Через стрімке погіршення рівня життя українців народні депутати пропонують розширити перелік пільг. Серед таких хочуть передбачити право сімей, які є багатодітними або ж функціонують як прийомні чи дитячі будинки сімейного типу, на безкоштовний проїзд у всіх видах транспорту.
Відповідний проект закону («Про внесення змін до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» №10453) подано до Верховної Ради. Планується надати додаткові пільги на безоплатний проїзд у міському, приміському та міжміському пасажирському вищезазначеним категоріям сімей.
У чинному законодавстві передбачено безплатний проїзд для дітей з багатодітних
сімей усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів. Проте такі пільги забули дати батькам таких дітей.
Тож народні обранці наголошують на потребі відновити справедливість і наділити пільгами не лише дітей, але і їхніх батьків. Крім цього, якщо закон ухвалять, Укрзалізниця буде змушена надавати право безкоштовного проїзду для дітей та їхніх батьків на всі види поїздів та будь-які напрямки. Це, на думку нардепів, дасть змогу дітям доїхати до моря безплатно
Догляд за пенсіонером, незалежно від його віку, за відсутності висновку медичного закладу про потребу в сторонньому догляді, не може бути підставою для зарахування періодів такого догляду до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглянувши в касаційному порядку справу за позовом до управління Пенсійного фонду України.
Суть спору полягає в тому, що позивач звернувся до управління ПФУ з вимогою призначити йому пенсію за віком (після досягнення 60 років) як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Оскільки на цей період він не мав необхідного страхового стажу – не менше 15 років (відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), просив зарахувати до його страхового стажу період догляду за пенсіонерами.
Управління ПФУ відмовило позивачеві, мотивуючи тим, що страховий стаж позивача (9 років 2 місяці 27 днів) є недостатнім для призначення пенсії за віком як учаснику ліквідації наслідків на ЧАЕС. Крім цього, позивач не надав необхідних довідок, які б дали змогу визначити його період роботи в зоні відчуження під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Період догляду за особами пенсійного віку також не був зарахований до загального стажу роботи через відсутність медичного висновку про те, що такі особи потребували стороннього догляду.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Верховний Суд скасував ці рішення і зазначив, що висновки цих судів у частині зарахування спірних періодів до стажу роботи позивача ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо підтвердження позивачем періодів участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та його права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки факт перебування позивача в зоні ЧАЕС у період з 29 серпня до 9 січня 1986 року повністю підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Водночас Верховний Суд зазначив, що за відсутності необхідного мінімального страхового стажу особі не може бути призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» навіть за умови підтвердження факту участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у відповідні періоди.
Верховний Суд вказав, що до стажу роботи зараховуються періоди догляду не за будь-яким пенсіонером, а лише за тим, який потребує такого догляду (пункт «ж» ст. 3 та пункту «є» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). Потреба в такому догляді має бути підтверджена відповідним висновком медичного закладу. Адже саме стан здоров′я є тим критерієм, за яким певних осіб віднесено до категорії осіб, час догляду за якими зараховується до стажу роботи.
Непідтвердження статусу особи з інвалідністю І групи, статусу дитини-інваліда чи статусу пенсіонера, який за медичним висновком потребує стороннього догляду, виключає можливість зарахування періоду догляду за ними до стажу роботи.
З Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 348/2357/16-а (адміністративне провадження № К/9901/20270/18) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – http://reyestr.court.gov.ua/.
Украинская ассоциация предприятий водопроводно-канализационного хозяйства «Укрводоканалэкология» предупреждает, что с 20 августа водоканалы могут перейти на почасовую подачу воды. Это, в первую очередь, касается городов областного значения, где бюджеты коммунальных предприятий не могут рассчитаться за электроэнергию. Об этом сообщает «УНИАН».
Вице-президент ассоциации Ольга Бабий отметила, что с запуском, в июле, нового рынка электроэнергии произошло единовременное повышение стоимости электроэнергии на 25% для коммунальных потребителей, одновременно тариф соответствующим образом не был пересмотрен со стороны регулятора.
«Мы обращаемся в органы прокуратуры, Службы безопасности, Совета нацбезопасности, Администрации президента и Кабмина срочно вмешаться в ситуацию», — подчеркнула Бабий.
Также вице-президент ассоциации назвала два решения этой ситуации: поднять тарифы на воду, канализацию, тепло путем корректировки в тарифе электроэнергии, газа и заработных плат, или поднять тариф на 20%. Таким образом водоканалы и тепловики станут потребителями электроэнергии у «Гарантированного покупателя» и будут проводить расчеты.
Далее
6 грудня 2018 року Верховна Рада України ухвалила Закон України 2639-VIII «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів». Закон набув чинності відразу після опублікування, але основна його частина, відповідно до прикінцевих положень, починає діяти через півроку — тобто 6 серпня 2019 року.
Вимоги щодо інформування про харчові продукти існували й дотепер, однак базувалися вони, швидше, на фундаменті нешанобливого ставлення до споживача: наприклад, маркування на етикетку наноситься такими дрібними літерами, що навіть людині з гострим зором важко розгледіти склад продукту, та й така інформація була далеко не повною…
Тому було напрацьовано новий закон, який приводить українське законодавство у відповідність до положень численних регламентів та директив Євросоюзу у цій сфері, а також — і це головне — спрямований на забезпечення належного рівня захисту здоров’я та інтересів споживачів, їхньої поінформованості, встановлення засобів гарантування права споживачів на інформацію та процедури надання інформації про харчові продукти.
На кого поширюється дія закону?
Закон «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» поширюється насамперед на операторів ринку харчових продуктів і харчові продукти (зокрема для громадського харчування). Але він також безпосередньо впливає на споживачів таких харчових продуктів, тобто на кожного з нас, оскільки прописує чіткі та зрозумілі правила, які дозволяють нам отримати вичерпну інформацію про харчові продукти, і таким чином подбати про своє здоров’я і захистити права.
Основний принцип закону — не вводити в оману споживача!
Інформація про харчовий продукт має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача. За це відповідає оператор ринку. Якщо ти, наприклад, реалізатор, і бачиш, що вимога закону в цьому контексті не дотримується — права реалізовувати такий товар ти не маєш, як і змінювати інформацію про нього на власний розсуд.
Але, основне, вона не повинна вводити в оману. Особливо, якщо це стосується властивостей і характеристик харчових продуктів та наслідків їхнього споживання. Або якщо йдеться про нібито лікувальні властивості харчів. Це також поширюється і на рекламування харчових продуктів.
Що споживач має знати про харчовий продукт?
Інформація про харчовий продукт може бути донесена через маркування, супровідні документи, рекламу. Як ми уже зазначити, вона має бути правдивою.
Варто розуміти: «Маркування — це слова, описи, знаки для товарів і послуг (торговельні марки), графічні зображення або символи, що стосуються харчових продуктів, які розміщуються на будь-якій упаковці, етикетці (стікері), кольоретці, а за відсутності упаковки, у документі або повідомленні, які супроводжують харчовий продукт або посилаються на нього».
Маркування може містити обов’язкову та необов’язкову інформацію про товар.
Обов’язкова інформація про харчовий продукт
1. Державною мовою. Переклад іншою мовою за бажанням оператора ринку.
2. Надписи точні, чіткі, зрозумілі, розбірливі, розміщені на видному місці (на упаковці, етикетці). Не повинні приховуватися іншою текстовою або графічною інформацією.
3. Назва харчового продукту. Назвою харчового продукту є офіційна назва (назва встановлена нормативно-правовим актом або національним стандартом). Якщо такої нема — то звична назва (та, яка зрозумілою споживачу без додаткових роз’яснень). Якщо і звичної назви нема — застосовується описова назва харчового продукту.
4. Фізичний стан харчового продукту. Інформація про фізичний стан (продукт сублімованої сушки, швидкозаморожений, концентрований, копчений, порошкоподібний, рідкий тощо) має супроводжувати назву харчового продукту Наприклад: Ковбаса сирокопчена.
5. Перелік/кількість інгредієнтів. Включає всі інгредієнти харчового продукту, які вказуються в порядку зменшення їхньої масової частки. У деяких випадках — у відсотках. Певні інгредієнти позначаються назвою категорії, до якої вони належать, одразу після якої зазначається їхня назва або індекс відповідно до європейської цифрової системи (так звані «ешки»).
6. Наявність алергенів. Виділяються окремим кольором, шрифтом, стилем.
7. Позначка «з ГМО», якщо частка ГМО перевищує 0,9%. «Без ГМО», за підтвердження відсутності ГМО.
8. Термін придатності. Вводяться терміни придатності: «Вжити до…», «Краще спожити до…», «Краще спожити до кінця…».
9. Умови зберігання/використання. Для харчових продуктів, які потребують спеціальних умов зберігання та/або умов використання; після відкриття упаковки.
10. Відповідальний за інформацію про харчовий продукт. Назва оператора ринку харчових продуктів.
11. Країна походження/місце походження зазначається: Якщо відсутність такої інформації може ввести споживача в оману; для окремих типів м’яса; якщо країна/місце походження харчового продукту не збігаються з країною/місцем походження основного інгредієнта.
12. Інструкція з використання. Якщо її відсутність може ускладнити використання продукту.
13. Фактичний вміст спирту етилового (для напоїв із вмістом понад 1,2%). Інформація про назву, кількість харчового продукту та наявність спирту у дозуванні понад 1,2% має розміщуватися в одному полі видимості.
14. Поживна цінність. Включає інформацію про енергетичну цінність, вміст жирів, насичених жирів, вуглеводів, цукрів, білків та солі.
15. Чи піддавався харчовий продукт заморожуванню/розморожуванню. Якщо піддавався заморожуванню — зазначається дата.
Якщо упаковка товару менш ніж 10 см кв., обов’язково зазначати лише назву продукту, алергени, кількість, мінімальний термін придатності. Інше — на запит споживача.
Інформація, яка наноситься оператором ринку на маркування в добровільному порядку, не повинна вводити споживачів в оману, чи заплутувати споживача. За потреби вона має базуватися на відповідних наукових даних.
Шрифт маркування
Шрифт — чіткий, розбірливий і контрастний.
Висота малих літер має дорівнювати або перевищувати 1,2 мм (досі — 0,8 мм). Якщо площа упаковки менша за 80 кв. см, то висота малих літер повинна бути не меншою від 0,9 мм.
Окремо (кольором, шрифтом, стилем) має бути виділена інформація про алергени, які містяться у складі харчового продукту.
Що робити, якщо товар нефасований?
У такому разі споживач не повинен бути позбавлений інформації про харчовий продукт. Вона є обов’язковою, але надається у спосіб, визначений оператором ринку. Наприклад, може бути розташована на мішку з борошном, або ж на поряд поставленому стенді. Як варіант, надаватися в інший спосіб на вимогу покупця.
А якщо я купую продукти в інтернеті?
Ухвалений закон стосується не лише маркування на етикетках, а й будь-якої інформації про харчовий продукт, яка надається через рекламу, інтернет або просто повідомляється споживачеві під час продажу, зокрема в місцях громадського харчування. У разі дистанційної реалізації інформація має бути доступною до моменту придбання продукту.
Яка інформація має бути про заморожений харчовий продукт? Чи може він продаватися розмороженим?
На маркуванні в обов’язковому порядку має зазначатися, чи відбулося заморожування або розморожування продукції, бо це впливає на її якість.
Розгляньмо ситуацію на прикладі креветок чи риби. У наших магазинах ця продукція зазвичай продається у замороженому вигляді. Але часто складається таке враження, що там більше льоду, ніж самого продукту. Мабуть кожен споживач мав такий досвід: ти купуєш заморожену продукцію, однак після розморожування вона зменшується в півтора-два рази. Згідно з новим законом, на маркуванні буде зазначена загальна маса й маса безпосередньо продукції.
«Якщо харчовий продукт вкритий крижаною глазур’ю (для заморожених продуктів), маса харчового продукту не повинна включати масу крижаної глазурі», — значиться в законі. Тобто, умовно кажучи, загальна маса може дорівнювати кілограму, але самих креветок/риби буде всього 500 г. І це відображатиметься на маркуванні. Як і дата замороження цього харчового продукту.
Споживач, маючи реальну інформацію про товар, зможе робити свідомий вибір.
Крім того, назва харчових продуктів, які були заморожені до продажу, а продаються у розмороженому стані, має містити слово «розморожений».
Скільки ж м’яса у ковбасі?
У кожного з нас виникає питання: як зрозуміти, яка частка того чи іншого інгредієнта у конкретному харчовому продукті?
По-перше, перелік інгредієнтів наводиться під заголовком після надпису «склад» або «інгредієнти».
По-друге, перелік інгредієнтів має включати всі інгредієнти харчового продукту в порядку зменшення їхньої маси станом на момент використання у процесі виробництва цього продукту. Тобто, якщо на етикетці ковбаси ми у складі першим пунктом побачимо субпродукти, то кожному має бути очевидно, якого ґатунку така ковбаса, та й чи ковбаса це…
Законом також визначено вимоги до зазначення інгредієнтів у переліку, які, наприклад, стосуються використання наноматеріалів, рубленого м’яса чи ароматизаторів.
Кількість (відсоток) певної складової в харчовому продукті, відповідно до закону, зазначається у маркуванні в обов’язковому порядку, якщо:
назва даного інгредієнта або категорії інгредієнтів зазначена у назві харчового продукту або зазвичай асоціюється споживачем з назвою харчового продукту;
назва даного інгредієнта або категорії інгредієнтів виділяється у маркуванні словесно або графічно;
зазначення назви даного інгредієнта або категорії інгредієнтів є суттєвим для того, щоб охарактеризувати харчовий продукт та вирізнити його серед продуктів, з якими його можна сплутати через його назву та /або зовнішній вигляд.
Чи можна використовувати маркування «натуральний» і як підтверджувати відповідність цього надпису?
Закон визначає чіткі умови застосування слова «натуральний» у позначенні ароматизатора, харчового продукту й, окремо, молочних продуктів.
Згідно із Законом слово «натуральний» може бути застосовано щодо ароматизатора у разі, якщо ароматичний компонент містить виключно натуральні ароматичні препарати або натуральні ароматичні речовини.
Застосування слова «натуральний» щодо молочних продуктів чи їхніх інгредієнтів допустимо, якщо вони відповідають таким критеріям:
не вироблені з сировини штучного походження;
продукт або інгредієнт не містить інгредієнтів, вироблених із сировини штучного походження;
продукт або інгредієнт не містить штучних барвників, штучних ароматизаторів, консервантів, стабілізаторів, харчових добавок, підсолоджувачів;
продукт або інгредієнт отримано або вироблено із сировини в результаті фізичних та/або ферментативних, та/або мікробіологічних процесів переробки;
продукт або інгредієнт вироблено без застосування методів генної інженерії.
Якщо ж у молочних продуктах були повністю або частково замінені складові молока (молочний жир, молочний білок, лактоза), або такий продукт вироблений із використанням жирів або білків немолочного походження чи будь-які стабілізатори та консерванти, то його маркувати як «натуральний» заборонено.
За порушення — штрафні санкції в розмірі 3-5 мінімальних зарплат.
Акцент на алергени!
Закон визначає, що інгредієнти-алергени, які можуть входити до складу харчового продукту, мають бути виділені кольором або шрифтом, і візуально відрізнятись від інших інгредієнтів.
І що приємно, це стосується не лише тих продуктів, які ми купуємо в магазинах, а й готових страв, які замовляємо в закладах громадського харчування. Ті з нас, хто мав можливість подорожувати за кордон, спостерігали різницю між вітчизняними та іноземними меню у таких закладах. Бо, окрім звичних назви, ваги, складу та ціни страви, меню європейських країн мають інші позначки щодо речовин або продуктів, які можуть спричиняти алергію або непереносимість. До таких продуктів належать злаки, які містять рослинні білки, ракоподібні, яйця, риба, арахіс, горіхи, соєві боби, молоко та молочні продукти, селера, гірчиця, кунжут, люпин, молюски тощо.
Але тепер такі вимоги містить і вітчизняне законодавство. І це суттєвий прорив і наочна повага до споживача, до кожного з нас.
Терміни придатності харчових продуктів
Закон вводить поняття «мінімальний термін придатності харчового продукту» і дату «вжити до…».
Процитуємо закон:
«Мінімальний термін придатності харчового продукту — дата, до настання якої характеристики харчового продукту залишаються незмінними у межах, визначених оператором ринку харчових продуктів, відповідальним за інформацію про такий харчовий продукт, за умови його зберігання відповідно до вимог, встановлених таким оператором ринку».
«Дата «вжити до» — граничний термін (календарна дата) споживання харчових продуктів, які через свої мікробіологічні властивості є швидкопсувними, визначена оператором ринку харчових продуктів, відповідальним за інформацію про харчовий продукт, після спливу якої харчовий продукт може вважатися небезпечним для здоров’я людини.
У ст. 18 роз’яснюється, яким чином мінімальний термін придатності («краще спожити до….»; «краще спожити до кінця…») зазначається, та в чому його відмінність від дати «вжити до…».
Зазначений розподіл у ЄС спричинений проблемою надмірної кількості харчових продуктів, які викидаються у сміття, хоча можуть бути спожиті протягом певного проміжку часу після завершення мінімального терміну придатності без шкоди для здоров’я споживачів. Основна ідея полягає у в тому, що є швидкопсувні та більш небезпечні з точки зору мікробіології продукти, для яких має бути зазначена дата «вжити до…», яка означає, що на наступний за цією датою день продукт може ставати небезпечним (сире або охолоджене м`ясо, сира риба, яйця).
Водночас є безліч продуктів, які за умови дотримання встановлених умов зберігання залишаються безпечними протягом певного часу після закінчення мінімального терміну придатності, прописаного у маркуванні (цукор, кава, ковбаса (якщо дотримані умови зберігання), твердий сир (якщо дотримані умови зберігання).
Але після закінчення дати «краще спожити до…», як і після «вжити до…» харчові продукти не мають бути в реалізації.
Термін придатності на таких швидкопсувних продуктах як хлібобулочні та кондитерські вироби, і навіть алкогольні напої понад 10 градусів (зокрема, вино й шампанське) зможуть взагалі не вказувати.
Крім того, для певних харчових продуктів, які не є швидкопсувними за своїми мікробіологічними характеристиками, мінімальний термін придатності зазначається добровільно за вибором оператора ринку. До таких продуктів належать:
свіжі фрукти й овочі, включаючи картоплю, які не очищені від шкіри, не порізані, не оброблені іншим аналогічним чином, окрім пророщеного насіння та інших аналогічних продуктів, таких, як пророщені бобові культури;
вина, лікерні вина, ігристі вина, ароматизовані вина та інші аналогічні продукти, вироблені з фруктів, окрім винограду та напоїв, які підпадають під код УКТЗЕД 220600, вироблені з винограду та виноградного сусла;
напої, що містять 10 і більше відсотків об’ємних одиниць спирту;
хлібобулочні або кондитерські вироби, які зазвичай споживаються протягом 24 годин із моменту випікання;
оцет;
харчова сіль;
цукор у твердому стані;
кондитерські вироби, які складаються практично виключно з ароматизованих та/або підфарбованих цукрів;
жувальна гумка та інші аналогічні продукти для жування.
Якщо харчовий продукт зберігається до 3 міс., у даті достатньо вказати день і місяць; 3-18 міс. — достатньо вказати місяць і рік; понад 18 міс. — рік.
Державний контроль та відповідальність операторів ринку харчових продуктів
Державний контроль за додержанням законодавства щодо надання споживачам інформації про харчові продукти здійснюється відповідно до Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин».
Оператор ринку харчових продуктів, відповідальний за інформацію про харчовий продукт, зобов’язаний забезпечити наявність і точність інформації про харчовий продукт відповідно до цього Закону. Оператори, які не є відповідальними за таку інформацію, не мають права здійснювати обіг харчових продуктів, щодо яких вони мають інформацію, що ці харчові продукти не відповідають законодавству щодо надання інформації про харчові продукти. Ці оператори ринку не мають права змінювати інформацію, яка супроводжує харчовий продукт.
Оператори ринку харчових продуктів, котрі порушили вимоги цього Закону, несуть відповідальність відповідно до Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин».
Передбачається, що надання неточної, недостовірної інформації про продукт, зміна оператором ринку інформації про нього тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (62,6 тис. грн), а на фізичних осіб-підприємців — у розмірі 10 мінімальних зарплат (41,7 тис. грн).
За введення споживачів в оману щодо речовин і харчових продуктів, що викликають алергічні реакції або непереносимість, штраф становить 30 мінімальних заробітних плат (125,2 тис. грн) для юридичних осіб і 20 (83,5 тис. грн) — для фізосіб-підприємців.
Зауважу, що гривневий еквівалент штрафів актуальний для поточного року — розмір мінімальної зарплати на 2019 рік встановлений на рівні 4 173 грн.
6 серпня уже всі харчові продукти будуть з новим маркуванням?
Закон встановлює, що харчові продукти, які відповідають вимогам законодавства щодо надання споживачам інформації про харчові продукти, що діяли до введення в дію цього Закону, можуть вироблятися та/або вводитися в обіг протягом трьох років після введення в дію цього Закону. Такі харчові продукти можуть перебувати в обігу до настання кінцевої дати споживання або закінчення строку придатності.
Тобто Закон не вимагає моментальних змін, він передбачає перехідний період, який триватиме орієнтовно 3 роки, щоб виробники все зробили згідно з новими вимогами.
Протягом цього часу суб’єкти господарювання будуть мати можливість продавати на ринку ту продукцію, яка маркована відповідно до дійсних на даний момент норм законодавства. Щоб не було необхідності в перемаркуванні, вилученні, відкликанні цієї продукції з ринку, бо це у свою чергу тягне додаткові видатки та, відповідно, здорожчання продукції.
Переконаний, що з прийняттям цього закону в нашій державі буде сформована нова культура інформування споживачів про харчовий продукт. Досі в цьому контексті існувало певне підґрунтя для нешанобливого ставлення до споживача. Тому із прийняттям цього закону виграють усі. Кожен споживач України відчує різницю в маркуванні та конкретну користь від євроінтеграції.
Джерело: AgroPolit.com
Далее
Кабинет Министров создал государственное учреждение Украинский институт развития образования.
Институт будет работать над реформой общего среднего образования. Об этом говорится в распоряжении Кабмина №593-р в понедельник, 5 августа, пишет «Слово и Дело».
Институт будет работать под управлением Министерства образования и науки. Минобразования поручено в течение 3-х месяцев утвердить устав и структуру Института и осуществить организационные мероприятия по материально-техническому и кадровому обеспечению заведения в пределах расходов, предусмотренных в госбюджете на содержание учреждений, относящихся к сфере управления Минобразования.
«Деятельность учреждения будет способствовать координации организационного и методического обеспечения внедрения концепции реализации государственной политики в сфере реформирования общего среднего образования «Новая украинская школа» на период до 2029 года», — говорится в сопроводительной информации.
Отмечается, что заведение, в частности, будет заниматься разработкой госстандартов, образовательных и учебных программ, вопросами повышения квалификации педагогических работников и обеспечением учебниками педагогов и учеников.
Далее
Далее
?Ухвала КГС ВС від 29.07.2019 № 914/3224/16:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83304263
⚡Ключові тезиси:
✔️.. мають місце обставини, які вказують на існування правової проблеми у застосуванні судами на практиці положень статей 256, 261 ЦК України щодо визначення початку перебігу строку позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, а саме з моменту коли особа довідалася /або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування чи з моменту коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення свого права шляхом набуття майна особою, у якої це майно знаходиться на час подачі позову .
✔️За змістом частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У 2003 році у подружжя народилася дочка, пізніше вони розлучились, уклавши договір про сплату батьком дитини її матері аліментів у розмірі 350 грн, які сторони домовилися рахувати як еквівалент 50 євро, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
У 2016 році мати дитини звернулася до суду з проханням розтлумачити умови п. 2 договору та стягнути з батька дитини заборгованість за аліментами. Вимоги обґрунтовано тим, що відповідач сплачував аліменти в розмірі 350 грн, а не в сумі, що еквівалентна 50 євро.
Районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, вважаючи безпідставними позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за аліментами та пені, оскільки відповідач належним чином виконує своє зобов’язання щодо сплати аліментів у розмірі 350 грн щомісяця.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС касаційну скаргу позивачки задовольнив частково, розтлумачив умови договору та стягнув з відповідача заборгованість за аліментами й пеню, ухваливши власне рішення по суті спору.
Суд зазначив, що відповідно до частин 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1998 року в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2 ст. 150 СК України зобов’язують батьків піклуватися про дітей.
Стаття 189 СК України містить диспозитивне правило про те, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів, водночас свобода волі сторін такого договору обмежується імперативним приписом про те, що його умови не можуть порушувати права дитини, встановлені цим Кодексом. У ч. 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний розмір аліментів не може бути меншим 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до 3 липня 2018 року – меншим ніж 30%).
Враховуючи правову природу аліментного договору і положення ст. 8 СК України, до аліментного договору субсидіарно може бути застосовано норми Цивільного кодексу України, які стосуються договірних зобов’язань, зокрема щодо валюти зобов’язання і принципів його виконання.
У ст. 524 ЦК України вказано, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, а якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить законодавству України.
ВС розтлумачив п. 2 договору таким чином: виконання зобов’язань визначено у гривнях, водночас сторони погодили, що щомісячний розмір аліментів не може бути меншим від суми, що еквівалентна EUR 50 на день здійснення поштового переведення, з урахуванням встановленого державою у ч. 2 ст. 182 СК України мінімального розміру аліментів.
Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 194 СК України, аліменти можуть бути стягнуті за виданим нотаріусом позивачеві виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання.
ВС зробив помісячний розрахунок заборгованості за аліментним договором за трирічний період і визначив загальну суму.
Також у договорі передбачено сплату відповідачем пені у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Сімейним законодавством України не встановлено обмежень періоду нарахування пені. Суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, тож колегія суддів КЦС ВС постановила стягнути пеню за прострочення сплати аліментів у такому самому розмірі, що й заборгованість за аліментами.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 645/5783/16-ц (провадження № 61-16681св18) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://www.reestr.court.gov.ua/.
Стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює строки пред’явлення виконавчих документів до виконання. Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Дотримання цього строку є необхідною передумовою прийняття виконавчого документа до виконання.
Так, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.
Поряд з цим, Закон України «Про виконавче провадження» та процесуальне законодавство передбачають можливість поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідні норми щодо поновлення строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання містяться у статті 376 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 433 Цивільного процесуального кодексу України, статті 329 Господарського процесуального кодексу України.
Стягувач, який просить суд поновити пропущений строк пред’явлення до виконання виконавчого документа, повинен довести, що такий строк пропущено ним з поважних причин, оскільки саме таку умову містить процесуальне законодавство. А боржник, користуючись можливістю уникнути виконання судового рішення, буде не лише заперечувати проти поновлення такого строку, але може в подальшому й оскаржувати ухвалене судове рішення.
Чинне процесуальне законодавство не визначає переліку причин, які є поважними (такими, що не залежали від волі стягувача), та за наявності яких суд може поновити пропущений строк для пред’явлення до виконання виконавчого документа.
Суди при розгляді заяв стягувачів виходять з того, що такі причини (обставини) повинні бути об’єктивною перешкодою для особи, на користь якої винесено судовий акт, і яка вчиняє дії для отримання виконавчого документа та його пред’явлення до виконання.
З судової практики поважними причинами для поновлення строку здебільшого визнаються отримання не з вини стягувачів виконавчих листів після закінчення строку пред’явлення їх до виконання. Так, у справі № 607/21808/13-ц суди встановили, що стягувач пропустив строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання з поважних причин, оскільки судом першої інстанції при оформленні та видачі виконавчих листів порушено норми Інструкції з діловодства та Закону України «Про виконавче провадження», стягувач не отримав виконавчих листів, тобто фактично не мав можливості вимагати виконання судового рішення.
У справі №2а/0470/4250/11 судами встановлено, що стягувач звернувся до суду із заявами про видачу виконавчого листа з дотриманням встановленого законом строку, однак, виконавчий лист було видано судом після строку, встановленого законодавством для пред’явлення виконавчих листів для виконання, тому суди дійшли висновку про наявність поважних причин для поновлення строку пред’явлення виконавчого листа до виконання. А у справі № 2а-12192/09/0470 суди дійшли висновку, що строк пред’явлення виконавчого листа до виконання пропущено не з вини заявника, оскільки стягувач своєчасно звертався до окружного адміністративного суду з відповідною заявою, проте через те, що адміністративна справа перебувала на розгляді у Вищому адміністративному суді України, суд своєчасно не видав виконавчий лист.
Також вимогу про поновлення строку пред’явлення до виконання виконавчого документа може бути заявлено одночасно з проханням видати дублікат такого виконавчого документу. Поширеним є подання таких заяв при втраті виконавчого документу під час примусового виконання або при пересиланні виконавчого документу з одного органу державної виконавчої служби до іншого. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду на підставі якого його видано та чи не втратило судове рішення законної сили (постанова ВС від 29.08.2018 у справі № 344/5708/15-ц, постанова від 17.10.2018 у справі № 1304/8184/12, постанова від 12.06.2019 у справі № 2-1316/736/11).
Невірною визнає Верховний Суд практику, відповідно до якої суди, поновлюючи строк, зазначають у судовому рішенні конкретний проміжок часу, протягом якого виконавчий лист має бути пред’явлений до виконання.
Так, Касаційний адміністративний суд зазначив, що строк пред’явлення виконавчого документу до виконання встановлений безпосередньо законом. Зміна цього строку судовим рішенням не допускається. З огляду на це, відсутні правові підстави для зазначення судом у судовому рішенні конкретної календарної дати початку та закінчення цього строку. Суд має право лише поновити пропущений строк стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними (постанова від 28.03.2018 у справі № 2а-12192/09/0470).
Далее
Рішенням районного суду позов задоволено та зобов’язано відповідача прибрати огорожу. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна огорожа встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України, з порушенням санітарних норм, її висота перевищує 2 м, а частина підпорок вказаної огорожі порушена та похилена в бік земельної ділянки позивача, внаслідок чого існує небезпека руйнування спірної огорожі та пошкодження майна позивача. Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна огорожа не відповідає державним будівельним нормам на момент її встановлення та на час розгляду справи судом, оскільки ця огорожа (паркан) є суцільною, вищою за 2 м, встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але при цьому він має додержуватись моральних засад суспільства, не використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян (стаття 319 ЦК Україна). Відповідач зазначених вимог не дотримується, ігнорує зміни у правилах благоустрою і не приводить своє майно у відповідність з ними.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився із висновками судів попередніх інстанцій та залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення.
Постанова Верховного Суду від 14.02.2019 мотивована тим, що спірна огорожа не відповідає державним будівельним нормам на момент її встановлення та на час розгляду справи судом, оскільки ця огорожа (паркан) є суцільною, вищою за 2 м, встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України, яка зобов’язує власників та користувачів земельних ділянок обирати такі способи їх використання, за яких власникам, користувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (в тому числі затінення ділянки). Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
