ВСУ роз’яснив нюанси спадкування у разі неохоплення заповітом усієї спадщини

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 22 червня розглянула справу про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Зокрема, позивач після смерті батька звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Крім того, із заявами про прийняття спадщини після смерті свого діда звернулися онуки, які є дітьми померлого брата.

Державний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все майно померлого. При цьому нотаріус зазначив, що 1/2 частини спадкового майна не охоплено заповітом, а тому спадкування цього майна здійснюється за законом.

Вважаючи, що спадкування майна після смерті його батька відбувається за заповітом, а брат, на користь якого також складено заповіт, помер до відкриття спадщини, то згідно з положенням частини першої статті 1275 Цивільного кодексу України  частка у спадщині, яку мав прийняти його брат за заповітом, переходить до позивача.

Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати за ним у порядку спадкування за заповітом право власності на 1/2 частину спірного будинку; визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину цього будинку.

Суди необноразово розглядали подібні справи, однак виносили різні рішення. Тому Верховний Суд України при розгляді цієї справи висловив таку правову позицію.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (частина друга статті 1236 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 – 1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Однак у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1276 ЦК України, не врахувавши, що спадкоємець помер до дня відкриття спадщини.

До спірних правовідносин не підлягає застосуванню і норма частини першої статті 1275 ЦК України, відповідно до якої, якщо від прийняття спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну, оскільки спадкоємець, який помер до дня відкриття спадщини, не може вважатись таким, що не прийняв спадщину або відмовився від неї. Згідно з положенням статті 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути, зокрема, фізичні особи, які є живими на день смерті спадкодавця.

Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Врахувавши викладене та проаналізувавши положення статей 1222, 1223, 1245 ЦК України, слід дійти висновку про те, що 1/2 частину будинку, яку спадкодавець заповідав брату позивача, який помер до дня відкриття спадщини, слід вважати такою, що не охоплена заповітом, а тому право на спадкування цієї частки майна одержують спадкоємці за законом (статті 1261 – 1265 цього Кодексу).

Так, статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Крім того, згідно з вимогами частин першої, п’ятої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Таким чином, право на спадкування за законом 1/2 частину будинку, що не охоплена заповітом, має син спадкодавця, а оскільки інший син спадкодавця на час відкриття спадщини помер, то його діти спадкують порівну ту частину спадщини, яка належала б за законом їх батькові, якби він був живим на час відкриття спадщини (право представлення).

Отже, у справі, яка переглядається апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин норма статті 1266 ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки право представлення відбувається за умови наявності заповіту, у якому б визначалась доля спадкового майна. Суди не врахували, що 1/2 частина будинку не охоплена заповітом, оскільки на час відкриття спадщини один зі спадкоємців за заповітом помер, а тому внуки спадкодавця мають право спадкувати ту частину спадщини, яка належала б за законом їхньому батькові. Суди безпідставно не застосували норму статті 1245 ЦК України, за якою частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах, до числа яких входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

З постановою Верховного Суду України можна ознайомитись за посиланням.