Державна служба України з питань праці та її територіальні органи уповноважені здійснювати перевірку дотримання юрособами, які використовують найману працю, у тому числі гарантій, встановлених Законом “Про колективні договори і угоди”.
Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом товариства до ГУ Держпраці про визнання протиправним та скасування припису.
Що сталося:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати припис відповідача, яким встановлено порушення позивачем умов колективного договору, що передбачає заборону загального зменшення тривалості робочого часу більше ніж на 8 годин на тиждень (відбулося введення нового графіку роботи з одноденним робочим тижнем).
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач помилково виніс оскаржуваний припис щодо порушення ним пункту 3.3 колективного договору, оскільки його положення можуть застосовуватися лише у разі зменшення обсягів виробництва. Скаржник також вважає, що виключні повноваження щодо здійснення контролю виконання умов колективного договору законодавством покладено на самих учасників такого договору, зокрема, профспілкові організації, трудові колективи, відтак, втручання державних органів у правовідносини, що виникають у процесі виконання колективного договору, є неправомірними.
Позиція Верховного Суду:
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача з огляду на таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій, наказом керівника товариства запроваджено зміну істотних умов праці, а саме: введено новий графік роботи з одноденним робочим тижнем. Станом на дату прийняття цього наказу чинним був колективний договір, відповідно до п. 3.3.2 якого встановлено, що загальне зменшення тривалості робочого часу не повинно перевищувати 8 годин на тиждень.
З огляду на це Суд погодився з тим, що позивач допустив порушення вимог ст. 18 КЗпП, ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 9 Закону “Про колективні договори і угоди”, оскільки не дотримався норм та гарантій, встановлених чинним колективним договором.
Колегія суддів також відхилила доводи позивача стосовно того, що органи Держпраці не мають права втручатися у правовідносини, що виникають з колективного договору.
Згідно з Положенням про Державну службу України з питань праці цей орган відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Отже, орган Держпраці при винесенні оскаржуваного припису діяв у межах повноважень та у порядку, що визначені законом.
Крім того, колегія суддів, проаналізувавши ст. 1, 5, 7 Закону “Про колективні договори і угоди” та ст. 10 КЗпП, дійшла висновку, що колективні договори укладаються на всіх підприємствах, в установах та організаціях, де застосовується наймана праця; умови колективного договору, укладеного на основі чинного законодавства, є обов’язковими для сторін відповідного договору. При цьому у колективному договорі сторони визначають взаємні зобов’язання, у тому числі щодо змін в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості.
Колегія суддів зазначила, що оскільки забезпечення роботодавцем дотримання гарантій, передбачених колективними договорами, належить у тому числі до сфери регулювання трудового законодавства, зокрема Закону “Про колективні договори і угоди”, то орган Держпраці під час здійснення перевірки додержання позивачем законодавства про працю та винесення оскаржуваного припису діяв у межах повноважень та у порядку, що визначені законом.
Далее
Фабула судового акту: Частиною 3 статті 1272 Цивільного кодексу України визначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Проте чинне законодавство не містить виключеного переліку таких поважних причин фактично ставлячи поняття оцінки такої поважності на розсуд суду.
У даній справі Касаційний цивільний суд надав свою оцінку постійного проживання у іншій країні як причині несвоєчасного прийняття спадщини.
Згідно матеріалів справи донька померлої особи звернулась до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, мотивуючи свої вимоги тим, що після реєстрації шлюбу з іноземцем вона виїхала на постійне проживання до Швейцарії. Після смерті матері батько, який проживав в Україні, став проживати з іншою жінкою у зв’язку із чим відносини між позивачкою та її батьком було перервані. Про смерть батька вона дізналась вже після спливу 6-ти місячного строку встановленого законодавством.
Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позовні вимоги було задоволено, оскільки по-перше спадкоємиця постійно проживала ц іншій країні та по-друге згідно копії спадкової справи заведеної після померлого у заяві про прийняття спадщини відповідачка (сестра померлого) вказала, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті її брата є дочка померлого, яка проживає в Швейцарії і на користь якої померлий склав заповіт, однак нотаріус, яка була обізнана про існування заповіту складеного померлим на ім’я позивача, не вчинила дій щодо повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила її виклик, як спадкоємця за заповітом, зокрема, шляхом публічного оголошення або відповідного повідомлення.
Да такі рішення сестрою померлого було подано касаційну скаргу з мотивів того, що позивачка знала про смерть її батька, так як була присутньою при його похованні, у зв’язку із чим мала можливість подати заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк з моменту її відкриття, однак, таким правом не скористалась. Крім того, на думку скаржника, обставини проживання позивача в іншій країні, а також те, що вона певний час не підтримувала належних стосунків із батьком та її необізнаність про його смерть не є тими об’єктивними, непереборними, істотними труднощами, які у розумінні положень статті 1272 ЦК України перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Переглядаючи вказану справу касаційний суд не погодився із згаданими вище доводами судів нижчестоящих інстанцій та вказав, що норми частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Отже поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.
Проте на думку КЦС позивач не надала належних та допустимих доказів того, що з травня 2013 по липень 2017 року їй не було відомо про смерть її батька, а також доказів того, що її проживання за межами України в указаний період було пов’язано з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв’язку із чим позивач не виконала свій процесуальний обов’язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.
Одночасно пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Також КЦС послався на те, що якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, зокрема, через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Пенсионная реформа в Украине полноценно заработает с 2021 года. Так, пенсии будут выплачиваться по накопительной системе. Об этом говорится в законопроекте Нацкомиссии по ценным бумагам и фондовому рынку, сообщает РБК-Украина.
Отмечается, что через два года после запуска реформы, на 2-й уровень пенсионного обеспечения украинцы должны будут отдавать сначала 2%, а затем прибавляя каждый год по 1%, и так до 10% своей заработной платы.
Идея пенсии второго уровня заключается в том, что человек сам будет зарабатывать себе на пенсию в будущем. Такая реформа, по словам председателя НКЦБФР Тимура Хромаева, остро необходима в нашей стране.
Проект закона устанавливает обязательные платежи работающих украинцев на свое будущее пенсионное обеспечение. Привлеченные средства будут накапливаться на личных счетах владельцев и управляться независимыми от правительства специалистами.
Модель пенсионной системы, которая действует в Украине сейчас, предполагает, что государственная (солидарная) составляющая пенсии будет одинаковой для всех и будет обеспечивать лишь прожиточный минимум, а все остальное каждый украинец должен будет заработать себе сам, ежемесячно откладывая определенный процент своей зарплаты на накопительный счет.
В НКЦБФР считают, что накопительная часть пенсии будет составлять около 70% совокупной пенсии.
Кроме того, известно, что летом пенсионерам заново пересчитают выплаты. С 1 июля минимальная пенсия вырастет до 1564 гривен.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив внести зміни до договору, укладеного між ним та відповідачем. Відповідач був проти задоволення позову, посилаючись на відсутність як законодавчих, так і договірних підстав для внесення змін до договору за рішенням суду.
При вирішенні спору Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року у справі №28/5005/640/2012.
Позиція ВСУ полягає в тому, що надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов’язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
На думку КГС ВС, передумовою звернення до суду із вимогами про внесення змін до договору чи його розірвання за рішенням суду є дотримання визначеного ст. 188 ГК України досудового порядку врегулювання сторонами договору питання щодо внесення змін до договору чи його розірвання із наданням доказів того, що таке питання за згодою сторін не може бути вирішене та одна сторона договору відмовила або ухилялась від внесення змін до договору чи його розірвання.
Однак Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Верховного Суду України з огляду на таке.
Статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Однак наведена норма є матеріально-правовою, а не процесуальною. Отже, передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов’язкового досудового врегулювання спору в розумінні ч. 3 ст. 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів п. 6 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб’єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №914/2649/17 (провадження №12 216гс18).
Законодавство України допускає застосування у цивільних відносинах факсиміле. Згідно з п. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Аналогічний дозвіл використовується у ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»
Таким чином, для використання факсиміле необхідно укласти письмову угоду між сторонами про можливість використання факсимільного відтворення підпису на документах. У цій угоді необхідно розмістити зразки аналогів власноручних підписів, тобто зразки підписів осіб або особи, аналоги підпису якої планується використовувати.
Для можливості використання факсиміле директору підприємства необхідно видати наказ щодо використання факсимільного підпису та вказати в наказі відповідальну особу, якій надаватимуться повноваження використання та зберігання факсиміле. Також необхідно розробити інструкцію про порядок використання на підприємстві факсимільного підпису, в якій прописати, на яких саме документах планується використовувати факсимільний підпис особи.
Зазвичай факсиміле використовується на внутрішніх документах підприємства: внутрішніх наказах, інструкціях, договорах тощо. Проте є певні документи, на яких факсимільне відтворення підпису не допускається. Факсиміле заборонено ставити не:
19.04.2018 Верховний Суд розглядав справу №910/4050/17 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг. У цій справ Суд досліджував випадок, коли більшість документів між сторонами були підписані шляхом проставлення факсиміле, що, як зазначає одна із сторін спору, є усталеною практикою, яка склалася між сторонами договору про надання послуг. Верховий Суд звернув увагу на положення ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України та зазначив, що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджуються використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документа. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису, тоді засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства.
Існування усталеної практики між сторонами договору щодо використання факсиміле без дотримання вимог ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України не впливає на вирішення питання щодо правомірності його використання у випадках, коли інша сторона заперечує юридичну силу підписаного таким чином документу.
Верховний Суд передав справу на новий розгляд та зазначив, що при новому розгляді суду слід належним чином дослідити, чи узгоджено сторонами, відповідно до вимог ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України (шляхом укладення угоди), використання факсимільного відтворення підпису.
Кабінет Міністрів України вніс зміни до ряду постанов, пов’язаних з порядком видачі посвідчень водія, підготовки водіїв, а також акредитацією автошкіл. Про це йдеться на сайті Міністерства внутрішніх справ.
Перехідними положеннями нормативного акту передбачено запровадження нововведень протягом півроку.
Запроваджено відеофіксацію процесів складення іспитів зі знань правил дорожнього руху і навичок керування транспортними засобами. Відеофіксація процесу складення теоретичного іспиту наразі вже реалізована в сервісних центрах МВС нового зразка. Відтепер й під час складення практичного іспиту дії кандидата у водії та екзаменатора фіксуватимуться за допомогою обладнання, що встановлюватиметься в кожному екзаменаційному авто.
Неможливо буде скласти теоретичний іспит в одному територіальному сервісному центрі МВС, а практичний – в іншому.
Скорочено до 2-ох років термін чинності отриманого в автошколі Свідоцтва про закінчення навчального закладу з підготовки водіїв транспортних засобів.
Регламентовано, що отримати або обміняти посвідчення водія неможливо без відмітки про місце реєстрації в документі, що посвідчує особу.
У процедурі взаємодії територіальних органів з надання сервісних послуг МВС з навчальними закладами з підготовки водіїв транспортних засобів запроваджено електронний обмін інформацією. Викладачі та інструктори з водіння будуть зобов’язані вносити у спеціальний електронний журнал інформацію про час проведення теоретичних та практичних занять, а також транспортний засіб, на якому здійснюватиметься практичне заняття. Нововведення покликане посилити контроль за організацією навчального процесу в кожному закладі з підготовки водіїв та, зокрема, за навчанням кожного слухача.
Нововведення, що стосуються діяльності автошкіл, передбачають:
скасування необхідності придбання в територіальних сервісних центрах МВС бланків свідоцтв про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних засобів;
передачу функції акредитації закладів від Головного сервісного центру МВС до регіональних сервісних центрів МВС за місцезнаходженням закладів;
спрощений механізм акредитації закладів, що належать до сфери управління Міністерства освіти та науки.
Нормативними змінами також передбачено, що всі випускники, які закінчили навчання з підготовки водіїв у закладах професійно-технічної освіти будуть допущені до складання іспитів без додаткового навчання в автошколі.
Далее
Законом не предоставлено Гоструда право рассматривать анонимные обращения граждан и использовать их в качестве основания для проведения инспекционного посещения.
На этот момент обратил внимание Закарпатский окружной административный суд в решении от 31.01.2019 г. по делу № 260/1131/18.
В ходе рассмотрения дела установлено, что во время инспекционного посещения в магазине ФЛП привлекала к работе в качестве продавца своего мужа, без заключения с ним трудового договора. В объяснении, приобщенному к акту инспекционного посещения, он указал, что помогает жене, когда ее нет на месте.
Вместе с тем, судом установлено, что инспекционное посещение истца назначено на основании анонимного обращения неизвестного лица в Гоструда о возможном использовании труда незарегистрированных лиц.
Материалы инспекционного посещения не содержат никаких обращений граждан и из содержания докладной записки следует, что информация о возможном использовании ФЛП наемных работников без оформления трудовых договоров получена из анонимных источников, что противоречит предписаниям закона.
Поскольку законодательством Украины закреплено, что обращения граждан, из которых невозможно установить авторство (анонимные) рассмотрению не подлежат, а соответственно, на информацию, полученную из таких обращений, установлено ограничение.
При таких обстоятельствах суд пришел к выводу о нарушении ответчиком требований Порядка № 295 о наличии законных оснований для проведения инспекционного посещения истца.
Поэтому суд считает ошибочным утверждение Гоструда о подтверждении актом инспекционного посещения факта использования ФЛП наемного работника без оформления трудового договора, поскольку инспекционное посещение проведено с нарушением требований закона, соответственно, данный акт не может подтверждать факт выполнения частным лицом трудовых функций для ФЛП.
Далее
У справі за позовом про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною суди першої та другої інстанцій дійшли висновку, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо перевірки своєчасного та правильного нарахування заробітної плати боржнику, а лише контролює правильність відрахувань із нарахованої заробітної плати боржника, а також своєчасність і повноту перерахованих коштів у рахунок аліментів на користь стягувача, тому державний виконавець, відповідно до чинного законодавства, здійснив дії щодо контролю за правильністю, своєчасним нарахуванням та виплатою аліментів.
Подавши касаційну скаргу до ВС, особа вказала, що суди безпідставно не взяли до уваги бездіяльність державного виконавця щодо повідомлення стягувача про існування заборгованості із нарахованої та невиплаченої заробітної плати, утриманих та не перерахованих аліментів, мовчазної згоди з фальсифікацією та повного ігнорування неодноразових звернень щодо усунення цих порушень.
Відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Ч. 1 ст. 69 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено — до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці кожні шість місяців надсилають державному виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону, розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Згідно з п. 7.2.1 Інструкції, відрахування із заробітної плати (заробітку) чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів та розпоряджень. Відповідно до п. 7.5.5 Інструкції, державний виконавець зобов’язаний здійснювати систематичний контроль за правильним та своєчасним відрахуванням утриманих сум аліментів.
Установивши, що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження про стягнення аліментів за рішенням суду не наділений повноваженнями щодо своєчасності та правильності нарахування підприємством заробітної плати, з якої проводиться відрахування аліментів на користь стягувача, а лише контролює правильність відрахувань із нарахованої заробітної плати боржника та своєчасність і повноту перерахування коштів у рахунок аліментів на користь стягувача, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги з підстав її необґрунтованості та недоведеності.
ВД обновило Порядок ведения единого учета в полиции заявлений и сообщений об уголовных правонарушениях и других событиях.
Соответствующий приказ от 8 февраля № 100 вступил в силу 5 марта.
Полиция узнает о преступлениях и других событиях, в частности, посредством:
1) заявления (сообщения) лиц, которые поступают в орган (подразделение) полиции, лица, уполномоченного на осуществление досудебного расследования, или служебного лица, уполномоченного на принятие и регистрацию заявлений (сообщений);
2) самостоятельно выявленных следователем или другим должностным лицом органа полиции из любого источника обстоятельства криминального правонарушения;
3) сообщения лиц, задержавших подозреваемого во время совершения или покушения на совершение преступления или непосредственно после совершения правонарушения, во время непрерывного преследования подозреваемого.
В полицейских участках должны размещать памятки о порядке единого учета заявлений и сообщений об уголовных правонарушениях.
Устные и письменные заявления и сообщения независимо от места и времени их подачи, полноты полученных данных, личности заявителя принимают круглосуточно, непрерывно и безотлагательно.
Устные заявления полицейский вносит в протокол принятия заявления об уголовном правонарушении и другом событии. Заявления, полученные во время личного обращения регистрируются.
Заявителя должны предупредить об уголовной ответственности за заведомо неправдивое сообщение о совершении преступления, предусмотренной статьей 383 Уголовного кодекса.
Уполномоченное служебное лицо на лицевой стороне письменных заявлений (сообщений), протоколов принятия заявлений, рапортов полицейских проставляет штамп регистрации.
Заявление (сообщение), которое поступает по телефону «102», регистрируется в системе с автоматическим присвоением порядковых номеров единого учета.
Полицейский независимо от места своего пребывания в случае выявления или получения информации об уголовном правонарушении и другом событии или обращения граждан с заявлением безотлагательно сообщает об этом на «102» и обязан принять меры по предотвращению правонарушения, его прекращению, спасанию людей, предоставлению помощи лицам, которые ее требуют, установлению и задержанию нарушителей и охраны места события.
Полицейский в случае самостоятельного выявления из любого источника обстоятельств, которые могут свидетельствовать о правонарушении, безотлагательно, но не позже 24 часов рапортом докладывает об этом руководителю органа (подразделения) полиции или лицу, которое исполняет его обязанности.
Сведения в ЕРДР должны внести не позже 24 часов с момента регистрации.
Напомним, обжаловать невнесение сведений в ЕРДР можно только в уголовном производстве.
Далее
