Позивач просив суд визнати договір застави припиненим та припинити заставу автомобіля, оскільки у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, забезпеченим заставою, банку було відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, мотивуючи своє рішення тим, що пропущення банком строку на звернення до суду не припиняє зобов`язання сторін за кредитним договором і не є підставою для припинення застави.
Касаційний цивільний суд назвав доводи позивача такими, що ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права, а у задоволенні касаційної скарги відмовив.
Суд касаційної інстанції не знайшов підстав відступати від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 року у справі № 6-786цс17.
ВС нагадав, що за змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.
КЦС зазначив, що підстави припинення застави визначенні у статті 28 Закону України «Про заставу» відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом
Оскільки вказаною нормою не передбачено такої підстави для припинення застави як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням, суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог (постанова від 11.09.2019 у справі № 201/13602/16-ц).
ДалееБоржник звернувся до суду в порядку цивільного судочинства із скаргою на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про накладення штрафу.
Проте судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, провадження у справі закрито у зв’язку із тим, що за нормами ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження таких постанов віднесено до юрисдикції окружних адміністративних судів.
Не погоджуючись із такими рішеннями, боржник зазначені ухвалу та постанову судів оскаржив у касаційному порядку.
Касаційну скаргу було вмотивовано тим, що, згідно з положеннями ст. 447 ЦК України, сторони виконавчого провадження мають звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права та свободи.
Проте судами першої та апеляційної інстанцій при ухвалені оскаржуваних рішень дані положення до уваги не взято, що і потягло за собою ухвалення незаконних рішень.
У свою чергу Касаційний цивільний суд із такими доводами боржника не погодився та у свої постанові зазначив наступне.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір — це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
У свою чергу, згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 згаданого Закону, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, із наведеного вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Президент Украины Владимир Зеленский одобрил законопроект №1047, предусматривающий штрафы за разрушение дорог перегруженным транспортом. Об этом свидетельствует информация на сайте парламента.

Так, последний этап прохождения документа — закон подписан, возвращен с подписью от президента.
Проектом устанавливается, что за превышение установленных законодательством габаритно-весовых норм от 5% до 10% при перевозке груза без соответствующего разрешения налагается штраф в размере 500 необлагаемых минимумов доходов граждан; превышение установленных законодательством габаритно-весовых норм от 10% до 20% при перевозке груза без соответствующего разрешения — штраф в размере одной тысячи необлагаемых минимумов доходов граждан; превышение установленных законодательством габаритно-весовых норм более 20% при перевозке груза без соответствующего разрешения — штраф в размере двух тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан.
Напомним, 17 сентября данный закон передали на подпись Зеленскому. Проект закона ранее подписал спикер ВР Дмитрий Разумков.
Так, 11 сентября Верховная рада Украины приняла законопроект №1047 «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины об отдельных вопросах осуществления габаритно-весового контроля», определенный президентом Владимиром Зеленским как неотложный. Изначально нардепы одобрили документ за основу 323-мя голосами. Однако потом его приняли в целом, это поддержал 331 парламентарий.
Добавим также, парламент 12 сентября одобрил за основу и в целом законопроект №1063 «О внесении изменений в Бюджетный кодекс Украины по поводу источников формирования государственного дорожного фонда» для предотвращения разрушения дорог.
Далее
20 вересня Верховна Рада розглянула у другому читанні та схвалила законопроекти «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків в сфері торгівлі і послуг» (№ 1073). та «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо детінізації розрахунків в сфері торгівлі і послуг» ( № 1053-1 ).
Документ передбачає можливість використання як класичного, так і програмного РРО, відсутність монополії чи обмежень з боку держави на розробку програмних РРО, реєстрацію програмного РРО через Електронний кабінет
Норма про «кешбек» набуває чинності з 1 жовтня 2020 року. Вона передбачає, що споживач, який здійснив покупку на суму понад 100 грн. та отримав чек, має можливість перевірити його на автентичність, і якщо виявиться, що розрахунковий документ в електронній формі не переданий контролюючим органам, написати скаргу, на підставі якої може бути призначена перевірка. Якщо перевірка підтвердить, що продавець порушив порядок проведення розрахункових операцій, його оштрафують, а покупцю повернуть 100% вартості придбаних товарів.
Тоді ж вводиться застосування повного розміру штрафу за незастосування РРО або невидачу чека (100% від суми при першому порушенні і 150% при кожному наступному), які до цього застосовуються в обмеженому розмірі, та починається застосування загальних правил використання РРО для окремих категорій платників ЄП ІІ-IV груп (без обмеження обсягу доходу за календарний рік), які здійснюють:
Загальні правила використання РРО для всіх платників єдиного податку ІІ-IV груп починають діяти з 1 січня 2021 року одночасно зі збільшенням граничного обсягу доходу платників єдиного податку ІІ групи з 1,5 до 2,5 млн грн.
Вимоги закону не поширюватимуться на звичайних фізичних осіб (не суб’єктів підприємницької діяльності) та платників єдиного податку І групи.
Пенсионный фонд Украины утвердил показатель средней зарплаты за июль 2019 года, по которому вычисляют пенсию.
Об этом сообщила пресс-служба Фонда на странице в Facebook.
В ПФУ отмечают, что этот показатель учитывается для вычисления пенсии украинцев в соответствии с Законом Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании».
За информацией Фонда, в июле средняя зарплата в Украине составила 9308,13 грн.
Напоминаем, на размер пенсии в нашей стране влияют три параметра: продолжительность страхового стажа пенсионера; отношение его заработной платы в каждом месяце страхового стажа, учитываемого для исчисления пенсии, к средней заработной плате по Украине в каждом из этих месяцев; средняя зарплата в стране за последние три года перед назначением пенсии.
ДалееЗаконодавством України заборонено будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою.
Так, рахунок та банківську установу вказує працівник, а не роботодавець, оскільки саме працівник є власником рахунку в банківській установі.
До того ж, відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, роботодавці не мають законних підстав примушувати працівників отримувати заробітну плату в певній банківській установі.
В Главном научно-экспертном управлении Верховной Рады рассмотрели законопроект «О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно обеспечения открытости и прозрачности деятельности Верховной Рады Украины» №1036-1, зарегистрированный группой народных депутатов от «Слуги народа» и принятый в первом чтении с сокращенными сроками подготовки.
Этим законопроектом предлагается ряд изменений в законы «О Регламенте Верховной Рады Украины» и «О статусе народного депутата Украины».
В частности, в предложенной новой редакции части 1 статьи 139 Регламента установлено, что «подписанные Президентом Украины законы публикуются в газете «Голос Украины» и в «Ведомостях Верховной Рады Украины», а также размещаются на официальном сайте Верховной Рады. Публикация законов и других актов Верховной Рады в этих средствах массовой информации или их размещение на официальном сайте является официальным опубликованием».
То есть размещение на официальном сайте парламента текста закона будет считаться официальным опубликованием.
Напомним, что по действующим нормам Регламента размещение законов на официальном сайте Верховной Рады не является их официальным опубликованием.
Согласно ч. 4 ст. 94 Конституции, «закон вступает в силу через десять дней со дня его официального обнародования, если иное не предусмотрено самим законом, но не ранее дня его опубликования».
Сейчас вопрос официального обнародования нормативно-правовых актов урегулирован Указом Президента Украины «О порядке официального обнародования нормативно-правовых актов и вступления их в силу» от 10 июня 1997, предусматривающим официальное обнародование актов парламента путем их публикации на государственном языке в официальных печатных изданиях (статья 1).
Отметим, что в практике парламента были случаи «коррекции» текста законопроекта уже после его принятия в целом. ГНЭУ отмечает, что официальное обнародование законодательного акта путем размещения его текста на официальном веб-сайте парламента вызывает опасения по обеспечению аутентичности его текста, ведь электронные базы уязвимы для постороннего вмешательства.
зловживань і порушення прав та законних інтересів як боржників, так і кредиторів.
Крім того, є заперечення стосовно неузгодженості положень КзПБ в частині створення системи автоматичного арешту коштів на підставі ухвал суддів із відповідними положеннями закону «Про доступ до судових рішень».
Відзначається, що кодекс суттєво погіршить становище боржника. Зокрема, в частині обмежень, які встановлюються для осіб, котрі були визнані банкрутом. Вони протягом 5 років не зможуть займатися незалежною професійною діяльністю, бути адвокатами, приватними нотаріусами, арбітражними керуючими, приватними виконавцями та ін.
Однак попередній парламент не взяв до уваги ні експертних висновків, ні норм Основного Закону та правових позицій Конституційного Суду. Тож єдиний вихід — передбачити час для доопрацювання та внесення змін до кодексу.