Законопроєкти про посилення покарання водіїв за наїзди на людей, що призводять до травмування або загибелі, невдовзі будуть спрямовані у Верховну Раду. Про це розповів заступник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко.
Геращенко презентував активістам ініціативи МВС України щодо посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Законопроєктами пропонується внести зміни до: Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Закону України «Про дорожній рух» та Закону України «Про Національну поліцію».
Заступник міністра внутрішніх справ сказав, що МВС ініціює підняти розмір штрафів за деякі правопорушення з високим ступенем суспільної небезпеки.
«Пропонуємо збільшити розміри штрафів за низку адміністративних правопорушень: за перевищення максимально дозволеної швидкості руху більш ніж на 50 км/год — 3400 грн (наразі 510 грн); за залишення місця ДТП – 3400 грн (наразі 255 грн) та передбачити можливість позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців; за керування авто особою, яка не має на це права – 10200 грн (зараз 510 грн)», – розповів заступник міністра внутрішніх справ.
Крім того, важливими ініціативами МВС є зниження порогу перевищення швидкості руху з якого настає адміністративна відповідальність, із 20 км до 10 км, та пропозиція не відносити керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння до кримінальних проступків. Якщо наїзд на людину був вчинений водієм під впливом алкоголю або наркотичних засобів, тоді відповідальність буде ще більшою.
Також Антон Геращенко додав, що у першому кварталі 2020 року, після завершення тестування, планується запуск системи автоматичної фото- і відеофіксації перевищення швидкості.
«Система фото- та відеофіксації перевищення швидкості нараз працює у тестовому режимі в столиці. Функціонують відеокамери на 5 проспектах Києва і вже зафіксували понад 41 тисячу випадків перевищення швидкості. У подальшому камери будуть встановлені у місцях, де скоюється найбільша кількість ДТП і найчастіше спостерігається перевищення швидкісного режиму водіями», — зазначив заступник міністра внутрішніх справ.
Додамо, за 10 місяців 2019 року сталося 129 тисяч ДТП, з яких понад 21 тисяча – із потерпілими. Травмовано понад 26 тисяч осіб. Загинуло 2 716 людей.
Складено 96 тисяч адміністративних матеріалів за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння (ст. 130 КУпАП).
Далее
Міністерство освіти та науки підготувало проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності».
Проєкт напрацьовано для удосконалення вимог щодо започаткування та провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, підвищення якості дошкільної освіти тощо.
Документ передбачає, що особи, які провадять педагогічну діяльність, мають відповідати вимогам до педагогічних працівників, що визначені Законом України «Про дошкільну освіту».
Фізична особа – підприємець має відповідати вимогам до керівника закладу дошкільної освіти, що визначені Законом України «Про дошкільну освіту», крім випадку прийняття на роботу педагогічних працівників чи інших осіб, які провадять педагогічну діяльність.
Кожна фізична особа, яка провадить освітню діяльність у сфері дошкільної освіти, відповідно до законодавства повинна пройти обов’язковий профілактичний медичний огляд, що відображається в її особистій медичній книжці та/або медичній довідці встановленого зразка.
Матеріально-технічне забезпечення закладу дошкільної освіти, фізичної особи — підприємця або структурного підрозділу юридичної особи публічного чи приватного права, що провадить освітню діяльність у сфері дошкільної освіти, повинне відповідати вимогам законодавства у сферах дошкільної освіти, безпеки життєдіяльності дітей та охорони праці.
Дотримання вимог законодавства щодо безпеки життєдіяльності дітей, у тому числі в частині їх медичного обслуговування, охорони праці та організації харчування та прання (наявності харчоблоків і пралень) може забезпечуватися та організовуватися шляхом залучення на договірних умовах інших юридичних осіб, що можуть надавати відповідні послуги.
У разі ліцензування фізичної особи-підприємця замість «ідентифікаційний код, організаційно-правова форма та форма власності» вказуються реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті).
У разі ліцензування освітньої діяльності фізичної особи – підприємця, що не має педагогічної освіти та/або професійної кваліфікації педагогічного працівника, в заяві додатково зазначається прізвище, ім’я та по батькові особи, найнятої фізичною особою – підприємцем, яка буде виконувати визначені законодавством обов’язки для керівника закладу дошкільної освіти.
«Зауваження та пропозиції до проєкту акта проcимо надсилати до 23 січня 2020 року на e-mail: [email protected]», – йдеться у повідомленні МОН.
Далее
Зміни до свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені нотаріусом (уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування) або в судовому порядку.
І в першому, і в другому випадках нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Так, статтею 1300 Цивільного кодексу України передбачено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах — уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.
Також зміни до свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені за рішенням суду на вимогу одного із спадкоємців.
У справі № 758/5329/15 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці.
Важливим є те, що у разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.
Так, у цій справі позивач просив суд внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири, шляхом визначення їй та відповідачу часток у права власності на спадкове майно — по 1/4 частині квартири. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, оскільки вважали, що після оформлення відповідачем спадкових прав на все майно та одержання свідоцтва про право на спадщину оформлення позивачем спадкових прав на це майно без скасування вже виданого свідоцтва неможливо.
ВС не погодився з такою позицією та позов задовольнив, зазначивши, що передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців (постанова від 13.11.2019).
У справі № 304/1300/16-ц ВС залишив без змін рішення судів про відмову у задоволенні позову особи та зазначив, що внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце тоді, коли відсутня згода спадкоємців на внесення таких змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.
У цій справі суди встановили, що позивач є одноосібним власником спадкового майна, яке перейшло до нього на передбачених законом підставах, інші особи, в тому числі і відповідач, не заперечували його майнових прав на спадкове майно, а у позові особа покликалась на наявність помилок у свідоцтві про право на спадщину. Тому ВС зазначив, що законодавством України врегульовано можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, проте цим правом позивач не скористався, передчасно звернувшись з позовом за захистом прав, які відповідачем не оспорювались та не порушувались (постанова від 24.07.2019)
Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85678435
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83230346
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77653924
За матеріалами: Українське право
Далее
Коллектив Юридической компании-Легал поздравляет Вас с наступающим Новым 2020 годом и Рождеством Христовым!
Очень хочется всем Вам пожелать, чтобы новый год принес счастье, крепкое здоровье, исполнения всех самых долгожданных желаний, добро и мир, успехов и благополучия!
Пусть все Ваши мечты непременно сбудутся, а все плохое останется в прошлом году. Неразрешенные дела закончатся успехом!
Пусть этот светлый праздник станет прекрасным стартом для нового успешного и счастливого года. Берегите себя и близких, прощайте обиды и не держите ни на кого зла. Будьте добрее к окружающим и мудрее и запомните, что чудеса там, где в них верят!
Ну, а мы, в свою очередь, ждем Вас в следующие рабочие дни: 2-3 января и начиная с 8 января 2020 в обычном режиме.
С наступающим Новым Годом и Рождеством Христовым!
С уважением к Вам, ЮК-Легал!
Далее
??Постанова ВП ВС від 26.11.2019 № 910/20261/16 (12-118гс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/86333859
⚡Ключові тези:
✔️38. Позивач указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача дозволу та його подальшу передачу ТОВ «Надрагазресурс», чим заподіяв позивачу збитків у заявленому розмірі. Обставини завдання цих збитків підтверджує протиправною поведінкою відповідача, зокрема: наданням згоди ОСОБА_1 як керівником позивача за наявності установлених статутом обмежень на переоформлення дозволу на іншу юридичну особу; наявністю збитків у сумі 1 509 600 грн, що становить вартість дозволу, а також причинно-наслідковим зв`язком між протиправною поведінкою відповідача і завданням цих збитків. Ці вимоги позивача задоволені судами попередніх інстанцій.
✔️39. При цьому суди правильно здійснили правову кваліфікацію та зазначили, що дозвіл на користування надрами є документом, який посвідчує майнове право його власника на користування надрами, він має економічну цінність, від якої залежить робота суб`єкта підприємницької діяльності та рівень його прибутку.
✔️48. До компетенції загальних зборів учасників, серед іншого, належить прийняття рішень щодо відчуження земельних ділянок, об`єктів нерухомості та їх частин, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей, віднесених до основних фондів, а також цінних паперів та корпоративних прав, належних товариству, а також попереднє погодження договорів/правочинів, укладених на суму, що перевищує 500 000 грн. Директор товариства має право укладати правочини (договори, контракти, в тому числі й міжнародні) та чинити юридичні дії від імені товариства, видавати доручення, відкривати та використовувати рахунки товариства в установах банків, проте вчинення всіх юридично значущих дій, пов`язаних з розпорядженням майном та грошовими коштами на суму більше ніж 500 000 грн, він зобов’язаний попередньо погодити на загальних зборах учасників (підпункти 13.4.4, 13.7.4 статуту у зазначеній вище редакції).
✔️49. Натомість рішення загальних зборів щодо надання ОСОБА_1 під час перебування на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс» згоди на внесення змін до дозволу шляхом заміни його власника відсутнє.
✔️✔️50. Проаналізувавши такі обставини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про перевищення ОСОБА_1 як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» своїх повноважень, указавши на те, що він діяв не в інтересах цього товариства, а в інтересах ТОВ «Надрагазресурс», засновником якого з часткою 100 % було ТОВ «Геотехконсалтинг», а власником частки 100 % останнього був сам ОСОБА_1 .
✔️✔️51. Отже, існує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та наявністю збитків у останнього у зв`язку із втратою дозволу, переоформленого за згодою ОСОБА_1 на ТОВ «Надрагазресурс».
✔️✔️52. Досліджуючи наявність у діях відповідача усіх елементів господарського правопорушення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
✔️— протиправна поведінка ОСОБА_1 полягає у наданні ним згоди як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на внесення змін до дозволу щодо переоформлення його на іншого власника;
✔️— наявні збитки в розмірі 1 509 600 грн, заявлені позивачем як вартість дозволу;
✔️— причинний зв`язок між протиправними діями ОСОБА_1 і шкодою зумовлений тим, що внаслідок надання останнім такої згоди Держгеонадрами видано наказ № 48 від 12 березня 2015 року про внесення змін до дозволу в частині визначення нового власника — ТОВ «Надрагазресурс»;
✔️— вина відповідача як посадової особи виражена перевищенням повноважень, установлених йому статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
✔️54. За змістом приписів частини четвертої статті 89 ГК України посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ним господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом.
✔️55. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з якою вбачається, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга цієї ж статті).
✔️56. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 , які не відповідають статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», і заподіянням цьому товариству майнової шкоди у розмірі 1 509 600 грн, оскільки ці висновки зроблені з урахуванням положень статей 86, 236 ГПК України.
✔️59. Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні, надаючи пояснення у межах доводів касаційної скарги, не зміг пояснити, з якою метою ТОВ «Компанія «Газ ресурс», від імені якого скаржник діяв як директор, відмовилося від дозволу, вартість якого складала більше як 1,5 млн гривень, на користь ТОВ «Надрагазресурс», директором та кінцевим бенефіціаром якого виступав ОСОБА_1 . Представник також не пояснив, яким чином відмова від дозволу могла покращити становище товариства, яке зі слів представника скаржника, знаходилося на час відмови від дозволу в скрутному матеріальному становищі, не отримувало прибутку, існувало за рахунок кредитів. За словами представника скаржника, ОСОБА_1 вирішив залучити у бізнес кошти іншого інвестора, для чого створив разом з інвестором нове товариство — ТОВ «Надрагазресурс», на користь якого відмовився від дозволу, що належав ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
✔️60. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про збитковість дій ОСОБА_1 для ТОВ «Компанія «Газ ресурс», адже ці дії вочевидь вчинялися з метою, що суперечить інтересам цього товариства.
Особа звернулася з позовом до психоневрологічного диспансеру про зобов`язання відповідача спростувати поширену негативну інформацію про те, що позивач перебувала на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом про психічні розлади; зобов`язати відповідача вилучити довідки із недостовірною інформацією про її перебування на лікуванні в диспансері з поліції, міської державної адміністрації, місцевої прокуратури та з інших підприємств, установ, організацій, куди була розповсюджена інформація із супровідними листами про визнання цих довідок недійсними; зобов`язати відповідача припинити розповсюджувати незаконні довідки із недостовірною інформацією про перебування її на лікуванні у диспансері.
Позивач покликалась на те, що у зв’язку з конфліктом із сусідами вона зверталася до органів державної влади, правоохоронних органів. Із відповіді управління поліції на своє звернення позивач дізналася, що згідно з повідомленням диспансеру вона перебувала на обліку з діагнозом про психічні розлади. Особа зазначала, що ніколи не перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері, не зверталася до лікарів диспансеру, не отримувала жодного лікування, а тому вважає, що інформація, надана у вигляді повідомлень до Управління поліції та міської державної адміністрації є неправдивою та негативною, оскільки створює хибне уявлення про її хворобу, внаслідок якої вона може надавати недостовірні відомості, наприклад, правоохоронним органам.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди дійшли висновку, що жодних доказів на підтвердження недостовірності поширеної інформації позивачем не надано. Натомість, медична документація, надана відповідачем підтверджує достовірність інформації про те, що позивач перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері.
Касаційний цивільний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про вилучення з управління поліції інформації, наданої міським психоневрологічним диспансером про стан здоров`я позивача ,припинення розповсюдження міським психоневрологічним диспансером інформації щодо стану здоров`я позивача та у цій частині позовні вимоги задовольнив.
ВС звернув увагу, що відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв`язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов`язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров`я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті.
Допускається передача відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.
Суд касаційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності провадження досудового розслідування, а оскаржена позивачем інформація про її стан здоров`я була надана інспектору поліції в межах проведення ним перевірки щодо скарги сусідів позивача.
А відомості про стан здоров`я є персональними даними, і їхнє збирання могло здійснюватися тільки за згоди заявника, за винятком випадків, передбачених законом. Збирання, зберігання, поширення та інші види обробки такої інформації підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ВС зазначив, що встановлені фактичні обставини справи не свідчать про те, що збирання та використання даних щодо стану психічного здоров`я позивача у такій формі та в контексті, в якому вони були використані було правомірним, мета їх обробки не була виправданою (постанова від 04.12.2019 у справі №760/8719/17).
Далее
Верховний Суд Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18)
Уряд заборонив займатися гральним бізнесом під виглядом державних лотерей. Відповідне рішення Кабінет міністрів ухвалив 20 грудня, повідомив премʼєр-міністр Олексій Гончарук на своїй сторінці у Facebook.
«Сьогодні уряд виключив можливіть розповсюдження грального бізнесу під виглядом державних лотерей. Міністри проголосували за скасування відповідних положень щодо розповсюджувачів лотерей в ліцензійних умовах», — зазначив Гончарук.
Премʼєр-міністр наголосив, що ухвалене рішення означає, що відтепер заклади з гральними автоматами не зможуть працювати під виглядом державних лотерей, «прикриваючись договорами передоручення на розповсюдження державних миттєвих лотерей».
«Дав доручення Нацполіції сьогодні ж почати перевірку діяльності всіх операторів держлотерей на дотримання закону про заборону грального бізнесу. А Державній фіскальній службі — організувати перевірки ліцензій всіх так званих «державних лотерей», — заявив Гончарук.
4 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №450/328/15-ц та встановив, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування ( спадкова трансмісія).
Суди встановили, що за життя особа_5 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла дочці (особа_2), при цьому поклала на неї обов’язок надати її матері (особа_4) право довічного користування цим майном. Особа_4 після смерті особи _5 спадщину в установленому законом порядку не прийняла, оскільки до спливу шестимісячного строку на її прийняття померла.
Вважаючи себе такою, що прийняла спадщину після померлої особи_5 , особа_4 склала заповіт, за яким на день своєї смерті все своє майно, заповіла своєму синові особі_1.
Особа_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив встановити факт належності спадкового майна на праві власності у розмірі обов`язкової частки за померлою особою_4 після смерті її доньки особи_5 на все спадкове майно.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у задоволенні позову особи_1 відмовлено.
Суд першої інстанції вважав, що особа_4 після смерті дочки особи_5 не встигла прийняти спадщину через те, що до спливу шестимісячного строку на її прийняття померла, в результаті чого її право на обов`язкову частку було припинено смертю.
Рішенням апеляційного суду Львівської області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги особи_1 задоволено.
Особа_2, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, подала касаційну скаргу, яка вмотивована тим, що суд не врахував те, що право на обов`язкову частку не залежить від згоди інших спадкодавців, волі спадкодавця та не пов`язане із спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.
Судді ВС підкреслюють, що стаття 1268 ЦК України визначає особливості прийняття спадщини окремими особами, та, відповідно до частини третьої цієї статті, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Якщо майно спадкується вищевказаними особами (які вважаються такими, що прийняли спадщину), порядок спадкування і набуті ними права на спадкове майно має обов`язково враховувати особливості правового режиму відповідного майна. Якщо об`єктом спадкування виступає нерухоме майно, то, відповідно до частини першої статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права, на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно з частиною першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
ВС наголошує: зі змісту наведених норм слідує, що спадщина у вигляді нерухомого майна, яка відкрилась на користь спадкоємця із обов`язковою часткою, не переходить до нього автоматично. Нерухоме майно, право власності на яке не виникло у спадкодавця, не може бути включено до спадкової маси, оскільки відповідна державна реєстрація не проведена.
При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємець не здійснив державної реєстрації права на спадщину, слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
До складу спадкової маси включається не обов`язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки.
Слід розмежовувати поняття «обов`язкова частка» і «майно, що входить до складу спадщини». Обов`язкова частка не входить до складу спадщини, спадкуванню підлягає саме майно.
ВС звернув увагу, що стаття 1276 ЦК України визначає сутність спадкової трансмісії, а саме: якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
За спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правом черговості, а за правом закликання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця.
Згідно із частиною 1 статті 1276 ЦК України, перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині.
Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема, відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави.
Тому, на думку суддів, право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право.
Разом із тим ВС наголошує: якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку.
З урахуванням наведеного, ВС дійшов висновку, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючі обставини справи, ВС скасував рішення суду апеляційної інстанції і залишив чинним рішення суду першої інстанції.
Далее
?Постанова КАС ВС від 27.11.2019 № 750/6330/17 (К/9901/37372/18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85964474
⚡Ключові тези:
✔️2. Позивач просив суд:
— визнати протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо не розгляду на пленарних засіданнях міської ради його заяв про відведення земельних ділянок у власність від 23.03.2017 та від 05.05.2017;
— зобов`язати Чернігівську міську раду розглянути заяви від 23.03.2017 та від 05.05.2017 на наступному пленарному засіданні міської ради та прийняти рішення по суті порушених у заявах питань;
✔️— стягнути з Чернігівської міської ради 10 000 грн. завданої моральної шкоди;
— зобов`язати Чернігівську міську раду надати звіт про виконання постанови суду протягом п`яти після проведення наступного пленарного засідання.
✔️26. Правовим питанням у справі була правомірність дій Чернігівської міської ради щодо не вирішення міською радою клопотань позивача від 23.03.2017 та від 03.05.2017 про надання дозволів на виготовлення проекту землеустрою на сесії міської ради у формі відповідного рішення.
✔️27. Судами встановлено, що відповідач з метою вирішення клопотань позивача у передбаченій законом формі рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки позивачеві не приймав.
✔️28. Листами Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради надавало лише відповідь ОСОБА_1 про причини з яких запропоновані ним до відведення земельні ділянки не можуть бути надані.
✔️29. Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача, що має місце протиправна бездіяльність, оскільки вирішення клопотань повинно було відбуватись на пленарному засіданні міської ради із прийняттям відповідного рішення.
✔️30. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів та вважає його правильним.
✔️31. Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами. У постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
✔️32. Проте доводи касаційної скарги та заперечень на неї не стосуються перевірки Верховним Судом правильності вирішення судами попередніх інстанцій спору в цій частині. Тим більше, що Чернігівська міська рада виконала судові рішення, надавши звіт про їх виконання, на підтвердження чого представлено рішення Чернігівської міської ради про вирішення клопотань ОСОБА_1 щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою.
✔️✔️33. Скаржник просив стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку, що не вирішення міською радою у встановленому законом порядку клопотань позивача завдало йому моральної шкоди у розмірі 2000 грн.
✔️✔️34. Скасовуючи рішення в частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
✔️35. З таким висновком колегія суддів не погоджується та вважає, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи позивачеві у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, допустив неправильне застосування норм матеріального права.
✔️36. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
✔️37. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною — утверджувати та забезпечувати її права.
✔️38. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
✔️39. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
✔️40. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
✔️41. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
✔️42. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
✔️43. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
✔️44. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача — суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
✔️45. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження — емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
✔️✔️46. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
✔️47. Суди встановили, що позивач двічі звертався з клопотання про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Про причини неможливості задоволення його клопотань вказувалось в листах-відповідях неналежного органу.
✔️✔️48. Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 гривень позивач пов`язує з не розглядом його клопотань від 23.03.2017 та від 03.05.2017, за якими рішення міська рада прийняла лише внаслідок звернення ОСОБА_1 до суду про визнання такої бездіяльності протиправною. Окрім того, позивач зазначав, що тривала боротьба на захист своїх прав виснажує його, викликає у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності народних обранців громади, що створює додаткове психічне напруження викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.
✔️49. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
✔️✔️50. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
✔️51. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
✔️✔️52. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
✔️53. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача — органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується — обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
✔️54. З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
✔️✔️55. У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.
✔️56. Відтак, у суду апеляційної інстанції не було підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
✔️57. Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
✔️58. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
✔️59. Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду першої інстанції, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду. Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., проте суд першої інстанції вважав, що справедливим розміром відшкодування є 2000 грн. Присуджена судом першої інстанції сума не є очевидно неспівмірною.
✔️60. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої чи апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.
✔️61. Враховуючи зазначене, Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутній факт заподіяння моральної шкоди, але не бачить підстав для визначення її у більшому розмірі, ніж визначив суд першої інстанції. Тому постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 в цій частині підлягає скасуванню, а постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.08.2017 — залишенню без змін.
