Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №640/19723/18 за позовом особи до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 08 січня 2019 року, просив суд:
Протокольною ухвалою суду від 19 березня 2019 року замінено відповідача на Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (Управління Державної міграційної служби України в Київській області) про відмову громадянину Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Дейвісу Джону Кліфтону в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом № 442 від 06.11.2018.
Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №640/19723/18 за позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін, зазначивши мотиви, викладені у його позовній заяві та рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
16 жовтня 2018 року чоловік звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з заявою — анкетою (№ 275) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка обґрунтована тим, що позивач має побоювання виявитися жертвою переслідування за ознаками його національності та політичними переконаннями. Разом з заявою позивачем були подані наступні документи: копія посвідки на постійне проживання; копія британського паспорту; 6 фотографій. Також, позивач зобов`язався забезпечити усі зазначені документи, які засвідчують причини для його переслідування.
Позивачем була заповнена анкета особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (№ 275 від 16.10.2018), реєстраційний листок на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протокол ознайомлення з прийнятим рішенням за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до протоколу співбесіди від 30.10.2018, чоловік є підданим Сполученого Королівства Великобританії, національність — Британець , має вищу освіту, одружений, має 4 дітей, у вересні 2014 року прибув літаком до України, має посвідку на проживання в Україні (безстроково), має бізнес в Україні.
У протоколі співбесіди позивач зазначив, що він народився у 1961 році у Південному Уельсі та був усиновлений у віці 3 тижнів. Виріс позивач в Англії. Зазначив, що між Уельсом та Англією існує велика ворожнеча, ненависть місцевого населення один до одного, у зв`язку з чим проти нього почались етнічні переслідування, а саме: вандалізм, пошкодження його машини, кидання цегли у вікна будинку, проливання фарби на будинок, насилля на вулиці.
Крім того посилався на те, що у 2004 році він зі своєю дружиною поїхав у відпустку в Гімалаї (Індія), де з його дружиною стався нещасний випадок, вона впала з гори та померла. У 2011 році, через вісім років після смерті дружини (вже колишньої), Уельська поліція без жодних підстав почала розслідування стосовно смерті його дружини, та у листопаді поліція прибула до його дому та заарештувала його за обвинуваченням у вбивстві колишньої дружини. У подальшому його допитували та помістили до в`язниці суворого режиму, де він перебував 15 місяців. У 2013 році його випустили із в`язниці та обвинувачення були зняті, у зв`язку зі встановленням факту фальсифікації Уельською поліцією справи. Зазначена справа набула розголосу, позивач виступав на телебаченні, де публічно критикував расистські дії з боку Уельської поліції. Після публічних виступів він почав отримувати погрози від Уельської поліції та почались його переслідування.
Також з протоколу співбесіди вбачається, що у 2015 році без його відома був проведений судовий процес де його було визнано винним у вчиненні злочину, який стосується його діяльності, як бухгалтера. 08.10.2018 року його затримала поліція за міжнародним запитом (Інтерпол), однак у зв`язку з відсутністю вироку, суд відмовив у його екстрадиції. Вважає, що зазначені дії мають на меті його переслідування, у зв`язку з чим шукає захисту в Україні
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI, біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, — особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина 2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Зі змісту рішення управління Державної міграційної служби України в Київській області від 06.11.2018 № 442 судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугували положення частин 4, 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та письмовий висновок заступника начальника відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції від 06 листопада 2018 року.
Відповідно до повідомлення управління Державної міграційної служби України від 06.11.2018 № 183 відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту мотивовано очевидною необґрунтованістю заяви, а саме — через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Системний аналіз норм вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що міжнародно-правові норми та положення законодавства України, яке регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, що звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдивої інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім запитань щодо мотивів еміграції, відповідачем було поставлене питання щодо того, коли позивач приїхав до України та чому звернувся за захистом у жовтні 2018 року.
Зазначене питання було розкрито позивачем, який повідомив, що приїхав до України у вересні 2014 року. В інших країнах притулку не шукав, а звернувся за допомогою, оскільки дізнався про переслідування з боку британських органів.
Відповідно до абз. 3 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.10.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї — з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Відтак у вказаній категорії справ належними та допустимими доказами є, зокрема, публікації у засобах масової інформації про обставини справи що підлягають доказуванню.
Також, колегія суддів звертає увагу, що у висновку від 06.11.2018 розглядалось питання щодо притягнення у 2011 році позивача до кримінальної відповідальності за вбивство своєї колишньої дружини та підстав його порушення.
Однак, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у 2013 році з чоловіка було знято обвинувачення у вбивстві колишньої дружини у зв`язку із встановленням факту фальсифікації поліцією матеріалів справи.
У вказаному вище висновку від 06.11.2018 також досліджувалось питання щодо наявності у Великобританії відносно заявника обвинувального вироку, винесеного в заочному порядку, яким позивача засуджено до восьми років позбавлення волі через обвинувачення у шахрайстві шляхом обману певних юридичних осіб, з якими він співпрацював.
Як встановлено судами, у наведеній ухвалі слідчого судді зазначено, що при зверненні до суду із клопотанням про видачу, прокурором не було надано оригіналу або належним чином засвідченої копії вироку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання апелянта на наявність певного вироку суду Великобританії відносно позивача не підтверджуються матеріалами справи, та не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.
Крім того, суди також вказали, що в матеріалах особової справи заявника не міститься доказів звернення відповідача із відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, справа якої розглядається, з метою отримання додаткової інформації із даного питання.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, оскільки відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про існування обставин, що передбачені ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту», колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність наказу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.11.2018 № 442 про відмову у визнанні громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також суди, із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 07.02.2018 по справі 818/1151/15, обґрунтовано зазначили, що наявність підтверджуючих доказів підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов`язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу та зобов`язання відповідача розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно позивача.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відтак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив:
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області — залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року по справі №640/19723/18 — залишити без змін.
Далее
В последние несколько лет достаточно актуальной проблемой для жителей многоквартирных домов столицы и других крупных городов, является деятельность в жилых домах так называемых «хостелов» (общежитий). Часто можно услышать истории о том, что даже в респектабельных ЖК и ОСББ внезапно открываются хостелы, в которых проживают десятки неизвестных жильцам лиц. Как правило, наличие в жилом доме хостела, влечет за собой и частые жалобы на антисанитарию в подъезде, шум, нарушения общественного порядка.
По разным данным, например, в Киеве работают около тысячи хостелов. При этом по имеющимся сведениям, лишь около 10% столичных хостелов работают легально.
Дело дошло до того, что приказом Управления туризма и промоций Киевской городской государственной администрации от 3.09.2019 №37 была создана рабочая группа по оперативному решению проблемных вопросов существования хостелов на территории Киева.
Однако, эффект от чисто административных мер властей пока не очень велик. Часто хостелы, закрываясь в одних местах, быстро открываются в других. Иногда даже с прежним названием. В итоге, жильцам многоквартирных домов, если им не удается решить конфликт с владельцем квартиры-хостела миром, нередко приходится обращаться в суды, чтобы добиться прекращения деятельности хостела в их доме.
Что говорят суды
Так, 20 марта 2020 года Голосеевский районный суд столицы вынес решение по иску, касавшемуся прекращения работы хостела в ОСББ «Квітень» на улице Голосеевской 13-а.
Жительница ОСББ обратилась в суд в декабре 2019 года с иском, в котором указала, что местонахождение хостела в данном ОСББ является незаконным. Также она отметила, что хостел создает проблемы жильцам, поскольку его обитатели постоянно мусорят в подъезде, распивают алкогольные напитки и курят прямо в подъезде или под окнами квартир.
Заявительница отметила, что нахождение хостела в ОСББ является незаконным, поскольку является нецелевым использованием квартиры в многоквартирном доме и потребовала в иске обязать владельца квартиры-хостела прекратить использование квартиры в качестве хостела.
Ответчик судебный процесс проигнорировал, и отзыв на иск заявительницы не подал.
Согласно данным Голосеевского отдела полиции, Управления жилищно-коммунальной политики Департамента жилищно-коммунальной инфраструктуры КГГА, а также акта обследования квартиры-хостела, проведенного Голосеевской райгосадминистрацией и данным самого ОСББ «Квітень», было установлено, что под хостел одна из квартир ОСББ используется с 2015 года. Всего в хостеле имеется 30 койко-мест, и постоянно проживает около 30 человек. При этом с 1 января 2015 года по 3 декабря 2018 года в полицию поступило 17 сообщений о нарушениях порядка обитателями данного хостела.
Также в производстве Голосеевского отдела полиции с августа 2019 года находится уголовное производство по факту незаконного размещения хостела в ОСББ «Квітень». В рамках этого уголовного производства полиция допросила пятерых свидетелей, которые показали, что за проживание в хостеле они платят наличными, каких-либо квитанций об оплате не получают.
В итоге, вынося решение в пользу истицы, суд счел, что речь в данном случае идет о праве каждого лица на защиту своего гражданского права в случае его нарушения.
При этом суд прибег к решению Конституционного Суда Украины от 1.12.2004 по конституционному представлению 50 народных депутатов, в котором Суд дал толкование понятию «охраняемый законом интерес».
«Согласно с п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 Гражданского кодекса способами защиты гражданских прав и интересов может быть, в частности, прекращение действия, которое нарушает право и восстановление положения, которое существовало до нарушения», — говорится в решении Голосеевского райсуда.
Суд отметил, что согласно Гражданскому кодексу, квартира – это изолированное помещение в жилом доме, приспособленное для самостоятельного в нем проживания.
Владелец жилого дома или квартиры имеет право использовать помещение для собственного проживания, проживания членов своей семьи, других лиц и не имеет права использовать его для промышленного производства. Право собственности при этом не может использоваться во вред правам, свободам и интересам общества.
Суд отметил, что согласно п. 7 Правил использования помещений жилых домов, утвержденных постановлением Кабинета Министров № 572 от 8.10.1992, собственники квартиры обязаны использовать помещения жилых домов по их назначению.
«То есть, для осуществления хозяйственной деятельности могут использоваться только нежилые помещения. Перевод жилых помещений в нежилые может осуществляться, но только в исключительных случаях, и только по решению исполнительных органов городских и областных советов», — говорится в решении суда.
Кроме того, суд установил, что хостел в ОСББ «Квітень» не соответствует государственным стандартам, предъявляемым к такого рода заведениям, в частности санитарно-техническим требованиям. В то же время никаких разрешений на переоборудование квартиры под хостел владелец квартиры-хостела не получал.
В итоге, в своем решении суд обязал владельца квартиры-хостела прекратить использовать квартиру в качестве хостела.
Аналогичной практики придерживаются и другие районные суды столицы. Так, 24 октября 2019 года Оболонский районный суд Киева обязал владельца квартиры прекратить ее использование как хостела.
В данном случае, впрочем, процесс сильно затянулся. Еще в декабре 2015 года жильцы жилого дома вызвали полицию, чтобы зафиксировать работу хостела в жилом доме. Прибывшие полицейские допросили обитателей хостела и установили, что проживающие там люди работают на столичных стройках, СТО или находятся в процессе поиска работы. При этом вся оплата осуществлялась исключительно наличными, которые комендант хостела отвозил организаторам хостела.
Впрочем, реакции городских и районных властей на незаконный хостел пришлось ждать долго. Только в 2018 и 2019 годах городскими и районными властями были рассмотрены соответствующие обращения жильцов дома.
По результатам последовавшей проверки также было установлено нарушение строительных стандартов при организации хостела, а также нецелевое использование самой квартиры.
Кому стоит судиться за выселение хостела
Отметим, что, судя по судебной практике, важную роль играет, кто именно является истцом в деле по прекращению работы хостела. Если истцами являются сами жильцы дома, где «прописался» хостел, то суды достаточно часто встают на их сторону.
Но вот в случаях, где истцом выступает управляющая компания, возможны неудачи. Так, 23 марта 2020 года Днепровский райсуд Киева отказался удовлетворить иск КП «Управляющая компания по обслуживанию жилищного фонда Днепровского района г. Киева». Своим иском коммунальщики пытались прекратить работу хостела на подведомственной территории.
Судебный процесс управляющая компания решилась начать после того, как в декабре 2019 года к ней обратились жители подъезда, где находился хостел, с просьбой отреагировать на сложившуюся ситуацию. Жители жаловались, что обитатели хостела нередко нарушают общественный порядок, употребляют алкогольные напитки, оскорбляют местных жителей, мусорят в подъезде и пьянствуют даже на детской площадке. Также, жителей возмутило то, что они были вынуждены оплачивать вывоз мусора, выбрасываемого обитателями хостела, а также холодную и горячую воду (по общедомовым счетчикам), которой пользовались и жители хостела.
Изучив материалы дела, суд установил, что квартира-хостел действует без разрешающих документов, не соответствует строительным стандартам, используется не по целевому назначению, доставляет немало проблем жителям дома. Но в итоге суд все же решил отказать в удовлетворении иска.
Суд счел, что в данном случае отсутствуют данные, которые свидетельствовали бы о нарушении гражданского права или интереса именно КП «Управляющая компания по обслуживанию жилищного фонда Днепровского района г. Киева», как истца.
Также не было установлено право КП обращаться в суд с соответствующим иском и представлять в суде интересы других лиц. Как отмечено в решении суда, истцом могла являться Днепровская райгосадминистрация столицы, как выразитель интересов территориальной общины.
«Нарушения прав именно коммунального предприятия со стороны ответчика судом не установлено, а каких-либо властных полномочий в отношении жилья, которое принадлежит на праве частной собственности гражданам, данное предприятие не имеет и выступает стороной только в договорных отношениях с собственниками», — указано в решении суда.
Далее
«Укрзалізниця» розробила план заходів із відновлення приміського сполучення після скасування заборони на регулярні пасажирські перевезення, запровадженої Урядом у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції. Про це повідомив виконувач обов’язків голови правління АТ «Укрзалізниця» Іван Юрик, інформує офіційний сайт «УЗ».
За умови скасування чи пом’якшення карантинних заходів, Укрзалізниця готова оперативно здійснити призначення поїздів і сповістити населення про відновлення приміського сполучення.
Наразі фахівці компанії проводять технічний огляд обладнання і рухомого складу, перевіряють працездатність кас і платіжних терміналів, здійснюють поточні ремонти вокзалів і поїздів. Для працівників пасажирського господарства закуповуються засоби індивідуального захисту.
«Відновлення приміського пасажирського сполучення, згідно плану, відбудеться у два етапи: на першому етапі на колії повернуться 745 приміських поїздів для забезпечення підвозу громадян до місць роботи в години «пік», на другому — плануємо призначити ще 571 поїзд, і, таким чином, повністю відновити приміський залізничний рух», — уточнив Іван Юрик.
Водночас він нагадав про збитковість сектору приміських перевезень через хронічну недокомпенсацію місцевими бюджетами за поїздки пільгових категорій громадян. Так, за даними фахівців Укрзалізниці, при відновленні курсування на першому етапі, виходячи із місячного розрахунку, компанія недоотримає 279,5 млн грн, а на другому — ще 224,5 млн грн.
«Компанія розуміє складну ситуацію в економіці країни і сумлінно виконуватиме функції соціального перевізника. Проте, ми також звертаємо увагу на необхідності вирішення питання компенсацій за перевезення пільговиків та джерел фінансування розвитку приміського руху. Приміром, у країнах ЄС діє модель, згідно якої участь у фінансуванні приміського та регіонального залізничного сполучення бере місцеве самоврядування, адже цей сегмент у всіх країнах є саме соціальним», — резюмував очільник компанії.
Далее
Українці отримають допомогу через ізоляцією від COVID-19 за відповідними лікарняними листками.
Про це повідомляє Фонд соціального страхування України.
За лікарняними листками Фонд здійснить компенсацію 50% втраченого заробітку незалежно від тривалості страхового стажу, починаючи з шостого дня непрацездатності – перші 5 днів фінансує роботодавець.
Право на таку допомогу мають застраховані особи за період перебування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом через проведення заходів для запобігання коронавірусної хвороби.
– Для фінансування допомоги, на підставі отриманого від працівника лікарняного листка із зазначенням причини непрацездатності «ізоляція від COVID-19–11» роботодавець оформлює заяву-розрахунок, у якій вказує причину непрацездатності – 11, тобто ізоляція від COVID-19, – йдеться у повідомленні.
Далее
ФОПи, які належать до першої та другої групи платників єдиного податку, можуть отримати допомогу на дітей. Уряд постановою від 22 квітня 2020 р. № 329 визначив умови призначення і виплати такої допомоги, а постановою №330 виділив відповідні кошти.
Допомогу на дітей можна отримати за умови сплати ЄСВ за усі місяці 2019 року або протягом усіх місяців 2019 року після державної реєстрації фізичної особи — підприємця.
Призначення і виплата допомоги здійснюється органами соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або місцем проживання ФОП.
Призначається така допомога на період карантину та на один місяць після дати його скасування одному з батьків (опікуну) на кожну дитину до досягнення нею 10 річного віку (включно) у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідних вікових груп станом на 1 січня 2020 р., і виплачується щомісяця за повний місяць.
Якщо дитині виповнилося шість років у період виплати допомоги, то її розмір переглядається з урахуванням відповідного розміру прожиткового мінімуму з наступного місяця.
Допомога призначається з місяця звернення і виплачується через установи уповноважених банків.
Щоб отримати таку допомогу, заявник подає/надсилає органу соціального захисту населення заяву за формою згідно з додатком у паперовій або електронній формі із зазначенням рахунку в установі уповноваженого банку та документи/відомості у паперовій або електронній формі.
У паперовій формі заявник подає такі документи:
копії свідоцтв про народження дітей віком до 10 років;
довідку з Пенсійного фонду України про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7);
копію документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства);
копію рішення районної, районної у м. м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади або суду про встановлення опіки (у разі здійснення опіки над дитиною).
В електронній формі заявник подає такі документи/відомості:
фотокопії свідоцтв про народження дітей віком до 10 років або відомості про свідоцтва про народження дітей (серія, номер, дата видачі, прізвище, ім’я та по батькові дитини, прізвище, ім’я та по батькові батьків);
фотокопію довідки з Пенсійного фонду України про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7);
фотокопію документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства);
фотокопію рішення районної, районної у м. м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади або суду про встановлення опіки (у разі здійснення опіки над дитиною).
На заяву та документи/відомості, що подаються в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис заявника. Відомості про П. І. Б. заявника, його реєстраційний номер платника податків та реквізити документів, що посвідчують особу, отримуються з кваліфікованого сертифіката електронного підпису.
Якщо до заяви, поданої у паперовій формі, не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявнику, які документи повинні бути подані додатково. Якщо зазначені документи будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня звернення за призначенням допомоги на дітей, така допомога призначається з місяця звернення.
Документи розглядаються протягом трьох робочих днів з дня їх отримання.
Про призначення допомоги на дітей чи про відмову в її призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження такого рішення орган соціального захисту населення видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення, у тому числі в електронній формі (у раз подання заяви та документів в електронній формі).
Виплата допомоги на дітей припиняється у разі:
позбавлення отримувача батьківських прав;
відібрання дитини в отримувача без позбавлення батьківських прав;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;
перебування отримувача під вартою на час слідства, у місцях позбавлення волі, за рішенням суду, розшуку отримувача органами Національної поліції;
смерті дитини;
смерті отримувача.
Виплата допомоги на дітей припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини.
Допомога на дітей не призначається на дітей, на яких виплачується компенсація послуги «муніципальна няня».
У разі зміни місця проживання отримувача допомоги на дітей виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання з місяця звернення до органу соціального захисту населення за новим місцем проживання.
Одержання отримувачем інших видів допомоги, за винятком компенсації послуги «муніципальна няня», не впливає на призначення та виплату допомоги на дітей.
Далее
Мін’юст доопрацьовує нормативні документи про платні камери в СІЗО, приватні слідчі ізолятори, вихід під заставу нерухомого майна.
«Ми плануємо спробувати дати можливість працювати приватним СІЗО. По суті, це буде щось на зразок готелів, які добре охороняються, де особи, у яких є кошти, зможуть перебувати і очікувати вирок суду. За рахунок цих коштів частково ми зможемо покривати витрати і перебування осіб в звичайних СІЗО. Спробуємо це зробити хоча б на одному пілотному проєкті і побачимо, наскільки ця бізнес-модель працює, і в подальшому будемо намагатися розширити цей експеримент, якщо він виявиться успішним, на всю територію України. Для цього потрібно буде трошки змінити законодавство, але це теж в наших першочергових планах», — зазначив Денис Малюська.
За словами міністра сьогодні СІЗО отримують гроші лише з держбюджету. Відповідно в них не вистачає коштів ні на що. Фінансування не вистачає навіть на постільну білизну, не кажучи вже про ремонти і нормальне харчування. Якщо ремонти проводяться, то часто це робиться за рахунок людей, які там утримуються. Згенерувати їхнє надходження – одна з цілей цієї реформи. Друга – прибрати корупцію. Адже об’єктивно є камери кращі, є гірші. Іноді різниця між камерами шалена.
Нещодавно на сайті міністерства зявився алгоритм отримання послуги «Платна камера».
В кротчайшие сроки украинские власти планируют подготовить новую систему санэпидстанций. Об этом сообщил главный санитарный врач Украины Виктор Ляшко.
Он подчеркнул, что в течении 2 лет будет восстановлена или построена по-новому система противоэпидемической защиты населения.
«Раньше этим вопросом занималась санитарно-эпидемическая служба. В дальнейшем, часть функций перешла к Госпродспоживслужбе, часть других органов. А в подчинении Минздрава остались лабораторные центры с эпидемиологами и вирусологами», — сказал Виктор Ляшко.
Он также добавил, что в Минздраве хотят построить новую вертикаль, которая будет готова к реагированию на все случаи инфекционных болезней.
«Эта модель прорабатывается, и будет развиваться по принципу построения центров по контролю заболеваний», — заявляет главный санитарный врач Украины.
Виктор Ляшко говорит, что для подготовки к запуску новой системы понадобится около двух лет.
«Я думаю, что за два года мы будем готовы восстановить не только юридически-правовую, но и материально-техническую базу. Будет проблема только с специалистами, поскольку, специалистов за два года не научишь. Но мы уже пересматриваем образовательные программы», — подытожил он.
На ресурсі «ЗІР» з’явилась нова консультація, присвячена оподаткуванню допомоги по частковому безробіттю, яка призначається у зв’язку із скороченням/зупиненням діяльності роботодавця через карантин. Податківці вирішили, що така допомога оподатковується.
Консультація розміщена в «ЗІР», підкатегорія 103.02. Висновок її наступний:
«Сума допомоги по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, яка перерахована Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на підставі ст. 47 прим. 1 Закону № 5067 роботодавцю та виплачена ним працівнику оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах».
Статтею 165 ПКУ встановлено вичерпний перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, суми страхових виплат, які отримує платник податку з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із законом (пп. 165.1.1 ПКУ).
Водночас п. 164.2 ПКУ визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (пп. 164.2.20 ПКУ).
Тому податківці вирішили: оскільки допомога надається працівникам не напряму від Фонду безробіття, а через роботодавця, то підстав застосовувати пільгу немає. І це вже не дохід у вигляді допомоги від Фонду, а інший оподаткований дохід.
А оскільки є дохід, який оподатковується ПДФО, то це дохід оподатковується і військовим збором.
Рады сообщить, что с 12 мая разрешено работать в том числе и адвокатским, нотариальным конторам, аудиторам.
Наш офис открыт и работаем в обычном режиме.
Единственная просьба: предварительная запись.
Просим отнестись с ответственностью, так как мы должны обеспечить проветривание помещения и санитарную уборку!
Ждем Вас с 9:00 до 17:00!
Далее
С 12 мая на фоне ослабления карантина начнут свою работу сервисные центры Министерства внутренних дел. Об этом на своей странице в Facebook написал заместитель главы Министерства внутренних дел Украины Антон Геращенко.
Он подчеркнул, что обратиться в центр можно по предварительной записи через электронную очередь.
«…12 мая… начинают свою работу сервисные центры МВД, осуществляющие регистрационные действия с автотранспортом. Очевидно, что за два месяца карантина украинцы были вынуждены откладывать операции по купле-продаже транспортных средств… Система Сервисных центров МВД не в состоянии будет за один день провести десятки тысяч перерегистраций авто, которые накопились за два месяца карантина. Именно для этого главным сервисным центром МВД разработана удобная услуга «Запись в электронную очередь», — написал замминистра.
По его словам, записаться в электронную очередь можно на сайте главного Сервисного центра МВД в соответствующем разделе. Для этого нужно идентификацию через Bank ID или ЭЦП, найти Сервисный центр, в котором удобно перерегистрировать право собственности на авто и получить дату и время, когда нужно прийти.
При этом если же в сервисном центре отсутствует электронная очередь — записаться можно будет по телефону.
Геращенко обратил внимание, что в сервисных центрах будут придерживаться всех противоэпидемических требований. По его словам, записаться на выбранную услугу можно только один раз в день.
Далее
