Заявниця просила суд у порядку окремого провадження встановити факт правильності транслітерації латиницею її імені як «Maria», оскільки так записано в дипломах про вищу освіту та посвідченні водія, а в паспорті громадянина України для виїзду за кордон її ім’я записали як «Mariia».
Районний суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні заяви, оскільки дипломи та посвідчення водія не є документами, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України, враховуючи порядок транслітерації українського алфавіту латиницею.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та закрив провадження у справі, зробивши такі правові висновки.
Тлумачення ч. 1 ст. 293 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд розглядає справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого юрисдикційного органу.
Подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки Таблицею транслітерації українського алфавіту латиницею, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року № 55, визначено, в який спосіб здійснюється транслітерація українського алфавіту латиницею. Паспорт, де впроваджене таке написання імені, виданий ДМС України, і в разі незгоди з діями цього органу вони можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом подання заяви в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення.
Наведене виключає можливість розгляду заяви про встановлення факту правильності транслітерації латиницею імені особи в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Оскільки вимоги заявниці взагалі не підлягають судовому розгляду, тому суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено їх вирішення.
