Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви та розгляду її судами першої та апеляційної інстанцій) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.
У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
Положеннями статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (у редакції, чинній на момент звернення до суду із заявою про забезпечення позову) передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, — до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, — до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення — до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, — до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції — до припинення нагляду.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що згаданий Закон передбачає декілька підстав та умов, за яких можливе обмеження права громадянина України на виїзд за кордон, серед яких відсутня така підстава як забезпечення позову у цивільній справі. У статті 150 ЦПК України також відсутній такий вид забезпечення позову як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86718072
Далее
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішення мотивовані тим, що спірну земельну ділянку орган місцевого самоврядування не надавав особі, яка продала розташований на ній будинок, у зв’язку з чим будь-які дії щодо відчуження цієї ділянки згаданою особою третім особам є протиправними. Оскільки спірна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста поза її волею, права власника земельної ділянки – територіальної громади в особі міської ради можуть бути захищені шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з такими висновками, рішення попередніх судів скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив з огляду на таке.
Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача.
Водночас відповідно до частин 1, 2 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою.
Згідно із ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Аналіз вказаних норм свідчить, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об’єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» – збудоване на землі слідує за нею.
Таким чином, порядок, передбачений статтями 387, 388 ЦК України щодо витребування власником майна із чужого незаконного володіння, не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки відповідачі у справі набули разом із правом власності на житловий будинок право власності на земельну ділянку під будинком, необхідну для його обслуговування, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Із постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/86162339.
Проект змін до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що рішення буде вважатися виконаним боржником з дня видання, відповідно до законодавства про працю, наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Сьогодні для того, щоб рішення вважалося виконаним, необхідно ще внести відповідний запис до трудової книжки стягувача.
Оскільки уряд планує скасувати паперові трудові книжки, то, відповідно, і вимогу про їх заповнення хочуть виключити із закону.
При цьому новий законопроект про працю передбачає, що рішення суду про поновлення незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню.
Рішення про поновлення на роботі виконується шляхом укладення трудового договору, що містить принаймні не гірші умови, ніж ті, які мав працівник до незаконного звільнення або переведення на іншу роботу.
Про поновлення працівника на роботі роботодавець повідомляє центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
У разі затримки виконання, невиконання роботодавцем судового рішення суд виносить ухвалу про виплату працівнику середньої заробітної плати або різниці в заробітній платі за весь час затримки, невиконання рішення суду.
Кабінет Міністрів України постановою від 27.12.2019 №1149 вніс зміни до Правил надання послуг поштового зв’язку. Зокрема, Правила доповнено пунктами 991 і 992 такого змісту:
“991. Рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка”, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності — будь-кому з повнолітніх членів його сім’ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім’ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв’язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка”. Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з’явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка”, працівник поштового зв’язку робить позначку “адресат відсутній за вказаною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
992. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою “Судова повістка”, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв’язку робить позначку “адресат відсутній за вказаною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.”.
Далее
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
С 1 января 2020 года в Украине заработал новый закон о создании благоприятной инфраструктуры для электрокаров «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно создания доступа к инфраструктуре зарядных станций для электромобилей».
Согласно данным МВД, по состоянию на 1 июня 2019 года, в Украине зарегистрировано более 25 000 электромобилей и «гибридов». Это на 56% больше, чем в 2018 году. И темпы роста продаж таких авто постоянно увеличивается.
Далее
Законопроєкти про посилення покарання водіїв за наїзди на людей, що призводять до травмування або загибелі, невдовзі будуть спрямовані у Верховну Раду. Про це розповів заступник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко.
Геращенко презентував активістам ініціативи МВС України щодо посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Законопроєктами пропонується внести зміни до: Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Закону України «Про дорожній рух» та Закону України «Про Національну поліцію».
Заступник міністра внутрішніх справ сказав, що МВС ініціює підняти розмір штрафів за деякі правопорушення з високим ступенем суспільної небезпеки.
«Пропонуємо збільшити розміри штрафів за низку адміністративних правопорушень: за перевищення максимально дозволеної швидкості руху більш ніж на 50 км/год — 3400 грн (наразі 510 грн); за залишення місця ДТП – 3400 грн (наразі 255 грн) та передбачити можливість позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців; за керування авто особою, яка не має на це права – 10200 грн (зараз 510 грн)», – розповів заступник міністра внутрішніх справ.
Крім того, важливими ініціативами МВС є зниження порогу перевищення швидкості руху з якого настає адміністративна відповідальність, із 20 км до 10 км, та пропозиція не відносити керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння до кримінальних проступків. Якщо наїзд на людину був вчинений водієм під впливом алкоголю або наркотичних засобів, тоді відповідальність буде ще більшою.
Також Антон Геращенко додав, що у першому кварталі 2020 року, після завершення тестування, планується запуск системи автоматичної фото- і відеофіксації перевищення швидкості.
«Система фото- та відеофіксації перевищення швидкості нараз працює у тестовому режимі в столиці. Функціонують відеокамери на 5 проспектах Києва і вже зафіксували понад 41 тисячу випадків перевищення швидкості. У подальшому камери будуть встановлені у місцях, де скоюється найбільша кількість ДТП і найчастіше спостерігається перевищення швидкісного режиму водіями», — зазначив заступник міністра внутрішніх справ.
Додамо, за 10 місяців 2019 року сталося 129 тисяч ДТП, з яких понад 21 тисяча – із потерпілими. Травмовано понад 26 тисяч осіб. Загинуло 2 716 людей.
Складено 96 тисяч адміністративних матеріалів за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння (ст. 130 КУпАП).
Далее
Міністерство освіти та науки підготувало проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності».
Проєкт напрацьовано для удосконалення вимог щодо започаткування та провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, підвищення якості дошкільної освіти тощо.
Документ передбачає, що особи, які провадять педагогічну діяльність, мають відповідати вимогам до педагогічних працівників, що визначені Законом України «Про дошкільну освіту».
Фізична особа – підприємець має відповідати вимогам до керівника закладу дошкільної освіти, що визначені Законом України «Про дошкільну освіту», крім випадку прийняття на роботу педагогічних працівників чи інших осіб, які провадять педагогічну діяльність.
Кожна фізична особа, яка провадить освітню діяльність у сфері дошкільної освіти, відповідно до законодавства повинна пройти обов’язковий профілактичний медичний огляд, що відображається в її особистій медичній книжці та/або медичній довідці встановленого зразка.
Матеріально-технічне забезпечення закладу дошкільної освіти, фізичної особи — підприємця або структурного підрозділу юридичної особи публічного чи приватного права, що провадить освітню діяльність у сфері дошкільної освіти, повинне відповідати вимогам законодавства у сферах дошкільної освіти, безпеки життєдіяльності дітей та охорони праці.
Дотримання вимог законодавства щодо безпеки життєдіяльності дітей, у тому числі в частині їх медичного обслуговування, охорони праці та організації харчування та прання (наявності харчоблоків і пралень) може забезпечуватися та організовуватися шляхом залучення на договірних умовах інших юридичних осіб, що можуть надавати відповідні послуги.
У разі ліцензування фізичної особи-підприємця замість «ідентифікаційний код, організаційно-правова форма та форма власності» вказуються реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті).
У разі ліцензування освітньої діяльності фізичної особи – підприємця, що не має педагогічної освіти та/або професійної кваліфікації педагогічного працівника, в заяві додатково зазначається прізвище, ім’я та по батькові особи, найнятої фізичною особою – підприємцем, яка буде виконувати визначені законодавством обов’язки для керівника закладу дошкільної освіти.
«Зауваження та пропозиції до проєкту акта проcимо надсилати до 23 січня 2020 року на e-mail: [email protected]», – йдеться у повідомленні МОН.
Далее
Зміни до свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені нотаріусом (уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування) або в судовому порядку.
І в першому, і в другому випадках нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Так, статтею 1300 Цивільного кодексу України передбачено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах — уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.
Також зміни до свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені за рішенням суду на вимогу одного із спадкоємців.
У справі № 758/5329/15 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці.
Важливим є те, що у разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.
Так, у цій справі позивач просив суд внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири, шляхом визначення їй та відповідачу часток у права власності на спадкове майно — по 1/4 частині квартири. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, оскільки вважали, що після оформлення відповідачем спадкових прав на все майно та одержання свідоцтва про право на спадщину оформлення позивачем спадкових прав на це майно без скасування вже виданого свідоцтва неможливо.
ВС не погодився з такою позицією та позов задовольнив, зазначивши, що передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців (постанова від 13.11.2019).
У справі № 304/1300/16-ц ВС залишив без змін рішення судів про відмову у задоволенні позову особи та зазначив, що внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце тоді, коли відсутня згода спадкоємців на внесення таких змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.
У цій справі суди встановили, що позивач є одноосібним власником спадкового майна, яке перейшло до нього на передбачених законом підставах, інші особи, в тому числі і відповідач, не заперечували його майнових прав на спадкове майно, а у позові особа покликалась на наявність помилок у свідоцтві про право на спадщину. Тому ВС зазначив, що законодавством України врегульовано можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, проте цим правом позивач не скористався, передчасно звернувшись з позовом за захистом прав, які відповідачем не оспорювались та не порушувались (постанова від 24.07.2019)
Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85678435
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83230346
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77653924
За матеріалами: Українське право
Далее
Коллектив Юридической компании-Легал поздравляет Вас с наступающим Новым 2020 годом и Рождеством Христовым!
Очень хочется всем Вам пожелать, чтобы новый год принес счастье, крепкое здоровье, исполнения всех самых долгожданных желаний, добро и мир, успехов и благополучия!
Пусть все Ваши мечты непременно сбудутся, а все плохое останется в прошлом году. Неразрешенные дела закончатся успехом!
Пусть этот светлый праздник станет прекрасным стартом для нового успешного и счастливого года. Берегите себя и близких, прощайте обиды и не держите ни на кого зла. Будьте добрее к окружающим и мудрее и запомните, что чудеса там, где в них верят!
Ну, а мы, в свою очередь, ждем Вас в следующие рабочие дни: 2-3 января и начиная с 8 января 2020 в обычном режиме.
С наступающим Новым Годом и Рождеством Христовым!
С уважением к Вам, ЮК-Легал!
Далее
