Опубликовано director 28 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.
Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80Господарського процесуального кодексу України(частина четверта вказаної статті).
Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті (частина п`ята вказаної статті).
У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої — четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів.
Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п`ята).
Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України (у зазначеній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тобто, на час вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
