ВС вказав, як вирішувати питання про умисел при відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого

Суди розглядали кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Вироком суду, з яким погодився апеляційний суд, особу засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, умисно заподіяв своїй матері тяжких тілесних ушкоджень, від яких вона померла.

Суд дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи доказів прямого умислу особи на вбивство своєї матері, у зв’язку із чим перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК.

Прокурор вважав безпідставною перекваліфікацію дій засудженого та звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 121 КК за обставин, встановлених під час кримінального провадження.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК вбивство — це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Суд касаційної інстанції роз’яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. 

А питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. 

Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Суд звернув увагу, що згідно з дослідженими в судовому засіданні даними висновків судово-медичної експертизи, судової медико-криміналістичної експертизи та наданими в судовому засіданні поясненнями експертів, смерть потерпілої настала внаслідок механічної асфіксії від здавлення шиї, яке відбулося однозначно пальцями рук і саме це призвело до смерті останньої. При цьому здавлення шиї відбувалось не менше 3-4 разів.

З урахуванням наведеного, ВС зазначив про передчасність висновку апеляційного суду щодо наявності підстав для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 121 КК, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції (постанова від 25.04.2019 у справі №163/353/17).