2 червня 2020 р. Верховна Рада прийняла за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності».
Проектом Закону пропонується посилити гарантії відшкодування збитків постраждалим у разі порушення суб’єктами господарювання вимог чинного законодавства щодо дотримання правил техногенної та пожежної безпеки.
Законопроектом № 3361 передбачається:
Відповідні зміни пропонується внести до Законів «Про страхування», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Кодексу цивільного захисту України.
Правительство запретило во время карантина прекращать выплаты внутренним переселенцам, которые они получают от государства на аренду жилья и оплату услуг ЖКХ.
Соответствующее постановление опубликовано на правительственном портале.
В документе сказано, что выплаты переселенцам продолжаются на период карантина и на один месяц после его отмены без необходимости обращения по истечению шестимесячного срока.
При этом органы социальной защиты в течение месяцы после отмены карантина должны провести перерасчет выплат на основании поданных переселенцем заявления и необходимых документов. Если окажется, что за период карантина переселенцу выплатили больше, то разница будет изыматься. Кроме того, уточняется, что если переселенец потерял работу, то положение о прекращении выплат не применяются на период карантина и в течение месяца после его отмены.
Как известно, размер пособия для переселенцев в 2020 году составляет 442 гривны для трудоспособных лиц, 1000 гривен для пенсионеров и детей. При этом семья не может получать больше 3 000 гривен.
Далее
18 червня, Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19». Про це інформує сайт парламенту.
Так, відповідно до законопроекту № 3322 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства доповнено пунктом 12 такого змісту:
«12. Установити, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19:
Установити, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, та протягом 90 днів з дня скасування карантину:
18 червня 2020 року Верховна Рада прийняла за основу проєкт Закону України № 3112 «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» (щодо обов’язку виконавця проводити індексацію розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі)».
Законопроєктом пропонується внести зміни до абзацу першого частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та покласти на виконавця обов’язок щорічно проводити індексацію розміру аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі.
Норма про індексацію аліментів у твердій грошовій сумі закріплена у статті 184 Сімейного кодексу України вже понад 14 років, а від 12 червня 2016 року й у Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі».
Проте відсутність механізму її реалізації в Законі «Про виконавче провадження» призводить до того, що питання про проведення індексації аліментів можна вирішити виключно у судовому порядку, оскільки законодавець не передбачив механізму такої індексації у спеціальному Законі України «Про виконавче провадження», що у свою чергу створює колізії у законодавстві.
Далее
Необхідно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
Відповідні положення містяться у постанові КЦС ВС від від 3 червня 2020 року у справі № 318/89/18.
Обставини справи
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що аналогічні вимоги позивачів вже були предметом розгляду, за яким прийнято рішення. Дії позивачів, пов’язані з подачею завідомо безпідставного позову, за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, можна кваліфікувати як зловживання процесуальними правами.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився із цим висновком з таких підстав.
У п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК).
Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 44 ЦПК).
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ЦК).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу (ч. 3 ст. 16 ЦК).
Тлумачення зазначених норм свідчить, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові, пославшись, зокрема, на зловживання процесуальними правами, хоча такої підстави для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові у процесуальному законодавстві не передбачено.
Незважаючи на вимоги ЦПК, апеляційний суд не переглянув рішення суду першої інстанції і за таких обставин дійшов передчасного висновку про незаконність та необґрунтованість цього рішення.
За матеріалами прес-служби Верховного Суду
Далее
Враховуючи, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий останнім у часі, чітко визначає, в якій частині застосовується Закон України «Про пенсійне забезпечення», пріоритетному застосуванню до відносин, пов`язаних з призначенням і виплатою пенсії по інвалідності, підлягає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Управління Пенсійного фонду України про зобов`язання перерахувати та виплатити пенсію по інвалідності.
Суть спору полягає у тому, що фізичній особі у 2007 році було призначено пенсію по інвалідності від нещасного випадку на виробництві за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом з тим пенсіонер вважав, що Управління Пенсійного фонду мало зробити перерахунок пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 50% пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, та на цій підставі звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати відповідача сплатити всі невиплачені суми пенсії по інвалідності, перераховані за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Суд першої інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий останнім у часі, чітко визначає, в якій частині застосовується Закон України «Про пенсійне забезпечення», а тому пріоритетному застосуванню до відносин, пов`язаних з призначенням і виплатою пенсії по інвалідності, підлягає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України задовольнив, постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовив. При цьому суд виходив з того, що пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», що і було здійснено відповідачем у 2007 році, у зв`язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.
Разом з тим, Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції та, задовольняючи касаційну скаргу фізичної особи, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи у силі рішення суду першої інстанції, виходив з положень пункту 16 Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого після прийняття Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» його норми підлягають пріоритетному застосуванню до всіх правовідносин, що виникають у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, включно з призначенням та перерахунком пенсії по інвалідності. При цьому норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються лише у тій частині, що не суперечить положенням Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Постанова Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 239/702/16-а (адміністративне провадження № К/9901/35179/18).
