Верховный Суд в составе судьи-докладчика Кассационного административного суда Яна Берназюка вернул управлению Пенсионного фонда кассационную жалобу, так как в ней не изложены предусмотренные КАС основания для обжалования судебного решения в кассационном порядке.
Пенсионный фонд обжаловал отказ в открытии апелляционного производства по делу № 826/13030/18. Согласно пункту 4 части второй статьи 330 КАС в кассационной жалобе указываются, в частности, обоснования требований жалобщика со ссылкой на то, в чем заключается неправильное применение норм материального права или нарушение норм процессуального права.
Вместе с тем, жалобщик не сослался на допущенные судом ошибки или нарушения.
ВС разъяснил, что основания обжалования должны излагаться в кассационной жалобе с указанием на конкретные заключения суда, решение которого обжалуется, с одновременным указанием положений (пункта, части, статьи) закона или другого нормативно-правового акта, который суд применил, делая заключение. Это позволяет суду кассационной инстанции во исполнение требований статьи 341 КАС проверить правильность применения норм материального и процессуального права по конкретному делу.
Далее
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу засудженого на ухвалу апеляційного суду. Про це повідомила прес-служба суду.
Останнім судовим рішенням його заяву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Військового суду Центрального регіону України залишено без задоволення.
Так, відповідно до вироку Військового суду Черкаського гарнізону чоловік був засуджений за п. «б» ст. 254-2 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року (перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень). Військовий суд Центрального регіону України залишив вирок місцевого суду без змін.
Як зазначається в постанові ВС, у заяві про перегляд судового рішення засуджений вказав на наявність нововиявлених обставин, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути), − висновку лінгвістичної експертизи.
В результаті проведення такого дослідження з урахуванням лексичних і граматичних вимог до оформлення текстів нормативно-правових документів був зроблений висновок про таке тлумачення п. «б» ст. 254-2 КК України в редакції 1960 року, яке, на думку скаржника, свідчить про безпідставність засудження його за вказаним пунктом статті кримінального закону.
Колегія суддів ККС ВС зауважила: апеляційний суд розглянув заяву засудженого відповідно до положень гл. 34 КПК України й послався на те, що згідно з ч. 1 ст. 242 КПК України не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права, а зроблене тлумачення не є офіційним у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви чоловіка про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Далее
Вироком суду особу було засуджено за за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років. Особу було визнано винним у тому, що під час спільного вживання спиртних напоїв у ході словесного конфлікту, що переріс у бійку, діючи з прямим умислом на позбавлення потерпілого життя, завдав йому не менше 16 ударів кухонним ножем в область поперекової ділянки спини справа, спричинивши потерпілому численні проникаючі колото-різані поранення живота та грудей з ушкодженням внутрішніх органів, крововтратою, від яких особа помер.
У касаційній скарзі, серед іншого, засуджений вказував на суворість призначеного йому покарання та на те, що суди не врахували обставин, що пом’якшують покарання, — щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, висловлену ним згоду на відшкодування шкоди, наявність на утриманні матері, яка є інвалідом, а також того, що він є учасником АТО. Засуджений просив пом’якшити призначене йому покарання до семи років позбавлення волі
Колегія суддів ККС ВС не знайшла підстав для пом’якшення покарання засудженому та визнала покарання таким, що відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
Далее
ТОВ-1 звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ-2 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа №910/17423/17), передає прес-служба суду.
Позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості відповідача в розмірі 250 тис. грн, яка складається з суми позики за договором позики грошових коштів, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки шляхом продажу позивачем предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки та з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, із встановленням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 250 тис. грн, визначеної за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у договорі іпотеки.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.
Далее
Особи звернулись до суду з позовом до селищної ради, фізичної особи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивачі зазначали, що відповідно до заповіту їх мати заповіла все своє майно їм у рівних частках, але вони не звернулися в шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважали, що наявність заповіту матері надає їм право на прийняття спадщини в будь-який час. Приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з пропущенням шестимісячного терміну для прийняття спадщини. Селищна рада зазначений позов визнала.
Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Суди виходили із того, що позивачі не проживали зі спадкодавцем на час смерті, тому у встановлений законодавством строк повинні були подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері. Причини пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, на які посилаються позивачі, зокрема, що вони вважали за можливе прийняти спадщину за заповітом після смерті матері у будь-який час, є неповажними.
Далее
Позивач просила суд розірвати договір довічного утримання та визнати право власності на квартиру. Відповідно до укладеного договору довічного утримання відповідач зобов’язувалась доглядати за позивачем та забезпечувати її продуктами харчування, сплачувати комунальні платежі та виплачувати їй щомісячне грошове утримання у розмірі не менше одного неоподатковуваного мінімуму щомісяця. Позивач зазначала, що протягом першого року після укладення договору відповідач виконувала взяті на себе зобов’язання, але потім виселила її з квартири та змінила вхідні двері та замок у квартирі та перестала виконувати свої зобов’язання за договором. З того часу доступу до квартири позивач не має.
Суд першої інстанції розірвав договір довічного утримання та скасував запис про реєстрацію права власності на квартиру, визнав право власності на квартиру за попереднім власником. Суд зазначив, що відповідач не надала жодних доказів на підтвердження виконання інших умов договору, зокрема про забезпечення позивача одягом, взуттям, ліками, надання щомісяця грошової допомоги в розмірі не менше одного неоподатковуваного мінімуму.
Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права власності на всю квартиру та визнав за позивачем право власності на частину квартири і залишив за відповідачем право власності на частину зазначеної квартири.
Відповідно до частини другої статті 756 ЦК України у разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.
Далее
