Про це повідомив прем’єр-міністр України Олексій Гончарук під час презентації проєкту бюджету на 2020 рік до другого читання.
«У нас в Україні дуже часто людина не виїжджає впродовж свого життя зі свого міста і часто її розуміння світу звужується до цього міста. Ми вважаємо, що це неприйнятно, ми хочемо, щоб українці були людьми світу», — повідомив Гончарук.
Він зазначив, що уряд планує вже у 2020 році стимулюватиме мобільність дітей, у якій візьмуть участь понад 100 тисяч дітей.
«Це своєрідна інвестиція, яка позитивно вплине на мобільність населення», — додав Гончарук.
Він також зазначив, що в уряді планують «оптимізувати» мережу шкіл, для того, аби всі учні мали доступ до інтернету та якісної освіти. Загалом на освіту у 2020 році передбачили понад 145 мільярдів гривень.
Напередодні у Верховній Раді запропонували звільнити від податків на прибуток молодь до 27 років.
Зазначимо, що законопроєкт про державний бюджет на наступний рік складає Міністерство фінансів, потім його виносять на розгляд уряду, який має підтвердити цей документ та внести до Верховної Ради у вигляді законопроєкту.
У Раді бюджет, на відміну від інших законопроєктів, розглядять трьома читаннями: між першим і другим до нього можуть вносити поправки. Бюджет стає законом після того, як за нього проголосують депутати після третього читання, а законопроєкт підпишуть спікер та президент і опублікують в офіційній пресі уряду.
⚖️ КСУ надав Висновок у справі щодо скасування адвокатської монополії.
☑️Цим Висновком Конституційний Суд України визнав законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
Конституційний Суд України виходить із того, що запропоновані розділом I Законопроекту зміни до Конституції України розширюють можливості здійснення представництва в суді.
У Висновку зазначено, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб’єктом. З аналізу частини першої статті 131-2 Конституції України у системному зв’язку з її статтею 59 випливає позитивний обов’язок держави, який полягає в гарантуванні участі адвоката у наданні професійної правничої допомоги особі з метою забезпечення її ефективного доступу до правосуддя за рахунок коштів держави у випадках, передбачених законом.
Деталі за посиланням: http://www.ccu.gov.ua/…/ksu-nadav-vysnovok-u-spravi-shchodo…
Далее
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Разом з тим, особливість звільнення директора Товариства полягає в том, що воно віднесено законодавством до компетенції загальних зборів учасників/засновників Товариства.
У пункті 3 ст. 65 Господарського кодексу України зазначено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Таким чином, директор Товариства має статус посадової особи.
Водночас, пунктом 110.1 ПКУ визначено, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Отже, у випадку з Товариством – відповідальною посадовою особою є керівник його виконавчого органу (директор).
Відповідно до п. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов’язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Враховуючи наведене, написання особою, як директором Товариства, заяви на звільнення та по закінченні 14-денного терміну від дати подання Товариству зазначеної заяви видання наказу про своє звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України із внесенням відповідного запису у трудову книжку може бути недостатнім для остаточного припинення трудових відносин з Товариством, беручи до уваги ситуацію коли учасники/засновники Товариства не прийняли рішення про звільнення цієї особи з посади директора.
При цьому, вирішення зазначеного питання можливе шляхом звернення до суду з позовом про розірвання укладеного трудового договору.
По материалам ГУ Держпраці у Львівській області
Далее
?Постанова КЦС ВС від 18.10.2019 № 352/342/17 (61-40790св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85135525
⚡Ключові тези:
✔️У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП).
✔️Позовна заява мотивована тим, що вона визнана потерпілою у кримінальному провадженні за наслідками смерті у ДТП її чоловіка ОСОБА_5 .
✔️Досудовим слідством встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 23 год. на автодорозі Стрий-Чернівці між населеними пунктами м. Івано-Франківськ та с. Павлівка Тисменицького району Івано-Франківської області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «БМВ-316», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на своїй смузі руху вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який внаслідок наїзду впав на смугу зустрічного руху, де на нього було вчинено наїзд зустрічним автомобілем марки «Кіа Rio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 ; від отриманих тілесних ушкоджень її чоловік помер на місці події.
✔️Відповідно до постанови старшого слідчого ОВС відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Івано-Франківській області від 14 листопада 2012 року кримінальну справу № 0329834 порушену за даним фактом за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України було закрито на підставі пункту 2 статті 6 КПК України (у редакції 1960 року) — за відсутності складу злочину.
✔️Позивач вважає, що водіями ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були порушені пункти 2.3, 12.3 ПДР України, внаслідок чого загинув пішохід ОСОБА_5
ОСОБА_2 на відшкодування шкоди надав їй 17 000,00 грн, які були витрачені на поховання чоловіка та встановлення пам`ятника, ОСОБА_3 матеріальної допомоги не надавав.
✔️Втративши чоловіка, вона змушена самостійно виховувати та утримувати дитину, за відсутності підтримки чоловіка зменшився час на відпочинок, суттєво змінилися умови життя. Крім того, вона пережила стрес та душевні страждання внаслідок смерті чоловіка, у неї порушився сон, погіршився стан здоров`я, виникла невпевненість у майбутньому.
✔️✔️Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь спричинену їй моральну шкоду у розмірі 4 608 000,00 грн.
✔️Рішенням Тисменицького районного суду від 03 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2018 року, позов задоволено частково.
✔️✔️Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави по 352,40 грн судових витрат з кожного.
✔️Судові рішення мотивовані тим, що відповідачами не доведено наявності умислу пішохода або наявності непереборної сили, тому на них як на володільців джерел підвищеної небезпеки відповідно до норм статей 1167, 1187 ЦК України покладається обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди незалежно від їх вини. Зі змісту постанови про закриття кримінальної справи вбачається, що дана ДТП сталася внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_5 , тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є підставними.
✔️✔️Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходили з того, що позивач безсумнівно зазнала моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати чоловіка, однак заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним, тому, враховуючи відсутність вини відповідачів, те, що загиблий знехтував правилами безпеки руху, перебував у нетверезому стані, виходячи з принципу розумності і справедливості, стягнуто з відповідачів у солідарному порядку 50 000,00 грн моральної шкоди.
✔️Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
✔️✔️Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
✔️✔️Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
✔️✔️При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
✔️Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
✔️Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
✔️Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
✔️Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
✔️Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідачі, як особи, яка керували джерелом підвищеної небезпеки, повинні нести відповідальність за моральну шкоду, завдану такими джерелом, незалежно від наявності їх вини.
✔️Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
✔️Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
✔️Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
✔️✔️Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується із висновками судів про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої загибеллю її чоловіка. При визначенні розміру моральної шкоди суди виходили із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача та з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідачів, їх осіб та обставин, що вони не мали технічної можливості уникнути наїзду на пішохода.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що судом не досліджено обставин наявності вини загиблого не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, оскільки звичайна необережність або вина, допущені потерпілим у ДТП не можуть впливати на розмір відшкодування або на звільнення від відшкодування в розумінні вимог статті 1193 ЦК України. Доказів грубої необережності пішохода ОСОБА_5 судом не встановлено.
На засіданні 31 жовтня Верховна Рада в другому читанні ухвалила законопроект №2283 «Про внесення змін до закону «Про державний бюджет України на 2019 рік»». Про це повідомляється на сайті Ради.
За документ проголосував 291 депутат.
Законопроектом передбачається додаткове фінансування програми «Реструктуризація вугільних шахт» у сумі 1 млрд гривень, що дозволить забезпечити своєчасну виплату заробітної плати шахтарям і не допустити відключення шахт від електропостачання.
Підвищується грошове забезпечення військовослужбовців Держприкордонслужби, СБУ, Нацгвардії, Головного управління розвідки Міноборони, Управління державної охорони до рівня виплат у Збройних силах.
Збільшене й фінансування резервного фонду, створеного для забезпечення державою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, на 500 млн грн.
Ще планується підвищити фінансування соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (на 354,6 млн грн), що дозволить вчасно та в повному обсязі здійснювати доплату за роботу в зоні відчуження та виплати щорічної та додаткової відпусток 22 тис. осіб. Також збільшиться фінансування заходів із соціальної, трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю (на 787,0 млн грн), щоб поліпшити забезпечення таких осіб технічними та іншими засобами реабілітації.
Далее
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
Пенсіонер звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення основного розміру призначеної пенсії з 83% до 70% сум грошового забезпечення.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, зокрема, що він з 7 березня 2004 року отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ, розмір якої становив 83% сум грошового забезпечення. Постановою Кабінету міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (набула чинності 1 березня 2018 року) збільшено грошове забезпечення військовослужбовців, у зв`язку з чим відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 1 січня 2018 року. Проте при перерахунку пенсії її розмір було зменшено з 83% до 70% сум грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, чинній на час перерахунку пенсії. На думку позивача, оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, внесені зміни до частини другої статті 13 указаного Закону не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а має застосовуватися розмір грошового забезпечення у відсотках, який встановлено на момент призначення пенсії.
Суддя окружного адміністративного суду передав справу до Верховного Суду з поданням про її розгляд Верховним Судом в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) як судом першої інстанції.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду позов було задоволено.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Перерахунок призначених відповідно до цього Закону пенсій визначений статтею 63, відповідно до якої перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (редакція, чинна на час проведення перерахунку пенсії).
Відповідно до частини другої статті 63 цього Закону у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Кабінетом міністрів України прийнято постанову від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі — Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином, відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як убачається із наведених норм, такі складові пенсії, як і їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету міністрів України.
Разом з тим відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії.
На момент виникнення спірних правовідносин було установлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Разом з тим застосування цього показника до перерахунку пенсії відповідача є протиправним, як тому, що стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Отже, порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка змін не зазнавала, а також нормами постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та від 21 лютого 2018 року № 103, тому застосування статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.
Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відповідно до статті 63 указаного Закону на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Крім того, суд вважає недоречними посилання скаржника на збільшення внаслідок ухвалення рішення на користь позивача видатків на виплату такої категорії пенсій, оскільки вимога позивача ґрунтується на чітких законодавчих положеннях. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що державні органи не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (зокрема, рішення у справах «Бурдов проти Росії», «Сук проти України»).
З рішенням по справі №240/5401/18 можна ознайомитись за посиланням.
Розмір судового збору за звернення з апеляційною скаргою потрібно рахувати виходячи з розміру заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана позовна заява.
Таким є висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в результаті перегляду в касаційному порядку справи за позовом фізичної особи до Департаменту соціальної політики про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії.
Позивачка оскаржила рішення апеляційного суду, яким скаргу залишено без руху через сплату позивачем судового збору в розмірі, меншому, ніж установлено Законом України «Про судовий збір».
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без руху, помилково виходив із того, що судовий збір слід сплачувати у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому подано апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції на час звернення з апеляційною скаргою, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. За подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору становила 0,03 розміру мінімальної заробітної плати.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
З повним текстом постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 212/5268/12 (провадження № К/9901/8727/18) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім’ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Цікавою з точки зору встановлення юридичного факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю є постанова Верховного Суду у справі №748/897/18.
Жінка з чоловіком перебували в зареєстрованому шлюбі з 1978 року. Звернувшись після смерті чоловіка до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, жінка з’ясувала, що шлюб розірвано рішенням районного суду від 2012 року. Після розірвання шлюбу та поділу майна ні вона, ні спадкодавець не здійснювали фактичний розподіл майна, не отримували свідоцтв про право власності згідно з визначеними частками та продовжували вести спільне господарство.
Після розлучення чоловік склав заповіт, яким все належне йому майно — 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та 1/2 частину земельної ділянки — заповів Особі 2, яка виступила у справі відповідачем.
Коли чоловік помер, жінка звернулась до суду з заявою про встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю, адже виникла необхідність визнання спільної сумісної власності на майно, набуте під час спільного проживання з 2012 по 2017 роки, тобто з моменту розлучення до моменту смерті чоловіка.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд погодився з рішенням районного суду, аргументуючи свою позицію тим, що після розірвання шлюбу у колишнього подружжя існували права та обов’язки, притаманні лише співвласникам майна.
Касаційна скарга жінки ґрунтувалася на тезах про неповне з’ясування обставин справи. Судами не взято до уваги покази свідків. Дана справа мала виняткове значення для позивачки, оскільки стосувалася майна, яке набуте за спільні кошти.
Верховний Суд при розгляді справи звернувся до ухвали апеляційного суду, винесеної на рішення суду першої інстанції про розірвання шлюбу. Апеляційний суд частково визнав мирову угоду між колишнім подружжям та виділив частки спільної часткової власності на будинок та земельну ділянку.
Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції. Після розірвання шлюбу часткова пов`язаність спільним побутом чоловіка та жінки була зумовлена тим, що після поділу майна вони залишилися співвласниками житла та не мали іншого місця проживання, ці відносини не носили характеру сімейних. Відсутні будь-які докази, що між ними існували взаємні права та обов`язки, зумовлені саме проживанням однією сім`єю, а не права та обов`язки співвласників майна.
Факт проживання колишнього подружжя за однією адресою не заперечувався, однак не було доведено, що стосункам були притаманні ознаки сім’ї.
Далее
