У Раді зареєстрований законопроект №10208 від 9 квітня 2019 року про проведення експерименту з обміну житла, яке перебуває у власності внутрішньо переміщених осіб на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей.
Мета проекту полягає в законодавчому забезпеченні проведення експерименту з обміну житла, що знаходиться на не підконтрольних українській владі територіях та перебуває у власності переселенців, на інше рівноцінне (або краще) житло на підконтрольних українській владі територіях, задля створення умов для переселення переселенців на постійне місце проживання у безпечні регіони країни.
Зміст експерименту полягає у тому, що обласним бюджетам зазначених регіонів з державного бюджету мають надаватися щорічні субвенції на придбання житла з метою його наступного обміну на житло, що є власністю переміщених осіб і перебуває на непідконтрольних територіях, а також субвенції на створення нових робочих місць. Переселенці, які є власниками житла на непідконтрольних територіях, добровільно зможуть звернутися до Кіровоградської та Миколаївської облдержадміністрацій з заявою-пропозицією про укладення договору міни житла. Після укладення такого договору громадянин отримує у власність житло на підконтрольній українській владі території і втрачає статус переміщеної особи.
Законопроект передбачає гарантії, що площа житла, яке надається переселенцям, має бути не менша за площу житла, яке є у їх власності на даний час. Ця норма має стати стимулом для обміну житла і переселення.
Житло, яке за договором міни стає державною власністю, перебуває в розпорядженні Кіровоградської та Миколаївської облдержадміністрацій до встановлення українською владою контролю над непідконтрольними територіями, а після звільнення територій Донецької і Луганської областей від терористів має бути передане в спільну комунальну власність територіальних громад зазначених областей.
До суду звернулись товариство та фізична особа, які просили визнати договір оренди землі недійсним. Позивачі зазначали, що договір оренди землі був зареєстрований у період дії іншого договору між тими самими сторонами.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд вказав на те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки він був укладений і зареєстрований до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі, укладеного між тими самими сторонами і з приводу оренди цієї самої земельної ділянки, що є порушенням вимог статей 31, 33 Закону України «Про оренду землі», частини п’ятої статті 116 Земельного кодеку України. А законодавством не передбачено автоматичне розірвання попереднього договору внаслідок укладення нового, якщо на це немає волі сторін правочину.
Апеляційний суд дійшов інших висновків. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, укладаючи оспорюваний договір оренди землі, сторони домовилися про припинення договору оренди землі, укладеного до того, тобто дійшли згоди про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням (новацію), що відповідає частині другій статті 604 Цивільного кодекс України (ЦК). Оскільки волевиявлення особи при укладенні договору оренди землі було вільним і відповідало його внутрішній волі, свободі договору, цей правочин за формою і змістом відповідає вимогам закону і був спрямований на настання правових наслідків. А особа не довів, що оспорюваний договір оренди землі не підписував, оскільки таких позовних вимог взагалі не заявляв, призначити судово-почеркознавчу експертизу не просив.
Верховний Суд вирішив скасувати постанову апеляційного суду, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов’язання;вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов’язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов’язання пов’язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов’язання новим, а не на зміну цього зобов’язання.
Верховний Суд зазначив, що деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення.
Так, до умов новації віднесено наступні: нове зобов’язання повинне пов’язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов’язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України, — це договір про заміну зобов’язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов’язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов’язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов’язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов’язання (недійсність первинного зобов’язання веде до недійсності і нового зобов’язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов’язаними первинним зобов’язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов’язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов’язання новим.
ВС звернув увагу на те, що новація — це угода про заміну первинного зобов’язання новим зобов’язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв’язку сторін, оскільки замість зобов’язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов’язання. Юридичною підставою для зобов’язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов’язання.
Суд касаційної інстанції зазначив, що у оспорюваному договорі немає вказівки на первинне і нове зобов’язання та намірів сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче і замінити новим. А апеляційний суд не дослідив оспорюваний договір оренди землі, як самостійний правовстановлюючий договір, укладений під час дії попереднього чинного договору між тими самими сторонами та доводів позивача про наявність правових підстав для визнання його недійсним з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України (постанова від 13.03.2019 у справі № 609/67/18).
Кабинет министров внес изменения в Перечень строительных работ, не требующих документов, дающих право на их выполнение, и по истечении которых объект не подлежит принятию в эксплуатацию.
Об этом сообщил заместитель министра регионального развития, строительства и ЖКХ Лев Парцхаладзе, передает БизнесЦензор со ссылкой на пресс-службу Минрегиона.
По словам заместителя министра, теперь перепланировку всех жилых и нежилых зданий и помещений в них (СС1, СС2, СС3) можно осуществлять без разрешения.
«В 2017 году Минрегион разработал перечень несложных работ в строительстве, которые можно выполнять без разрешения и после которых объект не подлежит принятию в эксплуатацию. Тогда это значительно упростило обустройства средств доступности, в частности, пандусов, замену блоков окон, дверей и так далее», – напомнил Парцхаладзе.
«В прошлом году мы инициировали расширение этого перечня для упрощения ведения деятельности в строительстве, а также улучшение инвестклимата и дерегуляции отрасли. В частности, были включены работы по перепланировке жилых и нежилых зданий и помещений в них (без вмешательства в несущие конструкции), которые относятся к объектам СС2 и СС3. Раньше это было возможно только для объектов СС1. Правительство поддержало эти изменения и теперь по упрощенной процедуре это можно делать по всем жилым и нежилым объектам», – пояснил чиновник.
Изменения в Перечень были утверждены постановлением Кабинета министров №236 от 20 марта, которое вступило в силу 23 марта этого года.
По мнению Парцхаладзе, это будет способствовать улучшению инвестиционного климата и дерегуляции отрасли, что в свою очередь, может положительно отразиться на позиции Украины в рейтинге легкости ведения бизнеса Doing Business по компоненту «Получение разрешений на строительство».
Сейчас Украина рейтинге Doing Business занимает 71 место. А по показателю «Получение разрешений на строительство» за 2 года мы улучшили позицию по 140 на 30 место.
Как сообщалось, Кабинет министров утвердил обновленный Перечень строительных работ, не требующих документов для их выполнения, и по истечении которых объект не подлежит принятию в эксплуатацию, в декабре 2018 года.
В перечень вошли работы по переоборудованию и перепланировке жилого дома и жилого помещения, а также нежилого здания или сооружения и помещений в них (выполнение которых не предусматривает вмешательства в ограждающие и несущие конструкции и инженерные системы общего пользования), относящихся к объектам по классам последствий СС1 (незначительные последствия), СС2 (средние) и СС3 (значительные).
Таким образом, эти изменения касаются перепланировки не только в частных домах, но и в квартирах многоквартирных домов.
Кроме того, например, можно делать перепланировку или переоснащение (без вмешательства в ограждающие и несущие конструкции) торговых залов ТРЦ, офисных помещений бизнес-центров и других объектов, по классу последствий относятся к СС2 и СС3.
Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов Ігоря Коломойського до Нацбанку й Кабміну щодо націоналізації ПриватБанку.
У НБУ вже заявили, що оскаржать це рішення.
«Рішення суду не набрало законної сили та буде оскаржене Національним банком. Ми продовжимо доводити законність дій та прийнятих рішень регулятора в апеляційній інстанції», — заявили у Нацбанку.
Там також висловили занепокоєння щодо фінансової стабільності в країні у зв’язку з рішенням суду.
«Вкотре звертаємо увагу, що породжена судовими рішеннями правова невизначеність підриває фінансову стабільність», — сказав представник Юридичного департаменту НБУ Віктор Григорчук.
Наприкінці березня Окружний адміністративний суд Києва завершив розгляд справи за позовом пана Коломойського про незаконність націоналізації ПриватБанку, і сторони перешли до дебатів. Вони велися в закритому режимі. В такому ж режимі суд розглядав цю справу від літа 2017 року.
Водночас у вересні 2018 року той самий Окружний адміністративний суд Києва під час розгляду позову від одного з клієнтів ПриватБанку підтвердив правомірність прийнятого Національним банком рішення про віднесення ПриватБанку до категорії неплатоспроможних.
17 квітня 2019 року Уряд затвердив порядок забезпечення гуртожитками осіб, які здобувають професійну освіту. Про це повідомило Міністерство освіти та науки України.
«Багато років поспіль питання гуртожитків у профосвіті не було визначено нормативно. Заклади самостійно розробляли положення і керувалися ними під час поселення та виселення учнів. Для того, щоб адміністрації мали однакове розуміння цього процесу і скрізь, у кожному закладі країни, діяли однакові правила, ми й розробили цей Порядок», – наголосила гендиректор директорату профосвіти МОН Ірина Шумік.
За її словами, у порядку чітко визначено, що проживання учнів має бути безоплатним. Цей чинник є важливим з огляду на те, що учні профтехів, на жаль, поки що отримують досить невелику стипендію порівняно зі студентами вишів
У документі зазначається, що насамперед адміністрація має забезпечити місцями учнів, які претендують на поселення. Їм повинні надати ліжко, шафу для одягу, стілець, стіл, постільні речі тощо.
За наявності вільних місць адміністрація може поселити до гуртожитку педагогів та їхні сім’ї, осіб, які направлені у відрядження до закладу, членів родини учня тощо. Порядок також передбачає, що на період вступної кампанії до гуртожитку можуть поселити абітурієнтів з тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму, іноземців та іногородніх вступників.
Отримати місце в гуртожитку профтеху першочергово можуть:
діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи з їх числа, а також учні, які під час навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків;
особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і мають відповідні пільги;
діти з інвалідністю та особи з інвалідністю I-III групи;
особи, яким гарантується державна цільова підтримка для здобуття професійної освіти у державних та комунальних закладах;
особи, яким відповідно до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» гарантується надання місць у гуртожитках на час навчання;
особи, для яких це передбачено законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;
особи з малозабезпечених або багатодітних сімей;
інші учні, яким згідно із законодавством гарантовано таке право.
Фабула справи: у серпні 2015 року батьки звернулися до суду з цивільним позовом до Міністерства охорони здоров’я України, Вінницької центральної районної клінічної лікарні (далі — Вінницької ЦРКЛ), Вінницької ОКДІЛ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я їх неповнолітніх дітей. Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2006 року учням середньої школи с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області, серед яких були і їх діти, проведено туберкулінодіагностику із застосуванням алергену туберкульозного очищеного рідкого, серії 14-51 в стандартному розведенні (далі — проба Манту). Про проведення проби Манту батьків не попереджали, їх згоду на це не отримували, про можливі наслідки, ризики, тощо не повідомляли. Після проведення проби, до медичних сестер зі скаргами на головний біль, нудоту, біль в животі, загальну слабкість почали звертатись діти, які в подальшому були направлені у дільничну лікарню с. Мізяківські Хутори. Усім госпіталізованим дітям був встановлений основний діагноз: атипова реакція на введення туберкуліну та ряд супутніх діагнозів. Оскільки до проведення туберкулінодіагностики допущено медсестер без наявності у них довідки-допуску на проведення такої діагностики, виданої протитуберкульозним диспансером, проба Манту здійснена з застосування медичного препарату без наявності щодо нього всіх реєстраційних документів та без належної перевірки його відповідність показникам якості, а також того, що не було надано належного рівня медичної допомоги, позивачі вважають, що саме застосування проби Манту мало наслідком ушкодження здоров’я їх дітей.
Судові рішення у справі: Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 4 квітня 2018 року касаційну скаргу одного з батьків-позивачів було задоволено частково: ухвалу апеляційного суду від 19 серпня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 1 серпня 2018 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову до Вінницької ЦРКЛ про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Вінницької ЦРКЛ на користь позивачів по 3 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін. Постанова апеляційного суду у частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди мотивована тим, що при проведені профілактичного щеплення дітей було порушено норми статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення України», оскільки щеплення проведено без згоди законних представників неповнолітніх осіб. Зазначені порушення спричинено саме діями працівників Вінницької ЦРКЛ.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про відшкодування майнової шкоди з огляду на відсутність доказів розміру фактичних витрат та їх необхідності. Проведення додаткового обстеження у закладах здоров’я, проживання, харчування відбувалось, як зазначив суд, з власної ініціативи батьків, та не знаходиться у причинному зв’язку з проведенням щеплення.
Позиція ВС/КЦС: За змістом законодавства, щеплення повинно бути проведено:
медичними працівниками, які мають відповідну кваліфікацію та дозволи;
після медичного огляду дитини;
за згодою батьків неповнолітньої дитини;
засобами, які використовуються для підвищення захисних функцій організму як лікарських засобів, що мають імунологічну дію та підлягають внесенню і внесені до Державного реєстру лікарських засобів.
Встановлюючи фактичні обставини у справах, пов’язаних із застосуванням лікарських засобів та відшкодуванням шкоди, спричиненої застосуванням лікарського засобу (засобів), зокрема спричиненої щепленням, підлягають з’ясуванню такі обставини:
чи відбувалось щеплення відповідно до визначених законодавством процедур, медичними працівниками, які мають відповідну кваліфікацію та відповідний дозвіл на проведення щеплень;
чи проводилось щеплення лікарськими засобами, які дозволені для використання в Україні у встановленому законодавством порядку тощо.
ВС/КЦС зауважив, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягали задоволенню не лише з огляду на відсутність погодження батьків неповнолітніх дітей на щеплення, але й з огляду на проведення вакцинації лікарським засобом, що не був зареєстрований в установленому порядку. Застосування лікарських засобів, які не зареєстровані в Україні у встановленому законодавством порядку, ставить під загрозу здоров’я осіб. щодо яких такий лікарський засіб застосовується, надає обґрунтовані підстави вважати, що пошкодження здоров’я спричинено застосуванням лікарського засобу або виробу медичного призначення, якість якого належним чином не перевірена, оскільки такий лікарський засіб не проходив перевірку якості та безпеки відповідно до законодавства та/або не внесений до Державного реєстру лікарських засобів. Контроль якості туберкуліну серії 14/51, яким проводилось щеплення, проведено лише 22 квітня 2006 року, тобто після щеплення. Використанням лікарського засобу, який на момент щеплення не було у встановленому законодавством порядку перевірено на якість і безпеку, була створена серйозна загроза ушкодженню здоров’я неповнолітніх дітей. При цьому судами не було встановлено дії або бездіяльність якої особи або органу призвело до проведення щеплення таким лікарським засобом. Відтак, судове рішення щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди не виглядає таким, що є справедливім та сприяє ефективному захисту права неповнолітньої особи на здоров’я та безпеку життя.
Щодо відшкодування майнової шкоди ВС/КЦС зауважив, що особа, яка спричинила ушкодження здоров’я малолітньої або неповнолітньої особи, зобов’язана відшкодувати зокрема витрати на її лікування, постійний догляд, посилене харчування та інші витрати. До таких витрат, зокрема, можуть бути віднесені витрати на обстеження для з’ясування наслідків пошкодження здоров’я та транспортні витрати.
При чому, позивач повинен довести:
факт пошкодження здоров’я;
наявність дій або бездіяльності відповідача;
наявність матеріальної шкоди спричиненої такими діями або бездіяльністю.
Відсутність вині у спричинені шкоди та відсутність причинного зв’язку між діями або бездіяльністю повинна довести особа, яка підозрюється у заподіянні шкоди.
На обґрунтування позовних вимог позивачі посилались як на докази на чисельні проїзді квітки до медичних закладів, консультативні висновки медичних закладів, які знаходяться не за місцем проживання позивачів, та данні обстеження у лабораторіях, які знаходяться не за місцем проживання позивачів. Висновки судів щодо необґрунтованості та необхідності таких досліджень і обстежень, про відсутність їх зв’язку зі щепленням та їх здійснення за власною ініціативою батьків, не спростовує їх необхідність за умови підтвердження медичними документами суті обстеження та його зв’язку зі щепленням.
Суди, з’ясувавши необхідність проведення медичної експертизи для встановлення факту пошкодження здоров’я неповнолітньої особи та причинного зв’язку між пошкодження і необхідністю витрат матеріального характеру, таке своє право не використали, чим допустили неповне з’ясування фактичних обставин справи, що мають значення для справедливого та законного її вирішення.
Отже, судами не повно встановлено фактичні обставини справи у цій частині позову, не з’ясовано суті таких обстежень та їх зв’язку зі щепленням на підставі медичних висновків і документів, які знаходяться в матеріалах справи, за умови можливості їх встановлення; не визначено які витрати пов’язані з обстеженнями фактичного стану здоров’я дитини, а які до таких не належать, а у випадку неможливості встановлення цих обставин за наявними у справі доказами не вжито заходів для призначення судово-медичної експертизи за власної ініціативою, погодившись з відмовою позивачів від клопотання про її призначення.
З урахуванням наведеного, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
