Юридическая Компания

Все, що потрібно знати про індексацію аліментів та нарахування неустойки (пені) на заборгованість по аліментам. Хто має право на індексацію аліментів, до кого та коли звертатись.

Опубликовано 9 Сен 2019 в Главная | Нет комментариев

Все, що потрібно знати про індексацію аліментів та нарахування неустойки (пені) на заборгованість по аліментам. Хто має право на індексацію аліментів, до кого та коли звертатись.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.184 ч.2 СК України розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру в тому числі розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

17 травня 2016 року був прийнятий ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі», який набув чинності 12 червня 2016 року та Порядок проведення індексації грошових доходів населення був призначений з червня 2016 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку індексації підлягає, зокрема, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Право на індексацію відбувається, коли індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком, перевищить поріг індексації, який із січня 2016 року встановлено у розмірі 103 %.

Згідно з пунктом 6 Порядку індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами — підприємцями, які провадять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів. Індексація таких аліментів проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Пунктом 104 Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється з місяця, в якому призначено аліменти.

Для аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, що були призначені до червня 2016 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з часу набрання чинності Законом України від 17.05.2016 р. N 1368-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі», тобто з червня 2016 року.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

При цьому розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, разом із сумою індексації не повинен перевищувати 50 % грошового доходу платника аліментів.

Наприклад, якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, було призначено до червня 2016 року, то обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації цих аліментів здійснювалось саме з червня 2016 року. Право на індексацію відбулося у грудні 2016 року на індекс 4,0 %, на цей же індекс аліменти індексувалися у січні — лютому 2017 року, березні — травні — на 8,0 %, червні — серпні — на 11,9 %, вересні — листопаді — на 15,4 %, грудні 2017 р. — лютому 2018 р. — на 19,0 %, березні — квітні 2018 р. — на 23,0 %

Сума індексації визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на розмір приросту індексу споживчих цін, поділений на 100.

Далее

Порядок оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо спадкування

Опубликовано 2 Авг 2019 в Главная, Статьи на юридические темы | Нет комментариев

Порядок оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо спадкування

Чинним законодавством України передбачено два види спадкування: спадкування за заповітом   та   спадкування за законом.

Після смерті особи, відкривається спадщина. Спадкоємців, які бажають прийняти спадщину, протягом встановленого законом шестимісячного строку повинні звернутись до нотаріальної контори, за місцем відкриття спадщини, з  заявами про прийняття спадщини.

За загальним правилом, встановленим ст. 1258 Цивільного кодексу України, право на спадкування за законом спадкоємці одержують почергово: кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

 За законом після відкриття спадщини спадкоємці мають право змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов’язкову частку. Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду.

Статтями 1261–1265 ЦК визначено п’ять черг спадкоємців за законом.

Також нерідко виникають ситуації, коли спадкоємець не приймає спадщину. Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в установлений строк з часу відкриття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично, так відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який фактично проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини  та протягом шести місяців не відмовився від прийняття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Про відмову від прийняття спадщини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини та у встановлений шестимісячний строк.

Черга спадкоємців за законом – це коло осіб, які  спадкують  після смерті спадкодавця одночасно і, як правило, у рівних частках ( спадкоємці першої черги — один з подружжя, діти, батьки), відповідно  спадкоємці нижчої (наступної — другої, третьої, четвертої та п’ятої) черги не залучаються  до спадкування в разі наявності хоча б одного спадкоємця попередньої черги, який прий­няв спадщину.

Отже, після відкриття спадщини, всі спадкоємці, які бажають прийняти спадщину, звертаються до нотаріуса.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні — це система органів і  посадових осіб,  на які покладено  обов’язок посвідчувати  права,  а  також  факти,  що мають  юридичне  значення,  та  вчиняти  інші нотаріальні    дії, передбачені  цим  Законом,  з  метою    надання    їм    юридичної вірогідності. Вчинення  нотаріальних  дій  в  Україні  покладається на нотаріусів,  які  працюють  в  державних  нотаріальних конторах, державних   нотаріальних архівах  (державні   нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

            Завданнями нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння зміцненню законності та правопорядку, попередження правопорушень.

               Нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому.

Відповідно до ст. 55 та ст. 124 Конституції України, кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.        

             Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

             Одним із способів захисту права, встановленого законом, є оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, оскарження нотаріального акту.

Далее

Право пацієнта на відшкодування шкоди, завданої медичною послугою неналежної якості

Опубликовано 25 Июл 2019 в Главная | Нет комментариев

Право пацієнта на відшкодування шкоди, завданої медичною послугою неналежної якості

Конституцією  України гарантовано  право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

 Право людини на медичну допомогу закріплено також і в ст. 284 Цивільного кодексу України  та в ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я, де передбачено право на кваліфіковану медико‑санітарну допомогу як складову права на охорону здоров’я.

Кожна  людини   має право  на медичну допомогу, а саме:

— Право на ефективне та доступне медичне обслуговування, у тому числі на безоплатну медичну допомогу (ч. 3 ст. 49 Конституції України);

—  Право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я ( ст. 284 ЦК України,  ст. 6, 34, 38 Основ);

—  Право на медичну інформацію (ст. 32 Конституції України, ст. 285 ЦК України,  ст. 6, 39 Основ);

— Право на таємницю про стан здоров’я (ст. 32 Конституції України, ст. 286 ЦК України, ст. 39‑1, 40 Основ);

—  Право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання (ст. 29 Конституції України,  ст. 284 ЦК України, ст. 6, 34, 38 Основ);

—  Право на відмову від медичного втручання (ст. 29 Конституції України, ст. 284 ЦК України,  ст. 43 Основ);

— Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду (ст. 287 ЦК України,  ст. 6 Основ).

На жаль, надання медичної  допомоги  не завжди  може завершитись  результатом, якого очікував пацієнт.

Ненадання  або неналежне надання медичної  допомоги  може мати негативні  наслідки  для пацієнта, зокрема:  каліцтво, інше  ушкодження здоров’я, спричинення  моральної  або матеріальної  шкоди   або призвести навіть до смерті  пацієнта.

За таких обставин  в  дію  вступають  механізми юридичної  відповідальності.

При використанні  пацієнтом  захисту права на медичну допомогу в порядку цивільного  судочинства  варто пам’ятати  про  такі  особливості:

  • Позовна давність не поширюється на вимогу  про відшкодування шкоди, завданої  каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я  або   смертю, а також на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав ( с. 268 ЦК України);
  • Звільняються від сплати судового збору фізичні особи щодо справ про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом  або  іншим ушкодженням  здоров’я, а також смертю фізичної особою (Закон України «Про судовий збір»).

Цивільно – правовою відповідальністю у сфері надання медичної  допомоги є

Далее