Всі вже, напевно чули, що підписаний Кодекс з процедур банкрутства, ухвалений парламентом більше ніж півроку тому.
Документ набуде чинності восени цього року.
Разом з тим втратить чинність Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Варто зазначити, що у кодексі застережений 5-річний перехідний період, який дозволяє реструктурувати такі кредити. Однак сума заборгованості конвертуватиметься в гривні за курсом НБУ на день відкриття справи про неплатоспроможність.
Борг має бути погашений відповідно до плану реструктуризації в розмірі 100% від ринкової вартості квартири або будинку, переданого в іпотеку. Якщо поточна вартість помешкання виявиться меншою від суми заборгованості, різницю банк має списати.
Строк погашення повинен становити 15 років, якщо загальна площа квартири не перевищує 60 м2 (120 м2 для будинку) або житлова площа вкладається в норму 13,65 м2 на особу, яка проживала на момент укладання договору та продовжує проживати на момент відкриття справи про банкрутство. Для іншої нерухомості строк реструктуризації визначається в 10 років, якщо сторони не домовляться про інше.
Далее
Петро Порошенко підписав Закон про соціальні послуги № 4607. Про це повідомляє УНН з посиланням на картку законопроекту на сайті Верховної Ради України.
Так, 28 січня 2019 року закон було направлено на підпис Президенту. А 22 квітня 2019 року його було повернуто з підписом від Президента.
Законом передбачено розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань організації надання соціальних послуг. Зокрема, на місця передаються повноваження з утворення, реорганізації та ліквідації Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Крім того, документом уточнюється поняття соціального супроводу, як «комплексу заходів, спрямованих на запобігання потраплянню сімей, дітей, молоді та інших осіб у складні життєві обставини, подолання таких обставин та мінімізацію їх наслідків».
Згідно з пояснювальною запискою до законопроекту, документ також спрямований на підвищення статусу соціальних працівників та інших фахівців, що надають соціальні послуги і забезпечує захист прав осіб, які отримують соціальні послуги.
Закон набирає чинності з 1 січня 2020 року.
Нагадаємо, у січні 2019 року ВР ухвалила в другому читанні та в цілому законопроект №4607 «Про соціальні послуги», який підвищує статус соціальних працівників та інших фахівців, що надають соціальні послуги. «За» відповідне рішення проголосувало 230 народних депутатів з 226 необхідних.
Далее
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку особа була засуджена за ч. 3 ст. 357 (незаконне заволодіння важливим особистим документом) та ч. 1 ст. 185 (крадіжка) Кримінального кодексу України.
Згідно з вироком суду першої інстанції чоловік був визнаний винним у тому, що він таємно заволодів особистим важливим документом іншої особи − пенсійною банківською карткою, а потім, дізнавшись пін-код викраденої картки, таємно заволодів грошовими коштами цієї особи. Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині призначення покарання.
У касаційній скарзі прокурор порушив питання про зміну судових рішень, вважаючи, що дії засудженого необхідно перекваліфікувати з ч. 3 ст. 357 КК України на ч. 1 ст. 357 цього Кодексу.
Як зазначено в постанові ККС ВС, предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК України, є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357 КК України).
Згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом, зокрема, в цій статті слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи-докази у правозастосовчій діяльності.
До «інших важливих особистих документів» належать посвідчення, військовий квиток, трудова книжка, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи − платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів.
Системний аналіз норм законодавства свідчить про те, що питання, чи є той або інший документ для певної особи важливим, має вирішувати суд у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів також має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи.
Відповідно до Закону України «Про інформацію», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про банки та банківську діяльність» документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) – засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо). Тобто, як видно з аналізу законодавчих положень, платіжна картка є різновидом офіційних документів.
У цій справі не встановлено, що платіжна банківська картка потерпілого відповідала ознакам важливого особистого документа, тобто була предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України, натомість ця банківська картка є офіційним документом і, відповідно, предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.
Крім того, така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 червня 2011 року, згідно з яким за своїм юридичним значенням та функціональним призначенням платіжні картки як платіжні інструменти, засоби доступу до банківських рахунків відповідають визначенню поняття «офіційний документ» і є різновидом офіційних документів.
ВС змінив вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, зокрема, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 3 ст. 357 КК України на ч. 1 ст. 357 КК України.
Детальніше з текстом постанови ККС ВС можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/80005723.
Відсутність договору дарування будинку у позивача не свідчить про втрату або зіпсування документа, що згідно Закону України «Про нотаріат» є підставою для видачі нотаріусом дубліката договору.
Постанова 03 квітня 2019 року справа № 229/353/17 провадження № 61-24509св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80980588
36. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що правовстановлюючий документ — договір дарування будинку, який є предметом іпотеки, втрачено чи зіпсовано.
37. Відсутність договору дарування будинку у позивача не свідчить про втрату або зіпсування документа, що згідно Закону України «Про нотаріат» є підставою для видачі нотаріусом дубліката договору.
38. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 61-3229св18, від 18 квітня 2018 року у справі 61-5458св18.
39. Обґрунтованим також є висновок суду першої інстанції, що відмовляючи банку у видачі дублікату договору дарування житлового будинку, нотаріус діяв відповідно до вимог чинного законодавства і такі його дії не свідчать про невиконання ним судового рішення, яким банку надано повноваження, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки, оскільки вказане рішення не містить обов’язку нотаріуса видати банку дублікат цього договору та зобов’язання вчинити будь-які дії.
40. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено, що ОСОБА_2, який є власником нерухомого майна, переданого в іпотеку і стороною за договором дарування житлового будинку, надавав банку повноваження на представництво його інтересів в органах нотаріату, зокрема щодо отримання дублікату відповідного договору.
41. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Відтепер реєстрація касових апаратів буде здійснюватись за спрощеною процедурою — щоб отримати свідоцтво, необхідна лише заява на реєстрацію, яку можна подати в електронному вигляді. Про повідомляється на сайті Міністерства фінансів України.
Нагадаємо, у квітні в Україні з’явиться 8 видів інноваційних касових апаратів.
Набув чинності наказ Мінфіну №64 про затвердження нового порядку ведення реєстру екземплярів реєстраторів розрахункових операцій (реєстр екземплярів РРО) та реєстру центрів сервісного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій (реєстр ЦСО).
Відтепер реєстрація РРО буде здійснюватись за спрощеною процедурою. Достатньо однієї заяви, яку можна подати в електронній формі без додатків. Спрощення реєстраційної процедури забезпечується за рахунок запровадження електронного обміну документами між усіма суб’єктами відносин у сфері застосування РРО (виробник РРО, ЦСО, суб’єкт господарювання, ДФС). Для цього ДФС розробила нові електронні форми документів та створила сервіси в Електронному кабінеті, що дозволяють виробникам (постачальникам) подавати заяви, а ЦСО – повідомляти про укладені договори.
Реєстрація РРО здійснюватиметься у такій послідовності:
Усі процедури здійснюються в електронній формі. За бажанням суб’єкти господарювання можуть подати заяву про реєстрацію РРО у паперовій формі та отримати реєстраційне посвідчення у паперовій формі.
Заяви про включення до реєстрів екземпляру РРО/ЦСО та повідомлення ЦСО можуть підписуватись уповноваженими особами виробників (постачальників) або ЦСО, яким делеговано право підпису електронних документів та направлені повідомлення про надання інформації щодо електронного цифрового підпису в електронному вигляді за формою, встановленою Порядком обміну електронними документами з контролюючими органами.
Наказом № 64 визначений період (два місяці) та особливості первинного формування і наповнення реєстру екземплярів РРО. Так, ДФС протягом двох місяців, наступних за місяцем набрання чинності цим наказом, формує реєстр, включає до нього екземпляри РРО, які зареєстровані в органах ДФС і перебувають в експлуатації.
Виробники (постачальники) протягом трьох місяців подають заяви про включення до реєстру всіх екземплярів РРО, поставка яких була здійснена до набрання чинності наказом № 64.
Протягом трьох місяців для первинної реєстрації РРО, які не включені виробниками до реєстру екземплярів РРО, власники повинні будуть додавати до заяви паспорти (формуляри) таких РРО та паспорти модема (у разі застосування зовнішнього модема), а також копії документів, які підтверджують факт купівлі або безоплатного отримання РРО у власність, іншого документа, що підтверджує право власності або користування РРО, — йдеться в повідомленні.
Первинне наповнення реєстру ЦСО інформацією здійснюватиметься на підставі заяв виробників (постачальників) протягом двох місяців після набрання чинності наказом № 64. Водночас ЦСО, який укладає договір про технічне обслуговування та ремонт РРО, що вперше буде реєструватись в органах ДФС, на момент укладання такого договору має бути включений до реєстру ЦСО.
Документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. При цьому у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом громадянина до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.
Позивач оскаржував рішення ОУ ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідач обґрунтував свою відмову тим, що відповідно до наданих документів, страховий стаж позивача складає менше необхідних 15 років. До такого стажу відповідач не врахував частину періодів роботи позивача, оскільки вони підтверджуються архівними довідками, підписаними посадовими особами так званої «ДНР», тож їх дійсність відповідач поставив під сумнів.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, скасувавши рішення ОУ ПФУ про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, зобов’язав відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про призначення пенсії з урахуванням архівних довідок. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх до суду касаційної інстанції.
Верховний Суд прийняв рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги з таких підстав.
Згідно зі ст. 62 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Що стосується доводів відповідача, викладених у запереченні на позов у апеляційній та касаційній скаргах про те, що довідки, видані на тимчасово окупованій території, не можуть бути взяті до уваги, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Колегія суддів звернула увагу на позицію Європейського суду з прав людини, який розвиває цей принцип у своїй практиці, наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia). «Зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеке від абсолютного. <…> Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди. Виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17.
Фабула судового акту: Прогресивне рішення ВССУ, яке насамперед направлене на вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції – ухвалення обов’язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитись.
Подружжя не домовилось про поділ спільного майна, і суд розглянув їх взаємні позови. Спільного майна було чимало: дві квартири, будинок, автомобіль, автомобільний причеп, трактор, тракторні причепи, спірна сума коштів. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції пішли як то кажуть «шляхом найменшого опору»: визнали об’єкти майна неподільними та визнали в кожному з цих об’єктів майна 1/2 ідеальної частини на спільне майно за кожним з подружжя.
Очевидно, що суд не тільки не вирішив життєвий спір, а ще більше ускладнив його, бо важко уявити як після рішення суду члени подружжя домовляться щодо користування та розпорядження майном, яке залишилось у спільній, тепер вже частковій власності.
ВССУ скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно ст. 69 СК України кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об’єктом спільної сумісної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об’єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об’єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об’єктів майна одному з подружжя, частину – іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.
По матеріалам: Протокол
Зараз НБУ знаходиться на фінальному етапі розробки концепції про імплементацію норм Європейської платіжної директиви PSD2, інформує 1NEWS з посиланням на Укррудпром.
Про це повідомив директор департаменту ліцензування НБУ Олександр Бевз на Ukrainan Fintech Forum.
«Ми затвердимо цю концепцію у найближчі тижні на правлінні й презентуємо (банківського) співтовариству для обговорення. На підставі цієї концепції буде готуватися закон про платіжні послуги – це його робоча назва, сподіваюся, в ході обговорення його парадигма не зміниться», – зазначив банкір.
Платіжна директива передбачає відкриті дані, нагадав Бевз. А це дасть можливість створити правильну взаємодію між фінансовими компаніями в інтересах споживача, захистити персональні дані і посилити конкуренцію в секторі роздрібних платежів, де домінують карткові платіжні системи.
Інші гравці зможуть вийти на ринок і самостійно надавати послуги без обов’язкової участі в платіжних системах.
«Платіжні компанії повинні отримати максимально простий вихід на ринок», – наполягає директор департаменту ліцензування НБУ.
Далее
Прийнято Кодекс України з процедур банкрутства, який 20 квітня офіційно опубліковано в «Голос України».
Нагадаємо, Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Положення, що визначають створення електронної торгової системи та авторизації електронних майданчиків, вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Кодексом.
Загалом, це довгоочікувана подія, яка дає надію більшості громадян, що поглибли в кредитах, на кінець, остаточно вирішити це питання та позбавитись такої тяжкої ноші.
До юристів Юридичної компанії-Лєгал вже почали звертатись клієнти із запитом на консультацію, кому можливо розпочати процедуру банкротства фізичної особи, та як вона проходить.
Оскільки вже офіційно оприлюднено текс Кодексу України з процедур банкрутства, наші юристи підготували для Вас інформаційну статтю щодо підстав відкриття провадження у справі про неплатоспроможність для фізичних осіб, та яким чином повинна проходити вся процедура відновлення платоспроможності та банкрутства.
Так, відповідно до ст. 115 Кодексу, підставами для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є:
Подання до Господарського суду за місцем проживання відповідної заяви боржника про відкриття провадження.
Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:
1) розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;
2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;
3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;
4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
У заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначаються:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) ім’я боржника, його місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), номер засобу зв’язку боржника, його адреса електронної пошти (за наявності);
3) виклад обставин, що стали підставою для звернення до суду;
4) перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються:
1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником;
2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи — підприємця;
3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) — його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов’язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов’язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;
Минфин урегулировал порядок обмена информацией для возвращения налогоплательщикам ошибочных или переплаченных сумм денежных обязательств и пени. Механизм информационного обмена между уполномоченными органами был установлен приказом финансового ведомства от 11 февраля 2019 года № 60, передает Юрлига.
Отмечается, что ошибочно выплаченные налоги и пени, кроме НДФЛ, можно вернуть только на основании заявления (включая электронное), которое подал налогоплательщик в территориальный орган ГФС по месту администрирования в течение 1095 дней от дня переплаты.
В заявлении указывается название ошибочно или излишне уплаченного налога, сбора, платежа, его сумма, дата уплаты и реквизиты платежного документа, по которым средства перечислены в бюджет (код классификации доходов бюджета, бюджетный счет, на который перечислены средства, код ЕГРПОУ территориального органа Казначейства, на имя которого открыт счет, и МФО Казначейства). Также необходимо указать направление перечисления ошибочно и/или излишне уплаченных средств:
Кроме того, к дополнению к заявлению плательщик может подать копию платежного документа, на выполнение которого платеж перечислен в бюджет.
В случае возвращения излишне уплаченного НДС, зачисленного в бюджет со счета налогоплательщика в системе электронного администрирования, средства подлежат возвращению исключительно на счет плательщика в системе электронного администрирования, а в случае его отсутствия — путем перечисления на текущий банковский счет налогоплательщика.
Излишне удержанные суммы налога на доходы физических лиц по результатам отчетного налогового года возвращаются на основании налоговой декларации.
В случае поступления в территориальный орган ГФС налоговой декларации, в которой задекларировано право плательщика на возвращение излишне удержанной (уплаченной) суммы НДФЛ, средствами информационно-телекоммуникационной системы органов ГФС вносится запись в Журнал возвращения излишне удержанных (уплаченных) сумм на основании поданной налоговой декларации.
Далее
