Опубликовано Karina 25 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Особа звернулася до суду з позовом до державного підприємства та просила стягнути з відповідача на її користь 16 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми.
Позивач покликалась на те, що внаслідок виробничої травми їй встановлено висновком МСЕК безстроково 10% втрати професійної працездатності. Враховуючи той факт, що втрата здоров`я для позивача є незворотною втратою, що спричиняє і буде спричиняти їй довготривалі страждання, позивач зазначала, що факт спричинення їй моральної шкоди наявний внаслідок чого вона вимушена звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача 5000 грн моральної шкоди.
Апеляційний суд зменшив суму відшкодування до 3000. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час проведення первинного МСЕК 12 вересня 1996 року, діяла частина 2 п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків зазначено, відповідно до якої розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Відповідно до Указу Президента України №762 від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» розмір мінімальної заробітної плати складав 15 гривень. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважав, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода у розмірі 3 000 грн (15 грн — мінімальна заробітна плата х 200 мінімальних заробітних плат).
Касаційну скаргу подали як позивач, так і відповідач.
Відповідач вказував на те, що розмір та факт спричинення моральної шкоди нещасним випадком на виробництві підлягає доведенню, позивачка не вказує в чому конкретно полягає моральна шкода, а судово-психологічна експертиза не проведена, сам факт отримання виробничої травми не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.
Позивач зазначала, що судом неправильно визначений розмір відшкодування моральної шкоди оскільки розмір мінімальної заробітної плати при визначені суми відшкодування немайнової шкоди повинен братися судом в тому розмірі, який встановлено на час винесення судового рішення, а не на час розгляду справи.
Касаційний цивільний суд залишив рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Суд касаційної інстанції зазначив, що Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
КЦС відхилив доводи касаційної скарги відповідача про те, що позивач не вказує в чому конкретно полягає моральна шкода, а судово-психологічна експертиза не проведена, а сам факт отримання виробничої травми не може бути підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки судами встановлено, що саме відповідач не створив позивачу безпечних і нешкідливих умов праці, внаслідок чого вона отримала трудове каліцтво, яке потягло за собою втрату професійної працездатності, внаслідок чого позивач зазнає фізичні і моральні страждання.
Щодо доводів касаційної скарги позивача суд касаційної інстанції зазначив, що у разі, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд, вирішуючи це питання на засадах розумності, виваженості та справедливості, повинен виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Тому суд дійшов висновку, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, треба враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день установлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності, при цьому необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості (постанова від 10.10.2019 у справі № 219/590/17).
