КЦС нагадав, що повинен встановити суд при вирішенні спору щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Міська рада просила суд зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення цегляного паркану, частини капітальної житлової будівлі, площею 47 кв. м, капітальної нежитлової будівлі, площею 1 кв. м, та привести земельну ділянку в первинний придатний для використання стан за його рахунок.

Міська рада зазначала, що її виконавчими органами на адресу відповідача направлено попередження про усунення порушення законодавства щодо негайного звільнення земельної ділянки, площею 0,0628 га, яка використовується без правовстановлюючих документів, приведення земельної ділянки комунальної власності в первинний стан. Проте відповідачем не вжито жодного заходу для усунення вказаних порушень.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково та зобов`язав особу звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення цегляного паркану, та привести земельну ділянку в первинний придатний для використання стан за його рахунок. Суд виходив з того, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку, побудувавши на ній цегляний паркан. Земельна ділянка у встановленому законом порядку відповідачу у власність не передавалась, отже в силу статті 212 ЗК України відповідач зобов`язаний її звільнити шляхом демонтажу цегляного паркану, з приведенням земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан.

Апеляційний суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог міської ради у повному обсязі. Суд зазначив, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку без відповідних на те законних підстав, користується нею, а саме побудував на ній частину житлового будинку, паркан та нежитловий об`єкт площею 1 кв. м. З моменту прийняття міською радою рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації пройшло вже більше року, при цьому він не вжив будь-яких дій, спрямованих на придбання зазначеної земельної ділянки.

Касаційний цивільний суд скасував рішення апеляційного суду та справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі встановлення порушення суб`єктом містобудівної діяльності факту здійснення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна без відповідного дозволу, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, як крайній захід, і лише тоді коли використані всі передбачені законодавством України заходи реагування за чотирьох умов, а саме:

за умови складання припису щодо усунення порушень вимог містобудівного законодавства шляхом надання можливості відповідачеві для проведення відповідної перебудови;

за умови, що вказане будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб;

за умови відсутності можливості проведення перебудови самочинно збудованого нерухомого майна;

за умови, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення такої перебудови, при цьому відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Також суд касаційної інстанції вказав на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено можливість відновлення права позивача іншим шляхом ніж знесення паркану, частини капітальної житлової будівлі та капітальної нежитлової будівлі, не встановлено чи знесення частини капітальної житлової будівлі площею 47 кв. м не спричинить негативні наслідки для капітальної житлової будівлі в цілому, шляхом зміни її властивостей за яких вона може використовуватись як житлова.

ВС нагадав і про принцип пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар (постанова від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17).