В Главном научно-экспертном управлении Верховной Рады рассмотрели законопроект «О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно обеспечения открытости и прозрачности деятельности Верховной Рады Украины» №1036-1, зарегистрированный группой народных депутатов от «Слуги народа» и принятый в первом чтении с сокращенными сроками подготовки.
Этим законопроектом предлагается ряд изменений в законы «О Регламенте Верховной Рады Украины» и «О статусе народного депутата Украины».
В частности, в предложенной новой редакции части 1 статьи 139 Регламента установлено, что «подписанные Президентом Украины законы публикуются в газете «Голос Украины» и в «Ведомостях Верховной Рады Украины», а также размещаются на официальном сайте Верховной Рады. Публикация законов и других актов Верховной Рады в этих средствах массовой информации или их размещение на официальном сайте является официальным опубликованием».
То есть размещение на официальном сайте парламента текста закона будет считаться официальным опубликованием.
Напомним, что по действующим нормам Регламента размещение законов на официальном сайте Верховной Рады не является их официальным опубликованием.
Согласно ч. 4 ст. 94 Конституции, «закон вступает в силу через десять дней со дня его официального обнародования, если иное не предусмотрено самим законом, но не ранее дня его опубликования».
Сейчас вопрос официального обнародования нормативно-правовых актов урегулирован Указом Президента Украины «О порядке официального обнародования нормативно-правовых актов и вступления их в силу» от 10 июня 1997, предусматривающим официальное обнародование актов парламента путем их публикации на государственном языке в официальных печатных изданиях (статья 1).
Отметим, что в практике парламента были случаи «коррекции» текста законопроекта уже после его принятия в целом. ГНЭУ отмечает, что официальное обнародование законодательного акта путем размещения его текста на официальном веб-сайте парламента вызывает опасения по обеспечению аутентичности его текста, ведь электронные базы уязвимы для постороннего вмешательства.
зловживань і порушення прав та законних інтересів як боржників, так і кредиторів.
Крім того, є заперечення стосовно неузгодженості положень КзПБ в частині створення системи автоматичного арешту коштів на підставі ухвал суддів із відповідними положеннями закону «Про доступ до судових рішень».
Відзначається, що кодекс суттєво погіршить становище боржника. Зокрема, в частині обмежень, які встановлюються для осіб, котрі були визнані банкрутом. Вони протягом 5 років не зможуть займатися незалежною професійною діяльністю, бути адвокатами, приватними нотаріусами, арбітражними керуючими, приватними виконавцями та ін.
Однак попередній парламент не взяв до уваги ні експертних висновків, ні норм Основного Закону та правових позицій Конституційного Суду. Тож єдиний вихід — передбачити час для доопрацювання та внесення змін до кодексу.
Комунальне підприємство звернулось до господарського суду із позовом до приватного підприємця про виселення останнього з орендованого приміщення оскільки ФОП після припинення дії договору оренди не виконав свої зобов`язання щодо звільнення орендованого приміщення та повернення його за актом приймання-передачі.
Рішенням господарського суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний господарський суд позов задоволено.
Не погоджуючись із такими рішеннями, підприємцем до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що у позивача як балансоутримувача відсутні повноваження щодо здійснення повідомлення відповідача про відсутність наміру продовжити договір. Отже не балансоутримувач, а саме орендодавець мав повідомити про небажання продовження договору.
Згадані доводи КГС взято до уваги, касаційну скаргу задоволено, попередні рішення судів скасовано та відмовлено у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи таке рішення, суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив, що за нормами ст. 759 ЦК України та ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно.
Спірне орендоване майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється також і дія ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Як вбачається із матеріалів справи, між комунальним підприємством, райдержадміністрацією та ФОП було укладено договорі оренди нерухомого майна за умовами якого орендодавцем є райдержадміністрація, а третьою стороною (балансоутримувачем) — комунальне підприємство.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.
Отже, чинне законодавство не надає комунальному підприємству право виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, то балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.
Відповідно до матеріалів справи балансоутримувач, а не орендодавець після закінчення строку дії договору у місячний термін повідомив відповідача про необхідність добровільно звільнити орендоване приміщення та передати його по акту прийому-передачі представникам балансоутримувача.
Оскільки чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, то, відповідно, балансоутримувач не має права заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно та повідомляти відповідача про відсутність наміру продовжити договір.
У другому читанні прийнято Закони «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» щодо подання єдиної звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і податку на доходи фізичних осіб» (законопроект № 1057) та «Про внесення змін до ПКУ щодо подання єдиної звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і податку на доходи фізичних осіб» (№ 1072 ).
Об’єднання звітності з ЄСВ зі звітністю з ПДФО дозволить скоротити кількість звітів для платників податків – страхувальників (підприємств та самозайнятих осіб).
Встановлено такий порядок звітування:
► платники податків, у тому числі податкові агенти, платники єдиного внеску, зобов’язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, з розбивкою по місяцях звітного кварталу. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду.
Неподання, подання з порушенням установлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого з них податку, суми нарахованого єдиного внеску, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника податку, зменшення та/або збільшення сум єдиного внеску та/або до зміни платника податку (застрахованої особи) – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.
► платники єдиного податку першої та другої груп подають податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, а також відомості про суми ЄСВ , нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.
► платники єдиного податку третьої групи, як і раніше, подають податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду. При цьому, у складі податкової декларації платника єдиного податку за IV квартал податкового (звітного) року подають також відомості про ЄСВ, нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.
► ФОП на загальній системі оподаткування подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 ПКУ, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми ЄСВ, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності.
► фізичні особи, яка провадять незалежну професійну діяльність подають річну податкову декларацію, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності повинні зазначають інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми ЄСВ, нарахованого на доходи від провадження незалежної професійної діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону.
Крім того, за повідомленням Ніни Южаніної, під час підготовки законопроектів до другого читання, враховано прохання платників податків щодо скасування штрафів за помилки при заповненні форми №1ДФ, які не призводять до зменшення перерахування платежів до бюджету.
Далее
Оболонський райсуд Києва відновив порушені трудові права працівника, незаконно звільненого з роботи у зв’язку зі змінами у виробництві та праці.
Рішенням суду від 26.07.2019 у цивільній справі №756/12673/18 позов особи задоволено частково: поновлено позивача на роботі, стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.
Підставою для задоволення позову стало встановлення під час розгляду справи створення штучних умов, за яких фактично проведено ротацію працівників окремого структурного підрозділу підприємства, оскільки адміністрація роботодавця при звільненні з роботи особи внаслідок скорочення його посади, маючи реальну можливість перевести його як робітника, який працює на умовах безстрокового трудового договору, на рівнозначну посаду, яка підлягала вивільненню внаслідок закінчення дії укладеного з тимчасовим працівником строкового трудового договору, такою можливістю не скористалась та відповідних посад йому не запропонувала, що призвело до порушення вимог пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Крім того, виявивши під час розгляду справи порушення вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також недоліки в роботі первинної профспілкової організації, яка діє на підприємстві, а саме: фактичного самоусунення від розгляду подання адміністрації роботодавця про надання згоди на вивільнення працівників у зв’язку із змінами у виробництві та праці, судом постановлено окрему ухвалу та направлено її на адресу відповідної регіональної профспілки з метою запобігання повторенню встановлених порушень.
Фабула судового акта: І знову про юридичні тонкощі договору позики і оформлення боргової розписки Судова справа, що пропонується увазі читачів, стане в нагоді при вивченні цієї теми.
В цій справі рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду про стягнення з позичальника на користь позикодавця суму боргу у розмірі 1 424 820,50 грн, з яких: 963 000 грн — основного боргу, 44 403,10 грн — 3% річних; 92 448 грн — інфляційні витрати; 324 969,40 грн — проценти від суми позики, мотивовані тим, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики, отриманої відповідачем від позивача, але не повернутої, про що свідчить наявність у позикодавця оригіналу розписки. При цьому, як зазначили суди, доказів на спростування невірності нарахування позивачем суми інфляційних втрат, 3% річних за невиконання вчасно грошового зобов`язання відповідачем суду не надано. Отже, судом вірно застосована до відповідача цивільно-правова відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки останнім прострочено виконання саме грошового зобов`язання.
Основний довід касаційної скарги відповідача зводяться до того, що і його розписці зазначено, що він отримав позичково від позивача 963 000 грн, тобто у даному випадку взагалі йдеться про договір позички, який врегульовано Главою 60 ЦК України, а не про договір позики (параграф 1 Глави 71 ЦК України), як вказали суди у своїх рішеннях.
Вирішуючи даний спір, суди не врахували, що текст розписки взагалі не містить інформації про грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, про будь-які умови їх отримання, а також про зобов`язання щодо повернення отриманих коштів. У даному випадку відсутня така істотна умова договору, як предмет договору, що свідчить про неукладення договору між сторонами.
Як далі вказує відповідач, згідно зі ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скаргу залишив без задоволення, а судові рішення без змін, зазначивши, зокрема, наступне.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зміст власноручно написаної відповідачем розписки про отримання грошових коштів від позивача свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ній зобов`язання їх повернення.
Судом правильно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання.
Далее
Верховная Рада одобрила во втором чтении и в целом законопроект №1080 о внесении изменений в Уголовный кодекс и Уголовный процессуальный кодекс относительно уменьшения давления на бизнес, который предполагает декриминализацию фиктивного предпринимательства.
За соответствующее решение проголосовали 347 народных депутатов.
Законом предусматривается внесение изменений в Уголовный кодекс Украины, согласно которым исключается статья 205 УК Украины, которой признается уголовно наказуемым создание или приобретение субъектов предпринимательской деятельности (юридических лиц) с целью прикрытия незаконной деятельности или осуществления видов деятельности, в отношении которых существует запрет.
Также документом повышается размер сумм неуплаченных налогов, сборов и других обязательных платежей для привлечения к ответственности по ст.212 УК (уклонение от налогообложения).
Далее
Випадки нападів тварин, а особливо собак, як домашніх так і безпритульних, на людей, зокрема на дітей, завжди привертають до себе особливу увагу громадськості. Нерідко лунають питання: як діяти, якщо така неприємність сталася, і хто повинен нести відповідальність за дії тварин? Якщо з домашніми тваринами начебто все зрозуміло — за них відповідає власник, то хто відповідає за безпритульних?
Для того, щоб розібратися у цих питаннях, визначимо спочатку, що ж являє собою така тварина у розумінні законодавства України. Про це розповів суддя-спікер Скадовського районного суду Херсонської області Олександр Кустов.
Стаття 180 Цивільного кодексу України визначає, що тварини є особливим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», тварини — біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові.
В цій же статті закону міститься визначення терміну «домашня тварина» та «безпритульна тварина».
Домашні тварини — собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі.
Безпритульні тварини — домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини.
Види заподіяної шкоди
У випадку спричинення тілесних ушкоджень собакою чи іншою твариною постраждалий може розраховувати на відшкодування матеріальної шкоди:
— спричиненої майну — взуття, одяг, тощо (статті 22, 1166 ЦК України);
— спричиненої здоров’ю — витрати на лікування, протезування, санаторно-курортне лікування, щеплення, тощо (статті 1195-1199 ЦК України).
Також постраждала особа може розраховувати на відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167-1168 ЦК України.
Хто відповідає за завдану твариною шкоду?
Відповідно до статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»:
— Правила утримання домашніх тварин установлюються органами місцевого самоврядування;
— Особи, які утримують домашніх тварин, мають право з’являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх);
— Супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку;
— Особа, яка супроводжує тварину, зобов’язана забезпечити, зокрема, безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною.
— При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.
— Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов’язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.
Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
Таким чином, за шкоду спричинену твариною відповідає її власник (особа, яка її утримує).
Однак залишається питання, хто є відповідальним за шкоду, завдану безпритульною твариною?
Відповідно до статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.
Для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах.
Вилов собак, котів та інших домашніх тварин окремими громадянами забороняється, крім випадків, коли ці тварини є небезпечними для оточуючих та проявляють агресивність, створюючи загрозу безпеці людей.
Якщо протягом двох місяців з моменту заявлення про затримання безпритульної тварини не буде виявлено її власника або він не заявить про своє право на неї, право власності на цю тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користуванні.
У разі відмови особи, у якої безпритульна тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
Аналогічним чином вказані правовідносини врегульовані і в статті 341 ЦК України, згідно якої, якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
Отже, матеріальна та моральна шкода завдана безпритульною (бездоглядною) твариною має відшкодовуватися органом місцевого самоврядування на території якого таку тварину виявлено.
Дії у випадку нападу тварини
Разом із тим, слід звернути увагу на те, що факт спричинення тілесних ушкоджень домашньою чи безпритульною твариною потребує правильної фіксації.
У разі укусу твариною слід, за можливості, зафіксувати (сфотографувати чи запам’ятати) її зовнішній вигляд, звернути увагу на наявність чи відсутність в неї ошийника (бірки, інших ідентифікуючих ознак), звернути увагу на те, чи перебувала вона у супроводі власника, отримати відомості про його (її) особу.
Слід в обов’язковому порядку звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою з метою фіксації факту спричинення твариною тілесних ушкоджень, а також встановлення того, чи має вказана тварина власника. Вказані відомості будуть слугувати доказами факту спричинення тілесних ушкоджень твариною, а також дозволять визначити, є ця тварина домашньою чи безпритульною.
Також необхідно пройти медичне обстеження, в ході якого будуть зафіксовані характер та локалізація тілесних ушкоджень, а також отримати відповідне лікування (за необхідності). Слід фіксувати витрати на лікування та зберігати документи на придбання лікарських препаратів, які в подальшому будуть слугувати доказами розміру матеріальної шкоди спричиненої здоров’ю.
Якщо буде встановлено, що тварина є домашньою, та у разі відмови її власника від добровільного відшкодування завданої матеріальної та (або) моральної шкоди вказана шкода може бути відшкодована в судовому порядку за позовом постраждалої особи.
Якщо буде встановлено, що тварина є безпритульною, матеріальна та (або) моральна шкода підлягає відшкодуванню органом місцевого самоврядування в судовому порядку за позовом постраждалої особи.
Верховна Рада схвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення охорони прав на компонування напівпровідникових виробів».
Законодавчий акт підтримали 236 народних депутатів.
Закон, який є євроінтеграційним, надає нове визначення термінів «компонування напівпровідникового виробу» і «напівпровідниковий виріб».
Також уточнюються умови надання правової охорони та умови охороноздатності компонування напівпровідникового виробу.
Набуття прав на компонування виробів буде засвідчуватися свідоцтвом, строк дії якого становитиме 10 років.
Переглянуто вимоги до заявки на реєстрацію; удосконалено порядок проведення експертизи заявок і уточнюється перелік прав та обов’язків, що випливають з державної реєстрації компонування напівпровідникового виробу.
