До суду звернувся батько дитини, який зазначав, що оскільки батько має переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей, з урахуванням інтересів малолітнього сина, позивач просив визначити місце проживання сина із ним та його рідними сестрами.
Відповідно до обставин справи дитина народилась у період перебування батьків у шлюбі, згодом мати дитини померла. Рішенням органу опіки та піклування визначено місце проживання малолітнього разом з тіткою, враховуючи, що немовля від народження не проживав з батьком, а з часу смерті матері проживає з тіткою; зобов’язано тітку належно утримувати та піклуватися про малолітнього і вирішити питання щодо встановлення батьківства стосовно малолітньої дитини.
Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у позові. Суди виходили з того, що орган опіки та піклування визначив місце проживання малолітнього з тіткою — з тих підстав, що дитина є немовлям та з народження не проживає разом із батьком, а з часу смерті матері проживає разом із тіткою. Рішення органу опіки та піклування є таким, що підлягає виконанню. Існування обов’язкового до виконання рішення органу опіки та піклування виключає ухвалення з даного питання рішення суду, яке також є обов’язковим до виконання.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду не погодився з такими рішеннями та справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Далее
Верховный Суд объединил в одно производство два дела по искам к Верховной Раде об отмене постановления о поддержке обращения Президента Украины к Вселенскому Патриарху Варфоломею о предоставлении Томоса об автокефалии Православной Церкви в Украине. Об этом сообщила пресс-служба судебной власти.
Такое решение приняла коллегия судей Кассационного административного суда 27 ноября во время рассмотрения дела № П/9901/834/18 по иску Епископа Макаровского Викария Киевской Митрополии Наместника Десятинного монастыря Рождества Пресвятой Богородицы города Киева Украинской Православной Церкви.
Таким образом удовлетворено ходатайство представителя истца об объединении этого дела и дела № П/9901/801/18 по иску Религиозной организации «Религиозное общество Украинской Православной Церкви при храме на имя Святителя Николая Бердянской Епархии города Бердянска Запорожской области». Свою просьбу представитель истца мотивировал тем, что в этих делах аналогичные требования и один ответчик — Верховная Рада.
Объединенные дела переданы на рассмотрение судье-докладчику Владимиру Кравчуку, который раньше других судей Кассационного административного суда Верховного Суда открыл производство по делу № П/9901/801/18.
У постанові від 20.11.2018 Верховний Суд роз’яснив, як подружжю поділити автомобіль, якщо на нього накладений арешт для забезпечення цивільного позову у кримінальному процесі.
На переході, що регулюється світлофором, водій виїхав на заборонений червоний сигнал та збив пішохода. Внаслідок спричинених травм пішохід помер у лікарні.
Суд першої інстанції засудив кермувальника до 6 р. позбавлення волі та 3 р. позбавлення права керувати транспортним засобом. На підставі закону про амністію водій був звільнений від ув’язнення. Однак позбавлення права на керування залишилось у силі. Крім того суд задовольнив цивільний позов, яким стягнув з порушника на користь потерпілого кошти в рахунок оплати правової допомоги та в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Також в рахунок матеріальної та моральної шкоди, заподіяної потерпілим було стягнуто чималі суми зі страхової компанії. Як захід забезпечення позову суд наклав арешт на автомобіль, що належить водію та його дружині.
Позивач оскаржував постанову Державної архітектурно-будівельної інспекції України про накладення на нього штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Відповідачем винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.188-42 КУпАП (невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду) з накладенням стягнення у вигляді штрафу 6800 гривень.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що позивачем не виконано у наданий строк вимоги припису відповідача, а тому його правомірно притягнуто до відповідальності за невиконання вимог припису.
Суд апеляційної інстанції скасував судове рішення та позов задовольнив. Апеляційний суд виходив з того, що приписом від 29.09.2015, позивачу надано термін в дев’ять місяців для усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, шляхом оформлення відповідних документів, які дають право на роботи з реконструкції житлового будинку. Під час проведення повторної перевірки відповідачем було встановлено, що виявлені порушення не усунуті, вимоги припису не виконано, тому вважається що з 30.06.2016 позивач допустив невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що постанова у справі про адміністративне правопорушення винесена з порушенням строку, передбаченого ч.1 ст.38 КУпАП, що є підставою для її скасування, оскільки згідно з ч.1 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності позивача тільки 19.09.2016, тобто більше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення.
Далее
Позивач, яка отримала відмову міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до складеного ним актового запису про народження, звернулась до суду з позовом до відділу ДРАЦС про встановлення неправильності запису про її народження в акті громадянського стану та зобов’язання відповідача внести зміни до актового запису про народження позивача.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що такі вимоги слід розглядати у порядку адміністративного судочинства, а провадження у справі слід закрити.
Суд першої інстанції вважав, що відповідач є суб’єктом владних повноважень, а спір про оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про народження особи за її заявою є публічно-правовим, з огляду на що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд мотивував постановлену ухвалу також висновками Верховного Суду України, сформульованими у постанові від 3 жовтня 2017 року у справі № 21-5607 а 15.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що орган державної реєстрації актів цивільного стану є суб’єктом владних повноважень. А оскільки державна реєстрація актів цивільного стану має публічно-правову природу, то, звертаючись із заявою (вимогою) до такого органу, особа вступає з ним у публічно-правові відносини.
ВП ВС ухвали судів скасувала, а справу передала для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у сторін виник публічно-правовий спір стосовно оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про народження особи, та дійшла висновків, що позов має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
ВП ВС звернула увагу на те, що позивач зазначала, що дії відповідача законні та правомірні та оскільки немає первинних документів, відповідач не може зробити зміни в актовому записі (якщо би були первинні документи, і відповідач відмовився внести зміни, то тоді його дії треба було оскаржувати в порядку адміністративного судочинства).
Далее
Позивачі просили суд визнати особу таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі статей 71, 72 ЖК України, оскільки відповідач з 2010 року не проживає у ньому, а нарахування плати за комунальні послуги здійснюється з розрахунку на трьох осіб.
Суд першої інстанції заочним рішенням позов задовольнив та зазначив, що відповідач тривалий час не проживає за місцем реєстрації без поважних причин, у зв’язку з чим наявні підстави для визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
Апеляційний суд дійшов інших висновків та відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не проживає в спірній квартирі за домовленістю з матір’ю, оскільки площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання в квартирі трьох дорослих осіб, а іншого житлового приміщення відповідач не має.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду підтримав позицію апеляційного суду, а касаційну скаргу позивача залишив без задоволення.
КЦС ВС нагадав, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-цзроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Далее
