http://reyestr.court.gov.ua/Review/84545566
Згідно з пунктом 6.4 Статуту СКП «Сяйво» управління підприємством здійснюється директором, який призначається на посаду розпорядженням голови сільської ради на підставі укладеного контракту.
Суди встановили та не заперечувалось сторонами у справі, контракт з ОСОБА_1 як керівником СКП «Сяйво» не укладався, жодним локальним актом СКП «Сяйво» не встановлено положення, які регулюють порядок реалізації директором підприємства свого права на відпустку.
Згідно з вимогами чинного трудового законодавства надання щорічної оплачуваної відпустки здійснюється за погодженням між працівником та роботодавцем.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2014 року, без відповідного узгодження, директором СКП «Сяйво» ОСОБА_1 було підписано наказ про те, що він відбуває у щорічну відпустку з 07 листопада 2014 року по 06 січня 2015 року включно. Обов`язки з виконання своїх повноважень на час відпустки покладено на головного бухгалтера підприємства, однак остання перебувала на лікарняному.
Суди встановили, що відповідно до статуту СКП «Сяйво» засновником підприємства є Засульська сільська рада Лубенського району Полтавської області.
Однак, графіки відпусток СКП «Сяйво» на 2014 рік встановлені не були та ОСОБА_1 із заявою про надання йому відпустки до сільської ради не звертався, відпустку не погоджував. При цьому, у попередні роки ОСОБА_1 виходив у відпустку після узгодження з Засульською сільською радою Лубенського району Полтавської області, шляхом подачі відповідної заяви. Такий порядок виходу у відпустку йому був відомий.
Крім того, під час розгляду справи сам позивач надав суперечливі пояснення, які зводились до того, що у відпустці він не знаходився, а наказ про надання відпустки був лише проектом.
Однак, суди вірно встановили, що наказ про надання відпустки від 06 листопада 2014 року містить конкретний період, а саме:
з 07 листопада 2014 року по 06 січня 2015 року включно, тобто з наступного після його видачі дня, а також підписаний ОСОБА_1 як директором СКП «Сяйво». Разом з тим, вказаний наказ видано без погодження із власником підприємства, отже дозволу на відпустку позивач не отримував.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач допустив прогул, оскільки самовільно без погодження з власником або уповноваженим ним органом, видав наказ про свою відпустку, разом з тим стверджував, що у відпустці не знаходився. Однак у вищевказаний період на робочому місці також був відсутній, про що свідчать акти, складені представником підприємства за період з 07 по 13 листопада 2014 року про відсутність ОСОБА_1 на підприємстві і виконання ним своїх трудових обов`язків керівника.
Тому позовні вимоги про скасування розпорядження в частині звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, покладення на службову особу матеріальної відповідальності за незаконне звільнення, стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
