Кредиторы не имеют права постоянно преследовать наследников своих скончавшихся ипотечных заемщиков.
Большая палата Верховного суда потребовала четко соблюдать Гражданский кодекс в этой части. Рассматривая дело №14-49 цс 19 она выдала четкое заключение: если заемщик умер, то у финучреждений и коллекторских компаний лишь 6 месяцев, чтобы предъявить требование к поручителям или наследникам (они должны одновременно выставляться на обе стороны).
Если финансисты не успели и пропустили этот срок, то ипотека считается прекращенной. Выплаченной. То есть кредиторы не смогут больше преследовать поручителей или наследников, а также пытаться взыскать залог. У них нет на это права.
По сути к кредиторам применяется тоже правило, что и к наследникам. У них шесть месяцев, чтобы заявить свои права на имущество скончавшегося.
Верховный суд оставил лишь одно исключение из этого правила. В случае, если смерть заемщика скрывали и замалчивали.
«Если кредитор наследника не знал и не мог знать об открытии наследства, он имеет право предъявить свои требования к наследникам, которые приняли наследство на протяжении одного года с момента наступления срока требования», — говорится в постановлении БП-ВС.
Далее
Уряд вніс зміни до Порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 р. № 474.
Документом удосконалено порядок виїзду громадян України, які не досягли 16-річного віку, через контрольні пункти в’їзду/виїзду на території Херсонської області, у тому числі у разі відсутності документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України, та без безпосереднього супроводу законних представників.
Так, тепер порядок передбачає, що в’їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які виїхали з цієї території для оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, здійснюється за умови пред’явлення довідки, виданої територіальним органом або територіальним підрозділом ДМС.
У разі відсутності у дитини, яка не досягла 16-річного віку, зазначених документів уповноважені службові особи органу охорони державного кордону надають такій особі дозвіл на виїзд з тимчасово окупованої території України на підставі їх свідоцтва про народження, а також паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон особи, в супроводі якої вони здійснюють виїзд (а у разі, коли особу супроводжує опікун, піклувальник, один із прийомних батьків або батьків-вихователів, – також рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини для підтвердження повноважень законного представника), для оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
У разі виявлення на контрольному пункті дитини, яка не досягла 16-річного віку без супроводу прикордонники надають такій особі дозвіл на виїзд з тимчасово окупованої території України та невідкладно (протягом доби) повідомляють про таку дитину органам Національної поліції та забезпечують передачу дитини органу опіки та піклування за місцем її виявлення.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення — догана або звільнення. Про це нагадує Управління Держпраці у Хмельницькій області.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.
Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.
Відповідно до ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
В ст. 149 КЗпП зазначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Порядок зняття дисциплінарного стягнення визначено в ст.151 КЗпП, а саме:
якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення;
якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV КЗпП України).
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконними дії в частині ухилення від виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу через ухилення від укладання трудового договору в порядку переведення із Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві до Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області після його звільнення з Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві на підставі пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Суд першої інстанції закрив провадження у справі у зв’язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення у справі у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди виходили з того, що є рішення, яке набрало законної сили у справі про визнання дій незаконними та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, у якій позивач просив суд стягнути з Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області заробітну плату за час вимушеного прогулу; визнати незаконними дії Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області в частині ухилення від укладання трудового договору з особою, запрошеною за погодженням між начальниками на роботу в порядку переведення з Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві на роботу в Територіальну державну інспекцію з питань праці у Харківській області після його звільнення з роботи в Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві.
А також є постанова Верховного Суду у цивільній справі за позовом особи до Головного управління Держпраці у Харківській області про відшкодування моральної шкоди через ухилення відповідача від укладання з ним трудового договору за погодженням між начальниками про прийняття на роботу в порядку переведення з Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві до Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області після його звільнення з роботи в Територіальній державній інспекції з питань праці у м. Києві у зв`язку із переведенням на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.
Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій, скасував їх рішення та справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанцій зазначив, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Касаційний цивільний суд роз’яснив, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
ВС зауважив, що, визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Суд касаційної інстанції зазначив, що підстави позову у вже розглянутій цивільній справі та у цій справі не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав, тому висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є помилковими (постанова від 22.05.2019 у справі № 640/7778/18).
Далее
??Постанова ВП ВС від 15.05.2019 № 817/649/16 (11-1032апп18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82157245
⚡Ключові висновки ВП:
✔️Зі змісту позовної заяви у справі, що розглядається, убачається, що ОСОБА_1 позивається до Фонду і просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати його виплатити, перерахувати безготівково кошти.
✔️Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-ХІІ, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
✔️Відповідно до частини третьої статті 22 цього Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
✔️Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
✔️Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі — Закон № 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
✔️Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
✔️За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України).
✔️За змістом статті 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція — це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець — це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
✔️З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк — їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
✔️Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав.
✔️Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за частиною третьою статті 22 Закону № 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.
✔️Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв?язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
✔️Разом з цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — Закон № 4452-VI).
✔️Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок касаційного суду про те, що дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII не поширюється на позивача, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року про повернення касаційної скарги ОСОБА_1 у звязку з несплатою судового збору є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Кабмін уніс зміни до ряду нормативно-правових документів у сфері регулювання земельних відносин. Зокрема, нормативно закріпив можливість отримати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в електронній формі.
Аби отримати такий документ фізичній та/або юридичній особі потрібно подати заяву в електронній формі.
На її підставі Держгеокадастр видає відповідний витяг або мотивовану відмову у його наданні. Такі дії Держгеокадастр вчиняє в електронній формі технічними засобами телекомунікацій з накладенням кваліфікованого електронного підпису, а за бажанням заявника — також у паперовому вигляді.
Окрім того, зазначеною постановою:
— запровадили механізм внесення відомостей до Державного земельного кадастру про масиви земель сільськогосподарського призначення та користування такими відомостями,
— введено новий понятійний апарат, запроваджений Законом України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 р. № 2155-VIII тощо.
Джерело: постанова КМУ від 05.06.2019 р. № 477
Далее
Власти решили изменить правила реконструкции устаревшего жилья без привязки к этажности домов, а не только до пяти этажей, как это определено сейчас. Соответствующий законопроект разрабатывает Министерство регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Украины. Об этом на своей странице в Facebook сообщил замминистра Лев Парцхаладзе.
«Сегодня, согласно действующему закону о реконструкции, устаревший жилой фонд — это дома только до пяти этажей, которые по своему техническому состоянию не соответствуют нормативам безопасности и комфорта проживания. Предельный срок их эксплуатации истек, а конструкции износились не менее чем на 60%. Однако в действительности в Украине есть жилье и другой этажности, которое также нуждается в реконструкции», — написал чиновник.
По его словам, ведомство решило расширить перечень объектов, которые могут реконструироваться. В новом законопроекте прописано, что реконструкции подлежат дома различной этажности, а также другие объекты инженерно-транспортной инфраструктуры, техническое состояние которых уже не соответствует нормативному.
Парцхаладзе отметил, что на сегодняшний день в Украине — около 1 млрд кв. м жилого фонда, почти 70-80% из которого — устаревшее жилье. По оценкам экспертов, около 75 млн кв. м жилья в Украине является аварийным и непригодным для проживания. Поэтому введение эффективного механизма реновации устаревшего жилья в Украине на практике является крайне актуальным.
Далее
??Постанова ВП ВС від 29.05.2019 № 398/4017/18 (14-215цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82188573
⚡Ключові висновки ВП:
✔️У жовтні 2018 року ОСОБА_10 звернулась до суду із зазначеною заявою, в якій просила:
— встановити юридичні факти про те, що вона — ОСОБА_10 , її мати — ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її баба — ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її тітка — ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належать до єврейської національності;
— встановити факт неправильності актового запису у свідоцтві про народження ОСОБА_10 від 15 липня 1949 року № 99 в частині вказівки національності її матері ОСОБА_13 «українка» замість «єврейка» та зобов`язати Світловодський ВДРАЦС внести зміни до цього актового запису шляхом визначення у графі «національність» ОСОБА_13 «єврейка» замість «українка»;
— встановити факт неправильності актового запису у свідоцтві про народження ОСОБА_13 (матері заявниці) від 18 травня 1951 року № 238 в частині вказівки національності ОСОБА_14 (баби заявниці) «українка» замість «єврейка» та зобов`язати Світловодський ВДРАЦС внести зміни до цього актового запису шляхом визначення у графі «національність» ОСОБА_14 «єврейка» замість «українка»;
— становити порядок виконання ухваленого у цій справі судового рішення, відповідно до якого воно є підставою для внесення змін до зазначених актових записів щодо національності ОСОБА_13 та ОСОБА_14 шляхом зміни зазначеної національності «українка» на «єврейка».
✔️Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада 2018 року у відкритті провадження за цією заявою відмовлено.
✔️Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
✔️У цій справі ОСОБА_10 звернулася із заявою про встановлення факту належності заявниці, її матері, баби та тітки до певної національності, посилаючись на помилковість таких відомостей, зазначених в актових записах про народження заявниці та її матері, що є, на думку ОСОБА_10 , підставою для внесення змін до цих актових записів щодо національності матері та баби. Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_10 вказала на відсутність первинних документів для внесення змін до актових записів цивільного стану і необхідність установлення обставин, що підтверджують її вимоги. При цьому рішення, дії чи бездіяльність органу ДРАЦС щодо внесення змін до актових записів цивільного стану заявниця не оскаржує.
✔️З огляду на викладене справа не містить ознак публічно-правового спору, а вимоги про зобов`язання органу ДРАЦС внести зміни до актових записів щодо національності матері та баби заявниці є похідними від її вимог установити певні обставини і неправильність відомостей, що містяться у таких записах.
✔️Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17 (провадження № 11?927апп18) за позовом фізичної особи до органу ДРАЦС про зобов`язання внести зміни до актового запису про його народження, зазначивши в графі національності його батька «поляк» замість «українець».
✔️Разом з тим актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 Цивільного кодексу України; далі — ЦК України). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (частина друга статті 49 ЦК України).
✔️Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі — Закон № 2398-VI).
✔️Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону № 2398-VI).
✔️Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5 затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання (далі — Правила), за змістом пунктів 1.1, 1.5 яких внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним законодавством.
✔️Підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил).
✔️Таким чином, органи ДРАЦС за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.
✔️Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
✔️У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
✔️Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності» від, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.
✔️Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
✔️Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
✔️Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
✔️Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
✔️Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». ✔️Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
✔️За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності.
✔️Щодо посилань у заяві ОСОБА_10 на роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 № 12 «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану», відповідно до яких питання щодо встановлення неправильності в актовому записі про народження, зокрема щодо доповнення відомостей про національність та громадянство батьків, суд вирішує на підставі письмових (архівних матеріалів, відомостей, які містяться в паспорті, інших посвідчень тощо) та інших доказів, що з достовірністю підтверджують заявлену вимогу, слід зазначити таке. Вимоги пункту 7 цієї постанови, за якими при розгляді справ про встановлення неправильності в актовому записі про народження суди мають враховувати, що він, зокрема, повинен містити відомості про національність і громадянство батьків, а якщо їх не було внесено — актовий запис має бути доповнено, — відповідали законодавству України станом на час прийняття зазначеної постанови. Проте ці роз`яснення не відповідають чинному законодавству України, яким зазначення національності особи в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС не передбачено. Оскільки зазначена постанова була прийнята понад 20 років тому, тобто до прийняття Конституції України та чинних ЦК України, Сімейного кодексу України, ЦПК та КАС України, то надані в ній роз`яснення не відповідають чинному законодавству України і не можуть братися до уваги.
5 червня 2019 року Уряд вніс зміни до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби. Зокрема в новій редакції викладено норми щодо формування конкурсної комісії.
Так встановлено, що конкурсна комісія утворюється у складі не менше п’яти осіб.
До складу конкурсної комісії можуть входити представники служби управління персоналом, юридичної служби, окремих структурних підрозділів та інші працівники державного органу, в якому проводиться конкурс.
У разі неможливості утворення або функціонування конкурсної комісії в державному органі, фактична чисельність якого становить менше 10 осіб, конкурс може проводити конкурсна комісія, утворена керівником державної служби державного органу вищого рівня.
У разі подання членом Комісії або конкурсної комісії письмової заяви про участь у конкурсі на зайняття посади, який проводиться такою Комісією або конкурсною комісією, його повноваження припиняються з дня подання такої заяви до дня оприлюднення результатів конкурсу на офіційному веб-сайті НАДС, про що зазначається у відповідному протоколі.
Крім того новими положеннями встановлено що за рішенням Голови НАДС або керівника державної служби органу, в якому проводиться конкурс, функції адміністратора можуть виконувати дві особи. Члени Комісії, конкурсної комісії, адміністратори, залучені до роботи Комісії або конкурсної комісії особи несуть персональну відповідальність за розголошення інформації, що стала їм відома під час проведення конкурсу, зокрема щодо змісту ситуаційних завдань, а також завдань для перевірки володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи (для кандидатів на посади державної служби категорії «А»), до завершення відповідного конкурсу.
Передбачається що особа, яка бажає взяти участь у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби категорії «А» або «Б», також подає до Комісії або конкурсної комісії заяву про відсутність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Проведення тестування та визначення його результатів здійснюється за допомогою програмного забезпечення, адміністрування якого здійснюється НАДС.
Під час проведення тестування та розв’язання ситуаційних завдань кандидатам забороняється користуватися додатковими електронними приладами (крім випадків, коли використання додаткових електронних приладів становить розумне пристосування), підручниками, навчальними посібниками, іншими матеріалами, а також спілкуватися один з одним.
У разі порушення зазначених вимог кандидат відсторонюється від подальшого проходження конкурсу, про що складається відповідний акт, який підписується членами
Комісії, які здійснювали нагляд, або присутніми членами конкурсної комісії.
Відсторонений кандидат вважається таким, що не пройшов конкурс.
Після закінчення кандидатом проходження тестування або після закінчення часу, відведеного для його проведення, здійснюється автоматичне визначення результатів тестування за допомогою програмного забезпечення.
За результатами тестування формується звіт, який роздруковується та підписується кандидатом, після чого передається адміністратору.
Після завершення розв’язання ситуаційних завдань або після закінчення часу, відведеного на їх розв’язання, кандидати вкладають бланк з розв’язаним ситуаційним завданням та заповнений бланк персональних даних у конверти і подають їх адміністратору.
Адміністратор проставляє однаковий номер на конверті з розв’язаними ситуаційними завданнями та на конверті із заповненим бланком персональних даних кандидата.
Після отримання від усіх кандидатів конвертів адміністратор передає членам конкурсної комісії тільки конверти з розв’язаними ситуаційними завданнями для визначення результатів, а конверти із заповненими бланками персональних даних залишає у себе.
Неправильно зазначені персональні дані можуть бути закреслені (виправлені) лише кандидатом.
Не допускається зазначення на бланку з відповіддю на ситуаційне завдання та на конверті з розв’язаними ситуаційними завданнями інформації, яка може ідентифікувати кандидата, зокрема прізвища, імені, по батькові, підпису. У разі порушення зазначеної вимоги кандидат відсторонюється від подальшого проходження конкурсу, про що складається відповідний акт, що підписується членами Комісії або конкурсної комісії, які проводять перевірку ситуаційних завдань, та відображається у протоколі засідання відповідної комісії.
Після оцінювання члени Комісії або конкурсної комісії надають відомості про результати співбесіди адміністратору, який заповнює зведену відомість середніх балів.
Остаточною оцінкою у балах за кожною вимогою під час проведення співбесіди є середнє арифметичне значення індивідуальних балів, виставлених членами Комісії або конкурсної комісії.
Результати тестування на знання спеціального законодавства можуть використовуватися протягом шести місяців з дня його проходження, у тому числі в день отримання таких результатів, під час участі кандидата в інших конкурсах, оголошених у цьому органі, за умови відповідності переліку нормативно-правових актів, визначених у компонентах відповідної вимоги. При цьому кандидат зобов’язаний з’явитися під час проходження етапу тестування у визначений Комісією або конкурсною комісією час для надання доступу адміністратору до результатів тестування, визначених за допомогою програмного забезпечення, шляхом надання можливості оформити відповідний звіт.
Кандидат на зайняття посад фахівців з питань реформ за письмовим зверненням до Комісії або конкурсної комісії може отримати витяг із попередньої зведеної відомості середніх балів або витяг із зведеної відомості середніх балів залежно від етапу конкурсу, до якого його було допущено.
Відповідний витяг засвідчується в установленому порядку: для кандидатів на зайняття посад категорії “А” – спеціальним структурним підрозділом НАДС;для кандидатів на зайняття посад категорій “Б” і “В” – службою управління персоналом державного органу, в якому проводився конкурс.
Далее
