Опубликовано Karina 5 Дек 2018 в Новости судебной практики | Нет комментариев
Позивач у позові до прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди зазначав про те, що у 2012 році вироком суду, який було залишено без змін ухвалою апеляційного суду, він був засуджений за частиною другою статті 15, частиною другою статті 152, частиною першою статті 153, частиною першою статті 186 КК України до семи років позбавлення волі.
Ухвалою суду касаційної інстанції справу направлено на новий апеляційний розгляд, а ухвалою апеляційного суду — кримінальну справу направлено прокурору для організації проведення додаткового розслідування. У 2014 році районний суд ухвалив щодо нього ухвалено виправдувальний вирок.
Покликаючись на те, що він незаконно перебував під слідством і судом чотири роки чотири місяці і дванадцять днів, внаслідок чого зазнав сильних моральних страждань, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача 75 980 грн на відшкодування моральної шкоди. Суди виходили з наявності правових підстав, передбачених статтями 23, 1167, 1176 ЦК України для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов’язаних з невиконанням своїх обов’язків, тривалим перебуванням під слідством (більше 4 років) і судом, протягом яких позивач не мав можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування та вимушений пристосовуватися до несприятливих умов.
Державна казначейська служба України звернулась до суду касаційної інстанції та зазначала про те, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою факт самообмови, оскільки у поясненнях позивач особисто повідомив щодо обставин скоєного ним злочину. А відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України, фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
Верховний Суд відхилив такі доводи відповідача та залишив судові рішення без змін. Суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз положень частини четвертої статті 1176 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.
У виправдувальному вироку районного суду 2014 року, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду, встановлено що показання позивач давав органам досудового розслідування під психологічним тиском з боку працівників міліції, тому здійснив самообмову не з власної волі, що зафіксовано у матеріалах справи, тому наявні передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України підстави для відшкодування моральної шкоди.
Суд роз’яснив, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті — така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
ВС погодився з судами попередніх інстанцій, що спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав неправомірних дій посадової особи прокуратури щодо незаконного порушення кримінальної справи щодо позивача, тримання його під вартою, тривале перебування під слідством і судом, та притягнення до кримінальної відповідальності (постанова від 27.11.2018 у справі № 727/3926/16-ц).
