З метою усунення прогалин Міністерство інфраструктури підготувало проєкт змін до Закону України «Про автомобільний транспорт».
Основні ідеї законопроєкту такі:
Фізичні особи зможуть займатися перевезенням пасажирів у разі придбання патенту. Ціна отримання патенту на рік дорівнюватиме розміру мінімальної заробітної плати на 1 січня року, коли водій його отримує (для 2020 року – 4783 грн). Для осіб, які не планують займатися перевезеннями цілий рік, є опція отримати патент на місяць, ціна якого складає 1/12 ціни річного – навіть дивно, що посадовці не хочуть вдатися до традиційного для торгівлі принципу «бери більше – плати дешевше», шляхом встановлення дещо більшої ціни на місячний патент. Як річний, так і місячний патенти на перевезення для власників електрокарів будуть удвічі дешевшими.
Відповідно до інформації Міністерства інфраструктури, в Україні понад 210000 водіїв, які надають послуги таксі, але ніяк не оформлені у роботодавця або ж «таксують» самі по собі. Якщо припустити, що принаймні половина з них погодиться придбати собі патенти, то наступного року надходження до бюджету збільшаться приблизно на 500 млн гривень.
За великим рахунком, законопроєктом діяльність цих суб’єктів перевезень майже ніяким чином не регулюється, крім їхнього обов’язку проходити державну реєстрацію, а також обов’язку заносити інформацію про водія та його авто до Реєстру автомобільних перевізників. Відповідальність для них встановлюється лише за надання інформаційних послуг незареєстрованим перевізникам та незареєстрованим провайдерам. Тобто, формально, гнівні пости у фейсбуці про непрофесійних таксистів з теґанням провайдера не матимуть ніякого сенсу – провайдер не несе відповідальності за водіїв. Втім, ніхто не забороняє самому встановити собі правило належним чином реагувати на такі події. Отже, і надалі доброчесні провайдери будуть реагувати, а недоброчесні – ігноруватимуть проблему.
Законопроєкт пропонує запровадити рейдові перевірки перевізників – перевірку транспортних засобів автомобільних перевізників на маршруті руху у будь-який час з урахуванням інфраструктури. У рамках такої перевірки може проводитися перевірка відповідності транспортного засобу та водія даним, що були вказані для отримання патенту. Передбачено, що така перевірка може відбуватися без попередження. Також законопроєкт передбачає зміни до Розділу V закону, у якому йдеться про відповідальність за порушення законодавства у сфері пасажирських перевезень.
Далее
Службові особи пенітенціарних установ, які застосовують заходи примусу по відношенню до в’язнів, будуть зобов’язані використовувати портативні відеореєстратори.
Таку норму містять пропозиції щодо підвищення гарантій захисту потерпілих від катувань у місцях несвободи, повідомив Офіс Генпрокурора, передає «Закон і Бізнес».
Пропозиції, що регламентують діяльність установ Державної кримінально-виконавчої служби, розробили прокурори спеціалізованого підрозділу Офісу Генпрокурора з протидії катуванням. Вони стосуються підвищення гарантій захисту потерпілих від катувань та насильства, які відбувають покарання або перебувають у місцях попереднього ув’язнення.
Також пропонується змінити порядок переміщення до інших установ осіб, які перебувають у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань та стали жертвами насильства з боку адміністрації цих місць несвободи. Переміщення має здійснюватися виключно на підставі постанови слідчого чи прокурора, які здійснюють розслідування за таким фактом, та не повинно потребувати дозволу з боку інших посадових осіб.
Зазначається, що щорічно в середньому правоохоронні органи реєструють близько 40 кримінальних проваджень щодо катувань та насильства в місяцях несвободи. Департаментом Офісу Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у 5 таких провадженнях, які мають резонансний характер та велику кількість потерпілих.
Далее
Міністерство освіти і науки України розробило методичні рекомендації щодо функцій та обов’язків асистента вчителя та асистента учня (дитини), які виконують різні функції та мають різні обов’язки. Рекомендації оприлюднено на сайті МОН.
На підставі заяви батьків дитини з ООП у школі в обов’язковому порядку утворюються інклюзивні класи, в яких разом з іншими учнями навчаються одна, дві або три дитини з ООП. Для роботи в такому класі в штат школи вводиться асистент вчителя.
Асистент вчителя – це педагогічний працівник, що призначається на посаду керівником закладу освіти, має педагогічну освіту та забезпечує особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу. Асистент вчителя, зокрема, зобов’язаний:
Водночас асистент учня (дитини) – не педагогічний працівник, що супроводжує учня і не втручається в освітній процес. Ним може бути один із батьків, уповноважена ними особа або соціальний працівник. Асистент може бути присутній під час уроків та позакласної роботи, допомагати у пересуванні, відвідуванні туалету, переодяганні, харчуванні дитини в школі тощо.
Якщо дитина з ООП переходить на індивідуальну форму навчання, клас, до якого входить така дитина, не вважається інклюзивним.
Далее
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про зобов’язання виконкому міськради надати подружжю, яке виховує двох дітей-інвалідів ІІ групи, у постійне користування придатне для проживання жиле приміщення належної площі взамін квартири житловою площею 15,1 кв. м (3,77 кв. м на одного члена сім’ї), яка з 2004 року перебуває в аварійному стані після пожежі. Про це інформує преслужба Верховного Суду
Рішення суду у справі № 438/887/16-ц мотивоване, зокрема, тим, що особи, включені до списку черговиків, користуються однаковими правами, тому надання одній сім’ї жилого приміщення позачергово перед громадянами такої ж категорії порушуватиме права цих громадян.
Апеляційний суд це рішення скасував та зобов’язав відповідача привести квартиру, в якій раніше проживала родина, до стану, що відповідає вимогам ст. 50 ЖК УРСР, а до того часу надати сім’ї жиле приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, що відповідає санітарним і технічним вимогам за нормами жилої площі, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.
Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.
Бездіяльність органу влади та неналежне невиконання ним своїх прямих обов’язків, передбачених законом, зокрема щодо приведення будинку (квартири) у стан, придатний для проживання, призвели до позбавлення сім’ї позивачів права на належне житло, гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи скаржника про те, що апеляційний суд вирішив спір, вийшовши за межі позовних вимог, Верховний Суд відхилив.
Відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій із внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відшкодування.
Отже, ухвалення судом рішення про відмову у позові ставить під загрозу гарантовані як національним, так і міжнародним законом принципи ефективного засобу юридичного захисту.
Апеляційний суд застосував передбачений законом ефективний спосіб захисту порушеного права сім’ї позивачів, які погодилися з таким рішенням суду апеляційної інстанції та не оскаржили його у касаційному порядку.
Отже, доводи касаційної скарги про відсутність доказів аварійного стану спірної квартири колегія суддів відхилила, оскільки саме відповідач у силу своїх повноважень зобов’язаний був вжити заходів щодо встановлення чи спростування цієї обставини, оскільки у Положенні про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання чітко визначено підстави для прийняття виконавчим комітетом місцевої ради рішення про проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення) чи визнання такого житла непридатним для проживання.
Далее
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Про це йдеться на офіційному сайті ВС.
Враховуючи ознаки юридичної відповідальності, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, Верховний Суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.
Враховуючи те, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою суду, що набрала законної сили, накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України.
Із повним текстом постанови від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16 можна ознайомитися за посиланням.
Далее
Викладені в акті перевірки Держпраці відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 21 серпня 2020 року у справі № 822/1037/18.
Обставини справи
Мотивами в обґрунтування доводів касаційної скарги вказано, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тим обставинам, на які управління Держпраці посилається у запереченні проти позову та в апеляційній скарзі про те, що перевіркою встановлено факт наявності трудових відносин між позивачем та працівниками, про що останні зазначали у письмових поясненнях під час перевірки. Суди попередніх інстанцій ці докази залишили без належної оцінки, що є порушенням норм процесуального права.
Також управління Держпраці області вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм абзацу п’ятого пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабміну № 509 у зв’язку із зазначеними вище порушеннями норм процесуального права, оскільки ця норма містить припис про те, що штрафи у порядку статті 265 КЗпП накладаються на підставі акта документальної перевірки ДФС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що у цій справі предметом судового контролю були також акти фактичної та документальної перевірки ГУ ДФС, якими встановлено порушення законодавства про працю позивачем і дії територіального органу ДФС щодо перевірки та його висновки визнані законними. У зв’язку з цим вважає що у справі достовірно встановлено порушення позивачем вимог законодавства про працю, за які до нього застосовано штраф.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 8 Порядку № 509 розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п’ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.
Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
За таких обставин суд касаційної інстанції приходить до висновку, що відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Тому доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи повинні були беззаперечно як доказ того, що позивачем порушено законодавство про працю, приймати до уваги лише висновки актів фактичної та документальної перевірки ГУ ДФС, є помилковими, а доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм абзацу п’ятого пункту 2 Порядку № 509 є безпідставними.
Далее
