яким керівник ГО уповноважила позивача як члена цієї організації на представництво.
ВП ВС констатувала, що правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначені національним законом особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.
Права ГО на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб Закон України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об’єднання» не деталізує. Отже, такі права реалізуються відповідно до приписів інших законів.
ВП ВС зауважила, що у разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність під час виконання судового рішення, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи Цивільного процесуального кодексу України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов’язків (статті 42–47, 55–64), судових викликів і повідомлень (статті 128–131), заходів процесуального примусу (глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).
Проаналізувавши приписи Конституції України, Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та ЦПК України, ВП ВС встановила, що з метою забезпечення інтересів правосуддя та виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають із трудових відносин, та у малозначних спорах – фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність.
Окрім того, ВП ВС зазначила, що копія наданого ГО документа з назвою «довіреність» не є копією довіреності ні від фізичної, ні від юридичної особи та не відповідає вимогам Цивільного кодексу України і ЦПК України.
Уповноваження позивача «представляти інтереси даної громадської організації та членів громадської організації, в тому числі своїх законних інтересів як члена громадської організації» не відповідає закону, оскільки особа не може за довіреністю від іншого суб’єкта представляти у суді свої ж інтереси. Зазначене суперечить суті інституту представництва. Тому позивач, маючи виданий ГО на його ім’я зазначений документ, не змінює свій процесуальний статус. У разі його особистої участі у судових засіданнях чи поданні до суду процесуальних документів за своїм підписом у суду немає підстав вважати, що від імені позивача діє інший суб’єкт.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 14-52цс19) можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80854779.
БП ВС рассмотрела дело № 362/44/17 по иску прокурора Киевской области в интересах государства в лице Иванковычевского сельского совета относительно незаконного владения земельным участком и истребовании земли.
Прокурор ссылался на постановления Высшего хозяйственного суда от 5 октября 2016 года по делу № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), Кассационного хозяйственного суда в составе Верховного Суда от 29 марта 2018 года по делу № 904/10673/16, согласно которым предписания об исковой давности к требованиям прокурора об истребовании имущества из чужого незаконного владения не применяются.
Большая Палата отступила от этих заключений, поскольку положения об исковой давности не применяются к правоотношениям, урегулированными статьями 387 и 388 ГК, а ст. 268 этого Кодекса не предусматривает, что требование о возврате имущества из чужого незаконного владения относится к требованиям, на которые исковая давность не распространяется. Кроме того, суть требования о возврате имущества из чужого незаконного владения не исключает применения к ней исковой давности.
Поэтому на виндикационные иски государства и территориальных общин (в лице органов государственной власти и местного самоуправления соответственно) распространяется общая исковая давность в 3 года (ст. 257 ГК).
В постановлении изложен следующее заключение о применении норм права.
Течение исковой давности начинается со дня, когда лицо узнало или могло узнать о нарушении своего права или о лице, которое его нарушило.
В случае нарушения или угрозы нарушения интересов государства с иском в суд обращается прокурор от имени органа, уполномоченного государством осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях, исковую давность следует исчислять со дня, когда о нарушении права или о лице, его нарушившим, узнал или мог узнать орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях.
Исковая давность исчисляется со дня, когда о нарушении права или о лице, которое его нарушило, узнал или мог узнать прокурор, в таких случаях:
1) прокурор, который обращается в суд в случае нарушения или угрозы нарушения интересов государства, узнал или имел объективную возможность узнать (во время уголовного производства, прокурорской проверки и тому подобного) о нарушении или угрозе нарушения таких интересов или о лице, которое их нарушило или может нарушить, раньше, чем орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях;
Кабмин утвердил Порядок расследования и учета несчастных случаев, профессиональных заболеваний и аварий на производстве.
Соответствующее постановление № 337 принято на заседании Правительства 17 апреля и вступит в силу с 1 июля 2019 года.
Установлено, что потерпевший или работник, выявивший несчастный случай, острое профессиональное заболевание (отравление), или другое лицо (свидетель несчастного случая) должны принять все возможные меры, необходимые для предоставления помощи потерпевшему, и немедленно сообщить о несчастном случае непосредственному руководителю работ, службе охраны труда предприятия или другому уполномоченному лицу.
Заведение здравоохранения, в которое направлен потерпевший, обязано безотлагательно передать с использованием средств связи (факс, телефонограмма, электронная почта) и в течение суток на бумажном носителе экстренное сообщение об обращении потерпевшего со ссылкой на несчастный случай и/или острое профессиональное заболевание (отравление) на производстве (в случае возможности с заключением о степени тяжести травм) по утвержденной форме. При этом он должен провести необходимые исследования для определения наличия в организме потерпевшего алкоголя (наркотических средств или токсичных или ядовитых веществ) и определить степень его опьянения.
Постановлением усовершенствованы механизмы расследования и учета несчастных случаев и аварий на производстве в соответствии с требованиями действующего законодательства, а также урегулирован вопрос расследования профессиональных заболеваний и отравлений на производстве.
В частности, упрощена процедура оформления документов, необходимых для установления факторов, связывающих несчастный случай или заболевание с профессиональной деятельностью, определения перечня случаев, подлежащих расследованию, установления срока давности для расследования несчастных случаев на производстве, определения требований к санитарно-гигиеническим условиям труда, а также функциям и полномочиям Гоструда по ведению учета аварий, несчастных случаев, острых и хронических профессиональных заболеваний и отравлений и причин их возникновения.
В случае получения информации о несчастном случае и/или остром профессиональном заболевании (отравлении) от непосредственного руководителя работ, уведомления от заведения здравоохранения, заявления потерпевшего, членов его семьи или уполномоченного им лица и т. п. работодатель обязан в течение 2 часов предоставить уведомление на бумажном носителе:
территориальному органу Гоструда;
рабочему органу Фонда социального страхования;
руководителю предприятия, на территории которого произошел несчастный случай и/или острое профессиональное заболевание (отравление), если потерпевший является работником другого предприятия (учреждения, организации);
руководителю первичной организации профсоюза независимо от членства потерпевшего в профсоюзе, а в случае отсутствия профсоюза — уполномоченному наемными работниками лицу по вопросам охраны труда;
уполномоченному органу или наблюдательному совету предприятия;
органу ГСЧС, если несчастный случай произошел в результате пожара.
Расследование проводится в случае наступления несчастного случая и/или острого профессионального заболевания (отравления), в том числе о которых своевременно не поставлен в известностьработодатель или в результате которых потеря работоспособности потерпевшего наступила не сразу.
