Комерційний банк звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованость за кредитним договором на підставі укладеного між банком та відповідачем договору про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю між сторонами договірних відносин, які виникли у зв`язку з підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у банку.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами за користування кредитом, штрафів (фіксованої частини та процентної складової). У решті позовних вимог суд відмовив. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами укладено кредитний договір, умови якого відповідач виконує неналежним чином, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача з урахуванням зменшеного розміру нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами, оскільки вони нараховані за зміненими банком в односторонньому порядку тарифами, та, відповідно, зменшено розмір штрафу (процентної складової).
У касаційній скарзі відповідач зазначив, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують суму наданого кредиту та факт укладення банком з ним кредитного договору з відповідними умовами кредитування. Відповідач вказав і на те, що копії анкети-заяви, на яку банк посилається в позовній заяві, відсутні дані про тип кредитної картки, її номер, розмір процентної ставки та строк кредитування. Також наголосив, зокрема, на тому, що на Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах відсутні підписи сторін, однак цього апеляційний суд не врахував.
Правова позиція Верховного Суду
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті як невід`ємні частини спірного договору.
При цьому з матеріалів справи не вбачалось, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку — в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З тих же підстав не можна вважати складовою частиною кредитного договору витяг з Тарифів банку, оскільки вони також не містять підпису позичальника.
Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов’язань
При цьому визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.
Банк не довів, що саме надані ним Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів банку є складовою кредитного договору і що саме їх відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов’язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту.
Верховний суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з відповідача суми непогашення тіла кредиту.
Надані банком Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку — в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої — договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Із рішенням у справі № 182/1806/17 можна ознайомитись за посиланням.
Далее
«В связи со вступлением в силу нового украинского правописания, согласно документу Министерства образования и науки, в ближайшие пять лет новые нормы украинского правописания, пока они не станут устоявшейся практикой обучения в учреждениях общего среднего образования, проверяться в тесте по украинскому языку и литературе не будут. То есть не будет заданий, в которых будет проверяться правильность написания «проект – проєкт, «кафедра – катедра», “аудиторія – авдиторія”, “Ігорович – Игорович” и так далее», – сказал он.
По словам Бойко, если ученики во время ВНО будут использовать новое правописание, выполняя творческое задание, это не будет считаться ошибкой.
22 мая Кабмин Украины утвердил постановление о принятии новой редакции украинского правописания.
Новая редакция начала применяться с 3 июня.
4 июня Минобразования опубликовало окончательную новую редакцию правописания.
До ліквідаційної маси банкрута фізичної особи – підприємця не входять квартири, які перебувають в обтяженні на підставі договорів іпотеки, що були укладені між банком та фізичною особою, а не ФОП.
У справі № 922/4404/15 про банкрутство ФОП Довгаль В.В. ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до місцевого господарського суду із заявою про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна (квартири) банкрута і договору купівлі-продажу цього майна.
Справа розглядалася неодноразово.
За результатами нового розгляду справи місцевий господарський суд ухвалою від 8 листопада 2018 року задовольнив заяву банку, мотивуючи своє рішення тим, що ліквідатором з порушенням вимог статей 49, 90 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство) передано на продаж у межах справи про банкрутство майно фізичної особи Довгаль В.В., яке є предметом забезпечення зобов’язань за договором споживчого кредитування на придбання житлової нерухомості і, відповідно, не пов’язане зі здійсненням боржником підприємницької діяльності.
Постановою апеляційного господарського суду ухвалу місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви банку з посиланням на те, що матеріалами справи підтверджується обставина використання придбаного Довгаль В.В. нерухомого майна (квартири) у підприємницькій діяльності боржника (з метою отримання прибутку).
З таким висновком суду апеляційної інстанції КГС ВС не погодився з огляду на таке.
Системний аналіз положень статей 90, 91 Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем унеможливлюється задоволення вимог кредитора-заставодержателя за вимогами, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю, та включення до ліквідаційної маси і реалізація ліквідатором предметів застави (іпотеки) за зобов’язаннями, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/458/14.
Суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ «УкрСиббанк» та фізичною особою Довгаль В.В. було укладено договір споживчого кредитування, цільовим призначенням якого є особисті потреби позичальника, а саме кредит на придбання житлової нерухомості, який згодом був забезпечений іпотекою нерухомого майна – спірною квартирою.
Надавши оцінку укладеному кредитному договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що громадянка Довгаль В.В. такий договір уклала саме як фізична особа для задоволення власних потреб (споживчий кредит), а не як ФОП для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, оскільки передана в іпотеку квартира перебуває під обтяженням для забезпечення виконання зобов’язань Довгаль В.В. як фізичної особи перед банком, то зазначене нерухоме майно не може бути використане для погашення заборгованості, яка виникла у зв’язку з господарською діяльністю ФОП, і на це майно не може бути звернуто стягнення на погашення будь-якої іншої заборгованості, крім тієї, яке воно забезпечує.
Тобто до ліквідаційної маси банкрута ФОП не входять спірні квартири, які перебувають під обтяженням на підставі договорів іпотеки згідно з договорами, що були укладені між банком та фізичною особою, а не ФОП. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-210цс14 від 21 січня 2015 року.
З огляду на викладене КГС ВС погодився з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про незаконне включення ліквідатором ФОП Довгаль В.В. спірної квартири до ліквідаційної маси банкрута та продажу її на аукціоні всупереч положенням ч. 8 ст. 90 Закону про банкрутство, у зв’язку з чим постановою від 4 червня 2019 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задовольнив, постанову апеляційного господарського суду скасував, а ухвалу місцевого господарського суду залишив у силі.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 4 червня 2019 року у справі № 922/4404/15 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/82294244.
Забудьте про стоси паперів і конспектів, адже згідно з новою інструкцією діловодства у закладах освіти, кількість документів для заповнення вчителями скоротиться на 20%.
Складання плану-конспектів уроків, календарні плани, звіти про засідання методичних об’єднань не входять до списку обов’язкових документів. Згідно з опитуванням, проведеним організацією EdCamp Ukraine, більшість педагогів проголосувало за скасування таких документів:
На думку Наталії Бєльської, директорки школи в селі Заруднинці Житомирської області, такі нововведення їй подобаються. Це значно спрощує роботу кожного педагога:
Ми знаємо, що вийшла нова інструкція з діловодства у школі і на найближчій педраді будемо її обговорювати. За цим документом ми можемо відмовитися від різних планувань. Наприклад, від складання докладного плану на кожен урок. Це справедливо. Тому що вчителю в принципі достатньо короткого плану на урок, і не потрібно його розписувати як великий конспект.
Пані Наталія зазначила, що учителі, які вже давно працюють у школі, не створюють нових планів, а оновлюють їх. Для молодого педагога це дійсно проблема, бо він мусить чимало часу витрачати на заповнення певних документів. На її думку, потрібно відмовитись від методичних об’єднань, через які виникає купа письмових звітностей.
А «попрощатися» з планом роботи на рік не можна, вважає пані Бєльська:
Все ж таки план роботи на рік повинен бути, його ми залишимо. Ми ж маємо розуміти, в якому напрямку рухаємося.
Проти паперової тяганини й Марія Онищенко, учителька початкових класів:
Практично щодня я витрачаю годину на складання різних планів, звітів, календарів. Замість того, щоб посидіти в інтернеті і пошукати щось цікаве до уроку для своїх першокласників, я займаюся дурницями. Особливо в перший рік роботи в школі це дуже важко. Я половину як мінімум скоротила б. Та й існують сучасніші методи звітності – відео, онлайн – їх можна використовувати.
Ще одне нововведення стосується саме закладів освіти. Відтепер їм не потрібно вести облік дошкільнят, адже цим займатиметься місцева влада.
Строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису безпосередньо пов’язаний із позовною давністю, встановленою Цивільним кодексом України. Таким чином, загальний строк для такого звернення становить три роки незалежно від суб’єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 916/3006/17, передає офіційний сайт ВС.
У постанові від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17 щодо застосування положень ч. 2 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 3.1, 3.3 п. 3 гл. 16 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій Верховний Суд дійшов висновку про те, що нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до ст. 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Тож позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, зазначивши, що такий строк не може бути змінений договором. Так, ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктами 3.1, 3.3 п. 3 гл. 16 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом і не може бути змінений домовленістю сторін.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що встановлення скороченого строку (1 рік) для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису у відносинах за участю юридичних осіб має ознаки дискримінації.
Відповідно до висновків Великої Палати, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.
Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених ст. 88 Закону України «Про нотаріат», та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) можна ознайомитися за посиланням.
Далее
Плату за землю мають вносити власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування є земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні. Про це повідомляє прес-служба ДФС у Запорізькій області.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму податкового зобов’язання щодо земельного податку. А нарахування сум податку фізичним особам проводиться фіскальними органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення про внесення суми.
Згідно зі статтею 281 ПК України, від сплати земельного податку звільняються інваліди першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Звільнення від сплати земельного податку для таких категорій фізичних осіб поширюється на земельні ділянки, визначені Кодексом.
Отже, якщо земельні ділянки приватизовані членами садівничого товариства і кожен громадянин отримав документ, що засвідчує право на земельну ділянку, то такі громадяни, крім тих, кому надані пільги щодо сплати земельного податку, визначені ст. 281 ПКУ, є платниками земельного податку.
Тобто при наявності у фізичних осіб — членів садівничого товариства приватизованих земельних ділянок (свідоцтва на право власності) земельний податок сплачується ними самостійно (або використовується пільга зі сплати податку).
Фізичні особи, які звільняються від сплати земельного податку, не є платниками податку за приватизовану земельну ділянку розміром 0,12 га.
Садівниче товариство є платником земельного податку за земельні ділянки, включаючи земельні ділянки загального користування, надані такому товариству для ведення садівництва і щодо яких члени товариства не оформили право на свою земельну ділянку.
Далее
Крім цього, ВП ВС зазначила: коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив відчуження, або використав його на свій розсуд проти волі іншого та не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, або приховав його, таке майно або його вартість ураховується при поділі.
Також ВП ВС погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки під час спільного проживання позивача та відповідача однією сім’єю без реєстрації шлюбу придбано спірний транспортний засіб, то він є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин, з’ясувавши, що чоловік відчужив автомобіль без відома та згоди позивачки, суд обґрунтовано стягнув з відповідача на її користь вартість 1/2 частки його ринкової вартості на момент продажу.
Кабінет міністрів України під час засідання 14 серпня змінив порядок виплати субсидій, повідомляє РБК-Україна.
Відтепер одержувач може самостійно обирати банк, у якому він отримуватиме виплати на оплату житлово-комунальних послуг. Утім, через які саме фінансові установи можна буде отримати монетизовані субсидії, поки не відомо. Раніше такі рахунки відкривали лише в «Ощадбанку».
Інформацію про платіжні реквізити пенсіонерів Пенсійний фонд передаватиме автоматично і пільговики зможуть отримувати субсидії разом з пенсіями.
Як повідомлялося раніше, від січня до квітня нинішнього року субсидій на оплату житлово-комунальних послуг призначили на 730,7 млн грн. У травні пенсіонери отримали майже 2 млн субсидій готівкою
Це на 37,5% більше, ніж за аналогічний період 2018 року.
Середній розмір призначеної виплати в містах — 750 грн, а у селах — 214 грн.
