Позивач оскаржив постанову, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст.183 Кодексу України про адміністративні правопорушення за завідомо неправдивий виклик поліції.
Судами встановлено, що за результатами дослідження аудиозапису телефонної розмови по спецлінії «102» управління національної поліції, особа повідомив про вчинення правопорушення. Після здійснення виклику на номер «102», за місцем перебування позивача, яке він повідомив оператору прибули працівники патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на запитання оператора, чи викликає він поліцію, особа, що здійснив дзвінок повідомив, що йому потрібна допомога, у зв`язку з тим, що він замерз.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову та вказав про правомірність оскаржуваної постанови.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.
Апеляційний суд вказав, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає всіх можливих заходів для надання невідкладної, зокрема домедичної і медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок кримінальних чи адміністративних правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в ситуації, небезпечній для їхнього життя чи здоров`я.
Суд зазначив, що із дослідженого аудиозапису слідує відсутність повідомлення особою, що телефонувала про вчинення правопорушення та навіть про виклик поліції взагалі. Так, на запитання оператора, чи викликає він поліцію, особа, що здійснила дзвінок повідомила, що йому потрібна допомога, у зв`язку з тим, що він замерз.
За повідомленням позивача про те, що він замерз та потребує допомоги, відповідачем не здійснено перевірку та не встановлено обставин, не вжито заходів. Отже, відповідач, не перевіривши та не надавши оцінки обставинам, які зумовили позивача зателефонувати до лінії «102», не пересвідчившись про стан здоров`я позивача, тобто не вивчивши фактичні обставини справи, а також, як встановлено судом, порушивши процедуру, притягнув позивача до адміністративної відповідальності.
Касаційний адміністративний суд залишив в силі постанову суду апеляційної інстанції. Суд зазначив, що диспозиція ст. 183 КУпАП передбачає об`єктивну сторону правопорушення — виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Суд касаційної інстанції зауважив, що відповідач, не перевіривши та не надавши оцінки обставинам, які зумовили позивача зателефонувати до лінії «102», не пересвідчившись про стан здоров`я позивача, тобто не вивчивши фактичні обставини справи, а також, як встановлено судом, порушивши процедуру, притягнув позивача до адміністративної відповідальності (постанова від 17.07.2019 у справі №524/832/17).
Далее
Национальный банк разрешил бизнесу покупать иностранную валюту за счет кредитных средств в гривне без ограничений по сумме.
Соответствующие валютные послабления утверждены Постановлением Правления Нацбанка № 104 от 6 августа 2019 года «О внесении изменений в некоторые нормативно-правовые акты Национального банка Украины». Оно вступает в силу сегодня, 8 августа 2019 года.
Указанное послабление даст возможность предприятиям эффективнее управлять ликвидностью и покупать необходимые объемы валютыдля выполнения собственных обязательств в удобное для себя время.
Также усовершенствован валютный надзор за соблюдением бизнесом предельных сроков расчетов за внешнеэкономическими операциями.
Банки обязаны завершать надзор за экспортными операциями на протяжении 5 рабочих дней с момента получения от Нацбанка информации об изменении обслуживающего банка в таможенной декларации клиента. Это позволит избегать двойного контроля клиентской операции.
Кроме этого, уточнен порядок осуществления надзора за импортными операциями в случае изменения обслуживающего банка в таможенной декларации.
Так, Нацбанк продолжает валютную либерализацию в соответствии с темпами улучшения макроэкономической ситуации в стране.
С начала года отменено уже свыше 30 валютных ограничений.
В частности, была полностью отменена обязательная продажа валютных поступлений бизнесом, предыдущее резервирование гривни для покупки валюты и ограничения на репатриацию дивидендов за границу.
Далее
6 августа Президент подписал Закон «О внесении изменений в статью 9-1 Закона Украины «Об альтернативных источниках энергии» относительно урегулирования вопроса генерации электрической энергии частными домохозяйствами.
Сегодня, 8 августа, вышеуказанный документ обнародован в газете «Голос Украины». Закон вступает в силу со дня, следующего за днем его опубликования, — 9 августа 2019 года.
Закон разработан с целью обеспечения прав и законных интересов потребителей, которые установили или планировали до конца 2019 года установить домашнюю солнечную электростанцию мощностью до 30 кВт. Целью законопроекта является устранение несогласованности в определении порядка установления уровня «зеленого» тарифа для частных домохозяйств, генерирующие установки которых производят электрическую энергию из энергии солнечного излучения.
Как указано в пояснительной записке, 2019 год определен как переходный период для частных домохозяйств, генерирующие установки которых производят электрическую энергию из энергии солнечного излучения и установленная мощность которых не превышает 30 кВт.
Поэтому в таблице коэффициентов «зеленого» тарифа 2019 год является последним годом действия «зеленого» тарифа для такой категории электроэнергии.
Также, в соответствии со ст. 9-1 Закона «Об альтернативных источниках энергии» «зеленый» тариф на электрическую энергию, выработанную генерирующими установками частных домохозяйств, установленная мощность которых не превышает 50 кВт, устанавливается единым для всех частных домохозяйств за каждым видом альтернативного источника энергии.
В вышеупомянутых нормах отсутствуют ограничения относительно необходимости расположения генерирующих установок частных домохозяйств на крышах и/или фасадах. Это дает возможность применять указанные нормы к солнечным электрическим станциям домохозяйств мощностью до 30 кВт до конца 2019 года. Одновременно с этим, в Законе не было предусмотренно порядка установления уровня «зеленого» тарифа для таких домохозяйств.
Вышеупомянутое предопределяет необходимость внесения изменений в Закон «Об альтернативных источниках энергии», предусматривающих определение порядка установления уровня «зеленого» тарифа для всех частных домохозяйств, производящих электрическую энергию из энергии солнечного излучения без конкретизации требований относительно их размещения и установленной мощности.
Для субъектов хозяйствования, частных домохозяйств и потребителей, в том числе энергетических кооперативов, производящих электрическую энергию с использованием альтернативных источников энергии, «зеленый» тариф устанавливается до 1 января 2030 года. Фиксированный минимальный размер «зеленого» тарифа для субъектов хозяйствования, частных домохозяйств и потребителей, в том числе энергетических кооперативов, устанавливается путем перечисления в евро «зеленого» тарифа, рассчитанного по правилам Закона, по состоянию на 1 января 2009 года по официальному валютному курсу НБУ на указанную дату.
Усыновление не может быть отменено до достижения ребенком совершеннолетия, если это противоречит его интересам. Интересы ребенка всегда имеют преимущество.
Такой вывод сделала коллегия судей Кассационного гражданского суда ВС в постановлении от 25 апреля 2019 года по делу № 381/4827/17.
Истец обратился в суд для отмены усыновления.
Исковые требования мотивированы тем, что между истцом (мужем) и ответчицей (женой) был зарегистрирован брак. Кроме того, истец усыновил дочку жены (с соответствующим изменением фамилии). Однако отношения у супружеской пары не сложились и решением суда брак был расторгнут.
Истец указывал, что ребенок проживает вместе с матерью, а истец проживает отдельно с новой семьей. Между ним и его бывшей женой сложились крайне негативные отношения. Кроме того, дочь постепенно переняла негативное отношение к нему и полностью отказалась называть истца отцом. Все попытки истца, как отца, примириться оказались напрасными, каждый его приход заканчивался проявлением негатива и агрессии со стороны дочки и бывшей жены.
Истец просил отменить усыновление ребенка и внести изменения в свидетельство о рождении.
Суд первой инстанции решением, оставленным без изменений постановлением апелляционного суда, отавил исковые требования без удовлетворения.
Верховный Суд согласился с судами предыдущих инстанций, учитывая следующее.
Согласно ч. 1, 2 ст. 14 Европейской конвенции об усыновлении детей, усыновление может быть отменено или признано недействительным лишь по решению компетентного органа. Интересы ребенка всегда имеют преимущество. Усыновление может быть отменено до достижения ребенком совершеннолетия лишь на основании серьезных обстоятельств, предусмотренных законом.
СК предусмотрено, что усыновление может быть отменено по решению суда, если:
1) оно противоречит интересам ребенка;
2) ребенок страдает слабоумием, болен психической или иной неизлечимой болезнью, о чем усыновитель не знал и не мог знать во время усыновления;
3) между усыновителем и ребенком сложились, независимо от воли усыновителя отношения, которые делают невозможными их совместное проживание и выполнение усыновителем своих родительских обязанностей.
В соответствии с ГПК каждая сторона должна привести доказательства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается.
Установив, что истцом не доказано наличие оснований для отмены усыновления, суды сделали правильный вывод об отказе в удовлетворении иска.
Как указал апелляционный суд, отмена усыновления наносит моральные страдания ребенку, являющиеся особенно опасными для подростка.
Утверждение о том, что бывшая жена не пускает в квартиру, прячет детей и совершает иные действия, препятствующие реализации отцом своих обязанностей, свидетельствует лишь о конфликте с бывшей женой, однако не подтверждают существование между истцом и ребенком отношений, которые делают невозможным выполнение истцом своих родительских обязанностей и не свидетельствует о несоответствии усыновления интересам ребенка.
Далее
НАБУ не имеет полномочий на обращение в суд с иском об отмене решения Высшего совета правосудия, потому обжаловать решение о принятии мер относительно обеспечения независимости судей оно не может.
Такой вывод сделала Большая Палата в постановлении от 27 июня 2019 года по делу № 9901/920/18.
В марте 2018 года в ВСП поступили сообщения от судей Окружного административного суда города Киева о вмешательстве в их деятельность как судей относительно осуществления правосудия.
23 октября 2018 года ВСП принял решение о принятии мер относительно обеспечения независимости судей.
Согласно этому решению ВСП решил обратиться в ГП относительно ежемесячном предоставлении информации о раскрытии и расследовании преступления в уголовном производстве по факту возможного незаконного вмешательства в работу автоматизированной системы документооборота суда.
Отказывая в открытии производства по делу, ВС КАС руководствовался тем, что НАБУ является государственным правоохранительным органом, на который возложены функции предупреждения, выявления, прекращения, расследования и раскрытия коррупционных правонарушений, а также предотвращения совершения новых. Действующим законодательством НАБУ не предоставлено полномочий на обращение в административный суд с иском об обжаловании акта ВСП.
Большая Палата Верховного Суда согласилась с решением суда первой инстанции, учитывая следующее.
Согласно сведениям, содержащимся в ЕГР, по организационно-правовой форме НАБУ является органом государственной власти, на который Законом «О Национальном антикоррупционном бюро Украины» возлагаются полномочия относительно предупреждения, выявления, прекращения, расследования и раскрытия коррупционных правонарушений, отнесенных к его подследственности, а также предотвращению совершения новых.
БП ВС отметила, что по этому делу истец фактически обжаловал решение ВСП, не касающееся интересов и не нарушающее права НАБУ, а имеет непосредственное влияние лишь на судей, относительно которых оно принято, то есть является актом индивидуального действия.
В Законе указан исчерпывающий перечень прав НАБУ, среди которых — право при наличии оснований, предусмотренных законом, подавать в суд иски о признании недействительными соглашений в порядке, установленном законодательством Украины.
При этом право НАБУ подавать в суд любые иные иски не определено ни соответствующим Законом, ни другими нормативно-правовыми актами. То есть, как и указывал суд первой инстанции, действующим законодательством Украины НАБУ не предоставлено полномочий на обращение в административный суд с иском об обжаловании акта ВСП. Так, этот иск не подлежит судебному разбирательству.
Далее
Товариство звернулось до суду з позовом до колишнього працівника про стягнення коштів. Товариство зазначало, що надало особі щорічну основну відпустку у кількості 35 календарних днів, з яких 23 дні надано у рахунок невідпрацьованої частини року, та проведено оплату відпустки. Після використання відпустки особа звільнилася з підприємства.
Відповідно до статті 127 Кодексу законів про працю України, статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган проводить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані у рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Проте на день звільнення особи сума нарахованої їй заробітної плати не була достатньою для погашення заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки та у добровільному порядку заборгованість відповідачем також не погашено.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суди виходили з того, що відпустку надано за графіком відпусток позивача, складеного з урахуванням виробничої необхідності, з яким відповідача ознайомлено під підпис, тому відсутні докази недобросовісної поведінки відповідача у вказаній справи. Позивачем не доведено рахункової помилки та недобросовісності відповідача під час отримання нею коштів за період відпустки, тому позовні вимоги, з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягають.
З таким вирішенням спору не погодився Касаційний цивільний суд, який позовні вимоги товариства задовольнив.
ВС зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили статті 127 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про відпустки», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Суд касаційний інстанції роз’яснив, що тлумачення положень частини другої статті 127 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства.
Суд звернув увагу на те, що позивач як на підставу позову посилався на неможливість проведення відрахування із заробітної плати відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості підприємству, тому він звернувся до суду.
Далее
Позивач просила суд визнати право власності на майно в порядку спадкування за заповітом. Особа зазначала, що один із подружжя заповів їй 1/2 частку квартири, яка належала подружжю.
Після смерті заповідача позивач звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте нотаріус запропонував їй надати письмову згоду іншого з подружжя на прийняття нею спадщини, але відповідач такої згоди не надала.
Суд першої інстанції позов задовольнив та визнав за особою право власності на 1/2 частку квартири.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та у позові відмовив. Суд зазначив, що дружина спадкодавця, на час його смерті мала права на обов`язкову частку у спадщині, оскільки досягла пенсійного віку і вважалася непрацездатною. Також суд вказав на те, що у позивача були відсутні перешкоди для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а відмова нотаріуса у видачі цього свідоцтва також відсутня.
Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції. Касаційний цивільний суд нагадав, що у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
ВС вказав, що оскільки відсутня відмова нотаріуса у видачі свідоцтва і перешкод для його отримання немає, позов не підлягає задоволенню (постанова від 24.07.2019 у справі № 2-6322/04).
Далее
Адвокат вправе распечатать ордер как в черно-белом, так и в цветном виде на свое усмотрение. Суды, органы, учреждения и организации, в которые подается такой распечатанный ордер, не имеют права отказать в принятии соответствующих документов (в том числе адвокатских запросов) и/или отказать адвокату осуществлять представительство интересов клиента в связи с тем, что ордер распечатан не в цветном виде.
Соответствующее решение САУ № 68 принял 26 июня 2019 года.
Решением САУ № 41 от 12.04.2019 года утверждено Положение об ордере на предоставление правовой помощи в новой редакции.
Положение устанавливает единые для всех адвокатов Украины, адвокатских объединений/адвокатских бюро правила изготовления, оформления, хранения, учета ордеров на предоставление правовой помощи.
В Украине устанавливается единая, обязательная для всех адвокатов, типовая форма ордера, утвержденная САУ. Положением не предусмотрено обязанности адвоката относительно распечатки ордера в цветном и/или черно-белом виде.
Ордер установленной формы является обязательным для принятия всеми органами, учреждениями, организациями в подтверждение полномочий адвоката на совершение действий, предусмотренных Законом «Об адвокатуре и адвокатской деятельности».
Кроме того, в решении САУ указано, что адвокат должен самостоятельно в письменном виде указать ограничение полномочийна ордере, если такие предусмотрены договором о предоставлении правовой помощи. В случае, если ордер генерируется через «Личный кабинет адвоката» на сайте НААУ, такие данные указываются адвокатом и генерируются автоматически.
Далее
САУ обратился к Минфину с просьбой определить примерную сумму средств, которые будут выделены из госбюджета для оплаты адвокатских услуг по представительству государственных органов в 2020 году.
Соответствующее решение САУ № 66 принял 26 июня 2019 года.
Закон «Об адвокатуре и адвокатской деятельности», Правила адвокатской этики не закрепляют положения о цене услуг и гонорарекак существенные условия договора о предоставлении правовой помощи.
Ст. 27 упомянутого Закона, регламентирующая требования к форме и содержанию договора о предоставлении правовой помощи, не содержит предписаний относительно оплаты договора.
Кроме того, Законом «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» не устанавливается минимальный, максимальный или же ориентировочный размер гонорара.
Однако в связи с тем, что представительство органов государственной власти и органов местного самоуправления в судебных инстанциях с 2020 года будет финансироваться, соответственно, из государственного и местных бюджетов, формирующихся на данный момент, к председателям советов адвокатов регионов направлены письма с просьбой предоставить информацию относительно ориентировочных размеров адвокатских гонораров при представительстве таких органов в судах для закладки таких цен в бюджетных запросах.
При этом, председатели советов адвокатов регионов были проинформированы, что ни в одном случае предоставленная информация не будет использоваться для установления и утверждения официальных размеров ставок адвокатских гонораровна такие услуги, а предназначена лишь для информирования Минфина с целью дальнейшего финансирования представительства адвокатами органов государственной власти и органов местного самоуправления в судах с 2020 года.
Так, САУ обращается к Минфину с письмом относительно дальнейшего планирования расходов из государственного и местного бюджетов на 2020 год на представительство адвокатами органов государственной власти и органов местного самоуправления в судах всех уровней и заложения ориентировочных размеров гонораров и почасовой оплаты адвокатских услуг в бюджетных запросах.
Далее
Чинним законодавством України передбачено два види спадкування: спадкування за заповітом та спадкування за законом.
Після смерті особи, відкривається спадщина. Спадкоємців, які бажають прийняти спадщину, протягом встановленого законом шестимісячного строку повинні звернутись до нотаріальної контори, за місцем відкриття спадщини, з заявами про прийняття спадщини.
За загальним правилом, встановленим ст. 1258 Цивільного кодексу України, право на спадкування за законом спадкоємці одержують почергово: кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
За законом після відкриття спадщини спадкоємці мають право змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов’язкову частку. Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду.
Статтями 1261–1265 ЦК визначено п’ять черг спадкоємців за законом.
Також нерідко виникають ситуації, коли спадкоємець не приймає спадщину. Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в установлений строк з часу відкриття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично, так відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який фактично проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом шести місяців не відмовився від прийняття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Про відмову від прийняття спадщини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини та у встановлений шестимісячний строк.
Черга спадкоємців за законом – це коло осіб, які спадкують після смерті спадкодавця одночасно і, як правило, у рівних частках ( спадкоємці першої черги — один з подружжя, діти, батьки), відповідно спадкоємці нижчої (наступної — другої, третьої, четвертої та п’ятої) черги не залучаються до спадкування в разі наявності хоча б одного спадкоємця попередньої черги, який прийняв спадщину.
Отже, після відкриття спадщини, всі спадкоємці, які бажають прийняти спадщину, звертаються до нотаріуса.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Завданнями нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння зміцненню законності та правопорядку, попередження правопорушень.
Нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому.
Відповідно до ст. 55 та ст. 124 Конституції України, кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Одним із способів захисту права, встановленого законом, є оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, оскарження нотаріального акту.
