До суду звернулась особа, яка є інвалідом другої групи (довічно), в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки, яка є інвалідом з дитинства, з позовом про стягнення з міської ради вартості однокімнатної квартири у розмірі 675 000 грн для придбання однокімнатної квартири.
Позов обґрунтовано тим, що позивачі проживають в квартирі у будинку, який визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення та рахується на балансі органів місцевого самоврядування. Позивач з 2015 року перебуває в черзі на отримання житла складом сім’ї 2 особи та знаходиться за № 5291 за загальною чергою, а за пільговою (першочерговою) чергою 2358. Міська рада не здійснює заходів щодо відселення та надання житла позивачу та її дочці, що в силу положень статей 30, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до власних повноважень виконавчого органу міської ради.
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету райради народних депутатів у 1988 року будинок було визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення. Згідно з листом Державного санітарного лікаря фахівцями санепідемстанції було проведено обстеження та встановлено, що будинок розташований на відстані 6-6,20 метрів від залізної дороги, що є порушенням пункту 5.20 Державних санітарних правил «Планування та забудова населених пунктів» від 19 червня 1996 року №173.
Далее
Кассационный административный суд в составе Верховного Суда указал на то, что если в постановлении о наложении административного взыскания за нарушение ПДД не указано техническое средство, которым была осуществлена фото или видеозапись, такое производство должно быть закрыто на основании ст. 247 КУоАП в связи с отсутствием состава правонарушения.
По обстоятельствам дела, водитель пересек перекресток на красный сигнал светофора. Полицейский зафиксировал нарушение ПДД техническим средством и составил постановление о привлечении водителя к административной ответственности по ч. 2 ст. 122 КУоАП (проезд на запрещающий сигнал светофора).
На видеозаписи, которая была приобщена к делу, точно идентифицировать марку автомобиля и номерной знак не удалось.
И, самое главное, полицейский не указал в постановлении об админнарушении техническое средство, которым была осуществлена видеозапись, а это является нарушением ст. 283 КУоАП.
Так, согласно этой статье, постановление об админнарушении имеет следующие обязательные составляющие:
— наименование органа (фамилия, имя и отчество, должность должностного лица), вынесшего постановление;
— дату рассмотрения дела;
Далее
Большая Палата Верховного Суда пришла к выводу, что хотя на должность секретаря судебного заседания назначаются лица, имеющие высшее образование по специальности «Правоведение» по образовательно-квалификационному уровню младшего специалиста, работа в должности секретаря судебного заседания с момента получения уровня специалиста или магистра подлежит зачислению в стаж работы в области права.
Правовая позиция содержится в постановлении ВС от 21 августа по делу № № 800/540/17 (№ 11-321асі18).
Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Особу визнано винуватим та засуджено за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на четвертому поверсі недобудованої будівлі, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що виникли в результаті образи, підійшов ззаду до дівчини та штовхнув, внаслідок чого вона впала на бетонну підлогу, вдарившись при цьому головою та втратила свідомість. У подальшому особа розкладним ножем завдав потерпілій не менше 40 ударів у ділянку грудної клітини та передньої частини шиї, від отриманих тілесних ушкоджень остання померла на місці події.
Після умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, переконавшись в тому, що дівчина не подає ознак життя, особа викрав фотоапарат та планшет потерпілої.
Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції та призначив особі покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців. Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що хоча особа раніше судимий, але не за злочини проти життя і здоров’я людини, на спецобліках не перебував, визнав фактичні обставини справи, що, на думку апеляційного суду, з врахуванням молодого віку засудженого, дає підстави для пом’якшення йому покарання.
Далее
Клопотання про зміну запобіжного заходу має бути письмовим чи усним? Фахівці двічі розглядали справу, але одностайного висновку так і не дійшли.
Ув’язнення непокірного
Суддя Обухівського районного суду Київської області Тетяна Проць улітку 2016 року розглядала провадження стосовно дорожньо-транспортної пригоди з тяжкими наслідками. На підготовчому засіданні прокурор заявив усне клопотання про зміну запобіжного заходу щодо підозрюваного, який на цей час перебував під домашнім арештом. Причиною стала нахабна поведінка чоловіка, який залякував потерпілих і тиснув на свідків.
Більше того, порушник Правил дорожнього руху продовжував їздити на своїй машині, наче й не було нічого, хоча її визнали речовим доказом і суд заборонив користуватися цим транспортним засобом. Нехтування забороною свідчило про невиконання судового рішення, а отже, був ризик пошкодження речового доказу або впливу в інший спосіб на розслідування.
Суди розглядали спір про визначення місця проживання дитини. До суду звернулася мати дитини, яка зазначала, що батько дитини, забравши сина для спілкування нібито на вихідні дні згідно з графіком побачень, після цього дитину не повернув.
Позивач просила визначити місце проживання малолітнього сина з матір’ю, відібрати дитину від батька та повернути їй.
Відповідач подав зустрічний позов про визначення місця проживання дитини, обґрунтовуючи його тим, що позивач почала чинити перешкоди у зустрічах з дитиною, вимагаючи за це гроші, у зв’язку із чим він змушений був звернутися до органу опіки та піклування про визначення способу спілкування з дитиною, проте позивач рішення органу опіки та піклування не виконувала.
Суд першої інстанції вирішив задовольнити зустрічний позов та визначив місце проживання дитини з батьком. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, врахувавши висновок органу опіки та піклування, виходив із того, що батько дитини, на відміну від матері, спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійного піклування та розвитку, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови, приділяє дитині багато уваги, опікується духовним та інтелектуальним розвитком сина, отже належним чином відноситься до своїх батьківських обов’язків. Позивач не переймалась своїм моральним виглядом і поведінкою, не замислюючись про вплив своєї поведінки на виховання сина. Також суд встановив, що позивач жодного дня не працювала.
Далее
