Відтепер реєстрація касових апаратів буде здійснюватись за спрощеною процедурою — щоб отримати свідоцтво, необхідна лише заява на реєстрацію, яку можна подати в електронному вигляді. Про повідомляється на сайті Міністерства фінансів України.
Нагадаємо, у квітні в Україні з’явиться 8 видів інноваційних касових апаратів.
Набув чинності наказ Мінфіну №64 про затвердження нового порядку ведення реєстру екземплярів реєстраторів розрахункових операцій (реєстр екземплярів РРО) та реєстру центрів сервісного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій (реєстр ЦСО).
Відтепер реєстрація РРО буде здійснюватись за спрощеною процедурою. Достатньо однієї заяви, яку можна подати в електронній формі без додатків. Спрощення реєстраційної процедури забезпечується за рахунок запровадження електронного обміну документами між усіма суб’єктами відносин у сфері застосування РРО (виробник РРО, ЦСО, суб’єкт господарювання, ДФС). Для цього ДФС розробила нові електронні форми документів та створила сервіси в Електронному кабінеті, що дозволяють виробникам (постачальникам) подавати заяви, а ЦСО – повідомляти про укладені договори.
Реєстрація РРО здійснюватиметься у такій послідовності:
Усі процедури здійснюються в електронній формі. За бажанням суб’єкти господарювання можуть подати заяву про реєстрацію РРО у паперовій формі та отримати реєстраційне посвідчення у паперовій формі.
Заяви про включення до реєстрів екземпляру РРО/ЦСО та повідомлення ЦСО можуть підписуватись уповноваженими особами виробників (постачальників) або ЦСО, яким делеговано право підпису електронних документів та направлені повідомлення про надання інформації щодо електронного цифрового підпису в електронному вигляді за формою, встановленою Порядком обміну електронними документами з контролюючими органами.
Наказом № 64 визначений період (два місяці) та особливості первинного формування і наповнення реєстру екземплярів РРО. Так, ДФС протягом двох місяців, наступних за місяцем набрання чинності цим наказом, формує реєстр, включає до нього екземпляри РРО, які зареєстровані в органах ДФС і перебувають в експлуатації.
Виробники (постачальники) протягом трьох місяців подають заяви про включення до реєстру всіх екземплярів РРО, поставка яких була здійснена до набрання чинності наказом № 64.
Протягом трьох місяців для первинної реєстрації РРО, які не включені виробниками до реєстру екземплярів РРО, власники повинні будуть додавати до заяви паспорти (формуляри) таких РРО та паспорти модема (у разі застосування зовнішнього модема), а також копії документів, які підтверджують факт купівлі або безоплатного отримання РРО у власність, іншого документа, що підтверджує право власності або користування РРО, — йдеться в повідомленні.
Первинне наповнення реєстру ЦСО інформацією здійснюватиметься на підставі заяв виробників (постачальників) протягом двох місяців після набрання чинності наказом № 64. Водночас ЦСО, який укладає договір про технічне обслуговування та ремонт РРО, що вперше буде реєструватись в органах ДФС, на момент укладання такого договору має бути включений до реєстру ЦСО.
Документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. При цьому у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом громадянина до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.
Позивач оскаржував рішення ОУ ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідач обґрунтував свою відмову тим, що відповідно до наданих документів, страховий стаж позивача складає менше необхідних 15 років. До такого стажу відповідач не врахував частину періодів роботи позивача, оскільки вони підтверджуються архівними довідками, підписаними посадовими особами так званої «ДНР», тож їх дійсність відповідач поставив під сумнів.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, скасувавши рішення ОУ ПФУ про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, зобов’язав відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про призначення пенсії з урахуванням архівних довідок. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх до суду касаційної інстанції.
Верховний Суд прийняв рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги з таких підстав.
Згідно зі ст. 62 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Що стосується доводів відповідача, викладених у запереченні на позов у апеляційній та касаційній скаргах про те, що довідки, видані на тимчасово окупованій території, не можуть бути взяті до уваги, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Колегія суддів звернула увагу на позицію Європейського суду з прав людини, який розвиває цей принцип у своїй практиці, наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia). «Зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеке від абсолютного. <…> Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди. Виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17.
Фабула судового акту: Прогресивне рішення ВССУ, яке насамперед направлене на вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції – ухвалення обов’язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитись.
Подружжя не домовилось про поділ спільного майна, і суд розглянув їх взаємні позови. Спільного майна було чимало: дві квартири, будинок, автомобіль, автомобільний причеп, трактор, тракторні причепи, спірна сума коштів. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції пішли як то кажуть «шляхом найменшого опору»: визнали об’єкти майна неподільними та визнали в кожному з цих об’єктів майна 1/2 ідеальної частини на спільне майно за кожним з подружжя.
Очевидно, що суд не тільки не вирішив життєвий спір, а ще більше ускладнив його, бо важко уявити як після рішення суду члени подружжя домовляться щодо користування та розпорядження майном, яке залишилось у спільній, тепер вже частковій власності.
ВССУ скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно ст. 69 СК України кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об’єктом спільної сумісної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об’єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об’єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об’єктів майна одному з подружжя, частину – іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.
По матеріалам: Протокол
Зараз НБУ знаходиться на фінальному етапі розробки концепції про імплементацію норм Європейської платіжної директиви PSD2, інформує 1NEWS з посиланням на Укррудпром.
Про це повідомив директор департаменту ліцензування НБУ Олександр Бевз на Ukrainan Fintech Forum.
«Ми затвердимо цю концепцію у найближчі тижні на правлінні й презентуємо (банківського) співтовариству для обговорення. На підставі цієї концепції буде готуватися закон про платіжні послуги – це його робоча назва, сподіваюся, в ході обговорення його парадигма не зміниться», – зазначив банкір.
Платіжна директива передбачає відкриті дані, нагадав Бевз. А це дасть можливість створити правильну взаємодію між фінансовими компаніями в інтересах споживача, захистити персональні дані і посилити конкуренцію в секторі роздрібних платежів, де домінують карткові платіжні системи.
Інші гравці зможуть вийти на ринок і самостійно надавати послуги без обов’язкової участі в платіжних системах.
«Платіжні компанії повинні отримати максимально простий вихід на ринок», – наполягає директор департаменту ліцензування НБУ.
Далее
Нацбанк определил механизм уведомления банками органа государственной исполнительной службы или частного исполнителя о счетах физических лиц, внесенных в Единый реестр должников.
Соответствующее Положение о порядке предоставления банками информации об открытии/закрытии счетов физических лиц, внесенных в Единый реестр должников, в органы государственной исполнительной службы или частных исполнителей утверждено постановлением Правления Нацбанка от 18 апреля 2019 года № 60 и вступило в силу 19 апреля 2019 года.
Данный документ предусматривает обязанность банков сообщать исполнителям в случае открытия или закрытия счета физического лица, в отношении которого имеется информация в Едином реестре должников.
Определено, что банк обязан проверить наличие информации о клиенте-физлице в день открытия или закрытия его счета в Едином реестре должников. Если счет открывается на имя физического лица, внесенного в этот реестр, в частности через обособленные подразделения банка, или осуществляется закрытие счета таким лицом, банк обязан в день открытия или закрытия счета сообщить об этом указанным в Едином реестре должников исполнителям.
Электронная форма уведомления об открытии/закрытии счета, кроме обязательных реквизитов, может содержать дополнительные технологические реквизиты, не относящиеся к информации об открытии/закрытии счетов физлиц-должников.
Для подтверждения достоверности происхождения и целостности данных в электронных уведомлениях используется квалифицированная электронная печать.
Уведомление в бумажном виде до внедрения электронного сервиса информационного взаимодействия за подписью уполномоченного лица банка предоставляется исполнителю под подпись или направляется по почте с уведомлением о вручении не позже рабочего дня, следующего за днем открытия/закрытия счета.
Также в приложении к Положению приведена форма уведомления об открытии/закрытии счетов физических лиц — должников в банках Украины.
Минфин урегулировал порядок обмена информацией для возвращения налогоплательщикам ошибочных или переплаченных сумм денежных обязательств и пени. Механизм информационного обмена между уполномоченными органами был установлен приказом финансового ведомства от 11 февраля 2019 года № 60, передает Юрлига.
Отмечается, что ошибочно выплаченные налоги и пени, кроме НДФЛ, можно вернуть только на основании заявления (включая электронное), которое подал налогоплательщик в территориальный орган ГФС по месту администрирования в течение 1095 дней от дня переплаты.
В заявлении указывается название ошибочно или излишне уплаченного налога, сбора, платежа, его сумма, дата уплаты и реквизиты платежного документа, по которым средства перечислены в бюджет (код классификации доходов бюджета, бюджетный счет, на который перечислены средства, код ЕГРПОУ территориального органа Казначейства, на имя которого открыт счет, и МФО Казначейства). Также необходимо указать направление перечисления ошибочно и/или излишне уплаченных средств:
Кроме того, к дополнению к заявлению плательщик может подать копию платежного документа, на выполнение которого платеж перечислен в бюджет.
В случае возвращения излишне уплаченного НДС, зачисленного в бюджет со счета налогоплательщика в системе электронного администрирования, средства подлежат возвращению исключительно на счет плательщика в системе электронного администрирования, а в случае его отсутствия — путем перечисления на текущий банковский счет налогоплательщика.
Излишне удержанные суммы налога на доходы физических лиц по результатам отчетного налогового года возвращаются на основании налоговой декларации.
В случае поступления в территориальный орган ГФС налоговой декларации, в которой задекларировано право плательщика на возвращение излишне удержанной (уплаченной) суммы НДФЛ, средствами информационно-телекоммуникационной системы органов ГФС вносится запись в Журнал возвращения излишне удержанных (уплаченных) сумм на основании поданной налоговой декларации.
Далее
