10.10.2022 набрав чинності Закон України «Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому» №2518-ІХ від 15.08.2022 (далі – Закон), яким визначено особливості цивільного обороту об’єктів незавершеного будівництва і майбутніх об’єктів нерухомості з метою гарантування речових прав на такі об’єкти.
Статтею 4 Закону вводяться нові терміни, а саме визначаються об’єкти спеціального майнового права, якими є:
Закон вносить зміни до низки нормативних актів, зокрема, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV).
Як розповіла заступниця начальника відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації нерухомого майна Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України Софія Ковальчук, важливих змін зазнала стаття 27 Закону № 1952-IV, яка доповнена новими підставами для державної реєстрації прав та їх обтяжень:
Щодо державної реєстрації прав:
Щодо державної реєстрації обтяжень:
Крім того, Закон № 1952-IV доповнений новими статтями 27-2 та 27-3.
Зокрема, стаття 27-2 Закону № 1952-IV встановлює особливості щодо державної реєстрації спеціального майнового права на об’єкти незавершеного будівництва та майбутні об’єкти нерухомості, яка проводиться вперше.
Так, державна реєстрація спеціального майнового права на неподільний об’єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється за таких умов:
Державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об’єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється:
Одночасно з державною реєстрацією спеціального майнового права на подільний об’єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється державна реєстрація обтяження речових прав на подільний об’єкт незавершеного будівництва.
Крім того, державна реєстрація спеціального майнового права на об’єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється виключно за замовником будівництва.
Державна реєстрація на всі майбутні об’єкти нерухомості, яка проводиться вперше, здійснюється (частина четверта статті 27-2 Закону № 1952-IV):
Державна реєстрація спеціального майнового права на майбутні об’єкти нерухомості, яка проводиться вперше, здійснюється одночасно щодо всіх таких об’єктів у складі подільного об’єкта незавершеного будівництва.
Крім того, одночасно з такою державною реєстрацією здійснюється державна реєстрація обтяження речових прав на майбутні об’єкти нерухомості, які включені до гарантійної частки, визначеної відповідно до Закону № 2518-ІХ.
Дія обтяження речових прав на майбутні об’єкти нерухомості, включені до гарантійної частки (у подільному об’єкті незавершеного будівництва, черзі, пусковому комплексі), припиняється автоматично програмними засобами Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у день отримання з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомостей про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта (черги, пускового комплексу).
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
18 жовтня ц.р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про приєднання України до Конвенції про екстрадицію» (законопроєкт № 0158).
Ратифікація Конвенції створить правові підстави для співпраці з компетентними органами держав-учасниць щодо видачі з метою притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку осіб, які, намагаючись ухилитися від відповідальності за вчинені злочини, переховуються на території однієї з них.
Ухвалюючи рішення про приєднання до Конвенції про екстрадицію, Україна зробила низку застережень та заяву:
Конвенція про екстрадицію була укладена в Монтевідео, Республіка Уругвай, 26 грудня 1933 року.
Державами – учасницями Конвенції є Аргентинська Республіка, Республіка Чилі, Республіка Колумбія, Домініканська Республіка, Республіка Еквадор, Республіка Сальвадор, Республіка Гватемала, Республіка Гондурас, Республіка Казахстан, Мексиканські Сполучені Штати, Республіка Нікарагуа, Республіка Панама та Сполучені Штати Америки.
Згідно з текстом документа, зокрема, встановлюється зобов’язання держав – учасниць Конвенції видавати осіб, які можуть перебувати на їхніх територіях та які є обвинуваченими або засудженими, а також розпочати провадження проти особи у разі відмови від видачі з підстав громадянства.
Далее
Національний банк України врегулював порядок організації, проведення та оформлення результатів інспекційних перевірок колекторських компаній. Йдеться про компанії, які не мають статусу небанківської фінансової установи, включені до реєстру колекторських компаній, що здійснюють в інтересах кредитодавця чи нового кредитора врегулювання простроченої заборгованості споживачів фінансових послуг.
Про це повідомляє пресслужба НБУ.
Зокрема, затверджено:
Національний банк здійснюватиме позапланову інспекційну перевірку без попереднього повідомлення об’єкта перевірки. Сама інспекційна перевірка здійснюватиметься на підставі розпорядчого акта Національного банку про проведення інспекційної перевірки.
Національний банк має право ухвалити рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки колекторської компанії за наявності таких підстав:
Крім того, розширено повноваження Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг (далі – Комітет). Так, Правління Національного банку України має право делегувати Комітету розгляд рішення про застосування заходів впливу до колекторських компаній, які не є фінансовими установами, за порушення вимог законодавства щодо взаємодії зі споживачами під час врегулювання простроченої заборгованості (етичної поведінки).
Зазначені вимоги передбачені постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2022 року № 220, що набирає чинності з 19 жовтня 2022 року.
Далее
Конституційний Суд України 12 жовтня 2022 розглянув справу за конституційними скаргами Жиденка Володимира Вікторовича, Петренка Віктора Олексійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI(щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) та ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)/2022, яким визнав оспорювані приписи Закону № 3668 неконституційними. Про це повідомила прес-служба Суду.
КСУ вважає, що зі змісту частин першої, другої, п’ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв’язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов’язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
КСУ перевірив на відповідність Конституції України обмеження встановленням максимального розміру пенсії, призначеної (перерахованої) за Законом „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ та дійшов висновку, що пенсійне забезпечення як основний складник соціальних гарантій високого рівня стосовно громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, не може бути скасоване або обмежене.
У Рішенні Суд наголосив, що оспорювані приписи Закону № 3668, які обмежують максимальним розміром пенсії, призначеної (перерахованої) за Законом № 2262, зокрема особам, на яких поширено приписи частини п’ятої статті 17 Конституції України, не відповідають сутності соціальних гарантій високого рівня для таких осіб.
Конституційний Суд України також зазначив, що приписи Закону № 3668, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення та зобов’язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Рішення КСУ є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Джерело:https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Відповідно до п. 4 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), зокрема, є фізичні особи – підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесені зміни до розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.
Так, згідно з абзацом першим п. 9 прим. 19 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 тимчасово, з 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у пп. 4, 5 та 5 прим. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе. При цьому положення абзацу другого п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 щодо таких періодів для таких осіб не застосовується.
При цьому такими особами розрахунок єдиного внеску у складі податкової декларації не заповнюється за період, в якому відповідно до абзацу першого п. 9 прим. 19 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 єдиний внесок не нараховувався, не обчислювався та не сплачувався (абзац другий п. 9 прим. 19 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464).
Джерело:https://yur-gazeta.com
Далее
Верховна Рада проголосувала прийняти за основу законопроєкт «Про колективні угоди та договори» у першому читанні.
«Колективно-договірне регулювання трудових відносин в Україні потребувало суттєвого оновлення. Статистика свідчить про те, що інтерес до укладення колективних договорів в умовах чинного правового регулювання зменшується. І це є проблемою, оскільки робітники та роботодавці втрачають випробуваний та надійний інструмент діалогу.
Для виправлення ситуації та наближення українського законодавства в цій сфері до європейського Уряд разом з представниками зацікавлених сторін напрацював відповідний проєкт закону.
Його ухвалення відкриє нові можливості для захисту своїх інтересів працівниками та роботодавцями», — зазначила заступниця Міністра економіки України Тетяна Бережна.
Урядовий проєкт передбачає розширення суб’єктного складу сторін колективних переговорів, що дозволить залучити до соціального діалогу і новостворені профспілки.
Зокрема, на галузевому рівні: в колективних переговорах зможуть брати участь нерепрезентативні представники, які укладають галузеві угоди обмеженої дії. У свою чергу, на рівні підприємства, установи чи організації право на укладення колективного договору матимуть всі без винятку працівники і роботодавці, зокрема фізичні особи.
Закон також визначає порядок застосування роботодавцем умов колективних угод у випадках, коли він зобов’язаний враховувати положення угод різного рівня (територіального, галузевого, локального тощо).
Та встановлює взаємозв’язок між нормами колективних угод галузевого і територіального рівня. Крім того, законопроєкт передбачає можливість призупинення й зупинення дії окремих положень колективних угод і договорів — за згодою сторін та у разі настання форс-мажорних обставин (перелік яких зазначено в договорі).
Також законопроєкт передбачає приєднання до сторін угод і договорів нових суб’єктів. Проєкт Закону України «Про колективні угоди та договори» узгоджується з положеннями Європейської соціальної хартії, а також директив 23 та 533 ЄС.
У процесі розробки проєкт закону був максимально узгоджений сторонами соціального діалогу (профспілками і роботодавцями) та експертами Міжнародної організації праці.
КАС ВС у постанові від 27 вересня 2022 року у справі № 380/7694/20 визначив момент початку нарахування пені в податкових зобов’язаннях. Про це повідомила прес-служба Суду.
Суть справи: товариство з обмеженою відповідальністю просило суд визнати протиправною і скасувати податкову вимогу обласного департаменту ГУ Державної податкової служби України, зобов’язати здійснити коригування даних інтегрованої картки платника та визнати протиправними рішення і дії щодо зарахування грошових коштів на рахунок погашення пені з податку на прибуток приватних підприємств.
Нарахування податковим органом пені в сумі 331 482,07 грн відбулося за весь період заниження податкового зобов’язання після закінчення процедури судового оскарження податкового повідомлення-рішення на ту частину грошових зобов’язань з податку на прибуток підприємств, яку суд визнав правомірною. Саме ця сума пені й відображена в оскарженій податковій вимозі від 6 липня 2020 року та в даних інтегрованої картки платника, а згодом у рахунок її погашення податковий орган відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України зарахував поточні платежі позивача з податку на прибуток за другий квартал 2020 року в сумі 63 000 грн, які були сплачені 19 серпня 2020 року.
Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов, дійшовши висновку, що сплата грошових зобов’язань протягом десяти днів з дня отримання нового податкового повідомлення-рішення, прийнятого після судового оскарження на зменшену за рішенням суду суму грошового зобов’язання, звільняє платника від відповідальності у вигляді пені.
Однак Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду скасував ці рішення та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Позиція ВС
Якщо податкове зобов’язання виникає згідно з податковим законодавством, яким встановлено розмір, порядок і строк його сплати, то на підставі прийнятого податковим органом відповідного рішення про нарахування у зв’язку із встановленням факту несплати податку у платника виникає грошове зобов’язання, яке підлягає сплаті у встановлений п. 57.3 ст. 57 ПК України строк після його узгодження. Грошові зобов’язання підлягають сплаті протягом десяти днів саме з дня їх узгодження, а не отримання нового податкового повідомлення-рішення, яким за результатами судового оскарження фактично фіксується сума узгодженого грошового зобов’язання, правомірність нарахування якого підтверджена судом.
Лексичний і логічний аналізи підпункту 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України в редакції, чинній з 1 січня 2017 року, дають підстави для висновку, що початок нарахування пені пов’язаний зі спливом граничного строку сплати платником податків податкового зобов’язання, яке мало бути виконане, якби платник податків не порушив норми податкового законодавства і не занизив його у відповідний період. Тобто нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов’язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
Пеня на підставі п. 129.1 ст. 129 ПК України нараховується в обов’язковому порядку відповідно до ПК України й за встановленою ним формулою і не обумовлюється прийняттям контролюючим органом жодних додаткових рішень.
З урахуванням вимог п. 129.2 ст. 129 ПК України в разі залишення без змін за результатами судового оскарження частини нарахованого контролюючим органом грошового зобов’язання пеня, нарахована за несплату такого, підлягає сплаті та відображається в ІКП платника податку за весь період заниження такого зобов’язання, в тому числі й за період адміністративного та/або судового оскарження.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
