Військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець установив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Встановлений статтею 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Отже, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративно-процесуальних відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як випливає з Довідника із прав, обов`язків та алгоритму дій військовослужбовця, у разі отримання травми чи захворювання, затвердженого заступником головнокомандувача Збройних Сил України від 05 травня 2023 року, довідка про обставини поранення є офіційним документом, що засвідчує факт отримання травми під час виконання військового обов`язку. Вона є необхідною для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та підтвердження причинного зв`язку між пораненням та службовою діяльністю.
Отже, право військовослужбовця на отримання довідки про обставини травми є важливою складовою механізму соціального захисту військовослужбовців та гарантує реалізацію їхніх прав у сфері медичного та соціального забезпечення. Відсутність такої довідки може унеможливити встановлення причинного зв`язку між пораненням та військовою службою, що, у свою чергу, створює перешкоди для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), отримання відповідних грошових виплат та інших соціальних гарантій.
Якщо командування військової частини відмовляє у видачі довідки або ухиляється від її оформлення, військовослужбовець має право звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав.
Відповідно до положень наказу Міністерства оборони України № 402, законодавство не встановлює конкретного строку, протягом якого військовослужбовець зобов`язаний звернутися до військової частини для отримання довідки про обставини поранення, контузії або іншої травми. Це означає, що звернення за довідкою може відбутися у будь-який час після отримання поранення, і таке звернення не може бути визнане несвоєчасним або необґрунтованим. Ключовим моментом є те, що відсутність довідки не є провиною військовослужбовця.
Затримка у зверненні за довідкою може бути спричинена низкою об`єктивних обставин, серед яких: тяжкий стан здоров`я військовослужбовця, що унеможливлює своєчасне оформлення документів; перебування у зоні бойових дій або виконання інших службових завдань, що не дозволяє звернутися до командування частини одразу після отримання поранення; відсутність належного інформування про порядок отримання довідки; неправомірна бездіяльність командування військової частини, яке мало би оформити довідку, але не зробило цього.
Окрім цього, відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, довідка про обставини поранення повинна оформлюватися начальником медичної служби військової частини. Якщо поранення спричинене діями противника, службове розслідування не проводиться, а довідка має бути складена автоматично протягом п`яти днів.
Ключовим аспектом у розгляді даної категорії справ є визначення моменту, з якого слід обчислювати строк звернення до суду. Відповідно до принципу правової визначеності, реалізація права на судовий захист в цьому випадку має ґрунтуватися на моменті, коли особа отримала об`єктивну можливість усвідомити порушення своїх прав. У випадку невидачі довідки про обставини поранення (в контексті правовідносин, що є предметом судового дослідження) таким моментом є дата офіційного повідомлення військовослужбовця про відмову у її видачі. До цього часу позивач об`єктивно був позбавлений можливості оскаржити бездіяльність компетентного органу.
У контексті відмови у видачі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) таким моментом є не дата подання рапорту, а саме дата отримання офіційної відмови військовою частиною. Це пояснюється тим, що до моменту отримання відповіді від компетентного органу особа не може достеменно знати, чи порушені її права фактом відмови.
Встановлення дати отримання позивачем відмови у видачі довідки є необхідною передумовою для визначення своєчасності звернення до суду.
Окрім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 380/13595/24
наголошує, що у справах, пов`язаних із відмовою у видачі довідок військовослужбовцям, процесуальні строки мають визначатися з урахуванням реальних обставин проходження військової служби та об`єктивних перешкод для звернення до суду.
Адвокат Л.Я. Єфімова!
конт. тел.: 0977547948
Далее
Відповідно до статті 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Разом із тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають тільки у тому випадку, якщо наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а при відмові нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Якщо спадкоємець не має можливості оформити спадщину відповідно до вимог законодавства у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, питання визначення належності цього майна має вирішуватись у судовому порядку.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку, і спадкове майно не змінило володільця на іншого спадкоємця (спадкоємців), у випадку з нерухомим спадковим майном — не зареєстроване за спадкоємцем (спадкоємцями) померлого на праві власності.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див. постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19).
Щодо випадків спадкування незакінченої приватизації:
У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру (див. постанови Верховного Суду України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13 та Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 554/8856/17).
Отже обов`язковою умовою переходу права вимоги до спадкоємців, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою (див. постанови Верховного Суду від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 183/80/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування — права на завершення приватизації, а не права власності.
Адвокат Єфімова Л.Я.
У разі потреби у послугах адвоката, звертайтесь за тел.:097-754-79-48
Далее
У зв’язку зі скасуванням Господарського кодексу України виникло багато питань щодо долі приватних підприємств.
Давайте розглянемо основні положення:
1) З 28-го серпня 2025-го року неможливо буде створити нове підприємство в організаційно-правовій формі Приватного підприємства;
2) З 28-го серпня 2025-го року на Приватні підприємства поширює дію Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» («Закон про ТОВ») у випадках, якщо відповідні правовідносини не врегульовані їхніми статутами та іншими законами;
3) До 28 серпня 2028-го року статути Приватних підприємств підлягають приведенню у відповідність із Законом;
4) Якщо до 28 серпня 2028-го року власник Приватного підприємства не прийняв рішення про його припинення, до регулювання його діяльності з 29 серпня 2028-го року застосовуються положення Закону про ТОВ, що регулюють діяльність ТОВ, а статут Приватного підприємства у частині, що суперечить Закону про ТОВ, є недійсним.
Із зазначених вище положень вбачається, що Закон про скасування Господарського кодексу передбачає для Приватних підприємств обов’язок привести у відповідність статут, але санкцій за його невиконання немає. Законодавець передбачив правові наслідки для тих підприємств, які не приведуть статути у відповідність до вимог Закону — до них застосовуватимуться положення Закону про ТОВ, а статути будуть недійсними в частині, що суперечать Закону про ТОВ.
Тож, Приватне підприємство має відповідати всім вимогам до товариств з обмеженою відповідальністю, передбаченим Законом про ТОВ. Одна з перших статей цього Закону говорить «Найменування товариства має містити назву товариства, а також організаційно-правову форму (товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додаткової відповідальністю)».
Таким чином, у разі якщо після 28-го серпня 2028-го року статут Приватного підприємства не буде містити його назву та організаційно-правову форму (ТОВ), це буде формально невідповідністю вимогам Закону.
Тож вбачається, що для повної відповідності приватного підприємства ТОВ необхідно провести його реорганізацію.
!!!! Серед перехідних положень Закону про скасування ГК є обов’язок для Кабінету Міністрів України до 28 березня 2026-го року подати на розгляд ВРУ пропозиції щодо внесення змін до законів України з метою приведення їх у відповідність із цим Законом.
Цілком ймовірно, що вже в цьому проекті закону буде більш чітко врегульовано питання приведення діяльності Приватних підприємств у відповідність до вимог Закону про скасування ГК та Закону про ТОВ.
Якщо ж Ви вирішили не гаяти час, то читайте далі алгоритм дій при реорганізації:
Бухгалтерські дії:
Після внесення запису до ЄДР про припинення ПП та реєстрації ТОВ, підприємство може продовжувати діяльність вже у формі ТОВ.
