Опубликовано director 11 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Суд оприлюднив корисні роз’яснення щодо пункту 18.1 правил дорожнього руху.
Перший заступник начальника Департаменту патрульної поліції України Олексій Білошицький повідомив, що Верховний Суд виніс постанову, яка може зацікавити як водіїв, так і пішоходів. Інформацію він оприлюднив на своїй сторінці в Facebook.
«До суду звернувся водій з наміром оскаржити постанову, винесену інспектором патрульної поліції за порушення вимог пункту 18.1 правил дорожнього руху, а саме: «водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Позивач у судовому засіданні пояснив, що «коли наближався до нерегульованого пішохідного переходу, то побачив, що до пішохідного переходу підійшов один пішохід (жінка). Вказаний пішохід знаходився на лівому боці проїзної частини відносно напрямку руху позивача. Під’їхавши безпосередньо до нерегульованого пішохідного переходу, позивач побачив, що пішохід зробив один чи два кроки по пішохідному переходу. При цьому він перебував на зустрічній смузі руху та до середини проїзної частини залишилася достатня відстань, де автомобіль позивача міг створити небезпеку для руху для пішохода. У вказаному випадку, у разі зменшення позивачем швидкості руху та застосування екстреного гальмування для зупинки транспортного засобу, автомобіль позивача зупинився б безпосередньо на пішохідному переході, що створило б перешкоду для пішохода та зважаючи на те, що позивач рухався в щільному потоці автомобілів міг створити аварійну ситуацію. Зважаючи на це, позивач не створюючи ніяким чином небезпеки для руху пішохода та інших транспортних засобів, продовжив рух».
Судом першої інстанції позивачу було відмовлено в задоволенні адміністративного позову, після чого він звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду, який в свою чергу, скасував постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 10 серпня 2017 року і задовольнив позовні вимоги водія.
Не погодившись з рішенням апеляції патрульна поліція звернулась до Верховного Суду, який 4 грудня 2019 року поставив крапку в цій історії — рішення першої інстанції було залишено в силі.
Крім того, в позиції суду викладено деякі корисні роз’яснення щодо пункту правил 18.1:
— на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід;
— для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов’язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися;
— забороняється здійснювати об’їзд пішохода, який перебуває на пішохідному переході незалежно від відстані між ним і транспортним засобом, а також збільшувати швидкість з метою «проскочити» перед пішоходом, який ступив на нерегульований пішохідний перехід;
— водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, – уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу», — повідомив Олексій Білошицький.
Посилання на рішення судів:
Далее
Опубликовано director 11 Мар 2020 в Новости | Нет комментариев
З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник податків має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що в порушення вимог пунктів 79.2 та 79.3 статті 79 ПК України, повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки та копія наказу про її призначення були направлені позивачу вже після початку проведення перевірки та не були вручені останньому, чим його позбавлено можливості реалізації права на ознайомлення із ними до початку проведення перевірки та надання відповідних пояснень. А тому перевірка вважається проведеною без наявності на те правових підстав і, як наслідок, не має юридичної значимості для цілей прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Сам вид перевірки (позапланова невиїзна) без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.
Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме — компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення).
Наведене правозастосування узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа № 21-425а14). А також Верховного Суду — у постановах від 06.02.2018 (справа № 802/1241/17-а), від 21.02.2018 (справа № 821/371/17), від 01.08.2018 (справа № 821/1667/16).
З повним текстом постанови КАС ВС можна ознайомитися за посиланням.
Далее
Опубликовано director 11 Мар 2020 в Новости | Нет комментариев
Студенти закладів професійної технічної освіти матимуть змогу вибирати форму навчання з 5 варіантів. Про це повідомляє пресслужба МОН.
Зазначається, що студенти зможуть вчитись в кількох закладах одночасно. Тепер можна буде вибрати всі види інституційної форми навчання – денну, вечірню, заочну, дистанційну та мережеву (дуальну).
Традиційною формою навчання в українських училищах є денна. Вечірня та заочна трапляються рідше, а дистанційна для студентів училищ радше виняток.
Втім, абсолютно новою стане мережева форма навчання.
Як зазначає заступник міністра освіти Петро Коржевський, професійна освіта має відповідати на запити суспільства. Саме тому форми навчання теж варіюються.
“Ми пропонуємо вчитися за мережевою формою, але інструменти, які б дозволяли її повноцінно застосовувати, відсутні”, – сказав він.
Зазначається, що мережева форма – це форма, за якою учні можуть навчатися у кількох закладах одночасно. Один з них – заклад профосвіти, а інший – підприємство, виробництво або заклад освіти є додатковими. Перед стартом навчання всі учасники мають укласти договір, де б чітко зазначалися права та обов’язки кожної сторони.
Далее
Опубликовано director 10 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова 04 березня 2020 року справа № 639/1502/18 провадження № 61-7979св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні власністю та виселення її з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Позов обґрунтовано тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . У 2004 році до нього звернулася ОСОБА_2 з проханням дозволити їй тимчасово пожити в спірній квартирі, на що позивач надав свою усну згоду. Письмову угоду сторони не укладали. Згодом позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням звільнити вказану вище квартиру, проте добровільно виселятися відповідач відмовляється. Відповідач в спірній квартирі не зареєстрована, комунальні платежі, крім плати за електроенергію, не сплачує.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 06 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 березня 2019 року, позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю, виселено відповідача з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та стягнуто з неї на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмір 704,80 грн.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач надав належні та допустимі докази проживання відповідача в належній йому на праві власності квартирі без правових підстав. Відповідно до вимог статей 383, 391 ЦК України власник має право використовувати свою власність для власного проживання та проживання членів своєї сім`ї і вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження майном.
…
ВС в позові відмовив, мотивація наступна:
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме — від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00).
У пункті 36 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» — це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме — від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Право власності позивача на спірне житло обтяжене тривалим проживанням відповідача у цьому житлі.
Таким чином, оскільки фактичні обставини справи судом установлено повно, але неправильно застосовано матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини, ухвалені у справі судові рішення відповідно до вимог статті 412 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Далее
Опубликовано director 10 Мар 2020 в Новости | Нет комментариев
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Головне управління ДПС у Тернопільській області звертає увагу, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності. При ліквідації платника податків документи, визначені п. 44.1 ст. 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву. Якщо документи, визначені у п. 44.1 ст. 44 ПКУ, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених п. 44.3 ст. 44 ПКУ. Поряд з цим, строки зберігання типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, визначені наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5 зі змінами та доповненнями.
Отже, платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як визначено ст. 44 ПКУ.
Згідно зі ст. 13 Закону України від 22 травня 2003 року №851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі – Закон №851) суб’єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.
Строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері.
При неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях інформації протягом строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері, суб’єкти електронного документообігу повинні вживати заходів щодо дублювання документів на кількох електронних носіях інформації та здійснювати їх періодичне копіювання відповідно до порядку обліку та копіювання документів, встановленого законодавством.
Якщо неможливо виконати зазначені вимоги, електронні документи повинні зберігатися у вигляді копії документа на папері (у разі відсутності оригіналу цього документа на папері). При копіюванні електронного документа з електронного носія інформації обов’язково здійснюється перевірка цілісності даних на цьому носії. При зберіганні електронних документів обов’язкове додержання таких вимог: 1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання; 2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний; 3) при наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.
Суб’єкти електронного документообігу можуть забезпечувати додержання вимог щодо збереження електронних документів шляхом використання послуг посередника, у тому числі архівної установи, якщо така установа додержується вимог цієї статті.
Створення архівів електронних документів, подання електронних документів до архівних установ України та їх зберігання в цих установах здійснюється у порядку, визначеному законодавством (ч. 5 ст. 13 Закону №851). Частиною третьою ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що відповідальність, зокрема, за збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Отже, електронні форми первинних документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів (крім єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), а також архів файлів звітності, поданої контролюючим органам в електронному вигляді, повинні зберігатися платниками податку на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу здійснити перевірку їх цілісності на цих носіях, протягом строку, встановленого законодавством для зберігання відповідних документів на папері.
Головне управління ДПС у Тернопільській області
Далее
Опубликовано director 10 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Під час засідання Ради з загальних справ та політики Гаазької конференції з міжнародного приватного права Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Нідерланди Всеволод Ченцов від імені України підписав Конвенцію про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах.
Конвенцію було прийнято 02 липня 2019 року за результатами 22-ї Дипломатичної сесії цієї міжнародної організації, участь у якій взяла делегація України, до складу якої увійшли представники Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України та Офісу Президента України.
Україна стала другою державою, яка підписала Конвенцію.
Конвенція є підсумком інтенсивної роботи протягом 2016 – 2019 років утвореної з цією метою Спеціальної комісії, чому передували майже два десятиріччя пошуку оптимальних шляхів розробки взаємоприйнятного міжнародного інструменту щодо визнання і виконання іноземних судових рішень.
Конвенція є універсальним багатостороннім документом, що закріплює для держав, які стануть її Сторонами, загальні правила, за яких гарантується взаємне визнання і виконання судових рішень у цивільних або комерційних справах.
Разом з Конвенцією про угоди про вибір суду 2005 року ця Конвенція має на меті полегшити доступ до правосуддя для учасників ринку, створити для них визначеність, передбачуваність, зменшення витрат, часу та ризиків під час здійснення підприємницької діяльності.
Конвенція набере чинності у перший день місяця, який починається після спливу періоду, протягом якого може бути зроблене повідомлення щодо встановлення відносин відповідно до цієї Конвенції з другою Державою, що здала свою ратифікаційну грамоту, документ про прийняття, затвердження або приєднання.
Далее
