15 листопада о 10.00 Велика палата Конституційного Суду України у формі усного провадження розпочне розгляд справи за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України пункту 4 § 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147–VIII.
У конституційному поданні стверджується, що пункт 4 § 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 Закону суперечить статтям 21, 24, 58, 63 Конституції України, оскільки «порушує право на зворотну дію в часі кримінального закону», а заборона застосування норм кримінального процесуального законодавства до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань до введення в дію змін, запроваджених Законом, порушує право підозрюваного та обвинуваченого на захист та рівність у правах громадян.
Згідно з пунктом 4 § 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 Закону підпункти 11–27, 45 пункту 7 § 1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.
Крім того, на думку авторів клопотання, було порушено процедуру прийняття Закону, зокрема, недотримано «процедуру попереднього розгляду проектів законів України», а також вимог щодо особистого голосування народних депутатів України, що суперечить статтям 6, 8, 19, 83, 84, 89, 91 Конституції України.
Суди розглядали справу за позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Позивач зазначала, що за час шлюбу з відповідачем вони набули наступне майно: малосімейну квартиру, автомобіль, гаражне приміщення, які підлягають поділу рівними частками. Позивач просила виділити їй у власність малосімейну квартиру, а відповідачу залишити у власності автомобіль та гаражне приміщення.
Відповідач зазначав, що спірну квартиру він придбав за власні кошти, гараж не належав йому на праві власності, а перебував у користуванні як члена кооперативу, а кошти на придбання автомобіля було йому подаровано до дня народження.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про можливість задоволення позову лише в частині розірвання шлюбу. Суди виходили з того, що позивач не надала доказів того, що джерелом набуття майна, яке вона просила поділити, є спільні кошти подружжя або їх спільна праця.
Позивач подала касаційну скаргу на рішення судів, яку ВС задовольнив частково, скасував рішення судів в частині поділу квартири та направив в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Далее
Позивач зазначав, що він є особою із інвалідністю першої групи з загального захворювання і потребує сторонньої допомоги у виконанні життєво важливих соціальних функцій. Єдиним доходом є пенсія для осіб із інвалідністю, яка не забезпечує йому необхідного мінімуму проживання, а сума, яка залишається після оплати комунальних послуг та придбання ліків є меншою ніж мінімальний прожитковий мінімум. Дочка добровільно матеріально йому не допомагає та не піклується про нього, а тому просив стягнути з неї аліменти на його утримання у розмірі 50 % прожиткового мінімуму довічно.
Дочка звернулась із зустрічним позовом, у якому зазначала, що вона та її мати не працюють та проживають в будинку бабусі, а батько має у власності двокімнатну квартиру, в якій проживає один, отримує щомісячну пенсію в розмірі, який перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб. Також вказала на те, що батько ухилявся від виконання своїх батьківських обов’язків, щодо її належного виховання та утримання до її повноліття, не надав їй дозволу на виїзд за кордон на спортивні змагання, чим позбавив її фізичного та спортивного розвитку. Тому дочка просила суд звільнити її від обов’язку утримувати батька та брати участь у додаткових витратах.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного.
Далее
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда при рассмотрении дела № 820/1538/17 пришел к выводу, что адвокат, приостановивший адвокатскую деятельность, не обязан платить единый взнос как самозанятое лицо.
Постановлением от 5 ноября 2018 года оставлены в силе решения низших судов, которые отменили налоговую консультациюотносительно обязанности адвоката, невзирая на приостановление адвокатской деятельности, самостоятельной оплатить единый взнос.
Верховный Суд согласился, что истец приостановил, а не прекратил адвокатскую деятельность, а потому ссылка ГФС на необходимость уплаты взноса в случае приостановления профессиональной деятельности является ошибочными, в результате чего допущено нарушение норм действующего законодательства.
Суды верно установили, что спорные отношения возникли в результате разного толкования сторонами порядка вычисления и уплаты единого взноса адвокатом как самозанятым лицом, действие свидетельства на занятии адвокатской деятельностью которого приостановлено.
Далее
Позивач зазначала про те, що після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею та повністю знаходиться на її утриманні, а відповідач у добровільному порядку відмовляється приймати участь в утриманні та вихованні дитини та просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку відповідача до досягнення дитиною повноліття.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково та стягнув з відповідача аліменти на утримання сина, у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу), але неменше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Cуд першої інстанції виходив з того, що дитина сторін потребує матеріального забезпечення, а відповідач зобов’язаний виконувати обов’язки по утриманню дитини. При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стан здоров’я та матеріальне становище дитини, стан здоров’я відповідача та інші обставини, які мають істотне значення.
Далее
Изменение размера помощи по рождению ребенка и отмена выплат до достижения малышом трех лет соответствует Конституции.
Такой вывод сделал Конституционный Суд Украины в решении от 7 ноября по делу № 9-р/2018 относительно конституционности отдельных положений Закона № 1166-VII «О предотвращении финансовой катастрофы и создании предпосылок для экономического роста в Украине», который был принят в июле 2014 года. Уже в декабре 2014 года в КСУ поступило представление от депутатов, которые считали Закон неконституционным.
Закон объединил в один вид помощь при рождении ребенка и по уходу за ребенком до достижения ним трех лет: сумма была зафиксирована и с тех пор не зависит от очередности рождения.
«Верховная Рада Украины может устанавливать, модернизировать или возобновлять виды государственной помощи семьям с детьми, изменять размер этой помощи, механизмы ее начисления и предоставления, поскольку они не закреплены в Конституции, а определяются в законах в соответствии с социальной политикой государства. Однако такие законодательные изменения не могут быть направлены на уклонение государства от его обязанностей, определенных, в частности, в статьях 3, 24, 51 Основного Закона Украины», — идет речь в Решении Суда.
Далее
