Позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно неповнолітньої дочки, оскільки відповідач протягом чотирьох років у вихованні, спілкуванні та розвитку дитини участі не брав, святкових заходів за участю дочки не відвідував, її життям не цікавився.
Відповідач зазначав, що стосовно нього ведеться кримінальне провадження та оскільки слідство ще триває, йому обрано запобіжний захід у вигляді застави, тому він позбавлений можливості виїжджати за межі міста для зустрічей з дочкою. Відповідач мав намір відкрити картковий рахунок для перерахування коштів на утримання дочки, оскільки має постійне місце роботи та можливість надавати матеріальну допомогу. Проте, позивач такої згоди на відкриття карткового рахунку не надає, про що позивач у судовому засіданні не заперечувала та зазначила, що матеріальної допомоги від відповідача не потребує, має змогу утримувати дочку самостійно.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди зазначили, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливе лише у разі доведення винної поведінки останнього, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов’язками; належні та допустимі докази цього в справі відсутні, стосунки між батьками не повинні впливати на інтереси дитини. А перебування відповідача нетривалий час під вартою у слідчому ізоляторі не може бути виключною обставиною для позбавлення його батьківських прав.
Позивач не погодилась з рішенням судів та подала на них касаційну скаргу, але Верховний Суд не знайшов підстав для її задоволення.
Суд касаційної інстанції вказав на те, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.
ВС зазначив, що, виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
ВС звернув увагу, що судами попередніх інстанцій встановлено факт тримання відповідача під вартою у кримінальному провадженні, на момент розгляду справи відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді застави із покладенням певних обов’язків, що свідчить про існування об’єктивних перешкод для реалізації відповідачем його батьківських обов’язків, та спричинило неналежне піклування про дитину з підстав, що не залежать від відповідача.
Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та судами не встановлено наявності такого обов’язкового елементу як винності в умисному ухиленні батька від виконання його батьківських обов’язків (постанова від 26.12.2018 у справі № 404/6391/16-ц).
Далее
Позивачі звернулися до суду з вимогами усунути перешкоди у спілкуванні з онукою. Особи зазначали, що мати дитини чинить їм перешкоди у спілкуванні з онукою, син шляхом переговорів відновив систематичні зустрічі з дочкою, проте їх права як баби і діда на спілкування з онукою відновлені не були.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Суди виходили з того, що запропонований органом опіки та піклування спосіб участі позивачів у спілкуванні та вихованні онуки повністю відповідає інтересам дитини та можливостям позивачів здійснювати свої права на участь у її вихованні, стану здоров’я дитини, поведінці та характеристиці діда і баби, а також іншим обставинам, що мають істотне значення. Суди зазначили, що малолітня проживає з відповідачем, яка її виховує, дитина знає бабу з дідом, проте відповідач не сприяє більш тісному контакту дитини з позивачами та всіляко цьому перешкоджає.
Відповідач оскаржила рішення судів та, зокрема, покликалась на те, що висновок органу опіки та піклування не містить думки дитини.
Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги та погодився з висновками судів попередніх інстанцій.
ВС зазначив, що відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Суд вказав на те, що за змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її виховання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У статті 12 Конвенції про права дитини закріплені положення, згідно з якими держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
ВС звернув увагу на те, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі з’являється у дитини з досягненням віку 10 років.
Оскільки малолітня є дитиною, що не досягла віку, в якому вона здатна сформулювати власні погляди та вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються, ВС дійшов висновку, що неврахування органом опіки та піклування думки дитини не може бути перешкодою для її спілкування з дідом і бабою (постанова від 27.12.2018 у справі № 522/7893/17).
Далее
Міністерство юстиції підписало з Державною службою зайнятості та Державною службою України з питань праці два меморандуми про співробітництво, які забезпечать подальше покращення показників повернення аліментів дітям.
Перший з підписаних меморандумів, забезпечить обмін з Державною службою зайнятості інформацією щодо вакантних посад по всій Україні.
Міністр юстиції Павло Петренко повідомив, що нині понад 108 тисяч боржників не мають ні роботи, ні житла, ні майна.
«Ми пропонуватимемо боржникам добровільно працевлаштуватися на роботу. Якщо вони не захочуть самостійно працювати й отримувати дохід, щоб виконувати свій обов’язок перед дітьми, ми направлятимемо їх на роботу через інструмент суспільно корисних робіт», – зазначив Міністр юстиції.
Другий меморандум, який Мін’юст підписав Державною службою України з питань праці підходить до вирішення цієї проблеми з іншого боку.
«За минулий рік ми отримали близько 10 тисяч скарг від батьків, які проживають з дітьми про те, що боржники працюють неофіційно й отримують зарплату в конвертах. Вони таким чином не лише ухиляються від обов’язку сплачувати аліменти, а й не платять податки, що також є порушення українського законодавства», — повідомив Павло Петренко.
Підписаний меморандум передбачає, що Міністерство юстиції надаватиме інформацію про факти незаконного отримання коштів від роботодавців органам Держслужби з питань праці.
«Інспектори держапраці приходитимуть з інспекційними перевірками на такі підприємства. Ми плануємо вирішити дві проблеми. Перша – легалізувати зарплати аліментників і змусити останніх заплатити власним дітям. Друга – навести лад на підприємствах, які через такі сірі схеми порушують українське законодавство і не платять податки, відбираючи право дітей на отримання аліментів», — підкреслив очільник Мін’юсту.
Верховний Суд застосував штраф в сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (5763 грн) за зловживання процесуальними правами.
Таке рішення прийняв Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час перевірки касаційної скарги за позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Вищої ради юстиції України та Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та нечинними рішення та наказу.
Суд касаційної інстанції повернув скаржнику касаційну скаргу у зв’язку з тим, що в ній не викладені передбачені Кодексом адміністративного судочинства України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Крім того, ця касаційна скарга містить неприпустимі нецензурні висловлювання на адресу суддів Шостого апеляційного адміністративного суду.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду наголосила, що сторони повинні не припускати використання нецензурної лексики як під час оформлення документів для подання до суду всіх інстанцій, так і в публічному житті, оскільки нецензурна лайка не підсилює ефективність і переконливість інформації в документах офіційно-ділового стилю, а свідчить про культурний вакуум та демонструє неповагу до суддів.
Суд зазначив, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 45 КАС України).
Відповідно до ч. 4 ст. 45 КАС України у випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього відповідні заходи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 149 цього Кодексу суд постановив ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України зі скаржника штрафу, через зловживання процесуальними правами.
З ухвалою Касаційного адміністративного cуду у складі Верховного Суду від 8 січня 2019 року у справі № 826/3515/18 можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79088560.
Верховна Рада прийняла Закон України «Про соціальні послуги», яким визначено основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику, подолання складних життєвих обставин та/або мінімізацію їх наслідків, особам/сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Згідно із Законом, «соціальні послуги — дії, спрямовані на профілактику, подолання складних життєвих обставин, в яких перебуває особа/сім’я, або мінімізацію їх наслідків. Особі/сім’ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України».
Базовими є такі соціальні послуги: догляд вдома, денний догляд; підтримане проживання; соціальна адаптація; соціальна інтеграція та реінтеграція; надання притулку; екстрене (кризове) втручання; консультування; соціальний супровід;
представництво інтересів; посередництво (медіація); соціальна профілактика; натуральна допомога; фізичний супровід осіб з інвалідністю, які мають порушення опорно-рухового апарату та пересуваються на кріслах колісних, порушення зору; переклад жестовою мовою; догляд та виховання дітей в умовах, наближених до сімейних; супровід під час інклюзивного навчання; інформування.
Законом встановлено державний стандарт соціальних послуг.
Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах проживають або перебувають на території України, у тому числі на осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, і належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах.
Законом визначено термін «базові соціальні послуги», згідно з яким це «соціальні послуги, надання яких отримувачам соціальних послуг гарантується Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, а також виконавчими органами сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад, створених згідно із законом та перспективним планом формування територій громад і визнаних Кабінетом Міністрів України спроможними в порядку, встановленому законом.
Законодавчим актом також визначено Реєстр соціальних послуг — автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання, поширення (розповсюдження, реалізації, передачі), знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про соціальні послуги.
Законом визначено поняття «складні життєві обставини», до яких віднесено обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно, а також чинники, що можуть зумовити складні життєві обставини.
Законом встановлено основні цілі та основні принципи надання соціальних послуг, основні напрями державної політики з питань надання соціальних послуг.
Згідно із Законом, законодавство України про соціальні послуги ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про соціальні послуги, що регулюють відносини у системі соціальних послуг, та міжнародних договорів України з питань надання соціальних послуг, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон визначає систему надання соціальних послуг, яка складається із сукупності суб’єктів, що формують державну політику з питань надання соціальних послуг, забезпечують реалізацію права особи/сім’ї на соціальні послуги, надавачів та отримувачів соціальних послуг, об’єднань отримувачів, об’єднань надавачів та професійних об’єднань працівників.
Закон встановлює класифікація соціальних послуг, згідно з якою, соціальні послуги поділяються на послуги, спрямовані на:
1) соціальну профілактику — запобігання виникненню складних життєвих обставин та/або потраплянню особи/сім’ї в такі обставини;
2) соціальну підтримку — подолання особою/сім’єю складних життєвих обставин;
3) соціальне обслуговування — мінімізацію для особи/сім’ї наслідків складних життєвих обставин, підтримку їх життєдіяльності та включення у громаду.
Згідно із Законом, перелік соціальних послуг, що надаються відповідно до цього Закону, визначається Класифікатором соціальних послуг, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Закон передбачає укладання договору про надання соціальних послуг.
Законом встановлено, що надання соціальних послуг через механізм соціального замовлення здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
Соціальні послуги надаються через механізм соціального замовлення відповідно до державного стандарту соціальних послуг.
Закон встановлює відповідальність за порушення вимог законодавства про соціальні послуги.
Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2020 року.
Далее
З 1 січня 2019 року туристичний збір встановлюється у відсотках від мінімальної зарплати: до 0,5% для українських туристів та до 5% для іноземних туристів. Це передбачено змінами до Податкового кодексу, повідомив сайт Міністерства економічного розвиту і торгівлі України.
Конкретну ставку туристичного збору повинна визначити кожна окрема сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаної територіальної громади для свого населеного пункту.
«Мінекономрозвитку підтримує зміну принципу нарахування туристичного збору. Такий підхід дозволяє не тільки індексувати величину збору, але й запобігає зловживанням. Раніше готелі могли «на папері» занижувати ціни на розміщення, щоб зменшити обсяги туристичного збору сплаченого до місцевих бюджетів», – йдеться у повідомленні.
Водночас, Мінекономрозвитку звертає увагу на те, що в абсолютному вимірі в 2019 році туристичний збір не може перевищувати 20,86 грн за добу розміщення для українських туристів та 208,65 грн (близько 6,5 євро) для іноземних туристів. Граничні розміри туристичного збору цілком відповідають світовій практиці. Ставки різняться від 1 до 9 євро. Наприклад, в Римі він становить від 3 до 7 євро в залежності від класу готелю.
Крім того, в Україні місцеві ради можуть ухвалити рішення про встановлення нульової ставки туристичного збору, якщо дійдуть висновку, що економічний ефект від залучення додаткових туристів компенсує витрати на відновлення інфраструктури населеного пункту.
Далее
Верховній Раді зареєстровано проект Закону № 9452 «Про донорство крові та її компонентів і національну систему крові».
Документ пропонує оновити чинний Закон «Про донорство крові та її компонентів».
Метою проекту Закону імплементація Директив Європейського Союзу, що стосуються безпеки крові, на виконання положень Угоди про асоціацією між Україною та Європейським Союзом, приведення у відповідність до стандартів Європейського Союзу, інших міжнародних стандартів у сфері безпеки і якості донорської крові та її компонентів, надання послуг з трансфузії компонентів крові, що дасть більше шансів для порятунку життів та збереження здоров’я багатьох людей; утримання ринку крові під контролем держави.
Оновлені положення Закону регулюватимуть відносини, пов’язані з розвитком донорства крові та компонентів крові, національної системи крові та наданням послуг з трансфузії компонентів крові, забезпеченням комплексу соціальних, економічних, правових і медичних заходів щодо організації донорства в Україні та задоволенням потреб охорони здоров’я в донорській крові та її компонентах.
При цьому, пропонується доповнити проект Закону новими термінами та визначеннями.
Далее
Сплачувати штрафи за порушення правил дорожнього руху можна он-лайн. Про це зазначається у дописі на сторінці юридичної компанії Incolanse у «Фейсбуку».
Оплата може бути здійснена через електронний кабінет водія, який почав працювати з 21.12.2018. Відтепер водії матимуть змогу отримати детальну інформацію та актуальні дані щодо свого авто, посвідчення або накладення адміністративного штрафу і у випадку його наявності — сплатити он-лайн.
Також через кабінет можна переглянути історію будь-якого автомобільного засобу через він-код і записатися в електронну чергу в сервісні центри Міністерства внутрішніх справ
Далее
Адвокат діяв як пасивний спостерігач у провадженні про утримання особи в психіатричній лікарні. А національний суд не зважив на відсутність ефективного юридичного представництва. То ж мало місце порушення Конвенції.
Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Чутура проти Хорватії» (заява № 55942/15), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
Драган Чутура, перебуваючи у стані психічного розладу, словесно погрожував сусідам. Оскільки він складав загрозу для інших людей та його раніше вже утримували у лікарні, суд ухвалив рішення про його поміщення під варту в психіатричну установу, строком на шість місяців. Згодом були проведені слухання з представниками лікарні, державної прокуратури та адвоката і термін утримання був подовжений ще на один рік.
Батько пана Чутура від імені сина подав апеляцію. Він стверджував, що родина не мала жодного уявлення про те, що сина могли тримати в лікарні, їм не було відомо про судове провадження. Але оскарження успіху не мало.
Після умовного звільнення Чутура звернувся до ЄСПЛ, де справу розглядали переважно в частині продовження утримання під вартою.
Суд зазначив, що, незважаючи на те, що Чутура використовував певного адвоката за власним вибором у початковому судовому процесі у кримінальній справі, національні суди призначили нового адвоката для надання безоплатної юридичної допомоги в провадженні про примусову госпіталізацію. Другого адвоката з невідомих причин незабаром замінив інший.
Цей третій адвокат діяв як пасивний спостерігач у провадженні щодо продовження примусового ув’язнення пана Чутура: адвокат не звертався до заявника або судді під час зустрічі в лікарні з суддею, не намагався зв’язатися з заявником або його сім’єю і не подав жодних заяв від імені клієнта під час слухання.
ЄСПЛ звернув увагу на те, що судам було добре відомо про пасивну позицію адвоката, але вони не забезпечили ефективне представництво особи. Це відбулося попри те, що вони мали посилений обов’язок нагляду, адже йшлося про особу з обмеженими можливостями.
З урахуванням цього суд у Страсбурзі постановив, що національні органи влади не виконали процесуальні вимоги, необхідні для продовження примусового тримання особи в лікарні, і тому мало місце порушення ч. 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З текстом прес-релізу рішення у справі «Чутура проти Хорватії» (заява № 55942/15) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.
Учасник ТОВ (позивач) звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ, оформлених протоколами від 22.08.2014 та від 31.03.2016.
Позов мотивовано неповідомленням позивача про проведення загальних зборів учасників товариства, у зв’язку з чим було порушено його право на участь в управлінні справами товариства.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою у справі № 922/3946/16 колегія суддів КГС ВС залишила без змін рішення суддів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій вказали на об’єктивну неможливість повідомити позивача у встановленому статутом порядку про проведення загальних зборів, оскільки з 27.03.2014 припинено приймання та пересилання з материкової частини України всіх видів поштових відправлень, адресованих на тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
23.05.2014 позивача знято з реєстрації місця проживання у м. Алушта (Автономна Республіка Крим) та зареєстровано місце проживання у м. Харкові. Однак в матеріалах справи відсутні докази повідомлення учасником товариства про зміну свого місця проживання.
Учасник товариства, який відповідно до вимог закону обов’язково повідомляється про проведення, дату, час та місце проведення загальних зборів, змінивши місце своєї реєстрації повинен, за таких обставин, повідомити товариство про місце своє реєстрації, фактичне місце проживання або адресу для листування, та проявити звичайну обачність, поцікавитися станом своїх корпоративних прав.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що учасник ТОВ не повідомив юридичну особу про зміну свого місця проживання (місцезнаходження), посилання позивача на неповідомлення його про скликання загальних зборів не може бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.
З текстом постанови можна ознайомитися за посиланням:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78750117.
