Опубликовано director 13 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Самочинне будівництво порушує публічний інтерес. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №233/4308/17 за позовом Державіаслужби до товариства з обмеженою відповідальністю «Будгенконтракт» (далі — ТОВ «Будгенконтракт») про зобов’язання знести самочинне будівництво.
ВП ВС вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що у відносинах, які склалися, Державіаслужба не здійснювала владні управлінські функції стосовно ТОВ «Будгенконтракт», і цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Крім того, Велика Палата ВС зазначає про наявність «публічного інтересу» такого спору.
Так, за загальним визначенням, «публічним інтересом» є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які, відповідно до законодавчо встановленої компетенції, забезпечуються суб’єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.
В адміністративному праві під поняттям «публічна адміністрація» слід розуміти систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб’єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом.
У справі, що розглядається, Державіаслужба (публічна адміністрація) звернулася до адміністративного суду з позовом про зобов’язання ТОВ «Будгенконтракт» виконати рішення про припинення будівництва, маючи на меті захист публічного інтересу певного кола осіб (членів екіпажів повітряних суден та їх пасажирів, а також людей, які проживатимуть або перебуватимуть поруч), оскільки порушення норм чинного законодавства при будівництві вказаних об’єктів впливають на безпеку цивільної авіації, створюючи загрозу життю і здоров’ю невизначеного кола людей.
З огляду на те, що Державіаслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України, та в силу приписів ст. 28 Закону №3166-VI наділена правом звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень, у даному випадку припинення діяльності, передбаченої ч. 2 ст. 69 ПК України, а також враховуючи публічний інтерес цього спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права/інтересу є вірним.
Далее
Опубликовано director 13 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Органы государственной исполнительной службы могут быть привлечены к ответственности. В частности, на них можно возложить обязательство по выплате морального вреда, причиненного взыскателю ненадлежащим исполнением судебного решения.
Об этом идет речь в постановлении Кассационного гражданского суда в составе Верховного Суда от 4 марта 2019 года по делу №295/443/17.
Настоящим постановлением суд кассационной инстанции оставил в силе судебные решения, которыми на орган Государственной исполнительной службы возложено обязательство уплатить 7000 грн в качестве возмещения морального вреда за ненадлежащее исполнение судебного решения, принятого в пользу истца, о взыскании более 18 тыс. грн материального и 100 тыс. морального вреда. Отметим, что в деле доказано, что с 2011 по 2014 год ГИС не было совершено ни одного активного действия для исполнения судебного приказа.
Далее
Опубликовано director 13 Мар 2019 в Новости | Нет комментариев
В парламенте предлагают ввести в Украине дополнительные способы голосования на выборах: интернет-голосование и голосование по почте.
Соответствующий законопроект зарегистрирован в Верховной Раде под №10129, передает Юрлига.
Такую инициативу аргументируют тем, что сегодня миллионы украинцев вынужденно проживают не по месту регистрации (переселенцы, трудовые мигранты и т.д.). Но пребывание гражданина вне места своего постоянного проживания во время проведения голосования не должно быть основанием для лишения или ограничения его права на участие в выборах, поскольку это противоречит Конституции Украины.
Чтобы воспользоваться правом проголосовать на выборах одним из дополнительных способов, гражданину нужно будет за тридцать дней до дня голосования лично обратиться в орган ведения Государственного реестра избирателей с письменным заявлением о голосовании по почте или подать электронное заявление об интернет-голосовании.
Проголосовать онлайн можно будет в день голосования, а отдать свой голос по почте — в течение десяти дней до дня голосования.
Далее
Опубликовано director 13 Мар 2019 в Новости | Нет комментариев
Кабмин попросил депутатов наделить военные администрации и местные власти возможностью ограничивать использование мобильных телефонов и других видов радиотехники для областей, в которых установлены правовые режимы военного или чрезвычайного положения, передает ubr.ua.
Отмечается, что инициатива содержится в проекте закона №10142, который был внесен правительством в Верховную Раду 12 марта.
В пояснительной записке к документу отмечается, что никакого влияния на граждан и субъекты хозяйствования закон не окажет, поскольку сам он не устанавливает никаких ограничения. Впрочем, чиновники лукавят, поскольку проект наделяет соответствующими полномочиями органы власти, выписанные в статье 8 закона «О правовом режиме военного положения». Среди таких, например, временно создаваемые военные администрации.
Однако в законопроекте не указываются рамки возможных ограничительных мер. При этом устанавливаться они смогут в отношении любых устройств, излучающих радиосигнал – от мобильных телефонов, до Wi-Fi роутеров, раций и даже телевизионных передатчиков. Аналогичные меры, если депутаты примут предложение, чиновники смогут применять и в случае введения чрезвычайного положения.
Издание отмечает, что подобная инициатива предлагалась Минобороны еще в начале года. Однако в Минюсте возразили из-за слишком туманной формулировки в «вопросах обороны». Итоговый вариант проекта был подготовлен чиновниками во время заседания правительства 27 февраля.
Далее
Опубликовано director 12 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Враховуючи наявність у національному законодавстві «прогалин» щодо захисту прав людини та основоположних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Позивачка працювала в дитячій музичній школі, що є закладом позашкільної освіти, викладачем з класу фортепіано за сумісництвом та викладачем з класу фортепіано і концертмейстером. Вона звернулася із письмовою заявою до Дрогобицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про призначення пенсії за вислугою років, яке їй відмовило у призначенні пенсії та повідомило, що посада викладача та концертмейстера в позашкільних навчальних закладах освіти Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909, не передбачена. Тому позивачка не має права на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
У постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а з подібними правовідносинами Верховний Суд України висловив позицію про відсутність у позивачки, яка працювала викладачем у музичній школі, права на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому ВСУ зазначив, що під час реалізації права на пенсію за вислугу років педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи й посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Наявність доручення Кабінету Міністрів України від 6 січня 1995 року № 397/21 без відповідних змін до Переліку не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивачки на посаді викладача в позашкільних навчальних закладах.
ВП ВС відступила від наведеного правового висновку, оскільки ВСУ при ухваленні постанови не врахував і не проаналізував положення Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту», Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту», Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2011 року № 433. Зазначені нормативно-правові акти також регулюють правовідносини, що виникають при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України заяв громадян про призначення пенсій за вислугу років. На спірні правовідносини поширюється дія Переліку, затвердженого постановою КМУ № 963, в якому посада «викладач» віднесена до педагогічних посад. ВСУ віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Таким чином, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Під час розгляду територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії стаж роботи викладачем у дитячій музичній школі (закладі позашкільної освіти) має зараховуватися до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена Переліком, затвердженим постановою КМУ № 909.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79684887.
Далее
Опубликовано director 12 Мар 2019 в Главная | Нет комментариев
В связи с тем, что с июня 2018 года действуют новые Лицензионные условия, которыми частично упрощен порядок получения Лицензии на осуществление образовательной деятельности, в том числе и в сфере дошкольного образования, многие учредители и руководители напрасно полагают, что теперь прохождение проверок контролирующих органов является вовсе необязательным.
Такое мнение является ошибочным на основании следующего.
Если ранее лицо (учреждение), желающее получить соответствующую лицензию на образовательную деятельность, должно было подать ряд документов таких как: документы, удостоверяющие право собственности или пользования помещением; документы о соответствии помещений материально-технической базы санитарным нормам; требованиям пожарной безопасности; нормам по охране труда; сведений о количественных и качественных показателях кадрового и материально-технического обеспечения образовательной деятельности в сфере дошкольного образования, то в действующей редакции Лицензионные условия предполагают подачу руководителем письменного обязательства о соблюдении санитарных норм, пожарной безопасности, охраны труда, а так же количественных и качественных показателей кадрового и материально-технического обеспечения.
То есть, уважаемые руководители детских частных садов, Вас не освобождает подаваемое обязательство от прохождения так называемых проверок для получения экспертного заключения на соответствие помещения, а наоборот, — Вы данным обязательством подтверждаете, что все указанные правила и нормы в Вашем детском саду уже соблюдены!
Напомним, что, во-первых, вы несете ответственность, за всю предоставляемую информацию лицензионному органу, во-вторых, Вы должны обеспечить сохранность всех документов на основании, которых формировался лицензионный пакет, в третьих, одним из основанием для лишения лицензии является указание сведений, которые не соответствуют действительности.
Напомним, что с 15.08.2016 года действуют Правила пожарной безопасности для учебных заведений и учреждений системы образования Украины, которые утверждены Минобразованием Украины.
Эти Правила устанавливают общие требования пожарной безопасности для всех помещений, сооружений, в которых проводиться учебные процессы и являются обязательными для всех участников учебно-воспитательного процесса.
Далее
Опубликовано director 11 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Безпідставне та протиправне відтермінування суб’єктом владних повноважень прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, особливо у випадку, за якого такий документ уже виданий, але дія його завершується (рішення суб’єкта владних повноважень стосується виключно продовження терміну дії дозволу) є прихованою формою відмови у видачі такого документа і прямо суперечить принципу правової визначеності, на забезпечення якого законом саме і встановлені темпоральні обмеження у прийнятті рішень державою в особі її уповноважених органів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, який, на переконання позивача, протиправно прийняв рішення про продовження терміну розгляду його заяви, оскільки Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» таке право дозвільного органу не передбачено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки Департамент протягом встановленого законом десятиденного строку не прийняв рішення про продовження/відмову у продовженні строку дії дозволів, є достатні підстави для покладення на відповідача обов’язку оформити позивачеві продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами та видати оновлені продовжені дозволи, оскільки це найефективніший спосіб захисту інтересів позивача у спірних правовідносинах.
Департамент оскаржив ці рішення в касаційному порядку.
Верховний Суд, проаналізувавши правові норми, що регулюють спірні правовідносини в зазначеній справі, дійшов висновку, що робочий орган може за результатами розгляду заяви прийняти одне з двох рішень: про продовження строку дії дозволів або про відмову в такому продовженні. Можливість вчинення інших дій або прийняття рішень за результатами розгляду заяви рекламорозповсюджувача про продовження строку дії дозволів законодавством не передбачена. При цьому рішення про продовження строку дії дозволу або відмову у його продовженні робочий орган зобов’язаний прийняти протягом 10 робочих днів; право відступати від встановленого строку розгляду заяви рекламорозповсюджувача та продовжувати його Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, або Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затвердженими рішенням виконавчого комітету від 21 травня 2010 року № 569, не передбачено.
Крім цього, колегія суддів спростувала доводи відповідача про те, що суди попередніх інстанцій, зобов’язавши Департамент продовжити дію дозволу Товариству, безпідставно втрутились у дискреційні повноваження відповідача. Верховний Суд зазначив, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, він не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
У процесі розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач не довів з посиланням на конкретні докази наявності підстав для відмови у продовженні дії дозволів Товариству. Отже, Верховний Суд залишив рішення судів першої і апеляційної інстанції в цій частині без змін.
Постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17 –http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77248296.
Далее
Опубликовано director 11 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Фабула судового акту: У рішенні, яке пропонується до уваги читача Касаційний цивільний суд в черговий раз підтвердив позицію про те, що комісії за обслуговування кредиту та інші обов’язкові платежі, які не пов’язані із послугами з кредитування, яку було раніше висловлено у постанові Верховного суду України від 16.11.2016 № 6-1746цс16.
У даній справі позичальником під час судового розгляду спору про стягнення з нього боргу за кредитним договором на користь банку було подано зустрічний позов, який вмотивовано тим, що пунктом 7.1 спірного кредитного договору передбачено щомісячну сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 20% від суми виданого кредиту, що суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору, якими покладено на позичальника обов’язок укладати договори страхування та щорічно сплачувати страхові платежі у доларах США з тіла погашеного кредиту, на думку позивача, суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Також боржник у своїй позовній заяві вказав, що банк своєчасно не надав йому достовірну та повну інформації у письмовій формі про умови кредитування та про сукупну вартість кредиту.
Судом першої інстанції у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Натомість апеляційний суд погодився із доводами боржника та задовольнив його вимоги оскільки пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту (84 долари США щомісячно), однак у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються споживачу.
Незгода з рішенням апеляційного суду стала підставою для звернення банку до Касаційного цивільного суду зі скаргою.
Оцінюючи доводи касаційної скарги на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства КЦС вказав наступне.
За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Далее
Опубликовано director 11 Мар 2019 в Новости | Нет комментариев
Управління Держпраці у Хмельницькій області роз’яснило, чи можна звільнити працівника на випробувальному строку, який захворiв.
За статтею 28 КЗпП у разi встановлення власником або уповноваженим ним органом невiдповiдностi працiвника обiйманiй посадi, на яку його прийнято, або виконуванiй роботi вiн має право впродовж строку випробування звiльнити такого працiвника, письмово попередивши його про це за три днi.
Пiдстави припинення трудового договору визначенi ст. 36 КЗпП. Звiльнення працiвника через установлення його невiдповiдностi обiйманiй посадi, на яку його прийнято, або виконуванiй роботi впродовж строку випробування передбачене п. 11 ст. 40 КЗпП i є звiльненням за iнiцiативою роботодавця.
Вiдповiдно до ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звiльнення працiвника з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу в перiод його тимчасової непрацездатностi (крiм звiльнення за п. 5 цiєї статтi), а такожу перiод перебування працiвника у вiдпустцi.
Таким чином, звiльнення працiвника за п. 11 ст. 40 КЗпП можливе тiльки пiсля закiнчення тимчасової непрацездатностi.
У такому разi обов’язково має бути видано наказ про неврахування днiв тимчасової непрацездатностi до строку випробування.
Далее
Опубликовано director 11 Мар 2019 в Новости | Нет комментариев
7 марта, вступили в силу изменения Государственных санитарных правил планирования и застройки населенных пунктов, утвержденные приказом Минздрава от 18 мая 2018 года № 952.
Государственные санитарные правила планирования и застройки населенных пунктов включают основные гигиенические требования к планированию и застройке как новых, так и существующих городских и сельских поселений Украины, их санитарного упорядочивания и оздоровления.
Изменениями, в частности, установлено, что территория санитарно-защитной зоны не должна рассматриваться как резерв нового строительства, реконструкции, капитального ремонта объектов предприятия и расширения заселенной территории.
Размеры санитарно-защитных зон для новых видов производств, предприятий и других производственных объектов с новыми технологиями, а также изменение этих зон утверждаются Председателем Государственной службы по вопросам безопасности пищевых продуктов и защиты потребителей на основании результатов государственной санитарно-эпидемиологической экспертизы соответствующих материалов.
Запрещаются новое строительство, реконструкция, капитальный ремонт и реставрация объектов за счет территории парков, водных акваторий и тому подобное.
Прибрежная защитная полоса вдоль морей, морских заливов и лиманов входит в зону санитарной охраны моря и может использоваться лишь для строительства военных и других оборонных объектов, объектов «зеленой энергетики», объектов снабжения, распределения, транспортировки энергии, а также санаториев, детских оздоровительных лагерей и других лечебно-оздоровительных заведений с обязательным централизованным водоснабжением и канализацией, гидротехнических, гидрометрических и линейных сооружений.
В пределах пляжной зоны прибрежных защитных полос запрещается строительство любых сооружений, кроме гидротехнических, гидрометрических и линейных.
Санитарно-защитные зоны канализационных очистных сооружений производительностью свыше 280 тыс. м 3/сутки устанавливаются на основании расчетов рассеивания газов с неприятным запахом, местоположения объектов, розы ветров и других факторов, но не меньше чем 500 м.
Также в правила включены ссылки на новые ДБН.
Далее
