Фабула судового акта: Рішенням сільської ради затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та передано у власність відповідача земельні ділянки загальною площею 0,2829 га.
Ці обставини, а також той факт, що померлому батькові позивача, «належали земельні ділянки площею 0,7 га (0,25 га — для обслуговування житлового будинку, 0,45 га — для ведення особистого селянського господарства) на території … сільської ради …, батько позивача заповів все своє майно» позивачеві і стали підставою для подання позову про визнання недійсними і скасування вказаного рішення сільської ради та свідоцтв про право власності на земельні ділянки. Як видно з матеріалів справи, в якості доказів порушення своїх прав позивач зазначає, зокрема, наявність рішенням сільської ради про надання спадкодавцю у постійне користування 0,1 га, а також факт сплати позивачем земельного податку за спірні земельні ділянки.
Незважаючи на наведену мотивацію, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, з чим погодились як апеляційний суд, так і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Постанова ВС/КЦС мотивована тим, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об’єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.
Адже, відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Таким чином за висновком ВС/КЦС, — якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.
Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.
Суд також зауважив, що факт сплати позивачем земельного податку за спірні земельні ділянки, який на думку позивача підтверджує отримання ним у спадок цього майна, не заслуговує на увагу, оскільки сплата податку не свідчить про набуття права власності на майно, зокрема на земельну ділянку.
?Постанова КЦС ВС від 03.06.2019 № 369/3689/16-ц (61-14066св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82217826
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, посилаючись на те, що 30 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про виконання підрядних робіт з будівництва дачного будинку по АДРЕСА_1 . Через неналежне виконання цих робіт в червні 2015 року дружина ОСОБА_2 — ОСОБА_3 взяла на себе додаткові зобов`язання за договором підряду щодо закупівлі будівельних матеріалів та здійснення будівництва. В жовтні 2015 року відповідачі почали ігнорувати його дзвінки, у зв`язку з чим він направив на їм повідомлення про відмову від договору з проханням повернути невикористані грошові кошти в розмірі 261 102 грн. Однак вказана вимога не була виконана.
✔️Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь 261 102 грн, а також — понесені ним судові витрати.
✔️Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
✔️Рішення місцевого суду мотивоване тим, щопозивачем не доведено факту укладення між ним та ОСОБА_2 договору підряду. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існували будь-які договірні відносини, які б передбачали солідарну відповідальність за невиконання відповідачами своїх зобов`язань.
✔️Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2017 року залишено без змін.
✔️Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, як розташована по АДРЕСА_1 .
30 грудня 2012 року ОСОБА_2 надав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 52 000 грн на закупівлю будівельних матеріалів. 10 жовтня 2013 року ОСОБА_2 надав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 3 800 доларів США на закупівлю будівельних матеріалів для будівництва даху, а саме на придбання: бітумної черепиці, підкладочного коврика, дахових вікон, мінеральної вати. 28 березня 2014 року ОСОБА_2 надав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 32 400 грн як авансу на виконання будівельних робіт. 24 квітня 2014 року ОСОБА_2 надав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 6 500 грн для оплати перевезення брусу і дошок. ✔️01 листопада 2014 року ОСОБА_2 надав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 14 700 грн на першочергові витрати на етапі запуску виконання замовлення, а також — 15 000 грн на проведення електрики. 14 та 17 січня 2015 року ОСОБА_2 надав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 13 000 грн та 5 000 грн відповідно на виготовлення вікон. 06 вересня 2015 року ОСОБА_2 надав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 15 000 грн на будівництво першого поверху будинку.
✔️Також позивачем надано копії квитанцій про поповнення карткового рахунку ОСОБА_2 на різні суми, в різний час.
✔️Згідно з висновком експерта Лісниченко С. В. від 12 квітня 2016 року № 16139 станом на 10 жовтня 2013 року вартість будівельних робіт (в тому числі будівельних матеріалів) із влаштування дерев`яних конструкцій першого поверху будинку, відповідно до наданих фотознімків, з врахуванням візуально-інструментального обстеження, становить 91 547 грн (76 289 грн без податку на додану вартість).
✔️Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі — ЦК країни) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
✔️Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
✔️Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
✔️Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
✔️Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
✔️Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
✔️У статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
✔️Відповідно до частин першої, третьої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
✔️Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, на який спрямована узгоджена воля сторін.
✔️Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.
✔️Ціна договору підряду — це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід`ємною частиною.
✔️За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.
✔️Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.
✔️Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
✔️При цьому в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору.
✔️Згідно із статтею 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
✔️Судами встановлено, що договір підряду в письмові формі між сторонами не укладався. Крім того, обов`язковою умовою виконання робіт з нового будівництва є наявність у підрядника спеціального дозволу на виконання окремих видів робіт, що передбачено частиною третьою статті 837 ЦК України. В матеріалах справи також відсутня проектно-кошторисна документація та інші додатки до договору будівельного підряду, підписані обома сторонами, з чітким переліком видів робіт та їх орієнтовною вартістю, які мав виконати ОСОБА_2 як підрядник під час будівництва дачного будинку.
✔️Дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем не надано жодних доказів щодо укладення між сторонами у належній письмовій формі договору підряду на проведення будівельних робіт і погодження проектно-кошторисної документації, у зв`язку з чим неможливо встановити дійсні правовідносини між сторонами та наявність або відсутність між ними домовленості щодо істотних умов договору підряду. Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
✔️Доводи касаційної скарги про те, що позивач неодноразово надавав відповідачам грошові кошти на закупівлю необхідних матеріалів для будівництва будинку, що підтверджує факт укладення договору підряду, не заслуговують на увагу, оскільки наявність розписок про отримання грошових коштів на закупівлю матеріалу і авансу на виконання робіт не є доказами існування договору підряду і його істотних умов, а тому не може бути підставою для задоволення позову. Позивачем не доведено порушення відповідачем умов такого договору або наявності недоліків у виконаній роботі.
✔️При цьому, якщо виходити з твердження позивача про те, що зазначені розписки визначають вартість спірних робіт за усним договором підряду, укладеним між ним та відповідачем, то такий договір не відповідає вимогам частини четвертої статті 203 та пункту 3 частини першої статті 208 (письмова форма правочину) ЦК України, оскільки згідно з пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, а відтак, 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян дорівнюють сумі в 340 грн, що суттєво менше за суми грошових коштів, зазначених у вказаних розписках. Тому договір підряду, на який посилається позивач, має вчинятися у письмовій формі.
Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Мітянін та Леонов проти Росії».
Олександр Мітянін був засуджений за збройне пограбування у складі групи.
Через рік правоохоронці відкрили кримінальне провадження щодо групи осіб у зв’язку зі створенням і функціонуванням злочинної організації. У газеті було надруковано статтю, в якій згадувався й засуджений у той час О.Мітянін. Матеріал супроводжувався світлиною, на якій той був у компанії разом з іншими підозрюваними.
Чоловік ініціював провадження про наклеп проти газети, але позов був відхилений. Згодом його визнали винним у новій справі та засудили до довічного ув’язнення.
О.Мітянін поскаржився до ЄСПЛ. Він, зокрема, стверджував, що стаття в газеті й фото завдали шкоди його правам відповідно до §2 ст.6 (презумпція невинуватості) та ст.8 («Право на повагу до приватного і сімейного життя») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ констатував, що поширення інформації, в якій заявникові приписувалися злочинні дії (членство в банді), зачіпало право на повагу до приватного життя.
Національні органи основували свою позицію на тому, що оприлюднення фотографії могло б допомогти в зборі додаткової інформації та спонукати очевидців дати свідчення. З огляду на характер і масштаби передбачуваної злочинної діяльності, у Суду не було підстав сумніватися в переконливості такої позиції.
Також у Страсбурзі врахували, що на дату публікації статті О.Мітянін був засуджений та відбував покарання за інший злочин. У новому провадженні йому не було пред’явлено обвинувачення в тому, що він є членом організованого злочинного угруповання. Однак стаття порушувала питання, що становить суспільний інтерес. Виходячи із цього, ЄСПЛ не кваліфікував розкриття особи О.Мітяніна як «суд у засобах масової інформації».
Що стосується змісту й форми подання інформації, то використовувана в ній мова не була ні образливою, ні провокаційною. Крім того, заявник не був ключовою персоною статті.
Формулюванню «член банди» щодо заявника передувала інформація про те, що недавно були заарештовані «обвинувачені» в скоєнні кримінального злочину. Стаття також містила фразу, в якій говорилося, що особи були «обвинувачені» в керуванні злочинним угрупованням. Також згадувалося, що заарештовані були підозрюваними.
Отже, сприймаючи статтю в цілому, можна було зробити висновок, що заявника в той час лише підозрювали в скоєнні злочину, пов’язаного з членством у банді та з її ймовірною незаконною діяльністю.
Також ЄСПЛ погодився з національними судами в тій частині, що матеріал журналіста ґрунтувався на інформації від офіційного джерела (регіонального відділу
федеральної служби безпеки).
З огляду на це Суд констатував, що держава-відповідач виконала свій обов’язок відповідно до ст.8 стосовно публікації фотокартки або статті. Заявник не надав інших доказів для встановлення балансу між його правами та правами газети або доказів неналежного застосування судами ст.8 та ст.10 («Свобода вираження поглядів») конвенції. Таким чином, ЄСПЛ установив, що право на повагу до приватного життя заявника не було порушено.
Утім, виявлено порушення прав обох чоловіків відповідно до §1 ст.5 конвенції у зв’язку з періодами тримання під вартою, які не санкціоновані судом. Крім того, уряд визнав порушення §3 ст.5 конвенції, самостійно виявивши недоліки в провадженні.
ЄСПЛ також задовольнив скаргу О.Мітяніна відповідно до §4 ст.5 через відмову судів розглянути апеляцію на відхилення його запиту про звільнення з-під варти. Наприкінці у Страсбурзі постановили, що рішення суду від 2012 року відхилити позови про незаконне затримання спричинило порушення прав на компенсацію відповідно до §5 ст.5 конвенції.
Тож загалом кожному заявникові мають виплатити по €12700 як відшкодування за моральні страждання та €1000 — як покриття судових витрат.
Государственная авиационная служба Украины заявила, что авиакомпанию Yanair временно лишили права на перелеты из-за ненадлежащего уровня безопасности.
Отмечается, что по результатам комплексной инспекционной проверки авиакомпании Yanair выявлено ряд замечаний (часть из которых критические) в организации деятельности перевозчика, которые могут негативно повлиять на безопасность полетов.
В связи с этим Госавиаслужба приняла решение о приостановлении сертификата эксплуатанта авиакомпании Yanair с 7 июня.
Кроме того сообщается, что сертификат авиакомпании может быть восстановлен после устранения недостатков и на основании выводов акта инспекционной проверки.
Далее
5 червня Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 3-р(І)/2019 у справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА“ (далі – Товариство) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців двадцять четвертого, двадцять п’ятого, двадцять шостого розділу I Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні“ від 23 березня 2017 року № 1989–VIII (далі – Закон № 1989).
Цим Рішенням Суд визнав таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону № 1989, відповідно до яких „нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269–289 цього Кодексу за земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку“.
У Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що внесення абзацом двадцять шостим розділу I Закону № 1989 змін до Податкового кодексу України у частині скасування права на повернення платникам податків сум плати за землю, нарахованих та сплачених за період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, було обумовлено необхідністю досягнення суспільно значущої мети, однак законодавець діяв непослідовно й не дотримав балансу між публічним та приватним інтересами, а обраний ним засіб (запровадження таких змін) не є пропорційним цілям, які переслідувалися. З огляду на зазначене, як вказано у Рішенні Суду, положення першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону № 1989 суперечать конституційному принципу верховенства права.
З матеріалів конституційної скарги вбачається, що Товариство з незалежних від нього причин не змогло захистити своє право власності у судовому порядку. Внесення абзацом двадцять шостим розділу I Закону № 1989 змін до Податкового кодексу України призвело до того, що легітимні очікування суб’єкта права на конституційну скаргу не справдилися, а його право власності було порушено.
У Рішенні Суду зазначається, що законодавець положеннями першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону № 1989 унеможливив не лише реалізацію набутого Товариством права вимоги майнового характеру щодо повернення сплачених ним сум плати за землю, а й повернення іншим платникам податків нарахованих та сплачених сум плати за землю за період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, незважаючи на продовження дії раніше запровадженої норми Податкового кодексу України про звільнення від обов’язку щодо сплати таких сум плати за землю.
Конституційний Суд України звертає увагу на те, що така практика негативно позначається на економічній свободі та розвитку підприємницької діяльності в Україні, а також на інвестиційному кліматі в державі. Хоча конституційно-правовий зміст поняття економічної свободи не передбачає отримання конкретних результатів від здійснення економічної діяльності, однак він включає і захист від ризиків, пов’язаних зі свавільними, непередбачуваними й необґрунтованими рішеннями та діями органів публічної влади, зокрема щодо податкового регулювання.
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону № 1989 суперечать частині першій статті 8, частині четвертій статті 41 Конституції України.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Далее
За закон №3433 проголосували 230 народних депутатів із необхідних 226.
Зазначається, що документом внесено зміни до Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та «Про громадянство України».
Зокрема, змінами до Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено термін «участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості Україні» щодо іноземців та осіб без громадянства, які надавали практичну допомогу підрозділам які беруть участь в антитерористичній операції.
Законом також визнано іноземців та осіб без громадянства, які брали участь у захисті територіальної цілісності України такими, що перебувають на законних підставах у країні та надано можливість таким особам одержати посвідку на тимчасове проживання на час участі, поки вони захищають Україну.
Документом передбачається обмеження щодо добровільного або примусового повернення таких іноземців та осіб без громадянства до держави-агресора або країн, що не визнають територіальну цілісність України або підтримують агресію проти України.
Зміни до Закону «Про громадянство України» передбачають спрощений порядок прийняття у громадянство України іноземців та осіб без громадянства, які надавали практичну допомогу у захисті територіальної цілісності та недоторканості країни.
Зранку 6 червня під парламентом зібрались представники «Національного корпусу» з вимогою ухвалити законопроект №3433.
Уряд урегулював питання призначення пенсій державним службовцям, які не отримували пенсій на момент набрання чинності закону “Про державну службу” у 2015 році, інформує 1NEWS з посиланням на прес-службу Мінсоцполітики.
Відповідне рішення було ухвалено на засіданні уряду.
Прийнято постанову Кабінету Міністрів України “Про внесення зміни до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб”, якою передбачено право на пенсію державним службовцям, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” займали посади державної служби і не одержували пенсію державного службовця, призначену раніше згідно із Законом України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ “Про державну службу”, а продовжували працювати на державній службі.
Далее
Верховна Рада України 6 червня ухвалила закон про Тимчасові слідчі комісії та Тимчасові спеціальні комісії парламенту. Це й же законодавчий акт регулює процедуру імпічменту.
За ухвалення документу проголосували 279 депутатів.
Згідно з законопроектом, до складу спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради входять народні депутати, спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Вони розслідують обставини вчинення президентом України державної зради або іншого злочину, викладених у підписаному більшістю нардепів від конституційного складу Ради поданні про ініціювання питання про усунення президента з поста в порядку імпічменту.
Свої висновки та пропозиції ТСК моє подати у визначений парламентом термін, та не пізніше ніж через два місяці після її утворення.
Далее
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме:
— наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт;
— законність об’єкта володіння;
— добросовісність заволодіння чужим майном;
— відкритість володіння;
— безперервність володіння;
— сплив установлених строків володіння;
— відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.
Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Із повним текстом постанови ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) можна ознайомитися за посиланням – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82095858.
В Україні на ринку нерухомості очікуються кардинальні зміни. Відповідний законопроєкт оприлюднено для обговорення на сайті Фонду державного майна.
Передбачається, що провадити брокерську діяльність у сфері нерухомості зможе виключно суб’єкт господарювання, який відповідає трьом критеріям:
Також пропонується встановити обов’язок для брокерів підтверджувати свою кваліфікацію кожні три роки.
Дія документу не буде поширюватися на операції купівлі, продажу або оренди, укладені самостійно, без залучення брокерів або агентів з нерухомості (помічників брокера).
У випадку прийняття відповідного закону він набере чинності через рік після офіційного оприлюднення.
Далее
