Опубликовано director 12 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев
Как передает Цензор.НЕТ, закон о всеукраинском референдуме 10 апреля был опубликован в издании «Голос Украины», а вступает в силу на следующий день после дня опубликования.
Отметим, что ряд норм этого документа вступят в силу позже.
Согласно закону, всеукраинский референдум, в зависимости от вопроса, может назначать президент, Верховная рада или президент по народной инициативе.
На всеукраинский референдум запрещается выносить вопросы:
— противоречащие положениям Конституции;
— противоречащие общепризнанным принципам и нормам международного права;
— касающиеся отмены или ограничения конституционных прав и свобод человека и гражданина;
— направленные на ликвидацию независимости Украины;
— направленные на нарушение государственного суверенитета и территориальной целостности Украины;
— создающие угрозу национальной безопасности Украины.
Также на всеукраинский референдум нельзя выносить вопросы относительно налогов, бюджета, амнистии и вопросы, находящиеся в ведении органов правопорядка, прокуратуры или суда.
Можно выносить на рассмотрение такие вопросы:
— утверждения закона о внесении изменений в разделы I, III, XIII Конституции Украины;
— общегосударственного значения;
— об изменении территории Украины (только о ее увеличении)
— о прекращении действия закона или отдельных его положений.
На всеукраинский референдум может выноситься один вопрос.
Законом предусмотрены электронные процедуры при организации и проведении всеукраинского референдума, в том числе электронное голосование.
Для организации и проведения всеукраинского референдума хотят создать автоматизированную информационно-аналитическую систему для электронного голосования.
Нормы об электронном голосовании должны вступить в силу с началом работы данной системы.
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев
Медичний препарат дозволено в якості знеболювального засобу.
Кабінет міністрів України легалізував медичний канабіс в якості знеболювального засобу. Про це повідомила нардеп від «СН» Ольга Василевська у Telegram.
Зазначено, що відповідна постанова опублікована на сайті КМУ.
Джерело: https://sud.ua
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев
В 2021 году украинцев в мае ожидает три праздничных дня: к традиционным 1 и 9 мая присоединится Пасха, которую в этом году отмечают 2 мая. Три праздника выпадают на выходные, а значит, что ближайшие к ним рабочие дни также будут выходными.
1 мая — День труда — приходится на субботу, и потому предусмотренный для него выходной день, согласно законодательству, переносится на 3 мая – понедельник.
В 2021 году Пасху украинцы будут отмечать 2 мая. Это значит, что вторник, 4 мая, будет выходным днем. Таким образом, у жителей страны будет целых 4 дня, чтобы отдохнуть и провести праздничный уикэнд.
9 мая — День победы над нацизмом во Второй мировой войне – в 2021 году приходится на воскресенье. Это значит, что понедельник, 10 мая, будет выходным.
Всего в мае будет 18 рабочих дней и 13 выходных.
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення апеляційного суду й залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено правонаступнику банку за договором факторингу у задоволенні позову до фізичних осіб про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, навівши такий правовий висновок.
Верховний Суд урахував, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Таким чином, зазначеною нормою установлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, що було передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитом, є встановлення того, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Верховний Суд дійшов висновку, що колишні власники та особи, що проживають у житлі, яке придбане за їхні кошти та передане в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень ст. 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла.
При цьому Верховний Суд застосував принцип пропорційності та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки спірна квартира придбана за особисті кошти позичальника, а не за кредитні кошти, відповідно, немає підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселення та надання їм іншого постійного житла.
Постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) буде розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Суди неодноразово скасовували штрафи поліції за перевищення швидкості через те що поліція долучає до суду фото і відеодокази, які не завірені цифровим підписом.
Незважаючи на неодноразові зауваження суду, працівники поліції продовжують надавати вказані електронні докази без завірення їх цифровим підписом.
У одному з останніх випадків, водій здійснював рух у населеному пункті зі швидкістю 106 км/год, що на 56 км. перевищує дозволену. Перевищення швидкості зафіксовано на приладі вимірювання швидкості TruCAM.
На водія було накладено штраф за перевищення швидкості у розмірі 510 грн. Водій оскаржив штраф у суді.
На підтвердження факту перевищення швидкості, інспектор надав до суду на диску відеозапис та фотознімок з приладу вимірювання швидкості TruCAM.
Однак, відповідно до закону (ч.1 ст.99 КАСУ) відеозаписи та фотознімки на оптичних дисках підпадають під визначення електронного доказу і відповідно вони повинні бути підписані цифровим підписом (ч.2 ст.99 КАСУ)
Розглядаючи допустимість зазначених доказів суд дослідив, що на відеозаписі та фотознімку відсутній цифровий підпис як їх автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даних копій.
З урахуванням цього суд зробив висновок, що надані суду відеозапис та фотознімок з приладу ТruCAM не є допустимими доказами порушення водієм Правил дорожнього руху.
На цій підставі суд скасував штраф поліції через відсутність допустимих доказів (Рішення від 05.04.2021 у справі №591/6739/20).
Таким чином, відеозаписи та фотознімки з приладу ТruCAM не є допустимими доказами перевищення швидкості, якщо вони не завірені цифровим підписом!
Навіть якщо водій перевищив швидкість, однак інспектор не зміг підписати електронні докази цифровим підписом, такий штраф може бути скасований судом з цих підстав.
Джерело: Дорожній адвокат
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова ВС від 21 січня 2021 р. у справі № 824/62/20:
Як вбачається із поданого висновку, об`єктами дослідження були електрофотокопії, а не оригінали документів.
Відповідно до пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, та пункту 1. 1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених цим же наказом Міністерства юстиції України, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Цим же пунктом Інструкції передбачено проведення експертиза за фотознімками та іншими копіями об`єкта, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, однак крім об`єктів почеркознавчих досліджень.
Отже, відхиляючи вказаний висновок експертизи з підстав проведення почеркознавчого дослідження за копіями, а не оригіналами документів, суд правильно виходив з того, що цим висновком достовірно не може бути підтверджено обставини непідписання ОСОБА_5 рішення про призначення голови складу арбітражного суду від 10 липня 2019 року.
Постанова ВС від 02 липня 2020 р. у справі №362/3912/18:
На підтвердження своїх вимог позивачем суду було надано висновок №10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року.
Надаючи оцінку зазначеному висновку, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що в порушення вимог пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі — Інструкції), таке експертне дослідження було проведено по копії об`єкта дослідження — заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2015 року.
При цьому, відповідно до пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Згідно пункту 3.5 Інструкції коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.
Постанова ВС від 27 травня 2020 р. у справі №350/1594/16-ц:
Прийнявши 08 червня 2017 року ухвалу про призначення експертизи суд першої інстанції мав врахувати, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів (Глава 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, в редакції на час прийняття ухвали від 08 червня 2017 року).
Разом із тим ні в ухвалі про призначення експертизи ні в подальшому після надходження клопотання експерта, суд не визначив у який спосіб та ким буде надано експерту оригінал заповіту, зважаючи на те, що той відсутній у ОСОБА_2 , який неодноразово заявляв клопотання про витребування заповіту саме з метою проведення почеркознавчої експертизи.
Постанова ВС від 26 лютого 2020 р. у справі № 757/63756/18:
Встановлено, що позивачем до суду першої та апеляційної інстанцій подавалися заяви про витребування оригіналу кредитного договору, які судами не були задоволені (а.с. 11-12, 33-35, 40-43, 70-73).
Таким чином, не витребувавши оригіналу кредитного договору, суди позбавили позивача можливості довести обґрунтованість його тверджень про непідписання ним такого договору, оскільки, заявляючи клопотання про витребування доказів, позивач, як він зазначав, мав намір заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, для проведення якої необхідно надати оригінали документів (а.с. 42).
Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача — фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, висновки судів про те, що ОСОБА_1 не довів, що він кредитний договір не підписував, є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на вказане питання і за наявності оригіналу кредитного договору.
Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази укладення позивачем саме кредитного договору, про що вже вказувалося вище, а без встановлення цих обставин, рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Постанова ВС від 07 листопада 2018 р. у справі №183/3811/16-ц:
Застосовуючи до спірних правовідносин правила статті 1055 ЦК України, апеляційний суд зобов’язаний був керуватися тим, що єдиною можливою формою кредитного договору є письмова форма, доказом дотримання якої може бути виключно оригінал такого договору.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов’язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (далі — Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб’єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства — суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об’єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов’язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, — із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред’явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов’язків.
Верховний Суд під час перегляду оскаржуваного рішення керувався тим, що суд першої інстанції, дійшовши переконання про недопустимість поданих позивачем в обґрунтування позову як доказів копій документів, діяв у межах правила про обов’язковість подання в судовому засіданні письмових доказів в оригіналі (частина друга статті 64 ЦПК України 2004 року), а тому зробив правильний та обґрунтований висновок про відмову у позові.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).
Виходячи із загальних засад цивільного судочинства, принципів змагальності та диспозитивності, банк на підтвердження вимог позову оригінал кредитного договору від 17 грудня 2013 року № 0862121702/Т/973815 на виконання вимог ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2016 року не надав, всупереч вимогам положень статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не довів дотримання сторонами правочину правил статті 1055 ЦК України.
Ненадання банком оригіналу кредитного договору від 17 грудня 2013 року № 0862121702/Т/973815 одночасно позбавило відповідача можливості довести обґрунтованість заперечень щодо непідписання нею такого договору, оскільки, заявляючи клопотання про витребування доказів, відповідач, як вона зазначала, мала намір заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, для проведення якої необхідно надати оригінали документів.
Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв’язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача — фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
На переконання Верховного Суду, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо недоведеності банком пред’явлених до ОСОБА_3 позовних вимог.
Далее
