ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 02 червня 2016 року Справа № 910/15474/15
Процес установлення обєктивної істини у справі включає в себе правильне визначення предмета доказування, ретельну перевірку за допомогою доказів наявності чи відсутності кожного з такого роду фактів, оцінку досліджених доказів і установлених обставин з неодмінним зясуванням правової суті установлених судом обставин справи.
Оцінка доказів — це розумова діяльність субєктів доказування з визначення належності, допустимості доказів, їх достовірності, достатності і взаємного звязку, яка здійснюється на підставі законів логіки в умовах, установлених правовими нормами. Метою оцінки доказів є достовірне пізнання фактичної сторони справи. Змістове навантаження принципу оцінки відповідно до внутрішніх переконань судді полягає в тому, що суддя самостійно вирішує питання щодо достовірності доказів, достатності їх для ухвалення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
Внутрішнє переконання — це ставлення суду до обставин справи, що ґрунтується на доказах.
Підтвердженням принципу оцінки судом доказів лише відповідно до його внутрішніх переконань є приписи статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими постанова господарського суду касаційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції чи постанови апеляційної інстанції не може містити приписів про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Повнота оцінки доказів означає, що суд зобовязаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими.
Всебічність означає оцінку доказів з урахуванням доводів усіх осіб, які беруть участь у справі.
Обєктивність оцінки доказів означає незацікавленість суду в результаті вирішення справи, відсутність упередженості суду при оцінці доказів. Відповідно до частини першої статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип, згідно з яким ніякі докази не мають для суду наперед установленої сили і кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами, означає, що: ні в законі, ні підзаконних актах не повинно міститися вказівок, які заздалегідь установлюють доказову силу і значення доказу; ніякі органи чи посадові особи не мають права давати суду вказівок щодо доказової сили і значення того чи іншого доказу; докази повинні оцінюватися за їх властивостями; не можна вважати, що певний вид доказів має переваги, та без належної оцінки і врахування всіх доказів обґрунтовувати ним рішення.
