Большая Палата Верховного Суда, рассмотрев дело № 214/2435/17, разъяснила, что тарифы на газ учитывают расходы на установление индивидуальных счетчиков, а потому газораспределительная организация (в данном случае ПАО «Криворіжгаз») обязана обеспечить установление счетчиков для населения, которое проживает в квартирах, использующих газ только для приготовления еды.
То, что оплаченная истцами сумма на установление счетчиков не отвечает действительной стоимости таких счетчиков, не освобождает организацию от обязанности установить оборудование, принимая во внимание, что тарифы формируются уполномоченным органом и потребители природного газа лишены возможности влиять на принятое решение относительно определения тарифа и его составляющих.
Позивач у позові до прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди зазначав про те, що у 2012 році вироком суду, який було залишено без змін ухвалою апеляційного суду, він був засуджений за частиною другою статті 15, частиною другою статті 152, частиною першою статті 153, частиною першою статті 186 КК України до семи років позбавлення волі.
Ухвалою суду касаційної інстанції справу направлено на новий апеляційний розгляд, а ухвалою апеляційного суду — кримінальну справу направлено прокурору для організації проведення додаткового розслідування. У 2014 році районний суд ухвалив щодо нього ухвалено виправдувальний вирок.
Покликаючись на те, що він незаконно перебував під слідством і судом чотири роки чотири місяці і дванадцять днів, внаслідок чого зазнав сильних моральних страждань, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача 75 980 грн на відшкодування моральної шкоди. Суди виходили з наявності правових підстав, передбачених статтями 23, 1167, 1176 ЦК України для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов’язаних з невиконанням своїх обов’язків, тривалим перебуванням під слідством (більше 4 років) і судом, протягом яких позивач не мав можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування та вимушений пристосовуватися до несприятливих умов.
Далее
Якщо договір укладений відповідно до вимог законодавства, мотиви та особисті домовленості не відіграють жодної ролі. Про таке йдеться в постанові Верховного Суду від 29.11.2018.
Громадяни позичили гроші в банку. Для забезпечення виконання зобов’язань вони уклали договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку була надана квартира, що належала позичальникам. Оскільки вони своєчасно не повернули кредиту, фінансова установа подала позов про звернення стягнення на житло.
Перша інстанція вимоги задовольнила. Апеляційний суд залишив вердикт у силі.
Згодом з’ясувалося, що договір про купівлю квартири був формальністю. Фактично ж у ній постійно проживала інша особа, не причетна до справи. Оскільки рішення судів безпосередньо стосувалися його інтересів, пожилець спробував оскаржити їх в
Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда при рассмотрении дела № 489/4153/16-ц разъяснил, что в случае привлечения работника к дежурству в выходные или праздники отсутствуют правовые основания для взыскания задолженности по оплате за работу в выходные и праздничные дни.
Правові аксіоми визначають як загальні положення, які сприймаються як самоочевидні істини, не потребують доведення та відображають загальнолюдський зміст права.
Серед правових аксіом у судочинстві називають, зокрема, «Установлення фактів та знання судом законів може оспорюватися у вищестоящому суді» (Нос tribunal, et invenit cognitio legum impugnari potest in superiori atrio); «Суд має справу з тими доказами, які перед ним» (Atrium habet se intromittere indicia prae se); «Загальновизнані обставини (явні істини) не підлягають доказуванню у суді» (Nota quippe (Verum patet) in iudicio non est argumentum); «Ніхто не може бути суддею у власній справі» (Nemo judex in re sua); «Рішення суду не повинні стосуватися тих, хто не брав участі у справі» (Iudicium iudicium non pertineat, qui non participabat); «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae).
Правові аксіоми можуть застосовуватися при вирішенні судових справ при застосуванні норм матеріального права та процесуального права відповідно до різних обставин справи. Важливість аксіом в судочинстві визначається їх покликанням забезпечувати єдність судової практики та справедливість правосуддя.
Аналіз практики Верховного Суду показує, що, окрім принципів цивільного права — справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Вироком суду особу засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.15, ч.5 ст.185 КК України. за те, що створив та очолив організовану злочинну групу, та діючи у складі організованої злочинної групи, вчиняв таємне викрадення майна, а саме кабелю з колодязів кабельної каналізації.
Звернувшись до суду касаційної інстанції засуджений зазначав про недоведеність того, що злочини були вчинені організованою групою, яка мала стійкий характер. Вказував на те, що злочини вчинялись спонтанно, без розподілу функцій між учасниками групи та за відсутності будь-якого плану, тобто лише за попередньою змовою групою осіб, персональний склад групи не був сталим, а тому його дії слід кваліфікувати за частиною 2 або 3 статті 185 КК України. Також засуджений покликався на те, що він не міг бути організатором групи в силу захворювання, у зв’язку з яким перебуває на обліку у лікаря психіатра.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій без зміни.
ВС зазначив, що відповідно до ч.3 ст.28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні та вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цих злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на здійснення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Далее
