Боржник звернувся до суду в порядку цивільного судочинства із скаргою на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про накладення штрафу.
Проте судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, провадження у справі закрито у зв’язку із тим, що за нормами ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження таких постанов віднесено до юрисдикції окружних адміністративних судів.
Не погоджуючись із такими рішеннями, боржник зазначені ухвалу та постанову судів оскаржив у касаційному порядку.
Касаційну скаргу було вмотивовано тим, що, згідно з положеннями ст. 447 ЦК України, сторони виконавчого провадження мають звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права та свободи.
Проте судами першої та апеляційної інстанцій при ухвалені оскаржуваних рішень дані положення до уваги не взято, що і потягло за собою ухвалення незаконних рішень.
У свою чергу Касаційний цивільний суд із такими доводами боржника не погодився та у свої постанові зазначив наступне.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір — це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
У свою чергу, згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 згаданого Закону, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, із наведеного вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
