В гражданском обороте нередко встречаются случаи, когда одно лицо — займодатель, передает в долг другому лицу (заемщику) определенную сумму на условиях возврата через определенный промежуток времени.
В подтверждение такой передачи определенной суммы стороны заключают договор займа, или же ограничиваются распиской.
Достаточно часто у лиц, которые дают деньги в долг, возникают проблемы, связанные с возвратом денежных средств. При невыполнении должником своих обязательств по возврату денег вернуть их возможно только обратившись с иском в суд.
Для анализа перспективности судебного дела по возврату денежных средств, необходимо оценивать несколько моментов.
Адвокаты и юристы «Юридической компании-Легал» проанализировали законодательство и судебную практику по поводу взыскания долга по договору займа (расписке), и подготовили для вас несколько юридических советов.
Во-первых, согласно Гражданского кодекса Украины договор займа – когда одна сторона (заимодатель) передает в собственность другой стороне (заемщику) деньги или другие вещи, определенные родовыми признаками, а заемщик обязуется возвратить заимодавцу такую же сумму денег (сумму займа) или такое же количество вещей того же рода и такого же качества.
Договор займа считается заключенным с момента передачи денег или других вещей, определенных родовыми признаками.
Во-вторых, договор займа заключается в письменной форме, если его сумма не менее чем в десять раз превышает установленный законом размер необлагаемого минимума доходов граждан, а в случаях, когда заимодавцем является юридическое лицо, — независимо от суммы. То есть, если сумма договора превышает 170 грн. такой договор должен быть заключен в письменной форме.
Требование о письменной форме договора займа имеет значение при рассмотрении спора в суде, поскольку при несоблюдении требования о письменной форме сделки трудно будет доказать наличие задолженности.
Обязательно необходимо указывать в договоре займа сумму денежных средств, которая подлежит передаче, дату передачи денег, дату возвращения долга либо указание на то, что срок исполнения обязательства по возврату долга определяется предъявлением требования займодателя о возврате денег. Также необходимо указать паспортные данные, как займодателя, так и заемщика. В договоре должны иметься подписи обеих сторон. Нотариальное удостоверение договора займа не является обязательным.
Поскольку договор займа между гражданами в письменной форме составляется не всегда, законом предусмотрено, что в подтверждение договора займа и его условий может быть представлена расписка заемщика или иной документ, удостоверяющие передачу ему займодавцем определенной денежной суммы.
Однако, не всегда в расписках, которые выдаются в подтверждение договора займа, соблюдаются все требования, предусмотренные для такого вида договоров.
Судя из практики не всегда в таких расписках, указывается срок, в течение которого заемщик должен возвратить взятую сумму займа.
Далее
Якщо Ви вирішили отримати ліцензію на медичну практику, Ваш освітній рівень, кваліфікація та стаж роботи це дозволяє, перше із чого ви розпочнете, — пошук бажаного приміщення.
Всі суб’єкти господарювання щодо кожного місця провадження медичної практики повинні мати відповідний документ, який підтверджує право користування цим приміщенням (право власності, оренди або інше право користування).
Не поспішайте укладати договір оренди чи купівлі-продажу. Рекомендуємо, ознайомитись із загальними вимогами для таких приміщень.
Так, спільною для всіх є вимога про те, що для медичної практики можуть використовуватися лише нежитлові приміщення. При цьому, таке приміщення може розміщуватися в житловому будинку, і в тому числі бути квартирою, яка попередньо була виведена з житлового фонду. Виключенням з цього правила є діяльність закладів інфекційного, в тому числі фтизіатричного профілю.
За загальним правилом медичні, діагностичні центри, інші заклади охорони здоров’я розміщуються на першому-другому поверсі. В окремих випадках можливе їх розміщення на цокольних, мансардних чи інших поверхах. Одним із критеріїв будівлі для медичної практики є її капітальність.
Медзаклад може розміщуватись як в межах одного приміщення, так і в різних відокремлених будівлях. В останньому випадку у відомостях суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази потрібно вказати інформацію по кожному.
Відповідно Постанови КМУ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» від 2 березня 2016 р. № 285, в редакції 20.03.2019 р., приміщення, у яких здійснюється діяльність, така як медична практика, повинні відповідати встановленим санітарним нормам.
Зміна функціонального призначення приміщень, перепланування, розширення площ, які використовуються у лікувально-діагностичному процесі, мають бути підтверджені актом санітарно-епідеміологічного обстеження об’єкта, виданим уповноваженим на це органом (установою), у частині, в якій відбулися зазначені зміни.
Відповідно до п. 179.1 ПКУ платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи у випадках, передбачених розділом IV ПКУ.
Платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного контролюючого органу з проханням надати роз’яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а контролюючий орган зобов’язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.
Оскільки, строк звернення до податкових органів за роз’ясненням вже сплинув, у даній статті, юристи Юридичної компанії-Лєгал підготували для Вас відповіді на самі актуальні запитання щодо декларації про майновий стан і доходи.
До переліку обов’язкових декларантів потрапляють фізособи-громадяни, які отримали, зокрема:
оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів, який самостійно виявив у звітному періоді платник податку або який нарахували податківці згідно з ПКУ (пп. 164.2.6 ПКУ);
суму заборгованості платника податку за укладеним ним ЦПД, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, який діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розд. ІІ ПКУ, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу (пп. 164.2.7 ПКУ);
дохід від осіб, які не є податковими агентами (особами, що не є податковими агентами, вважаються нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, що перебуває на обліку в контролюючих органах як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) (пп. 168.2.1 ПКУ);
кошти або майно (нематеріальні активи) як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі відповідно до закону, у сумах, визначених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання (пп. 164.2.12 ПКУ);
суму боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), установленої на 1 січня звітного податкового року (якщо кредитор повідомляє платника податку – боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення щодо анулювання боргу) (пп. “д” пп. 164.2.17 ПКУ);
дохід у разі надання нерухомості в оренду (суборенду), якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання (пп. 170.1.5 ПКУ);
іноземні доходи (пп. 170.11.1 ПКУ); У разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку — отримувача, який зобов’язаний подати річну Податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу. При цьому платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, відповідно до норм міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Для зарахування податку, сплаченого за межами території України, платник податків повинен надати довідку від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), про суму сплаченого податку, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.
