Опубликовано director 13 мая 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Вищенаведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року, яка була ухвалена у справі № 818/584/17.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72532221.
ІІ. Відповідно до ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами — підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2,4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно п. 29 Порядку № 295 накладення штрафу на підставі абзацу 4 частини 2 ст.265 КЗпП України (недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці) накладається незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 р. по справі № 697/2073/17, від 12.04.2018 р. № 816/2325/16.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72965403.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73355617.
ІІІ. Правова позиція Верховного Суду, щодо правомірного застосування до позивача штрафу за допущення до роботи працівників без укладання трудових договорів.
Дана правова позиція повністю узгоджується з постановою Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №813/1170/17.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72288032.
IV. Верховний Суд відрізнив цивільні відносини від трудових, і зазначив, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм видно, що трудовий договір — це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Вищенаведена правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 820/1432/17.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/75148848.
V. Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 29 Постанови № 295, заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Тобто, виконання вимог припису не може бути правовою підставою для того, щоб не застосовувати до суб’єкта господарювання фінансові санкції, і не звільняє її від обов’язку понести відповідальність за вчинення порушень законодавства про працю, відповідно до ч. 7 ст. 265 КЗпП України.
Отже, вказаними нормами, покладено одночасно обов’язок на суб’єкта господарювання, як щодо сплати штрафу за вчинене порушення, так і щодо його усунення.
Вищенаведена правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № К/9901/2769/18 (697/2073/17).
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72965403.
VI. Верховний Суд зазначив, що використання найманих працівників, без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що свідчить про порушення норм трудового законодавства.
Вищенаведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 року та постанові Вищого адміністративного суду України від 17.05.2012 року №К-37554/09
VII. Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.05.2018 (справа №127/21595/16-ц) дійшов висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
