29.07.2020 вступили в силу изменения, предусмотренные постановлением Кабмина № 643 «О внесении изменений в Положение о Государственной налоговой службе Украины». Офис крупных налогоплательщиков ГНС сообщает, что документ предусматривает расширение прав налоговой для выполнения возложенных на нее задач.
Теперь ГНС имеет право также:
Кроме этого, ГНС в соответствии с возложенными на нее задачами:
— должна информировать органы местного самоуправления о состоянии расчетов с местными бюджетами;
— осуществлять контроль за своевременностью, достоверностью, полнотой начисления и уплаты части чистой прибыли (дохода) в бюджет государственными и коммунальными унитарными предприятиями и их объединениями, а также хозяйственными обществами, в уставном капитале которых государственная и / или коммунальная собственность, а также взыскание задолженности по указанным платежам в бюджет в порядке, установленном Налоговым кодексом Украины;
— осуществлять контроль за своевременностью, достоверностью, полнотой начисления и уплаты в бюджет дивидендов на государственную долю хозяйственными обществами, в уставном капитале которых есть корпоративные права государства, а также хозяйственными обществами, 50 и более процентов акций (долей, паев) которых находятся в уставных капиталах хозяйственных обществ, доля государства в которых составляет 100 процентов.
Напомним, принятое постановление также закрепляет деятельность Государственной налоговой службы как единого юрлица.
Далее
Відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Про це нагадав Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 569/15101/16-ц.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 20 Закону України «Про відпустки» визначено виключний перелік документів, що подаються із заявою про надання відпустки, який розширеному тлумаченню не підлягає. На день виникнення спору, у відповідності до діючого законодавства, з урахуванням положень Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», позивач мав додати до заяви про надання відпустки по догляду за онукою лише довідку про вихід матері дитини на роботу. Інших документів роботодавець від позивача не був уповноважений вимагати.
16 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ із заявою про надання йому відпустки з 21 вересня 2016 року до 2 липня 2019 року по догляду за онукою до досягнення нею трирічного віку як діду, оскільки мати дитини ОСОБА_2 з 21 вересня 2016 року має намір вийти на роботу. В заяві зазначав, що підставою для подання заяви про надання відпустки слугувало те, що йому не надаються щорічні відпустки, не виплачується заробітна плата, не оплачуються листки непрацездатності, не виплачена компенсація за вимушений прогул, стягнута за рішенням суду про поновлення на роботі.
Листом від 20 вересня 2016 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні відпустки по догляду за онукою, посилаючись на відсутність довідки з місця роботи матері дитини про те, що вона стала до роботи на умовах повного робочого дня.
Враховуючи встановлені у справі обставини про те, що АТ належним чином не розглянув заяву ОСОБА_1 про надання відпустки у зв`язку з вимогою надати довідку з місця роботи матері дитини про те, що вона стала до роботи на умовах повного робочого дня до закінчення терміну цієї відпустки, проте протиправність зволікання щодо видачі такої довідки АТ підтверджена судом в адміністративній справі, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що своєчасне отримання довідки про роботу ОСОБА_2 і надання її позивачем роботодавцеві у складі попередньо поданої заяви про надання відпустки по догляду за онукою до досягнення нею трирічного віку породжувало б у відповідача обов`язок надати позивачу таку відпустку, а не звільняти його з роботи 24 жовтня 2016 року. Тобто станом на 24 жовтня 2016 року позивач мав перебувати у відпустці по догляду за онукою по досягненню нею трирічного віку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що позивача звільнено без законної підстави, що має наслідком його поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Верховний Суд наголосив, що законодавство не надає право роботодавцю вимагати від працівника, який є дідом і має намір доглядати за онукою до досягнення нею трирічного віку, доведення ним фактичного догляду за онукою та надання з цього приводу письмових чи інших підтверджень.
Далее
Відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК та не породжує наслідків, передбачених ч. 12 ст. 290 КПК.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 128/3762/15-к.
Обставини справи
За вироком Вінницького районного суду Вінницької області особу_1 засуджено за за ч. 1 ст. 121 КК – до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців; за ч. 1 ст. 296 КК — до арешту на строк 5 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів особі визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілого 5895,81 грн у рахунок відшкодування майнової та 5000 грн — моральної шкоди і 3600 грн – витрат на правову допомогу.
Вироком встановлено, що 1 травня 2015 року близько 20:30 біля будинку, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, демонструючи неповагу до загальноприйнятих норм моралі та правил поведінки, завдав ударів по голові особі_2, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Справа неодноразово розглядалась судами, врешті-решт ухвалою Вінницького апеляційного суду вирок місцевого суду змінено. На підставі ст. 74 п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особу звільнено від відбування покарання за ч. 1 ст. 296 КК у зв’язку із закінченням строків давності; виключено з резолютивної частини вироку рішення суду про призначення йому остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів.
Постановлено вважити особу засудженим за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
У касаційній скарзі захисник засудженого, зокрема стверджував, що висновок судово-медичної експертизи, на який послався суд у вироку на підтвердження вини особи у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, є недопустимим доказом, оскільки медичні документи, на підставі яких був зроблений зазначений висновок, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України) і вони не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що доводи захисника у касаційній скарзі щодо недопустимості як доказу висновку судово-медичної експертизи на підставі ст. 87 КПК безпідставні з огляду на відсутність з боку потерпілого заперечень з приводу використання його медичних документів при проведенні експертизи. У такому випадку неотримання відповідного дозволу за правилами глави 15 розділу II КПК не є порушенням у контексті цієї норми закону.
Також детальний аналіз медичної документації потерпілого викладений у судово-медичній експертизі, яку проведено на підставі відповідної постанови слідчого, було відкрито стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК та яку безпосередньо досліджено в судовому засіданні.
За таких обставин ВС зауважив, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК та не породжує наслідків, передбачених ч. 12 ст. 290 КПК.
Далее
Офіс великих платників податків нагадує, що законами № 128-IX та № 129-ІХ запроваджується ряд новацій у сфері застосування РРО.
Зокрема, щодо незастосування РРО або програмних РРО, застосування їх з порушенням встановлених вимог законодавством передбачаються штрафні (фінансові) санкції.
Слід зазначити, що введення нових розмірів штрафів планувалось з 19 квітня 2020 року, але Законом № 533-IX терміни застосування штрафних санкцій було перенесено.
Так тимчасово, штраф у розмірі 10 % (за перше порушення) і 50 % (за кожне наступне порушення) вартості проданих з порушенням товарів (робіт, послуг) застосовуватиметься з 1 серпня 2020 року.
Разом з тим, з 1 січня 2021 року розмір штрафу становитиме 100 % і 150 % вартості проданих з порушенням товарів (робіт, послуг) за перше та наступне порушення відповідно.
Проте, додаткових штрафних санкцій до вже передбачених Законом № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами) не встановлено.
Далее
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 675/2372/16-ц.
Так, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Вказані норми встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд.
Власник, визначаючи юридичну долю збудованих будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані.
Верховний Суд наголосив, що у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, Суд зазначив, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.
Виходячи зі змісту вищевказаних норм, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши цільове призначення спірної земельної ділянки, яка належала спадкодавцю на праві власності, а також волю спадкодавця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування, оскільки на цій земельній ділянці розташований житловий будинок позивача (1/2 якого успадкована після смерті ОСОБА_5 ), інші будівлі та споруди, а земельна ділянка, площею 0,1 га, призначена саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, власником яких є позивач.
Отже, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Далее
?Постанова КЦС ВС від 20.07.2020 № 755/28228/13-ц (61-19665св19):
?⚖️Суддя-доповідач: Сакара Н. Ю.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90591182
⚡Ключові тези:
✔У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , відділу реєстрації актів громадянського стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Глушко Л. В., орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в особі служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення батьківства і визнання права на спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що його мати ОСОБА_8 проживала однією сім`єю та перебувала у фактичних шлюбних відносинах з його батьком — ОСОБА_9 , який до своєї смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказував, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час цих відносин, про що відділом записів актів громадянського стану Харківської районної державної адміністрації у м. Києві 18 березня 1993 року видано свідоцтво.
Проте, за відсутності бажання та вільного часу у його батька, мати позивача була змушена одноособово звернутися для реєстрації його народження до органу реєстрації актів цивільного стану та у графі «батько» за вказівкою матері був здійснений запис « ОСОБА_10 », оскільки в особи, яка не перебуває у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.
У березні 2013 року він звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про визнання факту батьківства. Ухвалою цього суду від 02 квітня 2013 року у справі була призначена судово-генетична експертиза методом ДНК-аналізу та висновком експерта Київського міського бюро судово-медичної експертизи від 02 квітня 2013 року № 116 встановлено, що ОСОБА_9 може бути його біологічним батьком з ймовірністю 99,99 %.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2013 року встановлено факт, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його батьком, що стало підставою для внесення змін у свідоцтво про народження.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2013 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2013 року було скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду.
Після смерті його батька — ОСОБА_9 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли: квартира АДРЕСА_2 , квартира АДРЕСА_3 і будинок по АДРЕСА_4 , тому він в установленому законом порядку подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Глушко Л. В. заяву про прийняття спадщини. Крім нього з відповідними заявами також звернулися: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 .
Вказував, що його батько протягом тривалого часу перебував у близьких родинних стосунках з ним та його матір`ю, а з 2008 року по день смерті проживав спільно з ними у квартирі АДРЕСА_2 та вів спільне господарство, а поховання батька організувала його мати — ОСОБА_8 .
Вказане свідчить, що після смерті ОСОБА_9 він має право на спадкування на рівні з іншими спадкоємцями.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд: встановити факт, що ОСОБА_9 є його рідним батьком; зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 , а саме вказати його батьком — ОСОБА_9 ; визнати його право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 ; визнати за ним право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , на 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 і на 1/4 частини будинку по АДРЕСА_4 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року у складі судді Яровенко Н. О. у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновок експерта № 389 від 18 вересня 2014 року, яким практично доведено біологічне батьківство померлого ОСОБА_9 відносно ОСОБА_1 , не може бути взято до уваги, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами КпШС України, чинними на момент виникнення цих правовідносин, та якими не передбачено такої підстави для встановлення батьківства. При цьому належних і достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивачем суду не надано.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Лапчевської О. Ф., Вербової І. М., апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 серпня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт того, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зобов`язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві внести відповідні зміни до актового запису про народження від 18 березня 1993 року № 320, складеного Харківським відділом записів актів громадянського стану м. Києва на ОСОБА_1 , а саме, вказати батьком дитини — ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 160,58 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час розгляду справи судом позивачем були надані належні і допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_9 за життя визнавалося батьківство по відношенню до позивача, крім того, відповідно до висновку експерта відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського бюро судово-медичної експертизи Юрченко М. В. від 18 вересня 2014 року № 389 біологічне батьківство ОСОБА_9 стосовно ОСОБА_1 складає величину не менш ніж 99,99 % і практично доведено. При цьому, відповідачами вказані обставини не спростовані. З урахуванням вказаного наявні підстави для задоволення вимог позивача про встановлення батьківства та похідної вимоги про внесення змін до актового запису про народження.
Разом з тим, приватним нотаріусом вже були видані свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_11 , ОСОБА_3 і ОСОБА_6 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , вказане право власності зареєстровано в установленому законом порядку, а одна із отриманих у спадщину квартир уже відчужена, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/4 частини спадкового майна за наявності чинних і нескасованих свідоцтв про право на спадщину за законом.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_6 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Вказане також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15, згідно з якою, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_6 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги усі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше ІНФОРМАЦІЯ_6 , суд має вирішувати, зокрема, відповідно до статті 128 СК України, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства.
Статтею 53 КпШС України встановлено, що у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
✔При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання, та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
✔Таким чином, при розгляді цієї справи при встановленні судом батьківства враховуються (але не виключно) обставини спільного проживання і ведення спільного господарства матір`ю дитини і батьком або спільне виховання чи утримання ними дитини, а також докази, що з достовірністю підтверджують визнання батьківства.
Підставою для встановлення батьківства є належні і достатні відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
У частині п`ятій статті 411 ЦПК України визначено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 серпня 2018 року та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, зокрема, вказав на те, що статтею 53 КпШС України безпосередньо не передбачено такої підстави встановлення батьківства, як висновок молекулярно-генетичної експертизи.
✔Разом з тим частина третя статті 53 КпШС України та положення ЦПК України не обмежують коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.
✔Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, дотримавшись вимог статей 76, 77, 79, 80, 81, частини п`ятої статті 411 ЦПК України та статті 53 КпШС України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення батьківства і внесення запису до свідоцтва про народження, оскільки позивачем були надані належні і допустимі докази, зокрема покази свідків, письмові та речові докази на підтвердження того, що ОСОБА_9 за життя визнавалося батьківство по відношенню до позивача, крім того, відповідно до висновку експерта відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського бюро судово-медичної експертизи Юрченко М. В. від 18 вересня 2014 року № 389 біологічне батьківство ОСОБА_9 стосовно ОСОБА_1 складає величину не менш ніж 99,99 % і практично доведено.
Таким чином, висновки апеляційного суду ґрунтуються на відомостях, які зібрані відповідно до вимог процесуального закону, що достовірно засвідчують походження ОСОБА_1 від конкретної особи, а саме ОСОБА_9 .
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Госфинмониторинг начнет штрафовать за нарушения нового законодательства о финмониторинге лиц, которые не относятся к субъектам первичного финансового мониторинга.
Инструкция по оформлению материалов об административных правонарушениях должностными лицами Государственной службы финансового мониторинга Украины утверждена приказом Минфина от 6 июля 2020 года № 402.
Предусмотрено, что уполномоченные на то Госфинмониторингом должностные лица составляют протоколы об админправонарушениях, если эти нарушения по своему характеру не влекут уголовной ответственности.
Если правонарушение совершено несколькими лицами, протокол составляется на каждого человека отдельно. В случае совершения нескольких отдельных административных правонарушений протоколы составляются по каждому нарушению.
Протоколы составят за непредоставление, несвоевременное предоставление или предоставление недостоверной информации, связанной с анализом финансовых операций, которые стали объектом финансового мониторинга, справок и копий документов (в том числе содержащих информацию с ограниченным доступом) на запрос Госфинмониторинга.
Протоколы составляются в отношении должностных лиц предприятий, учреждений, организаций, граждан — субъектов предпринимательской деятельности, которые не являются субъектами первичного финансового мониторинга.
Напомним, штрафы составляют от 170 до 340 грн.
Далее
Кабинет министров снял запрет на экспорт масок и респираторов. Об этом сообщил заместитель министра развития экономики, торговли, сельского хозяйства Тарас Качка на своей странице в Facebook.
«Запрет на экспорт средств индивидуальной защиты снят. Это последний запрет на экспорт, который действовал в связи с коронавирусом», — написал Качка.
Сообщается, что Минэкономики и Минздрав пришли к согласию, что на сегодня до мониторинга экспорта можно отойти от запрета. Правительство поддержало это решение. Поэтому 1 августа срок действия запрета истек и не был продлен.
Напомним, в марте правительство запретило экспорт товаров противоэпидемического назначения, среди которых маски и респираторы, с целью предотвращения распространения на территории Украины коронавируса.
Далее
Правовий висновок Верховного Суду
щодо тлумачення статті 117 КЗпП України
(відповідальність за затримку розрахунку при звільненні)
Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок (статті 47 та 116 Кодексу законів про працю України).
Розрахунок включає виплату усіх сум, що належать працівнику від роботодавця. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
29 липня 2020 року Верховний Суд прийняв постанову у справі №1.380.2019.003696 (адміністративне провадження № К/9901/12670/20), у якій зробив висновок щодо тлумачення статті 117 КЗпП України. Причиною спору у вказаній справі був той факт, що працівника звільнено зі служби у Державній установі «Личаківська виправна колонія за власним бажанням. Однак, у день звільнення позивачу не виплачено грошову компенсацію за його речове майно особистого користування.
Верховний Суд зазначив, що із системного тлумачення положень статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.
Далее
