15 квітня 2023 року набрав чинності Закон № 2974-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності».
Документ офіційно опубліковано в газеті «Голос України» 14 квітня.
Верховна Рада ухвалила зазначений Закон (урядовий проєкт № 6464) 20 березня.
З прийняттям цього законодавчого акта Україна зробила черговий крок на шляху наближення власного законодавства в частині захисту прав інтелектуальної власності до стандартів Європейського Союзу.
Раніше Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій повідомляв, що документ передбачає:
можливість вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та матеріалів і знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, за рахунок особи, яка вчинила порушення;
додаткові повноваження щодо застосування разової грошової виплати замість інших способів захисту прав інтелектуальної власності, за умови, що право порушено відповідачем ненавмисно і без недбалості, а застосування способів захисту є неспівмірним шкоді, заподіяній позивачеві;
конкретизація процесуальних процедур витребування доказів у вигляді інформації про походження і мережі розповсюдження товарів чи послуг, що порушують право інтелектуальної власності;
додаткові можливості опублікування в засобах масової інформації або доведення до загального відома іншим визначеним судом шляхом відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення за рахунок особи, яка вчинила правопорушення.
Метою Закону є імплементація до національного законодавства положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та Директиви 2004/48/ЄС Європарламенту та Євроради про захист прав інтелектуальної власності.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
11 квітня Парламент підтримав у першому читанні законопроєкти щодо спрощення умов погашення споживчих кредитів.
Йдеться про розроблені Мінреінтеграції та внесені Урядом законопроєкти № 9051 і 9052. Вони спрощують умови погашення окремих споживчих кредитів для ВПО й осіб, що проживають на уражених війною територіях.
Мінреінтеграції зазначило, що насамперед це позики на лікування, ремонт житла, придбання побутової техніки, навчання тощо. Вони не передбачають заставу, але мають надвисоку процентну ставку — 50 — 100 % річних. Виплата таких кредитів для позичальників, які проживають або виїхали з територій ведення бойових дій чи ТОТ, є надскладною.
Законопроєктами запропоновано на період воєнного стану і протягом 30 днів після нього запровадити механізм обов’язкової реструктуризації. Він діятиме за таких умов:
— якщо державна та соціальна матеріальна допомога та/або пенсійне забезпечення, благодійна допомога є єдиним джерелом доходу споживача і членів його сім’ї;
— якщо споживач або член його сім’ї є особою з інвалідністю внаслідок війни й сукупний розмір доходу не перевищує дві мінімальні зарплати.
При цьому позичальники повинні перебувати на обліку ВПО, постійно проживати або виїхати з території, на якій ведуться (велися) бойові дії чи ТОТ, не мати простроченої заборгованості станом на 24 лютого 2022 року.
Законопроєкти також встановлюють заборону вимагати прострочену заборгованість кредитору та колекторській компанії на період воєнного стану і протягом 30 днів після нього.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
11 квітня 2023 року Верховна Рада прийняла Закон (проєкт № 7632) «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від cплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно».
Прийнятий Закон:
передбачив можливість застосування наказу Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року № 309 у цілях визначення переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією;
урегулював механізм адміністрування пільг з плати за землю, мінімального податкового зобов’язання та єдиного податку 4 групи для земель, що перебувають в консервації або засмічених вибухонебезпечними предметами, через отримання відповідних даних через Державний земельний кадастр;
для земель, що потенційно засмічені вибухонебезпечними предметами та знаходяться на територіях, на яких ведуться (велися) активні бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, надано можливість отримання відповідних податкових пільг через рішення органів місцевого самоврядування. Для цього до них мають звернутись платники податків із відповідною заявою, у межах якої вони мають вказати кадастрові номери таких ділянок;
створив механізм надання пільг для зруйнованої нерухомості чи такої, що потребує капітального ремонту, на підставі даних Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України;
надав право ОМС надати пільги із сплати податку на нерухоме майно для нерухомості, що потребує поточного ремонту;
вирішив питання щодо звільнення від подання звітності про майновий стан на доходи осіб, що отримували доходи у формі матеріальної допомоги від іноземних держав або іноземних благодійних організацій;
уже існуючі пільги щодо землі поширив також і на єдиний податок групи. Окрім того, якщо 30 % земельного банку товаровиробників, що були платниками четвертої групи до 24.02.2022 р., припадає на території воєнних дій чи окуповані території, то ліміт обсяг с/г виробництва для них зменшено до 50 % (це положення стосуватиметься і показників 2022 року).
За повідомленням пресслужби Апарату Верховної Ради
Далее
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 звернула увагу на те, що формулювання приписів статей 140, 141 і 143 ЗК України частково дублюються, а стаття 143 ЗК України має назву «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку», тобто поєднує підстави припинення у судовому порядку як права власності, так і права користування земельною ділянкою.
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт «а» частини першої статті 91, пункт «а» частини першої статті 96 ЗК України). Аналогічний обов’язок визначений в абзаці десятому статті 35 Закону «Про охорону земель».
Цільове призначення земельної ділянки — використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Метою встановлення категорій земель за цільовим призначенням є забезпечення особливого правового режиму для їх охорони і ефективного використання. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі сільськогосподарського призначення; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункти «а» і «ж» частини першої статті 19 ЗК України).
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення (абзац другий частини першої статті 20 ЗК України). Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, — сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, — районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (абзаци перший — четвертий, шостий — сьомий частини третьої статті 20 ЗК України).
З огляду на вказані приписи і власник, і користувач земельної ділянки зобов’язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання. Такий обов’язок не є ілюзорним. Його порушення може тягнути відповідні негативні наслідки. Зміна цільового призначення приватної земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 ЗК України, на іншу може здійснюватися на підставі замовленого власником проєкту землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
Враховуючи те, що встановлені законом обмеження зміни цільового призначення земельних ділянок однаково стосуються як її користувачів, так і власників, немає підстав вважати, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням зумовлює для її землекористувача припинення права користування, але не тягне таких наслідків для власника земельної ділянки. Інакше кажучи, негативний наслідок самовільного її використання не за цільовим призначенням, зокрема у вигляді припинення права, на якому особа володіє земельною ділянкою, стосується як користувача, так і власника за додержання критеріїв правомірного втручання у його право мирного володіння цим майном.
З огляду на викладене необґрунтованим є аргумент касаційної скарги про те, що використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням і неусунення допущених порушень могло бути підставою лише для примусового припинення права користування нею.
Верховний Суд у складі об’єднаної судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, звернув увагу на висновок Верховного Суду України, викладений у рішенні від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09, про те, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням і неусунення допущених порушень може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою. Цей висновок застосував суд першої інстанції у справі № 477/2330/18.
Вирішення виключної правової проблеми передбачає не тільки забезпечення розвитку права, а й формування єдиної правозастосовної практики (частина п’ята статті 403 ЦПК України, частина п’ята статті 302 ГПК України, частина п’ята статті 346 КАС України, частина п’ята статті 434-1 КПК України). Отже, результат вирішення виключної правової проблеми має бути таким, щоби практика застосування відповідних положень закону була єдиною незалежно від того, за правилами якого судочинства розглянула справу Велика Палата Верховного Суду. Якщо остання, вирішуючи виключну правову проблему, сформулювала висновок стосовно застосування норми права, який є протилежним до раніше сформульованого колегією суддів, палатою або об’єднаною палатою того касаційного суду, який передав справу, Велика Палата Верховного Суду зобов’язана у постанові вказати про відповідний відступ.
З огляду на висновок, який Велика Палата Верховного Суду з урахуванням попередньої практики цього суду сформулювала у постанові, вона відступає від висновку Верховного Суду України у справі № 6-21895св09, про те, що право власності на земельну ділянку може бути припинене тільки з підстав, визначених у статті 140 ЗК України, а використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та неусунення допущених порушень може мати наслідком лише примусове припинення права користування земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може бути підставою для припинення в судовому порядку як права власності, так і права користування нею (пункт «а» частини першої статті 143 ЗК України).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що заявлена на підставі пункту «а» частини першої статті 143 ЗК України вимога про припинення права власності скаржника на спірну земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення, яка з огляду на підстави позову є ефективною у спірних правовідносинах. Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов’язку повернути спірну земельну ділянку.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець надав роз’яснення, на яку грошову допомогу мають право рідні військовополоненого.
За полоненими військовослужбовцями, відповідно до законодавства України, зберігаються виплати грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші його види з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, а також додаткова винагорода в розмірі до 100 тисяч грн пропорційно участі у бойових діях чи здійсненні заходів з відсічі та стримуванні збройної агресії.
Грошове забезпечення виплачується членам сімей військовослужбовців у такій послідовності:
1. Дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності – повнолітнім дітям, які проживають разом із військовослужбовцем;
2. Законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства, незалежно від їхнього віку);
3. Особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі й не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на її одержання.
Як зазначається, виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручники, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їхньою заявою на ім’я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
Так, подані документи командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає впродовж 15 днів і ухвалює рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
«Якщо у виплаті грошового забезпечення відмовляють, обов’язково мають бути зазначені підстави, чому. Якщо таке рішення ухвалили через те, що документи були подані не в повному обсязі, заявник має право повторно звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті», – йдеться в повідомленні.
Як зазначається, рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено в судовому порядку.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
На засіданні 3 квітня Комітет ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді прийняти законопроєкт №8009 «Про внесення змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо розширення підстав звільнення з військової служби деяких категорій громадян в період воєнного стану» за основу та в цілому. Про це повідомила прес-служба Апарату ВР.
Законопроєктом пропонується встановити додаткову підставу для звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовцям чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час дії воєнного стану.
«Раніше Парламентом було ухвалено законопроєкт, який передбачає, що не підлягають призову особи, близькі яких загинули чи пропали безвісти під час російсько-української війни. Однак, не враховано всіх категорій громадян, тому задля відновлення принципу справедливості, пропонується аналогічним чином врахувати інтереси військовослужбовців та забезпечити їм право на звільнення з військової служби», — йдеться в повідомленні.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
