Опубликованоdirector

Зареєстровано законопроєкт, пов’язаний з ратифікацією Конвенції про угоди про вибір суду

Опубликовано director 25 Фев 2021 в Новости | Нет комментариев

19 лютого 2021 року у Верховній Раді було зареєстровано проєкт Закону № 5120 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції про угоди про вибір суду».

Метою проєкту є внесення змін до законодавства для виконання в Україні Конвенції про угоди про вибір суду.

Проєкт Закону складається з назви та постановляючої частини, яка у свою чергу містить два розділи.

Розділ І складається з трьох пунктів, якими вносяться зміни до Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Змінами до Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України пропонується доповнити статтю 497 ЦПК та статтю 366 ГПК положеннями щодо можливості визначення підсудності справи з іноземним елементом угодою сторін.

Змінами до Закону України «Про міжнародне приватне право» пропонується передбачити порядок реалізації права учасників правовідносин з іноземним елементом щодо укладення угод про вибір суду.

«Так, учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з такими правовими відносинами.

Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України.

Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України.

Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсності угоди про вибір суду», – йдеться у тексті законопроєкту.

Джерело: ukrainepravo.com

У «червоній» зоні не буде працювати громадський транспорт: прийнято постанову

Опубликовано director 25 Фев 2021 в Новости | Нет комментариев

Уряд схвалив постанову № 1236», якою забороняється висадка та посадка пасажирів автомобільним, залізничним транспортом, міським електротранспортом та метрополітеном на території регіонів, де встановлений «червоний» рівень епідемічної небезпеки COVID-19. 

Про це повідомляє прес-служба Мінінфраструктури.

«Всім нам відомо про ситуацію, яка відбувається на Франківщині і розгортається по окремим регіонам і територіям України. У зв’язку з цим ми пропонуємо запровадити обмежувальні заходи щодо перевезення пасажирів пасажирським транспортом та внести зміни до постанови №1236, відповідно до яких на території регіонів, де встановлений «червоний» рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів забороняються регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним, залізничним транспортом, міським електротранспортом та метрополітеном. Також забороняються перевезення легковими автомобілями, де кількість пасажирів, включаючи водія, більше 5 осіб без урахування дітей віком до 14 років», — зазначив Міністр інфраструктури Владислав Криклій.

Разом з тим, перевезення службовими та орендованими авто підприємств, закладів та установ дозволяються у межах кількості місць для сидіння із обов’язковим використанням засобів індивідуального захисту і виключно за маршрутами руху, про які поінформовано не менше ніж за 2 дні органи Національної поліції. Також дозволяються перевезення спеціальними залізничними рейсами у внутрішньому сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку відповідно до заявки обласних державних адміністрацій за погодженням з Мінінфраструктури та МОЗ, а також у приміському сполученні, рішення щодо яких приймається облдержадміністраціями.

Встановлено квоту для іміграції в Україну на 2021 рік

Опубликовано director 24 Фев 2021 в Новости | Нет комментариев

Кабінет міністрів ухвалив рішення про встановлення квоти на імміграції в 2021 році, вона склала 9 818 осіб.

Розпорядження визначає максимальну кількість іноземних громадян та осіб без громадянства, які можуть отримати дозвіл на постійне проживання в Україні протягом 2021 року.

Згідно з ним, квота для родичів громадян України складає 890 осіб (ними вважаються повнорідні брати і сестри, дідусі та бабусі, онуки і онучки), для людей, які раніше мали українське громадянство – 396 осіб, для батьків, подружжя та неповнолітніх дітей іммігрантів – 2 014 осіб.

Для діячів науки та культури, чия імміграція відповідає інтересам України, квота складає  580 осіб.

Необмежена кількість імміграцій встановлена для тих, хто здійснив іноземну інвестиційну діяльність в українську економіку на суму не менше $100 тис.

Також протягом року в Україну можуть імігрувати 5 706 кваліфікованих працівників, яких потребує економіка країни.

Для осіб, які прослужили у ЗСУ не менше трьох років, встановлена квота у 106 осіб.

Позасудовий порядок звернення стягнення на успадкований предмет іпотеки: КЦС ВС

Опубликовано director 24 Фев 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

За наявності яких умов відбувається зміна валюти зобовязання за кредитом з іноземної валюти на гривню у разі прощення боргу: ВС

Опубликовано director 24 Фев 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Ухвала КАС ВС від 17.02.2021 № 826/954/17 (К/9901/12824/20):

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94973733

За наявності яких умов (настання яких юридичних фактів) відбувається зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню у разі прощення (анулювання) кредитором боргу позичальникові

/передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду/

Ключові тези:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі — ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2016 року №0048401306.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що прощена сума боргу 1164716,70 грн не вважається його реальним доходом, одержаним як додаткове благо у розумінні підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі — ПК України), адже позивач не отримав приріст показників фінансового та/або майнового стану, що є основною ознакою доходу платника податку як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в т.ч. у вигляді додаткового блага.

Розглянувши подане позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дослідивши викладені у ньому доводи, а також вивчивши касаційну скаргу та судові рішення, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав до задоволення поданого клопотання, з наступних мотивів.

Судами у цій справі встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку з питань отримання платником податків — фізичною особою ОСОБА_1 коштів у вигляді (прощення) заборгованості (як додаткове благо) від ПАТ «Укрсоцбанк» у 2015 році та сплати податку з доходів фізичних осіб, військового збору, за результатами якої складено акт перевірки від 31 серпня 2016 року.

Проведеною перевіркою, серед іншого, встановлено порушення позивачем абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині заниження обсягу оподатковуваного доходу за період, що перевірявся, на загальну суму 1 164 716,70 грн та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 232 334,31 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень, 23 вересня 2016 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0048401306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 290 587,92 грн, в т.ч. 232 334,34 грн — за податковими зобов`язаннями та 58 253,58 грн — за штрафними (фінансовими) санкціями.

За встановленими судами обставинами справи, висновки акта перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на інформації, наданій ПАТ «Укрсоцбанк», згідно з якою ОСОБА_1 було нараховано дохід у вигляді анульованої банківською установою основної кредитної заборгованості на загальну суму 1 164 716,70 грн.

Так, під час розгляду справи суди встановили, що 6 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір кредиту №028/25-207, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в сумі 142 500,00 доларів США зі сплатою 11,95 процентів річних.

В подальшому, 15 вересня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 підписано договір про внесення змін №1 до договору кредиту №028/25-207 від 6 червня 2007 року, яким визначено, що за позивачем обліковується наступна заборгованість: за кредитом — 102870,20 доларів США, за процентами — 3242,55 доларів США. Сторони в цій угоді домовилися про погашення ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту в сумі 53057,00 доларів США не пізніше 15 вересня 2015 року. У разі, якщо позичальник належним чином виконає умови, викладені у договорі про внесення змін, позичальник набуває право на анулювання (прощення) залишку заборгованості за договором кредиту.

За даними довідки ПАТ «Укрсоцбанк» 15 вересня 2015 року позивачем внесено 53057,00 доларів США, в т.ч. 49814,45 доларів США — сплачений борг за кредитом (сума у гривневому еквіваленті — 1093561,43 грн) та 3242,55 доларів США — сплачені відсотки за кредитом (у гривневому еквіваленті — 71182,71). Тобто, позивачем виконано вимоги договору про внесення змін №1 до договору кредиту №028/25-207 від 6 червня 2007 року, а відтак позивач як позичальник набув право на анулювання (прощення) залишку заборгованості за договором кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що пункт 8 підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, на необхідності застосування якого наголошує позивач, стосується регулювання правовідносин, які складаються у випадку прощення (анулювання) кредитором суми боргу з фінансовим кредитом в іноземній валюті, стосовно якого відбулась зміна валюти зобов`язання з іноземної у гривню. Оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів зміни умов кредитного договору щодо валюти зобов`язання, суди вважали, що пункт 8 підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України не застосовується до спірних правовідносин.

Отже, ключовим питанням, яке потребує вирішення у даній справі, є правомірність віднесення податковим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу позивача як додаткового блага на підставі абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Так, за приписами вказаної вище норми ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Поряд із тим, у зв`язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники — фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, з 7 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України від 9 квітня 2015 року №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» в частині звільнення від оподаткування операцій з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті.

Метою запровадження вказаних положень була фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.

Однією з таких преференцій, встановлених у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є невіднесення до додаткового блага платника податку і невключення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сум курсової різниці та процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Курсова різниця обчислюється як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Тобто, з урахуванням внесених до ПК України змін, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Верховний Суд, розглядаючи справи такої категорії, у постановах від 19 липня 2019 року (справа №826/4240/18) та від 25 листопада 2019 року (справа №500/2252/18) дійшов наступного висновку: «з огляду на пріоритетність норми правового акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв`язку із прощенням банками з 1 січня 2015 року боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 1 січня 2014 року та валюту зобов`язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Застосування ж вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України має місце виключно у випадку перевищення суми прощеного (анульованого) кредитором боргу над сумою курсової різниці, обрахованої за правилами, передбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.».

Інакше кажучи, пункт 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України є застосовним у тому разі, коли відбулась подія зміни валюти зобов`язання з іноземної на національну. Тому, при вирішенні питання про можливість застосування преференцій щодо сплати податку на доходи фізичних осіб слід з`ясувати, чи відбулась зміна валюти зобов`язання на гривню, а також, чи є більшою різниця, що розрахована у відповідності до пункту 8 підрозділу І розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, яка не підлягає оподаткуванню, ніж сума боргу, що прощена кредитором позивачу. Якщо ж така різниця є меншою за розмір анульованого (прощеного) боргу, підстави стверджувати, що платник податку внаслідок такого прощення отримав додаткове благо з настанням відповідних податкових наслідків, — відсутні.

У справі, що розглядається, суди констатували, що у випадку позивача не відбулося зміни валюти зобов`язання, а тому, відповідно, й не перевіряли співвідношення між курсовою різницею та сумою прощеного боргу відповідно до положень пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Поряд із тим, порушуючи питання про наявність у даній справі виключної правової проблеми позивач як у доводах касаційної скарги, так і в клопотанні про передачу справи на розгляд ВП ВС наголошує на різних підходах КАС ВС при вирішенні питання, які саме обставини (юридичні факти) свідчать про те, що у взаємовідносинах між кредитором та позичальником відбулась зміна валюти зобов`язання.

Так, на підтвердження своїх доводів позивач наводить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 травня 2019 року у справі №1940/1610/18, яка зводиться до наступного: «оскільки кредит, який отримав позивач в іноземній валюті, станом на 1 січня 2014 року не погашений, визначення суми додаткового блага повинно здійснюватись з урахуванням пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Додатковою угодою про припинення зобов`язань прощено борг у розмірі 65935,89 доларів США, в гривнях сума прощення боргу у додатковій угоді не визначена. Поряд із цим, визначаючи суму отриманого доходу у гривнях, податковий орган проводить саме зміну валюти зобов`язання, та повинен враховувати приписи пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України».

Від зазначеної правової позиції Верховний Суд у встановленому КАС України не відступав.

Тут варто зауважити, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частин перша статті 341 КАС України). Неврахування судами попередніх інстанцій саме вказаного вище висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах й слугувало підставою до відкриття касаційного провадження у даній справі.

Поряд із тим, у своєму клопотанні позивач звертає увагу на іншу позицію Верховного Суду (постанова від 23 серпня 2019 року у справі №825/599/17), відповідно до якої: «судами не було встановлено, а матеріали справи не містять будь — яких доказів зміни умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії щодо валюти зобов`язання, а відтак пункт 8 підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України не може бути застосовано до спірних правовідносин».

Окрім того, за наслідками аналізу практики Верховного Суду з означеної категорії справи колегією суддів виявлено, що, окрім наведеного позивачем переліку судових рішень, КАС ВС висловлював дещо різні правові підходи з питання, яке постало у касаційній скарзі позивача.

Так, до прикладу, у постанові від 20 червня 2018 року (справа №804/4182/17) КАС ВС дійшов наступного висновку: «на анульовану банком суму не поширюються положення пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, адже відносно заборгованості по кредитному договору відсутні такі умови, як зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої. Поняття фінансового кредиту, яке міститься в ПК України, не змінює суті взаємовідносин сторін, що мали місце у відповідності із кредитним договором в іноземній валюті, а також валюти основної суми боргу (кредиту) позивача, яка фактично була прощена (анульована) кредитором». Аналогічні за своїм змістом висновки у подібних правовідносинах викладено й в інших судових рішеннях Верховного Суду (постанови від 29 січня 2019 року у справі №821/707/17, від 5 листопада 2019 року у справі №821/465/17) тощо.

Натомість, у постанові від 18 січня 2021 року (справа №120/935/19-а) Верховний Суд констатував, що «датою зміни валюти зобов`язання за кредитом, отриманим позивачем за кредитним договором, є дата підписання між кредитором та позивачем додаткового до кредитного договору, відповідно до якого сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватись в національній валюті України — гривні із застосуванням для розрахунку платежу офіційного курсу долара США до української гривні, встановленого НБУ на день сплати».

Крім того, у постановах від 19 липня 2019 року (справа №826/4240/18), від 4 червня 2020 року (справа №826/7305/17), від 18 січня 2021 року (справа №120/935/19-а) Верховний Суд дійшов висновку, що «для правовідносин, які виникають у сфері справляння податків, не має правового значення те, яким чином кредитор обліковував відповідну суму прощеного боргу у своєму бухгалтерському обліку, а кваліфікація таким кредитором прощеного боргу позичальника його оподатковуваним доходом та надання до фіскальної служби відповідного податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, не впливає на податкові зобов`язання позивача».

Тобто, з аналізу наведеної вище судової практики вбачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за подібних обставин демонструє неоднакові підходи щодо застосування пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, зокрема, при вирішенні питання: за наявності яких умов (настання яких юридичних фактів) відбувається зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню у разі прощення (анулювання) кредитором боргу позичальникові (як-от, самостійне визначення податковим органом суми отриманого доходу у національній валюті шляхом застосування гривневого еквіваленту (постанова КАС ВС від 21 травня 2019 року у справі №1940/1610/18); підписання між кредитором та позичальником додаткового договору про повернення кредиту в національній валюті (постанова КАС ВС від 18 січня 2021 року (справа №120/935/19-а), чи інші умови).

В контексті викладеного Суд зазначає, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії»).

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Велика Палата Верховного Суду робить акцент, що принцип правової визначеності, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Колегія суддів враховує положення частини першої статті 346 КАС України, за приписами якої якщо суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати, — він передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія.

Однак, незважаючи на спільне нормативно-правове регламентування спірних правовідносин, справи означеної категорії не завжди є подібними, оскільки відрізняються за обсягом встановлених у них судами обставин (фактів), підставами позову тощо. Зокрема, майже в кожному випадку відмінними є умови договорів між фізичними особами (позичальниками) та банківськими установами (кредиторами) щодо обставин прощення (анулювання) боргів за валютними кредитами, а також інші обставини, що не дають підстав вважати правовідносини подібними. Зазначене не дає можливості із впевненістю стверджувати про схожість спірних правовідносин. Поряд із тим, як вбачається із процитованих вище судових рішень КАС ВС, спільним, й, більш того, проблематичним у таких категоріях адміністративних справ залишається достовірне встановлення події — зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню у разі прощення (анулювання) кредитором боргу позичальникові.

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, на переконання колегії суддів, ситуація, що склалася при вирішенні аналогічних адміністративних справи, має ознаки виключної правової проблеми й така передача необхідна для формування єдиної правозастосовчої практики, на чому обґрунтовано наголошує позивач у поданому клопотанні. Описана вище проблема потребує вирішення на рівні Великої Палати Верховного Суду.

За усталеною практикою розгляду Великою Палатою Верховного Суду питань стосовно прийнятності справ на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, наявність у справі виключної правової проблеми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать, зокрема, такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Щодо кількісного виміру, то колегія суддів виходить із того, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває значна кількість справ, предметом спору в яких є питання застосування пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до спірних правовідносин.

Якісним критерієм у даному випадку є вирішення правової проблеми, необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

В Украину перестанут пускать автомобили с приднестровскими номерами

Опубликовано director 24 Фев 2021 в Новости | Нет комментариев

Украина с 1 сентября не будет впускать на свою территорию автомобили с номерами непризнанного Приднестровья.

Об этом говорится в заявлении МИД Молдовы после встречи и.о. премьер-министра, министра иностранных дел и европейской интеграции Молдовы Аурелиу Чокоя с послом Украины Марком Шевченко.

«При обсуждении были подтверждены договоренности о допуске с 1 сентября 2021 года к участию в международном дорожном движении автомобилей из Приднестровья только при наличии номерных знаков нейтрального образца и наклейки «MD» на стекле, в дополнение к транспортным средствам, зарегистрированным в соответствии с законодательством Республики Молдова», — говорится в сообщении.

В соответствие с соглашением об участии приднестровских автомобилей в международном движении с 1 сентября 2018 года в Тирасполе и Рыбнице были открыты Пункты регистрации транспортных средств. Таким образом автомобили, зарегистрированные в Приднестровье, получили возможность выезжать за границу при наличии нейтральных номерных знаков и наклейки на стекле с буквами «MD». С тех пор было выдано более 4000 таких номеров.

Украина в начале прошлого года заявила, что намерена с 1 апреля 2020 года запретить въезд на свою территорию автомобилей с регистрационными номерами непризнанного Приднестровья. Но этот срок был отложен до 15 января 2021 года по просьбе молдавской стороны. В середине января правительство Молдовы снова попросило Украину отложить вступление решения в силу, чтобы провести дополнительную кампанию по информированию жителей Приднестровья о необходимости соблюдать правила.

Источник: www.avtomir.ua

Організація навчання у вишах під час адаптивного карантину

Опубликовано director 24 Фев 2021 в Новости | Нет комментариев

Прийнято закон про платіжні послуги, посилено процедуру автентифікацію

Опубликовано director 23 Фев 2021 в Новости | Нет комментариев

Коли не потрібно отримувати дозвільні документи при переплануванні квартири

Опубликовано director 23 Фев 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Здійснення особою перепланувань у належній йому на праві власності квартирі, які не передбачають втручання у конструктивні елементи будівлі, не потребують отримання відповідних дозвільних документів на проведення таких робіт.

Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до сусіда: інспекції державного архітектурного-будівельного контролю Чернівецької міської ради, в якому просив зобов’язати сусіда усунути перешкоди у користуванні майном шляхом приведення його квартири у попередній стан за власний рахунок.

Позивач зазначив, що сусід самочинно здійснив реконструкцію жилого приміщення зі зміною цільового призначення та здійснює у приміщенні цієї квартири торговельну діяльність з продажу легкозаймистих товарів за відсутності пожежної сигналізації, перешкоджає заїзду та проходу, користування прибудинковою територією.

Позиція ВС

ВС зазначив, що частиною першою статті 320 ЦК передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК).

Відповідно до частини другої статті 383 ЦК власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

При застосуванні положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень прав, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до статті 152 ЖК УРСР (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об’єкта в експлуатацію не потребується.

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідачем здійснено виконання робіт з перепланування квартири, зокрема демонтовано перегородку між приміщенням кімнати 2-3 площею 13,6 кв. м та приміщенням кімнати 2-4 площею 7,7 кв. м, втручань в конструктивні елементи будівлі не здійснювалось. Вказане перепланування квартири відповідає державним стандартам будівельних норм та правилам щодо безпечної експлуатації.

Таким чином, здійснені відповідачем у належній йому на праві власності квартирі перепланування, які не передбачали втручання у конструктивні елементи будівлі, не потребували отримання відповідних дозвільних документів на проведення таких робіт.

Посилення соціальних гарантій осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю

Опубликовано director 22 Фев 2021 в Новости | Нет комментариев

19 лютого 2021 року Верховна Рада прийняла за основу проєкт Закону № 4113 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціальних гарантій осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю».

Законопроєктом передбачається посилити соціальні гарантії для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю для забезпечення їх подальшої інтеграції та зменшення ізоляції в суспільстві.

Проєктом пропонується внести зміни до законів України „Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, „Про державний кордон України”, „Про державну прикордонну службу України”, „Про прикордонний контроль”.

Зміни передбачають надання права позачергового обслуговування в будь-яких касах, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування, які надають будь-які послуги населенню.

Особам з інвалідністю першої групи, дітям з інвалідністю, особам з інвалідністю, які їдуть на лікування (за наявності підтвердних документів), та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю або дітей з інвалідністю (не більше ніж дві особи, які супроводжують особу з інвалідністю або дитину з інвалідністю) надають право позачергового пропуску осіб через державний кордон України, контрольні пункти в’їзду на тимчасово окуповані території та виїзду з таких територій не частіше ніж один раз на тиждень в один бік, за відсутності у транспортних засобах, якими вони переміщуються, інших осіб.